Постанова

від 25.09.2024 по справі 707/2877/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 707/2877/22

провадження № 61-2621св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: Черкаська районна державна нотаріальна контора, Байбузівський старостинський округ виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Джирмою Аллою Володимирівною, на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 жовтня 2023 року у складі судді Тептюка Є. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Черкаська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина на наступне майно: земельну ділянку площею 1,1714 га, з кадастровим номером 7124980500:02:002:0074, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту; земельну ділянку площею 1,3266 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0107, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту; земельну ділянку площею 1,6593 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0096, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту.

Вказувала, що 22 липня 2021 року ОСОБА_4 у присутності свідків склала заповіт, посвідчений старостою Байбузівського старостинського округу виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Лисенком П. І. за реєстровим № 30, яким все своє майно заповіла, їй, ОСОБА_5 .

Зазначала, що у встановлений законом строк вона звернулася до Черкаської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_4 та 16 березня 2022 року державним нотаріусом Черкаської районної державної нотаріальної контори було заведено спадкову справу № 119/2022 до майна померлої. Крім того, із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 також звернувся ОСОБА_2 .

Постановою державного нотаріуса Черкаської районної державної нотаріальної контори Чуй Н. В. від 24 листопада 2022 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_4 за заповітом, оскільки заповіт не містить відомостей про осіб свідків, зокрема, їх дати народження та реквізитів паспортів чи інших документів, на підставі яких було встановлено їх особи.

Вважала, що незначні, формальні порушення процедури посвідчення заповіту не можуть викликати сумнів у його дійсності та у вільному волевиявленні заповідача.

Посилалася на те, що метою встановлення факту, що має юридичне значення є реалізація її спадкових прав на оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 та належним способом захисту прав є встановлення факту зазначення у тексті заповіту конкретних відомостей про особи свідків та визнання за нею права власності у порядку спадкування за заповітом на земельні ділянки.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2023 року замінено неналежного відповідача у справі ОСОБА_3 на належного відповідача - ОСОБА_2 .

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що у тексті заповіту від 22 липня 2021 року, складеного ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 , посвідченого старостою Байбузівського старостинського округу виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Лисенком П. І., особа, якою підписано заповіт є ОСОБА_7 , та особи свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , із зазначенням дати народження, місця реєстрації та паспортних даних вказаних осіб;

- визнати за нею право власності у порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку, площею 1,1714 га, з кадастровим номером 7124980500:02:002:0074, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту; земельну ділянку, площею 1,3266 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0107, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту; земельну ділянку, площею 1,6593 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0096, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Байбузівський старостинський округ виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаської області, про визнання заповіту недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 на підставі заповіту від 15 березня 2011 року, за яким ОСОБА_4 заповіла йому земельну ділянку площею 1,66 га, належну їй на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 378491 від 11 грудня 2009 року.

Зазначав, що за життя ОСОБА_4 розповідала, що після того як у неї з`явилася доглядальниця ОСОБА_5 , вона одну належну їй земельну ділянку заповіла йому, а інші - ОСОБА_6 , тобто, склала два окремі заповіти. Проте, про існування заповіту від 22 липня 2021 року, складеного на користь ОСОБА_1 , він дізнався після отримання позовної заяви у вказаній справі.

Вказував, що два останні роки життя ОСОБА_4 , позивачка ізолювала її від усіх та нікого до неї не допускала. На час складання заповіту у ОСОБА_4 не було фізичних вад та хвороб, які б позбавили її здатності самостійно прочитати заповіт та вчинити на ньому свій підпис, тому підстав для підписання заповіту іншою особою не було.

Посилався на те, що у заповіті від 22 липня 2021 року відсутня інформація про те, чи зрозумілий спадкодавцю зміст самого заповіту, що є недотриманням вимог щодо його форми. Особа, яка посвідчувала заповіт не вжила заходів для визначення підстав складання заповіту від імені ОСОБА_4 іншою особою, тобто наявність даних про фізичні вади або хвороби, які позбавляли спадкодавця здатності самостійно прочитати заповіт та підписати його. Інформація про те, яка хвороба стала підставою для посвідчення заповіту, яке доручення і ким воно було видано ОСОБА_7 , що підписав текст заповіту від мені ОСОБА_4 , у заповіті відсутня. Зазначені порушення вказують на недійсність заповіту.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним заповіт від 22 липня 2021 року № 30, складений від імені ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений старостою Байбузівського старостинського округу виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Лисенком П. І.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 30 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивоване тим, що заповіт від 22 липня 2021 року, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 зі слів заповідача, оскільки остання у зв`язку із хворобою та віком не могла підписати текст заповіту власноручно, внаслідок чого заповіт підписано за її дорученням ОСОБА_7 у присутності свідків. Особу ОСОБА_7 , який підписав заповіт, та осіб свідків, які прочитали заповіт уголос до його підписання і поставили на заповіті свої підписи, встановлено, а їх дієздатність перевірено уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. При цьому заповідачу роз`яснено положення статтей 1241, 1254, 1307 Цивільного кодексу (далі - ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що у тексті заповіту дійсно не вказано дати народження свідків, їх паспортні та інші дані, проте особи свідків були встановлені попередньо, у зв`язку із чим позивачка неправильно обрала спосіб захисту порушеного права.

Районний суд вважав, що належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 на реалізацію своїх спадкових прав є оскарження постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), не є актом цивільного законодавства у розумінні положень статті 4, частини першої статті 203 ЦК України, тому в них не можуть міститися вимоги до змісту правочину.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскаржуючи заповіт через недотримання його форми, ОСОБА_2 обрав неналежний спосіб захисту порушеного права шляхом пред`явлення позову про визнання заповіту недійсним, оскільки за таких умов правочин є нікчемним, так як його недійсність встановлена законом і не потребує додаткового визнання його недійсним.

Районний суд також вказав, що положення частини другої статті 1247 ЦК України та частини четвертої статті 207 ЦК України не передбачають обов`язку зазначати у тексті заповіту хворобу або фізичні вади через які заповідач позбавлений можливості підписати текст правочину самостійно. Натомість її волевиявлення посвідчує нотаріус або інша уповноважена на вчинення нотаріальних дій особа в присутності двох свідків та за допомогою рукоприкладника, який підписує тільки текст правочину. При цьому вимоги частини другої статті 1253 ЦК України під час посвідчення оскаржуваного заповіту були виконані.

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Новік В. В звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2023 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Новіка В. В. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.

Відмовляючи у стягненні витрат на правничу допомогу районний суд виходив із того, що Черкаським районним судом Черкаської області в рішенні від 30 жовтня 2023 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат та останні залишено за кожною зі сторін у зв`язку з відмовою у задоволенні первісного та зустрічного позовів. Суд вважав, що заява представника ОСОБА_1 є безпідставною та необґрунтованою, оскільки поняття судові витрати включає в собі, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Короткий змістсудового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 жовтня 2023 року задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2023 року задоволено.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2023 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку, площею 1,1714 га, з кадастровим номером 7124980500:02:002:0074, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту; земельну ділянку, площею 1,3266 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0107, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту; земельну ділянку, площею 1,6593 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0096, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , виходив із того, що обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права шляхом визнання права власності на спадкове майно призведе до відновлення порушеного та оспорюваного права спадкоємця за заповітом.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги про встановлення факту, якими ОСОБА_1 просила підтвердити особи свідків, зазначених у заповіті від 22 липня 2021 року та особи, яка підписувала заповіт, не підлягають задоволенню, оскільки дані обставини підлягають доведенню у межах позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, що й зроблено у тексті судового рішення, та не вимагають окремого судового вирішення.

У частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов висновку, що підписання заповіту іншою особою відповідало волевиявленню заповідача, ураховуючи також фізичну неможливість підписання правочину особисто ОСОБА_4 через хворобу та похилий вік, тому відсутні обставини нікчемності заповіту. Апеляційний суд урахував судову практику Верховного Суду.

Крім того, апеляційним судом скасовано ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2023 року, оскільки судом здійснено новий розподіл судових витрат за результатами розгляду справи відповідно до положень частини тринадцятої статі 141 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Джирма А. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Черкаського апеляційного суду від 30 січня 2024 року скасувати; рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 жовтня 2023 року змінити в частині підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 судові рішення не оскаржила.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Джирмою А. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій навели помилкові мотиви відмови у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Посилається на те, що оспорюваний заповіт 22 липня 2021 року, посвідчений старостою Байбузівського старостинського округу Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Лисенком П. І. за реєстровий № 30, містить ознаки нікчемного правочину, зважаючи на порушення Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5.

Зазначає, що суди безпідставно відхилили клопотання про витребування доказів, які необхідні для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, щодо стану здоров`я заповідача на час складення спірного заповіту, оскільки відсутність захворювань у ОСОБА_4 , які могли перешкодити їй особисто підписати заповіт, підтверджують, що заповіт складено поза її волею та підписано третьої особою без відома заповідача.

Посилається на те, що суди мали дослідити наявність чи відсутність ознак нікчемності чи недійсності в оскаржуваному заповіті Разом із цим, суди вказані обставини не досліджували та не надали їм належної правової оцінки.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також ОСОБА_2 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Новіком В. В. подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Вважає оскаржувані судові рішення такими, що відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.

Посилається на те, що висновки щодо застосування норм права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, а обставини, встановлені судами у цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у зазначених заявником справах.

При цьому апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Джирма А. В. подала відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій зазначила, що доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, є необґрунтованими та не заслуговують на увагу. Крім того, представник ОСОБА_2 - адвокат Джирма А. В. підтвердила доводи, викладені у касаційній скарзі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 15 березня 2011 року на випадок своєї смерті склала заповіт, посвідчений секретарем Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області ОСОБА_10 , зареєстрований в реєстрі за № 50, яким заповідала належну їй на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку від 11 грудня 2009 року серії ЯЕ № 378491, земельну ділянку, площею 1,66 га ОСОБА_2 (том 1, а. с. 67).

22 липня 2021 року ОСОБА_4 склала новий заповіт, посвідчений старостою Байбузівського старостинського округу виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Лисенком П. І., зареєстрований в реєстрі за № 30. Відповідно до вказаного заповіту, ОСОБА_4 , у присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заповіла все своє майно ОСОБА_6 , на прохання заповідача, у зв`язку із хворобою та віком заповідача текст заповіту було прочитано вголос та підписано ОСОБА_7 (том 1, а. с. 76).

17 вересня 2021 року ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_11 та змінила прізвище на ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 17 вересня 2021 року Черкаським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) (том 1, а. с. 77).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 12 січня 2022 року виконавчим комітетом Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, актовий запис № 18 (том 1, а. с. 65).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме:

- земельна ділянка, площею 1,1714 га, з кадастровим номером 7124980500:02:002:0074, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту, що належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 378047, виданого Управлінням (відділом) земельних ресурсів у Черкаському районі Черкаської області 28 жовтня 2009 року (том 1, а. с. 19);

- земельна ділянка, площею 1,3266 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0107, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, що належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 378502, виданого Управлінням (відділом) земельних ресурсів у Черкаському районі Черкаської області 28 жовтня 2009 року (том 1, а. с. 22);

- земельна ділянка, площею 1,6593 га, кадастровий номер 7124980500:02:005:0096, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, що належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 378491, виданого Управлінням (відділом) земельних ресурсів у Черкаському районі Черкаської області 11 грудня 2009 року (том 1, а. с. 27).

Згідно з довідкою старости Байбузівського старостинського округу Мошнівської сільської ради від 15 березня 2022 року № 131 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . до дня смерті. На день смерті крім померлої в домогосподарстві ніхто не був зареєстрований та не проживав (том 1, а. с. 66).

16 березня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Черкаської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (том 1, а. с. 64).

16 березня 2022 року Черкаською районною державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 119/2022 (номер у спадковому реєстрі 69208386) після смерті ОСОБА_4 , що підтверджується витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі (том 1, а. с. 71).

22 березня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Черкаської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (том 1, а. с. 75).

04 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Черкаської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом (том 1, а. с. 81).

Листом Черкаської районної державної нотаріальної контори від 02 листопада 2022 року за вих. № 691/02-14 ОСОБА_1 повідомлено про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за заповітом, посвідченим старостою Байбузівського старостинського округу виконавчого комітету Мошнівської сільської ради, Черкаського району Черкаської області 22 липня 2021 року, оскільки заповіт не містить відомостей про осіб свідків, зокрема, їх дати народження та реквізитів паспортів чи інших документів, на підставі яких було встановлено особи свідків (том 1, а. с. 85).

Відповідно до повідомлення Черкаської районної державної нотаріальної контори від 09 листопада 2022 року за вих. № 306/14 ОСОБА_2 повідомлено про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за заповітом, посвідченим секретарем Байбузівської сільської ради Черкаського району Черкаської області ОСОБА_10 15 березня 2011 року за реєстровим № 50 у зв`язку із наявністю заповіту на користь іншого спадкоємця (том 1, а. с. 87).

24 листопада 2022 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Черкаської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом (том 1, а. с. 88).

Постановою державного нотаріуса Черкаської районної державної нотаріальної контори Чуй Н. В. від 24 листопада 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за заповітом, посвідченим старостою Байбузівського старостинського округу виконавчого комітету Мошнівської сільської ради, Черкаського району Черкаської області 22 липня 2021 року, оскільки заповіт не містить відомостей про осіб свідків, зокрема, їх дати народження та реквізитів паспортів чи інших документів, на підставі яких було встановлено особи свідків (том 1, а. с. 89).

Відповідно до листа старости Байбузівського старостинського округу Мошнівської сільської ради від 23 січня 2023 року № 07 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з віком та станом здоров`я за ОСОБА_4 тривалий час здійснювала догляд ОСОБА_6 22 липня 2021 року ОСОБА_4 звернулася до Байбузівського старостинського округу щодо складення заповіту на користь ОСОБА_6 при попередньо запрошених свідках, оскільки вона тривалий час мала проблеми із зором. На прохання заповідача з її слів заповіт був складений за допомогою комп`ютерної техніки із дотриманням всіх правових та законодавчих актів. На момент посвідчення заповіту старостою Байбузівського старостинського округу ОСОБА_13 були присутні свідки, які прочитали вголос та підписали у присутності заповідача заповіт. Від ОСОБА_4 ніяких заперечень, зауважень щодо тексту заповіту не було і заповіт був посвідчений (том 1, а. с. 171).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Джирмою А. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Згідно із частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований

на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Згідно із частиною другою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то він є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 335/5977/17 (провадження № 61-13350св20) вказано, що відповідно до частини другої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

На дату складення оспорюваного заповіту (22 липня 2021 року) вимоги до його форми та порядку посвідчення були визначені главою 85 книги шостої ЦК України, Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5.

Відповідно до частин першої - третьої та четвертої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Якщо фізична особа у зв`язку із хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19) вказано, що аналіз абзацу 1 частини четвертої статті 207 ЦК України свідчить про те, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У тексті заповіту заносяться відомості про особу свідків.

За змістом статті 37 Закону України «Про нотаріат», пункту 1.2. розділу І Порядку (у редакції, чинній на час складання спірного заповіту) право посвідчувати заповіти у сільських населених пунктах надано уповноваженим посадовим особам органів місцевого самоврядування.

Статтею 1251 ЦК України також передбачено, що у разі відсутності у населеному пункті нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Пунктом 2.1. розділу ІІ Порядку передбачено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування.

Посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти. При посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 ЦК України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням точного місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому (пункти 1.1., 1.4. розділу ІІІ Порядку).

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними у пункті 2.3 розділу II зазначеного Порядку, відповідно до якого у разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт чи заяву, підписується інша фізична особа, посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього. Копія документа, за яким встановлюється особа, долучається до примірника документа, який залишається у справах органу місцевого самоврядування.

При посвідченні заповітів та засвідченні справжності підпису на документах перевіряється справжність підписів осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії (пункт 2.4. розділу ІІ Порядку).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , апеляційний суд, встановивши, що підписання заповіту іншою особою відповідало волевиявленню заповідача, а також через фізичну неможливість підписання правочину особисто самою ОСОБА_4 (через хворобу та похилий вік), оспорюваний заповіт підписаний свідками, у тексті заповіту вказано про те, що заповіт прочитано вголос свідками, дійшов обґрунтованого висновку, що заповіт, складений ОСОБА_4 22 липня 2021 року, відповідає вимогам закону, необхідним для чинності заповіту.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , оскільки в заповіті зазначені всі необхідні відомості, заповіт перед підписанням зачитано уголос, підписано іншою особою замість заповідача, та посвідчено при свідках. При цьому службовою особою в посвідчувальному написі зазначено, що особи свідків та особа, яка підписувала заповіт замість заповідачки, встановлені, а їх дієздатність перевірено.

При цьому доказів того, що заповідач на час підписання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі, позивачем суду не надано, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що у тексті заповіту, крім прізвища, ім`я та по батькові осіб, які були свідками, не вказано їх дату народження, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідків, як того вимагають норми Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, є необґрунтованим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) вказано, що «слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право-встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження 61-5293сво23) зазначив, що «для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги

до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону

та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів

(як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини.

При цьому можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена.

На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту.

Законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача».

Оскільки Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, не є актом цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України, а тому в них не можуть міститися вимоги до змісту правочину. За таких обставин підстав для визнання недійсним заповіту у зв`язку із невідповідністю його змісту нормам вказаного Порядку немає.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності

Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно із частинами першою, п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Тобто внаслідок спадкування майна, яке належало спадкодавцеві на праві власності, право власності на це майно у спадкоємця виникає з часу відкриття спадщини.

Частиною першою статті 328 ЦК України установлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Отже, ефективним способом захисту прав спадкоємця, який вважає себе таким, що прийняв спадщину, є вимога до інших спадкоємців (в разі їх відсутності, усунення їх від спадкування чи неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття до відповідної територіальної громади за місцем відкриття спадщини (стаття 1277 ЦК України)) про визнання права власності на спадкове майно.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком апеляційного суду, про те, щообраний позивачкою спосіб захисту шляхом визнання права власності на спадкове майно призведе у даній конкретній справі до відновлення порушеного та оспорюваного права спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, викладеним в ухвалі від 09 червня 2023 року про відсутність підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Джирми А. В. про витребування доказів та призначення у справі посмертної судово-медичної експертизи, оскільки, обґрунтовуючи необхідність проведення дослідження, заявник посилався на те, що ОСОБА_4 мала змогу самостійно підписати заповіт, проте він був підписаний уповноваженою особою у присутності свідків.

Разом з тим, сторонами не заперечувалося, що заповіт не підписувався ОСОБА_4 , сторони не посилалися на наявність у заповідача будь-якої психічної хвороби чи її перебування, у момент написання заповіту в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), жодних доказів щодо фізичної неможливості ОСОБА_4 будь-як виразити свою волю суду сторони не надавали і на дану обставину не посилалися.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не розглянули по суті його клопотання про витребування доказів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору, що узгоджується з положенням частини другої статті 412 ЦПК України.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи є безпідставними та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувану постанову Черкаського апеляційного суду від 30 січня 2024 року - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Джирмою Аллою Володимирівною, залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 30 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець