Окрема думка

від 18.09.2024 по справі 209/1418/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2024 року в справі № 209/1418/22 (провадження № 61-10094св24)

за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Авдіївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про встановлення факту батьківства

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Осипенком Артемом Валерійовичем, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року в складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій просила встановити факт батьківства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; внести зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вчиненого Авдіївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 23 березня 2018 року № 31, де у відомостях про батьків вказати батьком дитини ОСОБА_2 .

Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2016 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу і ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син ОСОБА_3 . З огляду на те, що у зареєстрованому шлюбі вони не перебували, відомості про народження дитини в актовий запис внесені у порядку частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Заявниця зазначила, що ОСОБА_2 визнавав себе батьком дитини. Через службу в Збройних Силах України ОСОБА_2 вимушений був постійно змінювати місце служби та проживання, однак підтримував шлюбні стосунки, кожного місяця надавав матеріальну допомогу, в підтвердження чого заявник надала світлини та інформацію про грошові перекази. ОСОБА_1 стверджувала, що ОСОБА_2 мав намір з нею одружитись та оформити у відповідних органах своє батьківство над ОСОБА_3 , однак не встиг цього зробити, так як загинув, захищаючи Україну через збройну агресію.

22 серпня 2022 року рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської областізаяву ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства задоволено. Встановлено факт батьківства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зобов`язано внести зміни до актового запису про народження дитини № 31, складеного 23 березня 2018 року Авдіївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця міста Авдіївки Донецької області, а саме: у графі «прізвище» дитини залишити « ОСОБА_4 », а в графі «Батько» вказати « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України».

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_2 перебував у фактичних шлюбних відносинах із заявником, за життя визнавав своє батьківство щодо сина, фактично проживав з ними та брав участь у вихованні сина. Врахувавши те, що встановлення факту батьківства для заявника має юридичне значення та підтверджується наявними у справі доказами у їх сукупності, суд вважав, що вимоги підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 26 квітня 2024 року ОСОБА_5 , як особа, яка не брала участі у справі, однак вважала, що суд вирішив питання про її права, свободи та інтереси, подала апеляційну скаргу, в якій вказувала на те, що вона є дружиною ОСОБА_2 , шлюб зареєстрований 11 травня 2022 року.

13 травня 2024 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду 28 лютого 2022 року задоволено клопотання ОСОБА_5 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року. Поновлено ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року та відкрито апеляційне провадження.

Під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки скаргу подано особою, яка не брала участі у справі, про оскаржуване судове рішення заявник дізналася під час розгляду справи № 300/733/24, суд апеляційної визнав ці причини поважними для поновлення строку на апеляційне оскарження.

18 червня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Авдіївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про встановлення факту батьківства, залишено без розгляду.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права. Суд першої інстанції не врахував усіх обставин, зокрема, що, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту батьківства, який не є безспірним, ОСОБА_1 просила встановити факт, що має юридичне значення для реалізації, в тому числі, спадкових прав та права на отримання соціальних та пенсійних виплат.

12 липня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Осипенко А. В., засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам процесуального закону, поновив ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. За відсутності відповідних аргументів ОСОБА_5 , суд зазначив, що про існування оскаржуваного рішення скаржниця дізналася під час розгляду справи № 300/733/24, тоді як цими обставинами ОСОБА_5 не обґрунтовувала поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. На думку заявника, суд безпідставно відкрив апеляційне провадження в цій справі після спливу значного періоду часу, чим порушив правову визначеність. Також заявник зазначив, що про існування оскаржуваного рішення ОСОБА_5 було відомо з 02 травня 2023 року.

Крім того, заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту батьківства, який не є безспірним, ОСОБА_1 просила встановити факт, що має юридичне значення для реалізації, в тому числі спадкових прав та права на отримання соціальних та пенсійних виплат. Вказує на те, що суд не надав правової оцінки меті, з якою ОСОБА_1 зверталася до суду, а саме для внесення відповідних змін органом реєстрації актів цивільного стану до запису про батька в актовій книзі та у свідоцтві про народження дитини, що за життя бажав зробити його батько ОСОБА_2 , однак через загибель так і не встиг.

Зазначає, що висновки суду першої інстанції про задоволення її заяви про встановлення батьківства є правильними та обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовані ОСОБА_5

18 вересня 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Осипенком А. В., задоволено. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2024 року про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.

Постанова мотивована тим, що апеляційний суд, усупереч вимогам процесуального закону, передчасно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції без наведення належних мотивів та обґрунтувань, а, отже, безпідставно відкрив апеляційне провадження у цій справі після спливу значного періоду часу, чим порушив принцип правової визначеності.

Із висновками колегії суддів не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюю окрему думку.

У частині другій статті 6 Конституції України вказано, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред`явленого йому, або при визначенні його права та обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року в пунктах 54, 55 зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв`язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.

Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв`язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості.

Апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Згідно із статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

За загальним правилом, викладеним у частині першій статті 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Із загального правила щодо початку перебігу строку встановлено виняток: якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частинами першою-третьою статті 272 ЦПК України копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення. У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Визначальним для унормування початку перебігу строку на апеляційне оскарження є обізнаність із судовим спором, наявність повного судового рішення та його отримання заявником.

Саме тому законодавець передбачив можливість поновлення строку на апеляційне оскарження (навіть за спливом одного року з дня складення повного тексту судового рішення) відповідно до частини третьої статті 354 ЦПК України в разі, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року в справі № 953/5340/21 (провадження № 61-16122св23), від 28 лютого 2024 року в справі № 733/112/20 (провадження № 61-16703св23).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2024 року у справі № 22/96-10/90/08 зазначено, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і в разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з тим неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку. Отже, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами ГПК України.

Частина друга статті 261 ГПК України ідентична змісту частини другої статті 358 ЦПК України.

Задовольняючи клопотання ОСОБА_5 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року, апеляційний суд керувався тим, що цей строк було пропущено з поважних причин, оскільки апеляційну скаргу подано особою, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, копію повного тексту оскаржуваного рішення у передбаченому законом порядку вона не отримувала, а про його існування дізналася під час розгляду справи № 300/733/24, що перебуває в провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

На вказані вище обставини посилалася ОСОБА_5 та наведені нею доводи підтверджуються матеріалами справи.

Поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження є правом суду, належить до його дискреційних повноважень (постанови Верховного Суду від 19 червня 2020 року в справі № 926/1037-б/15, від 14 червня 2022 року в справі № 904/3541/15, від 21 грудня 2022 року в справі № 758/4418/19, від 14 червня 2023 року в справі № 513/155/15-ц, від 07 серпня 2024 року в справі № 761/31360/14-ц).

Апеляційний суд ґрунтовно перевірив обставини, на які посилалася ОСОБА_5 , визнав їх такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, тому Верховний Суд не має втручатися в дискрецію апеляційного суду.

Норми процесуального закону застосовані апеляційним судом правильно і доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

По суті заяви ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що частиною шостою статті 294 ЦПК України унормовано, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства, який оспорюється ОСОБА_5 , що вказує на наявність спору про право щодо батьківства та спору про право на спадкування, який має вирішуватися за правилами позовного провадження.

Постанову апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, її необхідно було залишити без змін, адже відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суддя О. М. Ситнік