Ухвала

від 03.10.2024 по справі 686/23151/15-к

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/23151/15-к

Провадження № 11-сс/4820/403/24

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі :

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому та в режимі відеоконференції матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014240010005254 від 22 жовтня 2014 року, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2024 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 11 вересня 2024 року клопотання заступника начальника відділу РЗСГСД СУ ГУ Національної поліції у Хмельницькій області слідчого ОСОБА_8 задоволено та накладено арешт з тимчасовим позбавленням права відчуження та розпорядження на майно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на:

- будинок АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, площею 2.5075 га, із кадастровим номером 0523086200:02:001:0265;

- земельну ділянку, площею 3.5911 га, із кадастровим номером 0524385200:01:001:0294;

- земельну ділянку, площею 0.25 га, із кадастровим номером 0524385200:03:000:0338;

- земельну ділянку, площею 0.0887 га, із кадастровим номером 0524385200:03:000:0339;

- земельну ділянку, площею 0.1761 га, із кадастровим номером 0524385200:03:000:0340;

- автомобіль марки «Hyundai-Tucson», державний номерний знак НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Слідчий суддя місцевого суду мотивував своє рішення тим, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження та обставини кримінального провадження станом на час прийняття рішення вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.

При цьому, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, слідчим суддею не встановлено.

Захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 в апеляційній скарзі та доповненнях до неї просив поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 11 вересня 2024 року, вказану ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання заступника начальника відділу РЗСГСД СУ ГУ Національної поліції у Хмельницькі області ОСОБА_8 про арешт майна ОСОБА_7 , - відмовити повністю. Скасувати накладений арешт на майно що належить на праві власності ОСОБА_7 .

Уважав, що ухвала слідчого судді місцевого суду є необґрунтованою та постановлена з порушенням кримінального процесуального закону.

Зазначав, що мотивування оскаржуваної ухвали зводиться до повного цитування клопотання слідчого, без надання жодного аналізу зазначеним обставинам та недослідженням матеріалів, які спростовують обґрунтованість підозри.

Зауважував, що дата складання повідомлення про підозру «22 липня 2024 року», однак вручено таке повідомлення було 23 липня 2024 року, що є порушенням імперативної норми КПК України.

Тобто, повідомлення про підозру вручено ОСОБА_7 не в день його складання.

Тому вручення особі повідомлення про підозру наступного дня за днем його складення є недійсною процесуальною дією, виконаною (вчиненою) поза граничним строком, а отже за відсутності права на її вчинення.

Наголошував, що ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину.

Заразом, відповідно до положень ч.1 ст.52 КПК України участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

Однак, при врученні повідомлення про підозру ОСОБА_7 старшим слідчим ОСОБА_9 не було забезпечено присутність захисника, незважаючи на той факт, що ОСОБА_7 було повідомлено старшого слідчого про наявність у нього захисника (професійного адвоката), з яким у нього укладено договір про надання правової допомоги.

Тобто, старшим слідчим ОСОБА_9 проігноровано та грубо порушено вимоги КПК України щодо порядку вручення повідомлення про підозру, порушивши при цьому основоположне право особи на правову допомогу та захист.

Зважаючи на вказані обставини, у сторони захисту наявні ґрунтовні сумніви щодо набуття ОСОБА_7 статусу підозрюваного, оскільки вручення повідомлення про підозру відбулося з низкою грубих порушень процесуального законодавства.

Протокол допиту ОСОБА_7 від 06 вересня 2024 року, який органом досудового розслідування та прокурором не додані до жодного клопотання, які ними ініційовано перед слідчими суддями після такого допиту, викладений на 7 аркушах і містить розлоге пояснення діяльності ОСОБА_7 на посаді керівника блоку та специфіки роботи агрохолдингу «Мрія» в цілому.

Органом досудового розслідування проігноровано обставини, викладені в такому протоколі, та не вжито жодних заходів для встановлення істини в даному провадженні. Вказаний факт свідчить про поверхневий характер досудового розслідування та те, що орган досудового розслідування не переслідує в даному випадку легітимну мету встановлення істини.

Зауважував, що протоколи допиту осіб, зокрема:

- протокол допиту ОСОБА_7 від 06 вересня 2024 року,

- протокол допиту ОСОБА_10 ,

- протокол допиту ОСОБА_11 ,

- протокол допиту ОСОБА_12 ,

- протокол допиту ОСОБА_13 ,

- протокол допиту ОСОБА_14 ,

- протокол допиту ОСОБА_15 ,

свідчать про те, що ОСОБА_7 не міг ні з теоретичної, ні з практичної точки зору вчините те правопорушення, в якому його підозрюють. Допитані особи повідомили про специфіку роботи агрохолдингу та ті факти, що керівнику блоку не підпорядковувались та він не міг впливати на службу охорони, службу логістики, тощо.

Тобто орган досудового розслідування бездоказово, голослівно вказує на те що ОСОБА_7 самостійно вчинив грабіж та викрав зерно кукурудзи з 799 га. І це при тому, що вищезгадані допитані особи повідомили, що служба охорони опломбовувала всі автомобілі, водіями складались всі супровідні документи, які передавались в офіс, зерно ними транспортувалось на елеватори, які належали агрохолдингу « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Тобто, наданими протоколами допитів свідків орган досудового розслідування самостійно ж і спростував свою версію вчинення кримінальною правопорушення, передбаченого ст.186 КК України.

Уважав, що слідчий суддя, постановляючи оскаржувану ухвалу, дійшов помилкового висновку щодо доведеності обставин, викладених у клопотанні слідчого про арешт майна, слідчим суддею не враховано відсутність обґрунтованої підозри в даному провадженні та допущено непомірне втручання в права ОСОБА_7 на мирне володіння майном, зокрема, в частині можливості ним розпоряджатись.

Зауважував, що оскаржувана ухвала слідчого судді прийнята із порушенням норм чинного КПК України, а дія відповідного заходу забезпечення арешту майна, свідчить про порушення прав гарантованих ст.4 Конституції України (право на вільне володіння, користування та розпорядження власністю), та ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке з огляду на положення п.18 ч.1 ст.3 КПК України, потребує захисту в судовому порядку, а саме заходах судового контролю.

Оскаржуваною ухвалою, зокрема, накладено арешт з забороною розпорядження на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарного та особистого виробництва).

Фактично таким чином відбулось втручання в конституційно гарантоване право власності особи та позбавлено можливості розпоряджатись такими земельними ділянками, зокрема і передавати їх в оренду для отримання коштів з такої оренди.

Тобто, слідчий суддя без належної перевірки обставин, обмежившись лише повним цитуванням клопотання слідчого, постановив незаконну та необґрунтовану ухвалу. Слідчий не довів, а слідчий суддя не пересвідчився в наявності обґрунтованої підозри та обставин, які б зумовлювали необхідність накладення арешту на майно особи (враховуючи, що матеріали справи містять 38 аркушів, слідчий суддя не надавав оцінку фактично жодним документам, які мають значення для правильного вирішення клопотання про накладення арешту).

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, апелянт зазначав, що оскаржувана ухвала була постановлена без виклику власника майна ОСОБА_7 та його захисника. Отже, строк для оскарження повинен відраховуватись з дня отримання копії ухвали.

Копію оскаржуваної ухвали було отримано 24 вересня 2024 року захисником ОСОБА_7 адвокатом ОСОБА_6 на електронну пошту після звернення до суду з відповідним клопотанням.

Таким чином, відповідно до абз.2 ч.3 ст.395 КПК України строк для подання цієї апеляційної скарги відраховується з 25 вересня 2024 року та закінчується 30 вересня 2024 року (враховуючи, що останній день строк припадає на вихідний день).

Уважав, що враховуючи вищевикладені обставини, строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з викладом змісту судового рішення та доводів апеляційної скарги; захисника ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів; заперечення прокурора ОСОБА_5 проти апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про таке.

Відповідно до вимог п.3 ч.2 ст.395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно абз.2 ч.3 ст.395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.

Згідно з ч.1 ст.117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

З урахуванням обставин щодо пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 11 вересня 2024, які викладені в клопотанні представника володільця майна ОСОБА_7 захисника ОСОБА_6 , колегія суддів уважає їх поважними, на підставі чого приходить до висновку щодо поновлення строку на апеляційне оскарження вказаної ухвали.

Як вбачається із наданих матеріалів, до слідчого судді надійшло клопотання слідчого про накладення арешту на вищезазначене майно.

Клопотання обґрунтовано тим, що в ході досудового розслідування встановлено, що в жовтні 2014 року (точний час в ході досудового розслідування не встановлений), перебуваючи в невстановленому місці, у ОСОБА_7 , який будучи особою, наділеної повноваженнями щодо організації виробничого процесу ТОВ «Мрія Центр», в тому числі, в частині робіт щодо збирання врожаю, достовірно знаючи про наявність правовідносин між ФГ «Дзеленецьке» та ТОВ «Мрія Центр» та їх характер, виник умисел на відкрите викрадення чужого майна у вигляді урожаю зерна кукурудзи 2014 року з полів, що перебували у користуванні ФГ «Дзеленецьке», шляхом нездійснення передачі такої сільськогосподарської продукції до ФГ «Дзеленецьке», як власника зазначеного майна, свідомо передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді майнової шкоди останньому.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення вищевказаного чужого майна, ОСОБА_7 в період часу з 16 жовтня 2014 року по 01 листопада 2014 року, використовуючи власні повноваження та підпорядкованих осіб, які не усвідомлювали незаконність своїх дій, з корисливих мотивів, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді майнової шкоди та бажаючи їх настання, перебуваючи на полях, що знаходяться в користуванні ФГ «Дзеленецьке» та що розташовані на території Дзеленецької сільської ради Валочиського району Хмельницької області, загальною площею 799 га, відкрито викрав зерно кукурудзи врожаю 2014 року, об`ємом 8 078 т по ціні 2 300 грн за одну тонну, яким в подальшому розпорядився на власний розсуд.

Указаними умисними діями ОСОБА_7 спричинив майнової шкоди ФГ «Дзеленецьке» в особливо великих розмірах на загальну суму 18 579400 грн.

Установлено, що Головним управлінням Національної поліції в Хмельницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014240010005254 від 22 жовтня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.5 ст.186, ст.356, ч.1 ст.366 КК України.

23 липня 2024 року ОСОБА_7 було повідомлено про підозру в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.186 КК України.

Санкція ч.5 ст.186 КК України передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років з конфіскацією майна.

У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні було встановлено, що ОСОБА_7 на праві власності належать:

- будинок АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка, площею 2.5075 га, із кадастровим номером 0523086200:02:001:0265;

- земельна ділянка, площею 3.5911 га, із кадастровим номером 0524385200:01:001:0294;

- земельна ділянка, площею 0.25 га, із кадастровим номером 0524385200:03:000:0338;

- земельна ділянка, площею 0.0887 га, із кадастровим номером 0524385200:03:000:0339;

- земельна ділянка, площею 0.1761 га, із кадастровим номером 0524385200:03:000:0340;

- автомобіль марки «Hyundai-Tucson», державний номерний знак НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 .

Слідчий суддя, посилаючись на ч.1 ст.170 КПК України, задовольнив зазначене клопотання, з огляду на те, що в судовому засіданні доведено його обґрунтованість.

Колегія суддів погоджується із прийнятим слідчим суддею рішенням з таких підстав.

Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів ураховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема, щодо накладення арешту на майно.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.ст.132, 167, 170, 171, 172, 173 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Виходячи із положень ст.131 КПК України, арешт майна є окремим видом заходу забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Норми, наведені у ст.132 КПК України, визначають, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Згідно з положеннями ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до вимог ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Таким чином, вирішуючи питання про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, у кожному випадку розгляду відповідних клопотань слідчий суддя повинен:

- перевіряти наявність об`єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи;

- з`ясовувати можливість досягнення мети, на яку посилається ініціатор клопотання, без застосування цих заходів;

- враховувати, що обов`язок довести наявність трьох необхідних складових для їх застосування (частина третя статті 132 КПК) покладається на слідчого та/або прокурора;

- взяти до уваги розумність та співрозмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

- враховувати, що докази на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про застосування заходів забезпечення, подаються особою, яка заявляє таке клопотання.

Колегія суддів дійшла висновку, що в даному провадженні слідчий суддя вищезазначених вимог закону дотримався, правильно вирішив питання про задоволення клопотання про накладення арешту на майно, врахувавши вимоги кримінального процесуального закону при застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч.2 ст.172 КПК України, клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Тому, посилання у апеляційній скарзі, щодо розгляду клопотання про арешт майна за відсутності особи на майно якої накладено арешт не заслуговує на увагу.

Накладення арешту на належне ОСОБА_7 майно є виправданим і необхідним для забезпечення кримінального провадження.

Щодо доводів, які фактично зводяться до необґрунтованості пред`явленої ОСОБА_7 підозри, то слід зазначити, що колегія суддів уважає, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі дійшов правильного висновку про обґрунтованість підозри, оскільки наявні в матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання причетності ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення.

Матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто, не вправі оцінювати докази з точку зору їх достатності і допустимості для встановлення вини у вчиненні злочину чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходу забезпечення кримінального провадження.

Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб і в межах законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи стосовно необґрунтованості судового рішення слід визнати непереконливими.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2024 року про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_7 , залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3