Постанова

від 04.10.2024 по справі 205/9795/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5616/24 Справа № 205/9795/23 Головуючий упершій інстанції: Остапенко Н.Г. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2024 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Дніпроремспецсервіс» про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що в період з 21.09.2020року по21.10.2020року позивачка працювала у Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Дніпроремспецсервіс». Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування Пенсійного фонду України відповідачем нарахована заробітна плата позивачу в розмірі 557,14 грн. за вересень 2020 року та 4723,00 грн за жовтень 2020 року. Інші докази працевлаштування у позивачки відсутні. 18.09.2023 року направлено адвокатський запит до відповідача про надання копій наказів про прийняття на роботу та про звільнення ОСОБА_1 , але ТОВ ВКФ «Дніпроремспецсервіс» відповіді не надало. За весь час роботи у відповідача позивачка отримала лише 1000,00 грн, отже ТОВ ВКФ «Дніпроремспецсервіс» винен їй заробітну плату в сумі 4280,14 грн. Окрім того, відповідачем не здійснювалося нарахування на заробітну плату позивача податку з доходів фізичної особи в розмірі 18% від суми нарахованої зарплати, військового збору в розмірі 1,5%, єдиного соціального внеску в розмірі 22%. ОСОБА_1 зверталася з приводу вказаних порушень зі скаргами до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та до Правобережної податкової інспекції ГУДПС у Дніпропетровській області, на що отримала відповідь про право звернення до суду з позовом. Тому позивачка просила стягнути, за період з 21.09.2020року по21.10.2020року, з відповідача на її користь 4280,14 грн. у рахунок погашення заборгованості з виплати заробітної плати; зобов`язати ТОВ ВКФ «Дніпроремспецсервіс» здійснити нарахування та сплату до відповідних бюджетів: податку з доходів фізичної особи в розмірі 18% від суми нарахованої заробітної плати, а саме 950,43 грн., військового збору в розмірі 1,5% від суми нарахованої заробітної плати, а саме 79,20 грн., а також єдиного соціального внеску в розмірі 22% від суми нарахованої заробітної плати, тобто 1161,63 грн.

Заочним рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Дніпроремспецсервіс» про стягнення заробітної плати відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 4280,14 грн, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що згідно змісту трудової книжки серії серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 21.09.2020 прийнята на посаду помічника керівника до ТОВ «Сан енерджи груп Україна» та 21.10.2020 звільнена за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

У вказаній вище трудовій книжці ОСОБА_1 відсутній запис про трудові відносини з відповідачем ТОВ ВКФ «Дніпроремспецсервіс», у період з 21.09.2020 року по 21.10.2020 (а.с. 8 - 10).

Згідно індивідуальнихвідомостей прозастраховану особуз Реєструзастрахованих осібДержавного реєструзагальнообов`язкового державногострахування Пенсійногофонду України,ТОВ ВКФ«Дніпроремспецсервіс» нараховано ОСОБА_1 заробітну плату у листопаді2020року в сумі 557,14 грн та у грудні 2020року в сумі 4723,00 грн (а.с. 15-16).

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми доходів та утриманих податків станом на 03.05.2023 року, за третій квартал 2020 року відсутня інформація про доходи ОСОБА_1 , у четвертому кварталі 2020 року є відомості щодо доходу ОСОБА_1 від ТОВ «Сан енерджі груп Україна» у сумі 5000,00 грн та утриманого податку у сумі 900,00 грн (а.с. 14, 17-18).

У судовому засідання суду першої інстанції позивач пояснила, що працювала у період з 21.09.2020 по 21.10.2020 в ТОВ «Сан енерджи груп Україна» за його місцезнаходженням повний робочий день та, оскільки у цього товариства та відповідача був один керівник, вона, ОСОБА_1 , у робочий час також виконувала завдання керівника щодо ТОВ ВКФ «Дніпроремспецсервіс».

При цьому, ОСОБА_1 зазначила, що цивільно-правовий договір з відповідачем не підписувала, з наказом про прийняття на роботу до ТОВ ВКФ «Дніпроремспецсервіс» та про звільнення не ознайомлена.

Частинами 1, 4 та 5 статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частиною 1 статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 3 статті 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою). Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі N 243/2071/18, і підстав для відступу від такого правового висновку немає.

Тобто, заробітна плата виплачується працівникам за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Для належної кваліфікації наявності трудових відносин слід виходити з наступного.

У частині 1 статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як зазначається в статті 48 КЗпП України основним документом про трудову діяльність працівника є його трудова книжка, яка заповнюється роботодавцем.

Враховуючи, що роботодавцю необхідно утримувати із заробітної плати працівника військовий збір, податок на доходи фізичних осіб, а також нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок із власних доходів, з огляду на розмір заробітної плати працівника, довідка органу Державної фіскальної служби України також є належним доказом працевлаштування відповідної особи.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

Ні місцевому, ні апеляційному суду позивачкою не надано доказів на підтвердження її доводів про перебування у трудових відносинах з відповідачем саме у період з 21.09.2020року по21.10.2020року. Клопотання про витребування відповідних доказів апеляційним судом позивачкою не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

Надані позивачкоюапеляційному судукопії письмовихзвернень доПравобережної державноїподаткової інспекціїГУ ДПСу Дніпропетровськійобласті,до Управлінняз питаньпраці ГУДержпраці уДніпропетровській області,до ГУПФУ Україниу Дніпропетровськійобласті,письмові документищодо стануздоровя позивачки-не доводятьфакту перебуваннясторін самеу трудовихвідносинах у вказанийу позовнійзаяві періодчасу - з21.09.2020року по21.10.2020року.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, - колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ТОВ виробничо-комерційна фірма «Дніпроремспецсервіс» про стягнення заробітної плати за період з 21.09.2020 року по 21.10.2020 року.

Також не підлягає задоволенню похідна позовна вимога щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та сплату податку з доходів фізичної особи, військового збору та єдиного соціального внеску за зазначений у позовній заяві період з 21.09.2020 року по 21.10.2020 року.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками місцевого суду щодо їх оцінки. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 375, 376 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складений 04 жовтня 2024 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова