Окрема думка

від 25.09.2024 по справі 376/2049/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року в справі № 376/2049/23 (провадження № 61-7098св24)

за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Великоєрчиківське» (далі -СТОВ «Великоєрчиківське»), третя особа - Відділ державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, про визнання припиненими трудових відносин

за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року в складі колегії суддів Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 21 вересня 2012 року наказом № 23-ВК його прийнято на посаду директора СТОВ «Великоєрчиківське».

Відомості про позивача, як про директора СТОВ «Великоєрчиківське», були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР). Також були внесені відомості до трудової книжки позивача.

25 листопада 2022 року позивач письмово повідомив засновників СТОВ «Великоєрчиківське» про те, що він має намір звільнитися з посади директора товариства за власним бажанням та про скликання загальних зборів товариства для вирішення цього питання на 03 січня 2023 року о 10 год 00 хв за адресою місцезнаходження товариства: АДРЕСА_1 . Надав заяву про звільнення від 25 листопада 2022 року.

Проте, 03 січня 2023 року в зазначений час за зазначеною адресою, учасники не з`явилися, у зв`язку з чим позивач за участю двох фізичних осіб склав акт про неявку учасників загальних зборів. Загальні збори не відбулись.

З метою реалізації своїх конституційних прав ОСОБА_1 звертався до управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради з заявою про виключення з ЄДР відомостей про нього як про керівника СТОВ «Великоєрчиківське», на що отримав відмову.

Оскільки самостійно ініціювати внесення змін до ЄДР він не має можливості, просив суд:

- визнати припиненими його трудові відносини з СТОВ «Великоєрчиківське» з 03 січня 2023 року, у зв`язку зі звільненням його із посади директора СТОВ «Великоєрчиківське» за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

- скасувати запис в ЄДР з 03 січня 2023 року щодо директора СТОВ «Великоєрчиківське» ОСОБА_1

18 серпня 2023 року заочним рішенням Сквирського районного суду Київської області позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що припинив виконання обов`язків директора СТОВ «Великоєрчиківське» з 03 січня 2023 року на підставі статті 38 КЗпП України. Зобов`язано Відділ державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради виключити з ЄДР запис про директора СТОВ «Великоєрчиківське» ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

14 травня 2024 року ухвалою Київського апеляційного суду закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_2 на заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 18 серпня 2023 року.

Постановляючи ухвалу про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вказував, що апеляційна скарга подана ФОП ОСОБА_2 , який не є учасником цієї справи і суд першої інстанції не вирішував питання про його права, свободи, інтереси чи обов`язки, а тому відповідно до вимог статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підстави для закриття апеляційного провадження.

У травні 2024 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, в якій просив ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду.

Заявник зазначив, що апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що на виконанні в органі державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 про стягнення із СТОВ «Великоєрчиківське» заборгованості, у якому стягувачем є ФОП ОСОБА_2 .

До проведення виконавчих дій державний виконавець залучав директора СТОВ «Великоєрчиківське» ОСОБА_1 , однак згідно з рішенням суду першої інстанції він припинив виконання обов`язків директора СТОВ «Великоєрчиківське» з 03 січня 2023 року, проте продовжував виконувати обов`язки директора.

Державний виконавець тимчасово обмежив директора СТОВ «Великоєрчиківське» ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, оскільки він свідомо ухиляється від виконання судового рішення.

Заявник зазначає, що рішення суду першої інстанції порушує його права та інтереси в частині належного виконання боржником рішення Господарського суду міста Києва в справі № 910/11384/20, оскільки боржник неправомірно залишився без директора.

Додаткова касаційна скарга містить посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14 червня 2023 року в справі № 448/362/22, де суд касаційної інстанції вказував на те, що такий спір пов`язаний з управлінням юридичною особою, а тому належить до господарської юрисдикції.

25 вересня 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не звернув увагу на доводи апеляційної скарги про те, що припинення корпоративних відносин СТОВ «Великоєрчиківське» із ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням його з посади директора за власним бажанням та внесенням відповідних записів у ЄДР позбавляє заявника можливості задовольнити свої вимоги про стягнення заборгованості зі СТОВ «Великоєрчиківське», а сам позивач уникає притягнення до різного виду юридичної відповідальності як безпосередній керівник юридичної особи-боржника.

Мотивованих висновків щодо вирішення або невирішення судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ФОП ОСОБА_2 ухвала Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року не містить, що є порушенням підпункту» г» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України.

У випадку встановлення права ФОП ОСОБА_2 на оскарження заочного рішення Сквирського районного суду Київської області від 18 серпня 2023 року, апеляційному суду слід врахувати правові висновки, викладені в спірних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року в справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22), про те, що доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів до господарської юрисдикції.

Із висновками колегії суддів частково не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

Щодо юрисдикції спору

У справі встановлено, що 21 вересня 2012 року наказом № 23-ВК ОСОБА_1 прийнято на посаду директора СТОВ «Великоєрчиківське».

Відомості про позивача, як директора СТОВ «Великоєрчиківське», було внесено до ЄДР.

У зв`язку з відсутністю господарської діяльності підприємства ОСОБА_1 прийняв рішення звільнитись за власним бажанням з посади директора, так як втратив матеріальну (економічну) та будь-яку іншу зацікавленість у перебуванні на вказаній посаді. 25 листопада 2022 року він письмово повідомив засновників СТОВ «Великоєрчиківське» про те що, він має намір звільнитися з посади директора товариства за власним бажанням та заявив про скликання загальних зборів товариства для вирішення цього питання на 03 січня 2023 року о 10 год 00 хв. за адресою місцезнаходження товариства: АДРЕСА_1 .

Одночасно з цим повідомленням ОСОБА_1 надав заяву про звільнення від 25 листопада 2022 року.

03 січня 2023 року у зазначений час за вказаною адресою учасники СТОВ «Великоєрчиківське» не з`явилися, про що ОСОБА_1 за участю двох фізичних осіб склав акт про неявку учасників загальних зборів.

ОСОБА_1 звертався до управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради з заявою про виключення з ЄДР відомостей про нього як про керівника СТОВ «Великоєрчиківське», на що отримав відмову.

Позивач просив визнати припиненими його трудові відносини з товариством та скасувати запис в ЄДР щодо його як директора СТОВ «Великоєрчиківське». Суди першої інстанції розглянув позов у порядку цивільного судочинства. Із таким висновком не можна погодитися.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 2-а-460/08/2704 (провадження № 11-174зва23), від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (провадження № 14-10цс23)).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).

До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (речення перше частини першої статті 21 КЗпП України).

Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України), зокрема розірвання з цієї ініціативи трудового договору, укладеного на невизначений строк (стаття 38 КЗпП України).

Однак правове регулювання припинення повноважень виконавчого органу товариства (директора), чи члена цього органу, якщо останній є колегіальним (дирекцією), з його власної ініціативи відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника, який не є виконавчим органом товариства або членом цього органу.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 8 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (пункт 34), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (пункт 53), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22).

Тобто помилковими є твердження позивача про те, що спір стосується реалізації ним як працівником виключно права на працю.

За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі пов`язані з управлінням юридичної особою.

Перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов`язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім і їхнього припинення у разі задоволення позову не впливає на існування спору, пов`язаного з управлінням товариством (постанова Великої Палати Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22).

Загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 частини першої статті 31 Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275-VIII)).

Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства (частини друга та третя статті 32 Закону № 2275-VIII).

Збори учасників товариства проводяться за необхідністю, але не менше двох років протягом фінансового року - весною та восени. Збори скликаються головою зборів. Позачергові загальні збори скликаються, зокрема, на вимогу директора (пункти 11. 3, 11.5, 11.6 статті 11 Статуту товариства).

Про проведення зборів товариства учасники повідомляються листами із зазначенням часу та місця проведення зборів та проєкту порядку денного. Вказані листи підписуються головою і надсилаються за офіційною адресою кожного учасника не пізніше як за 30 календарних днів до дати зборів. Учасники мають право вносити до порядку денного питання для подальшого розгляду їх зборами, за умови, що їх пропозиції подані голові не пізніше як за 15 календарних днів до засідання зборів (пункт 11.7 статті 11 Статуту товариства).

Однією з особливостей проведення загальних зборів учасників товариства, яке має одного учасника, є те, що у цьому товаристві рішення з питань, які належать до компетенції загальних зборів учасників товариства, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника (частина перша статті 37 Закону № 2275-VIII).

Для належної реалізації права на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, за власною ініціативою директор товариства має не тільки написати відповідну заяву на підставі статті 38 КЗпП України, подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників, на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21).

Отже, суд першої інстанції не врахував критерії розмежування корпоративних (тобто тих, що, зокрема, пов`язані з управлінням підприємством) і власне трудових спорів і неправильно застосував норми процесуального права, зробивши висновок про те, що спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Щодо можливості оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції ФОП ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).

У частині першій статті 352 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду 18 вересня 2024 року в справі № 161/16885/21, від 29 серпня 2024 року в справі № 640/13084/15, від 22 травня 2024 року в справі № 166/552/23, від 13 квітня 2022 року в справі № 333/796/19, від 06 жовтня 2022 року в справі № 681/577/15-ц та інших.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Указаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц, а також із правовою позицією Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 16 січня 2020 року в справі № 925/1600/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 921/730/13-г/3 сформульовано висновок про те, що в разі, якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.

У постанові від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ФОП ОСОБА_2 вказав, що оскаржуване заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 18 серпня 2023 року порушує його права та інтереси в частині належного виконання боржником СТОВ «Великоєрчиківське» судового наказу Господарського суду міста Києва від 29 грудня 2021 року в справі №9 10/11384/20 щодо своїх боргових зобов`язань перед стягувачем ФОП ОСОБА_2 , оскільки боржник неправомірно залишився без директора ОСОБА_1 .

Із доданих ФОП ОСОБА_2 до апеляційної скарги документів убачається, що на виконанні у Сквирському відділі державної виконавчої служби у Білоцерківському районні Київській області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу № 910/11384/20, виданого 29 грудня 2021 року Господарським судом міста Києва, про стягнення зі СТОВ «Великоєрчиківське» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Насіння» (далі - ТОВ «ТД «Насіння») боргу в розмірі 594 069,62 грн.

Наказ видано на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15 березня 2021 року, яке частково скасовано постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 вересня 2021 року у справі № 910/11384/20 (910/20612/20) та набрало законної сили 28 вересня 2021 року.

За вказаним виконавчим документом боржником є СТОВ «Великоєрчиківське», код ЄДРПОУ: 03754082, директором якого згідно з Єдиним державним реєстром є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

21 лютого 2023 року державний виконавець Сквирського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районні Київській області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Драч І. А. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Також у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 06 листопада 2023 року задоволено подання державного виконавця Сквирського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районні Київській області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Драч І. А. та тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України директора СТОВ «Великоєрчиківське» ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на нього наказом № 910/11384/20, виданим 29 грудня 2021 року Господарським судом міста Києва, про стягнення зі СТОВ «Великоєрчиківське» на користь ТОВ «ТД «Насіння» боргу в розмірі 594 069,62 грн.

Відповідно до частини першої статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

За загальним правилом, визначеним частинами першою, другою статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до статті 4 Статуту СТОВ «Великоєрчиківське» (нова редакція) ОСОБА_3 є одним із чотирьох учасників цього товариства.

При цьому, ОСОБА_3 , як учасник СТОВ «Великоєрчиківське», також мав функцію виконавчого органу цього товариства як директор, який був обраний загальними зборами товариства (статті 4, 12.1 статуту).

Згідно з частиною третьою статті 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Той факт, що ОСОБА_3 був учасником та директором СТОВ «Великоєрчиківське» не свідчить про вирішення судом питання про право, інтерес та обов`язок ФОП ОСОБА_2 , оскільки останнім має вимоги до юридичної особи СТОВ «Великоєрчиківське» і ці вимоги не перебувають у площині правовідносин між товариством і його виконавчим органом. Наведені останнім обставини можуть свідчити лише про ймовірність такого вирішення, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду не є підставою для висновку про те, що судом вирішено питання про права, інтереси та обов`язки скаржника.

Отже, враховуючи, що апеляційна скарга подана ФОП ОСОБА_2 , який не є учасником справи і суд першої інстанції не вирішував питання про його права, свободи, інтереси чи обов`язки, апеляційний суд відповідно до статті 362 ЦПК України правильно закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_2

Суддя О. М. Ситнік