Ухвала

від 14.05.2024 по справі 376/2049/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 376/2049/23

номер провадження: 22-ц/824/959/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Мазурок О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 18 серпня 2023 року у складі судді Віговського С.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Великоєрчиківське», третя особа: відділ державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, про визнання припиненими трудових відносин,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Великоєрчиківське» (далі - СТОВ «Великоєрчиківське»), третя особа: відділ державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, про визнання припиненими трудових відносин.

Позов мотивований тим, що 21 вересня 2012 року ОСОБА_2 згідно з наказом №23-ВК було прийнято на посаду директора СТОВ «Великоєрчиківське». Відомості про позивача, як про директора СТОВ «Великоєрчиківське», було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Також були внесені відомості до трудової книжки позивача.

Вказував, що 25 листопада 2022 року позивач письмово повідомив засновників СТОВ «Великоєрчиківське» про те що, він має намір звільнитися з посади директора товариства за власним бажанням та про скликання загальних зборів товариства для вирішення цього питання на 03 січня 2023 року о 10 год 00 хв. за адресою місцезнаходження товариства: АДРЕСА_1 , надав заяву про звільнення від 25 листопада 2022 року.

Проте, 03 січня 2023 року у зазначений час за зазначеною адресою учасники не з`явилися, у зв`язку з чим позивач за участю двох фізичних осіб склав акт про неявку учасників загальних зборів. Тому загальні збори не відбулись.

З метою реалізації своїх конституційних прав, ОСОБА_2 звертався до управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради з заявою про виключення з Єдиного реєстру юридичних осіб відомостей про нього як про керівника СТОВ «Великоєрчиківське», на що отримав відмову.

Зазначав, що він використав всі можливі способи, визначені нормами чинного законодавства, самостійно ініціювати внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, не має можливості.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив визнати припиненими його трудові відносини з СТОВ «Великоєрчиківське» з 03 січня 2023 року, у зв`язку зі звільненням з посади директора СТОВ «Великоєрчиківське» за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України та скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 03 січня 2023 року щодо директора СТОВ «Великоєрчиківське» ОСОБА_2 .

Заочним рішенням Сквирського районного суду Київської області від 18 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 таким, що припинив виконання обов`язків директора СТОВ «Великоєрчиківське» з 03 січня 2023 року на підставі ст.38 КЗпП України.

Зобов`язано відділ державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про директора ОСОБА_2 СТОВ «Великоєрчиківське».

Стягнуто із СТОВ «Великоєрчиківське» на користь ОСОБА_2 судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 1073 грн 60 коп.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ), який не брав участі у розгляді справи, однак вважає, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про його права та обов`язки, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на виконанні Сквирського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) перебуває виконавче провадження НОМЕР_2 про стягнення із СТОВ «Великоєрчиківське» заборгованості, у якому постановою від 26 жовтня 2023 року замінено стягувача товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Насіння» (далі - ТОВ «Торговий дім «Насіння») на ФОП ОСОБА_1 . Листом від 29 листопада 2023 року управління забезпечення ПВР повідомило скаржника, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, ОСОБА_2 на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 18 серпня 2023 року у справі №376/2049/23 припинив виконувати обов`язки директора СТОВ «Великоєрчиківське».

Зазначає, що до системи виконавцем внесено виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 21 листопада 2023 року, у якій міститься запис про те, що ОСОБА_2 згідно рішення Сквирського районного суду Київської області від 18 серпня 2023 року у справі №376/2049/23 припинив виконання обов`язків директора СТОВ «Великоєрчиківське» з 03 січня 2023 року. Також до системи внесено акт державного виконавця про проведення виконавчих дій, до яких був залучений ОСОБА_2 як керівник боржника, та його пояснення як керівника від 21 червня 2023 року. Отже, визнання заочним рішенням ОСОБА_2 таким, що припинив виконання обов`язків директора СТОВ «Великоєрчиківське» з 03 січня 2023 року є неправомірним, оскільки після зазначеної дати він продовжував виконувати обов`язки директора.

Також повідомляє, що ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 06 листопада 2023 року у справі №376/2883/23 подання державного виконавця задоволено. Тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України директора СТОВ «Великоєрчиківське» ОСОБА_2 до виконання зобов`язань за наказом Господарського суду міста Києва від 29 грудня 2021 року у справі №910/11384/20, оскільки він свідомо ухиляється від виконання судового рішення.

Таким чином скаржник вважає, що оскаржуване судове рішення порушує його права та інтереси у частині належного виконання боржником рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/11384/20, оскільки боржник неправомірно залишився без директора.

Учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_1 з таких підстав.

Згідно п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France», заява № 13343/87) від 04 грудня 1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права». Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

У ст.129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»).

Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з п.1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення Європейського суду з прав людини «Тіннеллі та сини, Лтд та ін.», «Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства»).

Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд (рішення Європейського суду з прав людини «Ейрі проти Ірландії», «Аїт-Мугуб проти Франції»).

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до положень ч.1 ст.17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Указаній нормі кореспондуються приписи ч.1 ст. 352 ЦПК України, згідно якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Конструкція ст.352 ЦПК України у системному тлумаченні з ч.1 ст.17 ЦПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до суду, дає підстави дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційний перегляд справи виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

ЦПК України передбачено право осіб, які не брали участі у справі, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, але при дотриманні певних умов.

Так, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому ст.352 ЦПК України, повинна довести, наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта апеляційного оскарження.

Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2019 року у справі №62/112 та у постанові від 13 вересня 2019 року у справі № 916/914/19.

Відповідно до приписів ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 вересня 2012 року ОСОБА_2 згідно з наказом №23-ВК був прийнятий на посаду директора СТОВ «Великоєрчиківське».

Відомості про позивача, як директора СТОВ «Великоєрчиківське», було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Установлено, що у 2022 році ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю господарської діяльності підприємства, прийняв рішення звільнитись за власним бажанням з посади директора, так як втратив матеріальну (економічну) та будь-яку іншу зацікавленість у перебуванні на вищевказаній посаді. Про своє рішення неодноразово усно повідомляв учасників СТОВ «Великоєрчиківське», проте вони ігнорували звернення позивача.

25 листопада 2022 року ОСОБА_2 письмово повідомив засновників СТОВ «Великоєрчиківське» про те що, він має намір звільнитися з посади директора товариства за власним бажанням та скликання загальних зборів товариства для вирішення цього питання на 03 січня 2023 року о 10 год 00 хв. за адресою місцезнаходження товариства: АДРЕСА_1 .

Одночасно з цим повідомленням ОСОБА_2 надав заяву про звільнення від 25 листопада 2022 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Проте, 03 січня 2023 року у зазначений час (10 год 00 хв.) за вказаною вище адресою учасники СТОВ «Великоєрчиківське» не з`явилися. У зв`язку з цим ОСОБА_2 за участю двох фізичних осіб склав акт про неявку учасників загальних зборів.

З метою реалізації своїх конституційних прав, ОСОБА_2 звертався до управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради з заявою про виключення з Єдиного реєстру юридичних осіб відомостей про нього як про керівника СТОВ «Великоєрчиківське», на що отримав відмову.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

У пункті 4 ч.1 ст.36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ст.22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Також згідно з ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Положеннями ч.1 ст.312 ЦК України, передбачено, що фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14- рп/2004, від 16 жовтня 2007 року №8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст.43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю (ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до положень ст.2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

За змістом ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності.

Відповідно до положень пункту 4 ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу.

Державна реєстрація базується на таких основних принципах, зокрема державної реєстрації за заявницьким принципом, внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону (частина 1 статті 4 Закону).

Процедура внесення змін до відомостей про юридичну особу визначена Порядком реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09 лютого 2016 року № 359/5.

Так, спеціальним Законом, який регулює відносини у сфері державної реєстрації юридичних осіб є Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

У відповідності до приписів вказаного Закону та Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України № 359/5 від 09 лютого 2016 року така реєстраційна дія як «виключити з реєстру» - відсутня, можливо лише здійснити реєстраційну дію «зміна відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі».

Перелік документів, що подаються для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, встановлюється ч.4 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» зазначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації або судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, відповідно до зазначених норм чинного законодавства на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або за рішенням колегіального органу товариства з обмеженою відповідальністю можливо внести зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Установивши вказані вище обставини, характер правовідносин, що склалися між сторонами та норми права що регулюють ці правовідносини, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , визнавши його таким, що припинив виконання обов`язків директора СТОВ «Великоєрчиківське» з 03 січня 2023 року на підставі ст.38 КЗпП України, зобов`язавши відділ державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про директора ОСОБА_2 СТОВ «Великоєрчиківське».

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ФОП ОСОБА_1 вказує, що оскаржуване заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 18 серпня 2023 рокупорушує його права та інтереси у частині належного виконання боржником СТОВ «Великоєрчиківське» судового наказу Господарського суду міста Києва від 29 грудня 2021 року у справі №910/11384/20 щодо своїх боргових зобов`язань перед стягувачем ФОП ОСОБА_1 , оскільки боржник неправомірно залишився без директора ОСОБА_2 .

Однак з такими доводами ФОП ОСОБА_1 погодитися неможна, виходячи з такого.

Із доданих ФОП ОСОБА_1 до апеляційної скарги документів вбачається, що на виконанні у Сквирському відділі ДВС у Білоцерківському районні Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу № 910/11384/20, виданого 29 грудня 2021 року Господарським судом міста Києва, про стягнення з СТОВ «Великоєрчиківське» на користь ТОВ «Торговий дім «Насіння» боргу у розмірі 594 069 грн 62 коп.

Наказ видано на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15 березня 2021 року, яке частково скасовано постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 вересня 2021 року у справі № 910/11384/20 (910/20612/20) та набрало законної сили 28 вересня 2021 року.

За вказаним виконавчим документом боржником є СТОВ «Великоєрчиківське», код ЄДРПОУ: 03754082, директором якого згідно з Єдиним державним реєстром є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

21 лютого 2023 року державний виконавець Сквирського відділу ДВС у Білоцерківському районні Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ)) Драч І.А. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2.

Також в мажах даного виконавчого провадження НОМЕР_2 ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 06 листопада 2023 року задоволено подання державного виконавця Сквирського відділу ДВС у Білоцерківському районні Київській області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ)) Драч І.А. та тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України директора СТОВ «Великоєрчиківське» ОСОБА_2 до виконання зобов`язань покладених на нього наказом № 910/11384/20, виданим 29 грудня 2021 року Господарським судом міста Києва, про стягнення із СТОВ «Великоєрчиківське» на користь ТОВ «ТД «Насіння» боргу у розмірі 594 069 грн 62 коп.

Відповідно до ч.1 ст.619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

За загальним правилом, визначеним ч.ч.1,2 ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до ст.4 Статуту СТОВ «Великоєрчиківське» (нова редакція) ОСОБА_3 є одним із чотирьох учасників цього товариства.

При цьому, ОСОБА_3 , будучи учасником СТОВ «Великоєрчиківське», також мав функцію виконавчого органу цього товариства як директор, який був обраний Загальними зборами товариства (ст.4, ст.12.1 Статуту).

Частиною 3 ст. 96 ЦК України визначено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Таким чином той факт, що ОСОБА_3 був учасником та директором СТОВ «Великоєрчиківське», не свідчить про вирішення судом питання про право, інтерес та обов`язок ФОП ОСОБА_1 . Наведені скаржником обставини можуть свідчити лише про ймовірність такого вирішення, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду не є підставою для висновку про те, що судом вирішено питання про права, інтереси та обов`язки скаржника.

Отже, враховуючи, що апеляційна скарга подана ФОП ОСОБА_1 , який не є учасником даної справи і суд першої інстанції не вирішував питання про його права, свободи, інтереси чи обов`язки, апеляційний суд відповідно до приписів ст.362 ЦПК України закриває апеляційне провадження.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (ч.2 ст.362 ЦПК України).

Що стосується посилання ФОП ОСОБА_1 на те, що визнання оскаржуваним заочним рішенням ОСОБА_2 таким, що припинив виконання обов`язків директора СТОВ «Великоєрчиківське» з 03 січня 2023 року є неправомірним, оскільки після зазначеної дати він продовжував виконувати обов`язки директора, то воно не приймається апеляційним судом до уваги, так як за умови недоведення того, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про права та обов`язки скаржника, апеляційним судом у відповідності до правил ст. 362 ЦПК України не перевіряється законність та обґрунтованість такого рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст.352, 362 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

У Х В А Л И В :

Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 18 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Великоєрчиківське», третя особа: відділ державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, про визнання припиненими трудових відносин.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст ухвали складений 28 травня 2024 року.

Головуючий

Судді: