Рішення

від 26.09.2024 по справі 161/2626/24

КІВЕРЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/2626/24

Провадження № 2/0158/362/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2024 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Сіліч Ю.Л.,

за участю секретаря судового засідання - Оніщук Н.Є.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду м. Ківерці, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В

Адвокат Ліпкевич І.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог вказує, що 09.08.2008 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду кухаря їдальні пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. З 27.12.2011 року остання обіймала посаду кухонного працівника їдальні Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та 18.03.2016 року переведена на посаду кухаря 4-го кваліфікаційного розряду відділу господарського та матеріально-технічного забезпечення ДМС України.

Вказує, що на підставі наказу директора Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України № 03/02 від 04.01.2024 року, ОСОБА_1 було звільнено з вищевказаної посади на підставі п. 45 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з нез`явленням останньої на роботу більше як чотири місяці підряд, внаслідок тимчасової непрацездатності з 04.01.2024 року.

Посилаючись на те, що звільнення ОСОБА_1 з роботи під час лікування та реабілітації після травми грубо порушує її трудові права як працівника, просив поновити строк на звернення до суду з вказаним позовом, наводячи поважність причин такого пропуску; визнати недійсним та скасувати наказ директора Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України «Про звільнення працівників Волинської ПТПІ» від 04.01.2024 року № 03/02 яким звільнено ОСОБА_1 з посади кухаря 4-го кваліфікаційного розряду відділу господарського та матеріально-технічного забезпечення ДМС України на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді кухаря 4-го кваліфікаційного розряду відділу господарського та матеріально-технічного забезпечення ДМС України; стягнути з Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України на користь ОСОБА_1 компенсацію за час вимушеного прогулу у вигляді середнього заробітку з моменту звільнення 04.01.2024 року до часу поновлення на посаді, моральну шкоду у розмірі 50000 грн. та судові витрати.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.02.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без руху.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.02.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі.

Зважаючи, що Луцьким міськрайонним судом Волинської області відкрито провадження у справі, суд вважає недоцільним вирішувати питання щодо поновлення строку на оскарження наказу Волинського ПТПІ «Про звільнення працівників Волинського ПТПІ» від 04.01.2024 року № 03/02 та поновлення на роботі.

11.03.2024 року представником Волинського ПТПІ до Луцького міськрайонного суду Волинської області подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує, просить в його задоволенні відмовити. Стверджує, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням норм діючого законодавства.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.03.2024 року вказану справу передано на розгляд за підсудністю до Ківерцівського районного суду Волинської області.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.04.2024 року цивільну справу прийнято до свого провадження.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 26.04.2024 року здійснено перехід розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України про визнання звільнення незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

21.05.2024 року представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Ліпкевичем І.В. до суду подано відповідь на відзив. Просить продовжити позивачу строк для подання відповіді на відзив. Водночас, звертає увагу, що звільнення працівника є крайнім заходом. А оскільки, відповідачем не надано до суду доказів, що звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у період її тимчасової непрацездатності в умовах воєнного стану було вимушеною мірою, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 25.06.2024 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Ліпкевич І.В. позов підтримали з підстав викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив; просили його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та у запереченні; просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В силу ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 12.06.1993 року, ОСОБА_1 09.09.2008 року прийнята кухарем їдальні пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, УМВС (наказ № 148 о/с від 09.09.2008 року), з якої 26.12.2011 року була звільнена на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку з переведенням на роботу до ДМС України (наказ № 517 о/с від 26.12.2011 року) (а.с. 14 зворот).

27.12.2011 року ОСОБА_1 прийнята на посаду кухонного працівника їдальні Волинського пункту тимчасового перебування іноземців ДМС України (наказ № 139 о/с від 27.12.2011 року) (а.с. 14 зворот).

18.03.2016 року ОСОБА_1 переведена на посаду кухаря 4-го кваліфікаційного розряду відділу господарського та матеріально-технічного забезпечення ДМС України (наказ № 03/08 від 18.03.2016 року) (а.с.14).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем з працівником у випадку: нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

За ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом п`ятим цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ (який набрав чинності з 24 березня 2022 року) (далі Закон України № 2136-ІХ) у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку із вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (пункт 3 Прикінцевих положень Закону України № 2136-ІХ).

У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався

Згідно наказу №03/02 від 04.01.2024 року «Про звільнення працівників Волинського ПТПІ», відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (нез`явлення на роботу більше чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності) звільнено ОСОБА_1 кухаря 4-го кваліфікаційного розряду відділу господарського та матеріально-технічного забезпечення Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. які незаконно перебувають в Україні ДМС України з 04.01.2024 року, виплативши їй компенсацію за невикористану відпустку в кількості 18 календарних днів (а.с.15).

Як вбачається з долучених до матеріалів справи листків непрацездатності, ОСОБА_1 в період з 26.06.2023 року по 10.01.2024 року включно безперервно перебувала на листку непрацездатності, тобто позивач у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю була відсутня на роботі більше 6 місяців підряд без переривання вказаного періоду (а.с. 51-67).

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 589233 від 11.01.2024 року ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності з 11.01.2024 року; причина інвалідності загальне захворювання. Таким чином, захворювання ОСОБА_1 не є таким, що пов`язане з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням (а.с.24).

Таким чином, відповідач, при винесенні оскаржуваного наказу № 03/02 від 04.01.2024 року про звільнення ОСОБА_1 з посади кухаря 4-го кваліфікаційного розряду відділу господарського та матеріально-технічного забезпечення Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. які незаконно перебувають в Україні ДМС України, у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд через тимчасову непрацездатність (відповідно до п. 5 ч. ст. 40 КЗпП України) діяв з дотриманням вимог законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом п`ятим статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборчого органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

За частиною другою статті 5 Закону України № 2136-ІХ у період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Судом встановлено, що у Волинському ПТПІ профспілкова організація не діяла, ОСОБА_1 не була обрана та не входила до складу профспілкових органів Волинського ПТПІ, а тому звільнення позивача без згоди первинної профспілкової організації не свідчить про недотримання відповідачем статті 43 КЗпП України.

Статті 47, 116 КЗпП України визначають, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Судами встановлено, що в день звільнення із позивачем проведено розрахунок та компенсацію за невикористану щорічну відпустку.

За ч. 1 ст. 243 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, у разі винесення рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш, як за один рік.

За статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Оскільки, судом не встановлено порушення трудових прав позивача з боку відповідача (роботодавця), у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 82, 141, 246, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 5-1, 36, 40, 43, 235, 237-1 КЗпП України, суд

У Х В А Л И В

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача адвокат Ліпкевич Іван Володимирович, адреса: вул. Рівненська, 54, м. Луцьк Волинської області.

Відповідач Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, адреса: вул. Перемоги, 27, с. Журавичі, Луцького району Волинської області, код ЄДРПОУ - 34435054.

Представник відповідача ОСОБА_3 , адреса: вул. Перемоги, 27, с. Журавичі, Луцького району Волинської області.

Повний текст рішення складений 01.10.2024 року.

Суддя Ківерцівського районного суду Ю.Л. Сіліч