Рішення

від 30.09.2024 по справі 202/3213/24

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/3213/24

Провадження № 2/202/3142/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Михальченко А.О.

секретар судового засідання Пономаренко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі

цивільну справу № 202/3213/24

за позовом

ОСОБА_1

до

Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

за участю:

представника позивача адвоката Володченкова Є.Ю.

представника відповідача ОСОБА_2 .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

16.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який згодом уточнив, та мотивував тим, що 29.06.2023 на підставі наказу №118-к від 29.06.2023 його було прийнято на роботу на посаду начальника відділу кадрів Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради, а 03.01.2024 звільнено на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП (наказ №01-к від 03.01.2024).

Вважає, що звільнений незаконно з наступних підстав.

Так, з наказом про звільнення його не ознайомлено та його копія йому не надавалась, у зв`язку з чим 03.01.2024 до КП «Муніципальна варта» ДМР скеровано адвокатський запит про надання документів, в тому числі наказу №01-к від 03.01.2024 про звільнення, але відповіді надано не було. Вказані дії відповідача є порушенням ст.47 КЗпП.

Крім того, його було звільнено в день перебування на стаціонарному лікуванні, оскільки з 04.10.2023 по 13.10.2023 він перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується медичними документами. Відповідач був обізнаний, що він перебуває на лікуванні.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення звільнення за прогул.

Відповідач також порушив процедуру притягнення до дисциплінарної відповідальності, а саме не отримав від нього письмові пояснення з приводу обставин відсутності на робочому місці. Відповідач ні письмово ні усно, ні по телефону, його пояснення не витребував.

Враховуючи викладене, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення №01-к від 03.01.2024, поновити його на раніше займаній посаді, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18251,00 грн на місяць з дати звільнення до дня поновлення на роботі, а також стягнути моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн, яка на його думку полягає у незаконній втраті робочого місця, позбавленні його права на нормальне життя у зв`язку із втратою роботи, докладанні додаткових зусиль щодо пошуку іншого джерела доходів.

11.03.2024 по справі відкрите спрощене позовне провадження та відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов.

27.03.2024 через систему «Електронний суд» КП «Муніципальна варта» ДМР подало відзив на позов з якого випливає, що Відповідач позовні вимоги не визнає з наступних підстав.

Так, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.02.2024 №202/3015/24 інший позов ОСОБА_1 до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, повернуто. Вказаною ухвалою від 29.02.2024, позивачу роз`яснено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. Ухвала може бути оскаржена протягом 15 днів з дня її проголошення. Отже, станом на 06.03.2024 та 11.03.2024, ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.02.2024 про повернення іншого позову ОСОБА_1 до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав не набрала законної сили і обставини, що стали підставою для повернення заяви, не перестали існувати, станом на дату подання позову 06.03.2024 та станом на 11.03.2024 дату прийняття цього позову.

Вважають, що Позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, постановлена ухвала про повернення позовної заяви, яка не набрала законної сили. За таких обставин підлягає застосуванню п.11 ч.1 ст.257 ЦПК України і суд має постановити ухвалу про залишення позову без розгляду

Крім того вважають, що звільнено позивача 03.01.2024, наказ про звільнення вручений позивачу 03.01.2024, проте останній відмовився розписуватися в його отриманні, трудова книжка позивачу вручена 03.01.2024, таким чином, крайній строк звернення до суду, у позивача сплинув 03.02.2024, однак позивач не звертався із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку по справі №202/3015/24 та по цій справі, таким чином, безумовно підлягає застосуванню ч.4 ст.267 ЦК України.

Щодо суті позову зазначили, що Позивач відмовився розписуватися в отриманні будь-яких документів, які вручалися йому 03.01.2024, про що складені відповідні акти від 03.01.2024, пояснення позивача зафіксовані в протоколі засідання дисциплінарної комісії від 03.01.2024.

Так, згідно п.2.3 протоколу дисциплінарної комісії від 03.01.2024, слово надано начальнику відділу кадрів та діловодства ОСОБА_1 , який спочатку стверджував, що 13.10.2023 та 16.10.2023 він був на лікарняному. ОСОБА_1 на підтвердження своїх слів забажав особисто надати номери листків непрацездатності. Однак, через деякий час ОСОБА_1 змінив свою думку та почав стверджувати інше, а саме, що 13.10.2023 та 16.10.20234 він був на роботі. ОСОБА_1 у присутності членів комісії також було запропоновано надати свої письмові пояснення на ім`я директора підприємства з причини безпідставної відсутності його на роботі у вищезазначені дні. Однак він відмовився надавати свої письмові пояснення, про що складено відповідний акт. При тому в акті від 03.01.2024 про відмову надати письмові пояснення, зафіксовано також заперечення позивача про його відсутність на роботі 13.10.2023.

Це свідчить про те, що позивач не мав чіткого уявлення, про те, як вибудовувати правову позицію і тому, відповідачу довелося фіксувати в актах і протоколах такі протилежні за змістом висловлювання позивача.

Що стосується процедурних питань створення дисциплінарної комісії, запрошення позивача на її засідання, то позивачу було достеменно відомо про функціонування комісії і питання, які ставились комісією, оскільки всі накази підприємства, які стосувалися вказаного дисциплінарного провадження, направлялися позивачу поштою, на телефонний номер НОМЕР_1 , за допомогою месенджерів «WhatsApp», «Telegram», «Viber».

Накази також повторно (втретє) надавалися позивачу для ознайомлення 03.01.2024, однак позивач відмовився проставити свій особистий підпис про ознайомлення, що зафіксовано в протоколі від 03.01.2024, трьох актах від 03.01.2024, актах від 13.10.2023, від 16.10.2023. від 23.10.2023, від 30.10.2023.

Також переписка з позивачем в месенджерах, свідчить про добросовісність і вжиття усіх можливих заходів відповідачем за для дотримання балансу інтересів сторін і недопущення порушення прав позивача, а саме: месенджер «WhatsApp», 23.10.2023, 30.10.2023, 13.11.2023, 16.11.2023, 27.11.2023, 06.12.2023; месенджер «Telegram», 30.10.2023, 16.11.2023, 27.11.2023, 06.12.2023; месенджер «Viber», 30.10.2023, 16.11.2023, 27.11.2023, 06.12.2023; дзвінки з номера диспетчера підприємства позивачу 27.11.2023, 06.12.2023.

Таким чином у позивача було достатньо часу підготуватися до засідання дисциплінарної комісії і надати відповідні підтверджуючі документи про поважність причини відсутності на роботі.

Натомість позивач, лише 14.02.2024 отримав довідку від 14.02.2024 №141 з якої вбачається, що позивач до 13.10.2023 перебував на лікуванні. Відповідач заперечує проти належності та допустимості вказаного доказу, з кількох підстав.

Довідка від 14.02.2024 отримана пізніше виписки №22/0334, адже згідно електронного реєстру ПФУ виписка позивача вчинена 12.10.2023. Пояснень із приводу перебування на лікуванні 13.10.2023, позивач не надав, хоча знав і мав готуватися до надання таких пояснень.

Дата оформлення виписки №22/0334 13.10.2023, не свідчить, що позивач не міг з`явитися на роботу в цей день, оскільки дата оформлення виписки не підтверджує перебування позивача на лікарняному 13.10.2023.

Очевидна помилка в оформленні виписки свідчить про те, що у виписці №22/0334 вказано перебування позивача на лікуванні з 04.10.2023 по 13.10.2023, проте як електронний лікарняний, за яким було здійснено страхову виплату за тимчасовою втратою працездатності, №9134108-2017207469-1 вказує, що позивач перебував на лікарняному з 03.10.2023 по 12.10.2023.

Дані електронного лікарняного №9134108-2017207469-1 введенні до системи обліку медичним закладом ДУ «ТМО МВС по Дніпропетровській області», тобто тією самою організацією, яка нібито оформила виписку №22/0334, із помилкою.

Відповідач листом від 29.12.2023 №631 звернувся до департаменту охорони здоров`я Дніпровської міської ради з проханням надати інформацію, чи перебував позивач у період з 13.10.2023 по 16.10.2023 на лікарняному, на який отримав відповідь від 05.01.2024 №7/8-25 про неможливість надання такої інформації через захищеність даних лікарською таємницею.

Згідно інформації з відкритих джерел за посиланням https://clarityproject.info/edr/08805223, керівник, підписант, з 25.01.2024, тимчасово виконуючий обов`язки начальника ДУ «ТМО МВС по Дніпропетровській області», ОСОБА_3 .

Отже довідка від 14.02.2024 №141, в якій начальником лікарні, підписантом цієї довідки зазначено ОСОБА_4 , не відповідає фактичним обставинам справи.

Також зазначили, що посада начальника відділу кадрів та діловодства з 01.02.2024 скорочена, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці на підприємстві, про що також в установленому порядку був повідомлений позивач, проте він відмовився від отримання будь-яких документів із цього приводу (крім попередження), як направлених підприємством поштою, так і особисто.

Враховуючи викладене просили суд застосувати позовну давність і на цій підставі відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

12.04.2024 судом задоволено клопотання Відповідача та витребувані докази від ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області».

24.04.2024 представником позивача адвокатом Володченковим Є.Ю. через канцелярію суду подана відповідь на відзив у якій представник зазначив, що твердження Відповідача про наявність в провадженні суду іншого аналогічного позову ОСОБА_1 не відповідає дійсності, оскільки поданий у лютому 2024 позов було повернуто позивачу, судом провадження не відкривалось.

Щодо строку звернення до суду зазначив, що Позивачу наказ про звільнення від 03.01.2024 вручено не було. Твердження Відповідача про нібито відмову Позивача 03.01.2024 отримати наказ про звільнення не відповідають дійсності та не підтверджуються доказами. Частина 2 ст.233 КЗпП чітко визначає момент відліку місячного строку звернення до суду день вручення наказу про звільнення, а ОСОБА_1 наказу вручено не було, то він не пропустив строк звернення до суду.

Щодо тверджень відповідача про те, що ОСОБА_1 відмовився розписуватись на усіх документах, які йому надавались Відповідачем для ознайомлення та направлення вказаних документів на адресу Позивача, зазначив, що ОСОБА_1 після тривалої хвороби 03.01.2024 вийшов на роботу, де з`ясувалось те, що його фактично звільнено за прогул, що зафіксовано актом 13.10.2023, але 03.01.2024 ніяка комісія не збиралась, протокол не вівся. 03.01.2024 ніхто не мав намір проводити засідання дисциплінарної комісії, що підтверджується наказом №115 від 18.12.2023, за яким визначено дату проведення засідання 02.01.2024, дата надання висновків комісії 04.01.2024.

03.01.2024 Позивачу дали ознайомитись, але не надали копію акту відсутності на робочому місці від 13.10.2023, попередження про скорочення посади, яку він займав, наказу про проведення службового розслідування №98 від 16.10.2023, про ознайомлення з якими Позивачем було поставлено відповідний підпис та дату. Також у той же день ОСОБА_1 було вручено під підпис трудову книжку.

Також зазначив, що ОСОБА_1 неодноразово зазначав Відповідачу про те, що 13.10.2023 він був на лікарняному, просив прийняти відповідні пояснення, надати час для надання відповідних доказів, але Відповідач проігнорував ці обставини.

Зазначене у відзиві про те, що пояснення ОСОБА_1 зафіксовані в протоколі засідання дисциплінарної комісії від 03.01.2024 не відповідають дійсності, оскільки фактично позивача позбавили можливості надати такі пояснення та відповідні докази.

Щодо проведення службового розслідування зазначив, що відповідно до пункту 5 Постанови КМУ №950 від 13.06.2000 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування» службове розслідування і робота дисциплінарної комісії проводиться в строки, які не перевищують двох місяців. Тобто, дисциплінарна комісія повинна була припинити свою роботу 13.12.2023, а службове розслідування завершитися 16.12.2023. Відповідачем також не надано акт за результати службового розслідування комісії.

З наданих відповідачем документів взагалі неможливо встановити коли саме збиралась дисциплінарна комісія та чи збиралась вона взагалі.

Отже, протокол засідання дисциплінарної комісії від 03.01.2024 не має юридичного значення, оскільки складений з порушенням порядку та строків, а тому наказ від 03.01.2024 про звільнення ОСОБА_1 прийнятий з порушенням, безпідставно та без належного обґрунтування.

Щодо тверджень відповідача про направлення поштою на адресу реєстрації ОСОБА_1 вимоги щодо надання письмових пояснень, запрошення на дисциплінарну комісію, наказу про створення дисциплінарної комісії, наказів про внесення змін щодо роботи дисциплінарної комісії, зазначив, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що саме ці документа направлялись ОСОБА_1 .

Відтак, вважає, що відповідач ніяким чином не сприяв тому щоб встановити об`єктивну істину, а саме причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 13.10.2023, а навпаки мав намір звільнити працівників, які не вигідні керівнику підприємства.

Надані відповідачем роздруківки з месенджерів є неналежними доказами, а тому ніякого юридичного значення не мають.

Враховуючи викладене просив позов задовольнити.

15.05.2024 на адресу суду надійшли витребувані ухвалою від 12.04.2024 докази.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Володченков Є.Ю. позовні вимоги підтримав з зазначених у ньому підстав, а також з підстав зазначених у відповіді на відзив.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову з підстав зазначених у відзиві на позов.

Заслухавши учасників судового розгляду справи, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

29.06.2023 ОСОБА_1 прийнятий на роботу до Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради на посаду начальника відділу кадрів за основним місцем роботи, з окладом згідно штатного розпису (наказ №118-к від 29.06.2023).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Щодо підстав звільнення

03.01.2024 наказом №01-к ОСОБА_1 звільнений з посади начальника відділу кадрів та діловодства 03.01.2024 за прогул без поважних причин (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпП.

Підставою наказу №01-к від 03.01.2024 зазначене «у зв`язку з порушенням трудової дисципліни, керуючись ст.ст.147-147 КЗпП України, актом про відсутність працівника на робочому місці від 13.10.2023, у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 більше трьох годин на роботі протягом робочого дня без поважних причин, враховуючи, що дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, з урахуванням листків непрацездатності №9134108-2017207469 з 03.10.2023 по 12.10.2023, №9338137-2017568807-1 з 17.10.2023 по 27.10.2023, №9338137-2017830447-1 з 28.10.2023 по 08.11.2023, №9338137-2018080749-1 з 09.11.2023 по 15.11.2023, №9338137-2018272974-1 з 16.11.2023 по 24.11.2023, №9338137-2018537868-1 з 25.11.2023 по 05.12.3, №9338137-2018791653 з 06.12.2023 по 08.12.2023, №10050370-2018868572-1 з 11.12.2023 по 15.12.2023, №10143848-2019041471-1 з 18.12.2023 по 29.12.2023, №10143848-2019293124-1 з 30.12.2023 по 02.01.2024, на підставі Протоколу засідання дисциплінарної комісії, щодо службового розслідування стосовно ОСОБА_1 від 03.01.2024.»

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання поважності відсутності працівника на роботі, звільненого згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення працівника з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі (постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19).

У даній справі судом встановлено, що 13.10.2023 ОСОБА_1 протягом робочого дня був відсутній на робочому місці, але з`ясовуючи поважність причин такої відсутності суд встановив, що 03.10.2023 ОСОБА_1 був госпіталізований до ДУ «ТМО МВС України в Дніпропетровській області» з діагнозом «загострення хронічного бронхіту». Госпіталізація планова. Дата виписки 13.10.2023. (медична картка стаціонарного хворого №1980).

З виписки №22/0334 із медичної карти стаціонарного хворого від 13.10.2023 судом також встановлено, що дата виписки ОСОБА_1 зі стаціонару 13.10.2023.

Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів, т.в.о начальника ДУ «ТМО МВС України в Дніпропетровській області» Дмитро Іванов у листі №33/24-1323 від 29.04.2024 повідомив суду, що пацієнт ОСОБА_1 дійсно знаходився на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні №1 в період з 03.10.2023 по 13.10.2023, про що йому було надано особисто виписку №22/0334 з медичної карти стаціонарного хворого №1980. У зазначеній виписці була допущена технічна описка дати госпіталізації (04.10.2023). Правильною є дата 03.10.2023, яка вказана в направленні на госпіталізацію до відділення та медичній карті стаціонарного хворого №1980.

Оскільки у вищевказаний період в лікарні з поліклінікою ДУ «ТМО МВС України в Дніпропетровській області» медична інформаційна система «MIA Здоров`я» перебувала в режимі тестування з частини оновленнями та перебоями в роботі МІС, частина функцій, в тому числі видача МВТН в блоці «Стаціонар» були недоступні. В зв`язку з чим, медична інформаційна система помилково зареєструвала пацієнта ОСОБА_1 з датою 04.10.2023. Лікарняний лист №9134108-2017207469-1 було відкрито дільничним терапевтом Установи ОСОБА_5 , в якому зазначена вірна та дійсна дата початку лікування ОСОБА_1 03.10.2023.

Щодо відповіді т.в.о начальника ДУ «ТМО МВС України в Дніпропетровській області» ОСОБА_6 від 20.05.2024 №33/24-1510 на запит директора КП «Муніципальна варта» ДМР суд зазначає, що твердження у вказаній відповіді про те, ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні з 03.10.2023 по 12.10.2023 є такими, що спростовуються записами у медичній карті стаціонарного хворого №1980 за формою №003/о, яка відповідно до Наказу МОЗ України №110 від 14.02.2012 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування» (в редакції від 25.07.2023, яка діяла на момент виникнення правовідносин) є основним медичним документом, що заповнюється на кожного хворого, який влаштовується на стаціонарне медичне лікування, та ведеться в усіх закладах охорони здоров`я, які надають стаціонарну допомогу, та санаторіях.

Форма № 003/о ведеться з метою контролю належної організації лікувально-діагностичного процесу та використовується для надання матеріалів за запитами (правоохоронних органів, суду тощо).

У пункті 20 форми №003/о зазначаються дата (число, місяць, рік) та час (година) виписки/смерті хворого. І в даній справі судом встановлено, що у пункті 20 медичної карти стаціонарного хворого №1980 на ім`я ОСОБА_1 зазначена дата виписки 13.10.2023.

Таким чином, суд відхиляє як доказ відповідь т.в.о начальника ДУ «ТМО МВС України в Дніпропетровській області» ОСОБА_6 від 20.05.2024 №33/24-1510, оскільки вона містить недостовірні відомості щодо періоду лікування ОСОБА_1 .

Дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18).

Проаналізувавши в сукупності записи у медичній карті стаціонарного хворого №1980, записи виписки №22/0334 із медичної карти стаціонарного хворого від 13.10.2023 та інформацію викладену у листі №33/24-1323 від 29.04.2024 т.в.о начальника ДУ «ТМО МВС України в Дніпропетровській області» Дмитра Іванова, суд приходить до висновку, що вони є правдивими та послідовними, не містять виправлень, а отже з 03.10.2023 по 13.10.2023 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, оскільки за правилами обчислення строків день виписки зараховується до періоду стаціонарного лікування. Відтак, суд погоджується з доводи ОСОБА_1 про те, що 13.10.2023 він був відсутній на робочому місці з поважної причини перебування на стаціонарному лікуванні.

При цьому суд зазначає, що ОСОБА_1 03.10.2023 був сформований листок непрацездатності №9134108-2017207469-1 у відповідності до Порядку організації ведення Електронного реєстру листків непрацездатності та надання інформації з нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 328 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2021 р. № 323).

Дата закриття листка зазначена як 12.10.2023.

Однак, відповідно до п.2.9 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ України № 455 від 13.11.2001, у разі лікування в стаціонарі листок непрацездатності видається лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення за весь період стаціонарного лікування. У разі потреби продовження лікування в амбулаторних умовах листок непрацездатності може бути продовжено на термін до 3 календарних днів з обов`язковим обґрунтуванням у медичній карті стаціонарного хворого та витягу з неї.

Таким чином, зазначення 12.10.2023, як дати закриття листка непрацездатності ОСОБА_1 , суперечить первинному медичному документу, а саме медичній карті стаціонарного хворого №1980, яка містить дату виписки 13.10.2023.

За фактично встановлених судом обставин у даній справі, для оцінки поважності відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 13.10.2023 не має значення наявність або відсутність у нього листка непрацездатності, оскільки судом встановлено, що 13.10.2023 він перебував на стаціонарному лікуванні.

Щодо процедури притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності

Приписами абзацу 1 ст.147-1 КЗпП встановлено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша-друга статті 149 КЗпП України).

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21).

Судом встановлено, що відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 13.10.2023 зафіксована в акті про відсутність працівника на робочому місці від 13.10.2023, який складено та підписано працівниками КП «Муніципальна варта» Павловим Г. (заступник директора з фінансово-економічних питань), ОСОБА_7 (начальник відділу охорони) та ОСОБА_8 (старший інспектор з кадрів).

Наказом №97 від 13.10.2023 тимчасово створена дисциплінарна комісія КП «Муніципальна варта» ДМР на час службового розслідування щодо начальника відділу кадрів та діловодства ОСОБА_1 . Цим же наказом секретарю комісії ОСОБА_9 надано повноваження зажадати від начальника відділу кадрів та діловодства ОСОБА_1 письмові пояснення щодо порушення ст.40 КЗпП, а саме відсутності на робочому місці більше трьох годин з нез`ясованих причин 13.10.2023.

Наказом №98 від 16.10.2023 директора КП «Муніципальна варта» ДМР наказано провести службове розслідування у складі дисциплінарної комісії та повноважень комісії створеної згідно наказу від 13.10.2023 №97.

У вказані накази неодноразово вносились зміни щодо дати засідання та дати надання висновків комісії.

Наказом №115 від 18.12.2023 були внесені останні зміни та змінено дату засідання дисциплінарної комісії на 02.01.2024, а дату надання висновків комісії на 04.01.2024.

Разом з відзивом відповідачем надані суду копії списків згрупованих поштових відправлень, фіскальних чеків АТ «Укрпошта» та копії поштових конвертів де відправником зазначено КП «Муніципальна варта», а отримувачем ОСОБА_1 з адресою АДРЕСА_1 , які датовані 16.10.2023, 19.10.2023, 31.10.2023, 09.11.2023, 17.11.2023, 28.11.2023, 07.12.2023, 11.12.2023, 30.01.2024, 09.02.2024.

Однак, жодне з вказаних поштових відправлень не містить опису вкладення та не було отримано ОСОБА_1 , що позбавляє суд можливості поза розумним сумнівом стверджувати, що ОСОБА_1 був обізнаний про створення дисциплінарної комісії, необхідність надати письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці 13.10.2023, а також про дату засідання дисциплінарної комісії.

Щодо скріншотів листування у месенджерах суд зазначає, що скріншот електронного листа без обов`язкових реквізитів передбачених спеціальними нормативно-правовими актами, що встановлюють вимоги до електронних документів, зокрема Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронні довірчі послуги», не є належним доказом у справі (Постанова КЦС ВС від 24.09.2019 року у справі № 922/1151/18).

При наданні в якості електронних доказів роздруківок з мобільних додатків та електронної пошти, відповідач не звернув увагу на зазначені вимоги закону, у зв`язку з чим суд доходить висновку про неналежність та недопустимість наданих відповідачем електронних доказів.

Крім того, суд погоджується з доводами представника позивача про те, що на 03.01.2024 засідання дисциплінарної комісії не призначалось, оскільки як встановлено судом наказом №115 від 18.12.2023 засідання дисциплінарної комісії було призначено на 02.01.2024.

Таким чином, проведення засідання дисциплінарної комісії 03.01.2024 відбулось з порушенням строку, визначеного в наказі №115 від 18.12.2023, однак за його результатами було складено протокол відповідно до якого ОСОБА_1 під час засідання пояснював свою відсутність на робочому місці 13.10.2023 перебуванням на лікарняному, але відмовився надати письмові пояснення, а також відмовився ознайомитись під підпис з наказами КП «Муніципальна варта» ДМР №97, 98, 99, 106, 108, 109, 110, 111, 115, 01.

Суд критично ставить до протоколу засідання дисциплінарної комісії від 03.01.2024 оскільки він не містить підпису ОСОБА_1 , який зазначений у ньому як присутній, а відтак відхиляє його як доказ.

Отже суд приходить до висновку, що Відповідачем не вживалися заходи для врегулювання ситуації, яка склалася, та реального з`ясування поважності причин відсутності позивача на роботі 13.10.2023.

Щодо строку звернення до суду

Приписами ч.2 ст.233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Застосування вказаних вище положень законодавства у спорах щодо звільнення, зокрема при визначенні моменту, з якого обчислюється строк звернення до суду в цих справах, може мати місце у випадках, коли за законом звільнення з роботи здійснюється на підставі наказу роботодавця, який не підлягає офіційному публічному оприлюдненню, опублікуванню у відповідних засобах масової інформації тощо та, відповідно, не може бути доведений до відома працівника в інший спосіб, окрім як шляхом ознайомлення з цим наказом, вручення його копії у встановленому законом порядку.

У такому випадку працівник може дізнатись про своє звільнення та про мотиви прийняття відповідного рішення роботодавця (наказу, розпорядження про звільнення) лише після ознайомлення зі змістом такого акта, наведеними в ньому мотивами та правовими підставами та, відповідно, після цього матиме змогу підготувати аргументовану заяву (скаргу) щодо захисту своїх трудових прав і передбачених законом гарантій.

У даній справі судом встановлено, що наказ про звільнення ОСОБА_1 не є таким, що підлягає офіційному публічному оприлюдненню, а відтак ОСОБА_1 міг дізнатися про своє звільнення та мотиви прийняття оскаржуваного наказу лише після ознайомлення з його змістом.

Звертаючись до суду 06.03.2024 ОСОБА_1 , одночасно з позовом, подав клопотання про витребування копії оскаржуваного наказу у відповідача, який разом з відзивом 27.03.2024 подано відповідачем до суду.

Суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 в період з 03.01.2024 по 06.03.2024 отримав копію наказу про своє звільнення та ознайомився з його змістом, а відтак суд приходить до висновку, що строк звернення до суду ОСОБА_1 не пропущений і підстав для відмови у позові з підстав пропуску строку немає.

Щодо тверджень відповідача про направлення наказу ОСОБА_1 поштою суд зазначає, що вони не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Враховуючи викладене позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу №01-К від 03.01.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу кадрів та діловодства Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради, а також вимоги про поновлення ОСОБА_1 з 04 січня 2024 на роботі в Комунальному підприємстві «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради на посаді начальника відділу кадрів та діловодства підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що для вирішення даного спору не має правового значення наказ КП «Муніципальна варта» ДМР №103 від 03.11.2023 про внесення змін до структури та штатного розпису яким скорочена посада начальника відділу кадрів та діловодства, яку займав ОСОБА_1 на момент звільнення, оскільки підставою звільнення є п.4 ч.1 ст.40 КЗпП, а не п.6 ст.36 КЗпП (відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці).

Щодо стягнення середнього заробітку

Відповідно до частини другоїстатті 235 КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 116КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченастаттею 117КЗпП Українивідповідальність.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП Україниобов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 Кодексу законів про працю Україниу взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексуроз`яснив, що застаттею 47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100від 08.02.95 (далі - Порядок) (зподальшими змінами та доповненнями).

За змістом пункту 2 Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Так, відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

В даній справі судом встановлено, що КП «Муніципальна варта» ДМР не виконало вимоги ст.116 КЗпП та при звільненні ОСОБА_1 та не виплатило йому в день звільнення всіх сум, що належать йому від підприємства, а відтак вони підлягають стягненню з відповідача.

Вирішуючи питання щодо суми стягнення суд виходить із того, що відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 та листа КП «Муніципальна варта» ДМР в розрахунковому періоді у ОСОБА_1 не було заробітної плати, а відтак розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного окладу), який для ОСОБА_1 складає 18251 грн 00 коп.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзацівтретього - п`ятогопункту 4 цього Порядку.

Абзацам 5 пункту 4 Порядку встановлено, що якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

З матеріалів справи вбачається, що днем звільнення було 03.01.2024 року, а відтак середній заробіток, що підлягає стягненню становить 161904 грн 03 коп. (18251,00 * 8 місяців 27 днів (розрахунок на підставі абз.5 п.4 Порядку №100).

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, за висновками Верховного Суду у постанові Великої Палати від 08 грудня 2021 року, викладеними у справі № 9901/407/19, слідуючи усталеній судовій практиці, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цими висновками підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню з цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК Україниподатковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену встатті 167 цього Кодексу(за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбаченихПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

За таких обставин на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.01.2024 по 30.09.2024, з утриманням із вище визначених сум установлених законодавством України податків і зборів.

Щодо стягнення моральної шкоди

Згідно зстаттею 237-1КЗпП України(уредакції чиннійна моментподання позову)Відшкодування роботодавцемморальної шкодипрацівнику провадитьсяу разі,якщо порушенняйого законнихправ,у томучислі внаслідокдискримінації,мобінгу (цькування),факт якогопідтверджено судовимрішенням,що набралозаконної сили,призвели доморальних страждань,втрати нормальнихжиттєвих зв`язківі вимагаютьвід ньогододаткових зусильдля організаціїсвого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Приписами ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає ,окрім іншого,у душевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз протиправноюповедінкою щодонеї самої,членів їїсім`їчи близькихродичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. (ч.2 ст.23 ЦК України)

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. 00 коп. позивач зазначив, що він незаконно втратив робоче місце, відповідач позбавив його права на нормальне життя у зв`язку із втратою роботи, ним докладанні додаткових зусиль щодо пошуку іншого джерела доходів.

Оцінивши вказані доводи позивача про завдання моральної шкоди, враховуючи заперечення відповідача, а також докази по справі суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 неправомірними діями відповідача завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього (незаконне звільнення).

При цьому судом враховані такі умови:

-факт порушення роботодавцем законних прав працівника. У даній справі законним правом ОСОБА_1 судом визнано його суб`єктивне право на труд, яке порушене внаслідок його незаконного звільнення з ініціативи роботодавця;

-ОСОБА_1 завдано моральних страждань і в нього виникла потреба докладати додаткових зусиль для організації свого життя у зв`язку зі звільненням;

-причинний зв`язок між другою та першою умовами. Тобто моральні страждання ОСОБА_1 та виникнення у нього потреби докладати додаткових зусиль для організації свого життя спричинені внаслідок його незаконного звільнення.

Вирішуючи питання про розмір завданої моральної шкоди суд виходить із того, що на цей час не існує якогось сталого алгоритму визначення розміру моральної шкоди, але виходячи з характеру правопорушення і його наслідків для ОСОБА_1 , тривалість його страждань і переживань, беззаперечної зміни укладу життя у зв`язку зі звільненням, оцінивши усі чинники завданої моральної шкоди, виходячи із морально-правових імперативів справедливості, розумності й добросовісності суд приходить до висновку, що з КП «Муніципальна варта» ДМР, як з роботодавця ОСОБА_1 , на його користь слід стягнути 1 000 грн. 00 коп. у якості відшкодування моральної шкоди.

Щодо судових витрат

Частиною 1 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 26.02.2024, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1211,20 грн витрат по сплаті судового збору.

Щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Відкриття провадження у справі як стадія цивільного процесу складається з двох взаємопов`язаних дій: пред`явлення позову та прийняття його судом до свого провадження.

Основним процесуальним наслідком відкриття провадження по справі є виникнення цивільних процесуальних правовідносин у конкретній справі.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень 29.02.2024 ухвалою судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська по справі №202/3015/24 позовна заява ОСОБА_1 до КП «Муніципальна варта» ДМР про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди повернута позивачу.

Отже, судом не відкривалось провадження у справі №202/3015/24.

Будь-яких інших судових справ за аналогічним позовом ОСОБА_1 судом не встановлено.

Враховуючи викладене підстав для залишення позову ОСОБА_1 до КП «Муніципальна варта» ДМР у даній справі без розгляду немає, а відтак клопотання задоволенню не підлягає

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 76, 141, 263-265, 280-281 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №01-К від 03.01.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу кадрів та діловодства Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради.

Поновити ОСОБА_1 з 04 січня 2024 на роботі в Комунальному підприємстві «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради на посаді начальника відділу кадрів та діловодства.

Стягнути з Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 37538877, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд.75) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.01.2024 по 30.09.2024 у сумі 161904 грн 03 коп. (сто шістдесят одна тисяча дев`ятсот чотири грн 03 коп.).

Стягнути з Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 37538877, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд.75) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 1000 грн 00 коп. (одна тисяча грн 00 коп.)

Стягнути з Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 37538877, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд.75) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 1211 грн 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суддя склав 04.10.2024

Суддя А. О. Михальченко