Постанова

від 24.09.2024 по справі 308/13344/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/13344/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 вересня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Собослоя Г.Г., Фазикош Г.В.

за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Розман Сергій Юрійович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 січня 2024 року, ухвалене головуючою суддею Голяна О.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав

встановив:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивує тим, що 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали проживати разом, однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася спільна дитина ОСОБА_3 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.02.2021, виданого Ужгородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ).

Відповідачка після народження дитини почала поводити себе дивно, її поведінка ставала все більш незрозумілою, внаслідок чого між сторонами почали погіршуватись шлюбні відносини. ОСОБА_2 поряд з дитиною поводить себе агресивно, нецензурно висловлюється, налаштовує дитину проти позивача, залякує сина.

З огляду на вказане ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Ужгородськогоміськрайонного судуЗакарпатської областівід 25січня 2024року у задоволенні позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено факт поганого, жорстокого поводження з дитиною, а обумовлені виключно наявністю конфліктних відносин між сторонами. Відповідачка заперечує проти позбавлення батьківських прав та хоче брати участь у вихованні сина.

Притягнення сторони відповідача до адміністративної відповідальності відбулось саме з причини конфліктів між сторонами та жорстокого поводження відповідачки щодо позивача, але факту жорстокого поводження з дитиною не встановлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу.

Вважає, що суд першої інстанції ухваплив рішення, яке є незаконним та необґрунтованим, судом неправильно досліджено обставини справи та рішення прийняте в порушення норм матеріального та процесуального права.

В своїх доводах посилається на те, що відповідачка притягалась до адміністративної відповідальності внаслідок жорстокого поводження з позивачем. Поряд з дитиною також поводить себе неналежним чином, використовує нецензурну лексику та налаштовує дитину проти батька.

Також зазначає, що відповідачка б`є свою дитину, залякує його, поводить себе агресивно та завдає психологічних страждань. Посилається на аудіо- та відеозаписи, які підтверджують дані факти.

В суді першої інстанції позивач заявляв клопотання про призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи, однак судом в задоволенні такої було відмовлено безпідставно.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що позивач посилаючись на постанову про притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності замовчує той факт, що до такої відповідальності притягувались обидві сторони, а не тільки сторона відповідача.

Посилання позивача на аудіо- та відеозаписи є таким, що не заслуговує уваги, оскільки на даних аудіозаписах неможливо встановити чий саме голос звучить, відеозаписи не повні, що не дозволяє суду встановити об`єктивно контекст діалогів чи подій.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи з обґрунтованих підстав, а саме, зважаючи на вік дитини, на те, що така експертиза може нанести психологічне травмування неповнолітній особі.

Вказує, що позивач вивіз дитину за кордон та незаконно утримує в ОАЕ, не бажає спілкуватися з відповідачкою, не дає спілкуватися дитині з матір`ю та всіляко намагається налаштувати її проти відповідачки.

Зазначає, що суд правильно прийшов до висновку щодо недоведеності позовних вимог позивачем.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони являються батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.02.2021 року, виданого Ужгородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ).

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.07.2022 року по справі 308/9402/22 встановлено, що 10.07.2022 о 16 год. 27 хв. гр. ОСОБА_2 за місцем проживання вчинила відносно свого чоловіка домашнє насильство фізичного характеру, а саме, нанесла йому легкі тілесні ушкодження на руках та порвала футболку, чим вчинила правопорушення передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Дослідженими в суді першої інстанції в засіданні аудіо-, відеозаписами стверджується факт конфлікту між сторонами.

Відповідно до висновку виконавчого комітету Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області №132/02-23 від 30.01.2023 року орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зі змісту висновку виконавчого комітету Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області №1125/02-23 від 30.08.2023 року випливає, що орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавляти гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції не вбачав правових підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина з огляду на відсутність належних доказів про жорстоке поводження з дитиною.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з врахуванням такого.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують,та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надано належних та достатніх доказів щодо жорстокого поводження відповідачки ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому встановлено, що між сторонами існує конфлікт щодо участі сторін у вихованні малолітнього сина і притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП не пов`язане із жорстоким поводженням саме з сином, а підтверджує неприязні відносини з позивачем.

Також слід зазначити, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості із сином, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

У зв`язку із викладеним, апеляційний суд, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, заперечення матері щодо позбавлення її батьківських прав, наведені вище положення СК України та судову практику, дійшов обґрунтованого правового висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не вказують на те, що судом прийнято рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права. Судом першої інстанції надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам.

З врахування вищенаведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга без задоволення, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Враховуючи наведене та керуючись нормами статей 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 січня 2024 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2024 року.

Головуючий:

Судді: