Ухвала

від 05.11.2024 по справі 209/1418/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10573/24 Справа № 209/1418/22 Суддя у 1-й інстанції - Замкова Я.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

УХВАЛА

про відмову у відкритті апеляційного провадження

05 листопада 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді: Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

ознайомившись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: Авдіївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Харків) про встановлення факту батьківства,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпровського районногосуду м.Дніпродзержинська Дніпропетровськоїобласті від22серпня 2022року заяву ОСОБА_2 ,про встановленняфакту батьківства,задоволено вповному обсязі (т. 1 а.с. 49-52).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 ,яка небрала участіу справі, 26.04.2024 року засобами поштового зв`язку направила апеляційну скаргубезпосередньо доДніпровського апеляційного суду, яка 29.04.2024 року надійшла до суду, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду (а.с. т. 1 а.с. 59-62), тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, передбаченого ст. 354 ЦПК України.

В апеляційній скарзі апелянт ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13.05.2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року, відкрито апеляційне провадження у справі (т. 1 а.с. 79-80).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06.06.2024 року справу призначено до розгляду (т. 1 а.с. 140-141).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18.06.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено, рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року - скасовано, а заяву ОСОБА_2 , про встановлення факту батьківства залишено без розгляду (т. 1 а.с. 188-196).

Постановою Верховного суду від 18.09.2024 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13.05.2024 року про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18.06.2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття провадження у справі (т. 2 а.с. 54-61).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року вищевказану апеляційну скаргу було залишено без руху з підстав необхідності зазначити поважні причини на обгрунтування поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки рішення суду було ухвалено 22.08.2022 року, того ж дня складено повний текст. Апелянт не брала участі у справі та не залучалась до її розгляду та не отримала копію оскаржуваного рішення. Разом з цим, як видно з матеріалів справи, апелянт звертаючись до Деснянського районного суду м.Чернігова із заявою про встановлення факту постійного проживання, у своїй заяві датованій 02.05.2023 року зазначила «за інформацією, що стала мені відома від ОСОБА_3 у нього є малолітній син, який народився у цивільному шлюбі, коли мій чоловік мешкав із громадянкою ОСОБА_2 . В подальшому мені стало відомо, що вона зверталася до Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області про встановлення факту батьківства. Режим доступу до рішення від 22.08.2022 року за електронним посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/105867509» (а.с. 99). Аналогічний зміст також апелянтом було зазначено і при зверненні до Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області із позовом про встановлення факту, що має юридичне значення у липні 2023 року (а.с. 101 зворот). З вказаного видно, що апелянту ще в травні 2023 року було достименно відомо про оскаржуване рішення. Проте, апелянтом в апеляційній скарзі не зазначено поважних причин звернення її з апеляційною скаргою лише квітні 2024 року, в той час, як ще в травні 2023 року їй було відомо про наявність оскаржуваного рішення (т. 2 а.с. 71-72).

31.10.2024року навиконання ухвалисуду від21.10.2024року представник ОСОБА_1 -адвокат НовикМ.С. черезпідсистему Електроннийсуд сформував заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, яка 01.11.2024 року надійшла до суду, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду.

Доводи у заяві щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження є аналогічними доводам зазначеним в апеляційній скарзі, яким судом апеляційної інстанції вже була надана правова оцінка в ухвалі суду від 21.10.2024 року. Будь-яких інших поважних причин представником не зазначено.

Сам факт того, що саме під час розгляду справи №300/733/24, яка розглядалась у 2024 році, апелянтом були виявлені невідповідності та протиріччя, що і стало причиною подання апеляційної скарги, не можуть слугувати поважною причиною враховуючи той факт, що про оскаржуване рішення апелянту стало відомо ще в травні 2023 року.

Вказане свідчить про не виконання апелянтом вимог ухвали суду від 21.10.2024 року щодо подачі апеляційному суду заяви про поновлення пропущеного строку із зазначеням поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).

Питання поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано положеннями статті 127 ЦПК України, згідно з частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини йог пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

За змістом статті 354 ЦПК України клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. Тож поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили його пропуск. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі № 926/1037-б/15, від 14 червня 2022 року у справі № 904/3541/15).

Отже, скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише за умови особливих непереборних обставин.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волі особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти Росії»).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів;4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, пункт 41, від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушенням принципу стабільності судового рішення, що суперечить статті 129-1 Конституції України та практиці ЄСПЛ.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

Приписами частини 4 статті 357 ЦПК України регламентовано, що у тому разі якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

У відповідності до пунктом 4 частини 1 статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження (понад 1 рік) визнані судом неповажними.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Керуючись ст. ст. 127, 185, 357, 358 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИВ:

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: Авдіївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Харків) про встановлення факту батьківства відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна