ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 м.Рівне, вул.Яворницького, 59
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
02 жовтня 2024 року Справа № 924/101/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В. , суддя Павлюк І.Ю.
секретар судового засідання Петрук О.В.,
представники учасників справи:
позивача - Вересюк О.М.;
відповідача - Фенцур В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Релігійної організації Кам`янець-Подільської Свято-Миколаївської парафії Кам`янець-Поділь-ської Єпархії Української Православної Церкви на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.06.2024, повний текст якого складено 21.06.2024 у справі №924/101/24 (суддя Танасюк О.Є.)
за позовом Релігійної організації Кам`янець-Подільської Свято-Миколаївської парафії
Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви
до Національного історико-архітектурного заповідника «Кам`янець»
про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні приміщенням та
утриматись від вчинення будь-яких дій, які можуть створити перешкоди
у користуванні приміщенням,-
В серпні 2024 року Релігійна організація Кам`янець-Подільської Свято-Миколаївської парафії Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви (надалі в тексті Релігійна організація) звернулася до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Національного історико-архітектурного заповідника «Кам`янець» (надалі в тексті Заповідник) про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні приміщенням Миколаївської церкви шляхом зняття встановленого відповідачем замка на вхідних дверях Миколаївської церкви та зобов`язати Заповідник утриматися від вчинення будь-яких дій, які можуть створити перешкоди у користуванні приміщенням Миколаївської церкви до прийняття остаточного рішення у справі №924/318/23.(арк.справи 1-5).
За наслідками розгляду справи №924/101/24 Господарським судом Хмельницької області рішенням від 20.06.2024 в задоволенні позову відмовлено.(арк.справи 191-196).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, враховуючи прийняття остаточного судового рішення у справі №924/318/23 (яке в подальшому було залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 та постановою Верховного Суду від 10.04.2024) про зобов`язання Ррелігійної організації звільнити будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею та передати її Заповіднику, зважаючи на недоведення Позивачем правових підстав для користування Миколаївською церквою суд першої інстанції у справі №924/101/24 дійшов висновку, що вимоги Позивача про зобов`язання Відповідача усунути перешкоди у користуванні приміщенням Миколаївської церкви шляхом зняття встановленого останнім замка на вхідних дверях Миколаїв-ської церкви та зобов`язання Відповідача утриматися від вчинення будь-яких дій, які можуть створити перешкоди у користуванні приміщенням Миколаївської церкви до прийняття остаток-ного рішення у справі №924/318/23 задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись із рішенням, Позивач подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2024 у даній справі та прийняти нове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги. Зобов`язати відповідача, в порядку вимог ч.2 ст.74 ГПК України, надати суду докази наявності наступних подій:
- припинення діяльності релігійної громади, зареєстрованої 26.10.1990, якій була передана Миколаївська церква за безстроковим Охоронним договором на передачу пам`ятки архітектури, що є на державній охороні №3 від 22.11.1990, у зв`язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією;
- або наявності юридичного факту припинення дії Охоронного договору на передачу пам`ятки архітектури, що є на державній охороні №3 від 22.11.1990.(арк.справи 94-100).
Обґрунтовуючи скаргу Релігійна організація зазначає, що господарський суд першої інстан-ції неповно з`ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм процесуаль-ного права. На думку Скаржника, судом не взято до уваги пункти 6-10 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №924/318/23, де визначено підстави для дострокового розірвання договору на вимогу нового власника.
Апелянт повідомляє, що Релігійна організація є діючою, оскільки була зареєстрована 26.10.1990, згідно рішення виконавчого комітету Хмельницької обласної Ради народних депута-тів за №190 «Питання релігійної сфери» та отримала правоздатність юридичної особи 20.11.1991 і з того моменту не припиняла своєї діяльності та не здійснювала правонаступництво, а тому володіє всіма набутими правами юридичної особи.
Скаржник також звертає увагу апеляційного суду, що Відповідачем не надано належних та допустимих доказів припинення дії чи розірвання Договору про передачу в безоплатне користу-вання релігійним громадам молитовних споруд і культового майна (в даному випадку це безстроковий Охоронний договір на передачу пам`ятки архітектури, що є на державній охороні №3 від 22.11.1990).
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.07.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду на 02.10.2024. (арк.справи 215).
На адресу суду 25.07.2024 надійшов відзив, в якому Заповідник просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Релігійної організації, а рішення господарського суду Хмель-ницької області від 20.06.2024 у справі №924/101/24 залишити без змін.(арк.справи 217-223).
Ухвалою суду від 05.09.2024 задоволено клопотання Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.(арк.справи 222-223, 226).
25.09.2024 через систему «Електронний суд» від Заповідника надійшли додаткові пояснення у справі.(арк.справи 228-229).
В судовому засіданні апеляційної інстанції 02.10.2024 представник Позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд скасувати рішення господарського суду Хмельницької області та постановити нове про задоволення позовних вимог. Представник Відповідача запере-чив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити в силі рішення господарського суду Хмельницької області від 20.06.2024.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.04.1990 громадяни (20 чоловік), які належали до Руської православної церкви звернулися до Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів із заявою, в якій для спільного задоволення релігійних потреб, просили зареєструвати релігійне об`єднання при Свято-Миколаївській церкві, вул.Толстого, 8, м. Кам`янець-Подільський.(арк.справи 17).
За результатами розгляду заяви віруючих Голова комісії сприяння контролю за дотри-манням законодавства про релігійні культи прийняв заключення про реєстрацію релігійного об`єднання руської православної церкви в м.Кам`янці-Подільському, в якому рекомендував міськвиконкому вирішити питання позитивно та просити облвиконком підняти клопотання перед Радою в справах релігії при Раді Міністрів СРСР про реєстрацію релігійного об`єднання руської православної церкви з передачею в його користування бувшого культового приміщення Миколаївської церкви по вул.Толстого, 8.(арк.справи 18).
31.07.1990 рішенням президії Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів №31 «Про передачу Миколаївської церкви общині Руської Православної церкви» рекомендовано виконкому міської Ради народних депутатів передати вищевказану церкву общині Руської Православної церкви.(арк.справи 18-зворот).
Матеріалами справи стверджено, що виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів 23.08.1990 прийняв рішення №266 «Про заяву віруючих руської право-славної церкви», в якому просив облвиконком підняти клопотання перед Радою в справах релігій при Раді Міністрів СРСР про реєстрацію в місті Кам`янці-Подільському релігійного об`єднання віруючих колишнього приміщення Миколаївської церкви по вул. Толстого, 8.(арк.справи 19).
Рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради народних депутатів від 26.10.1990 №190 «Про питання релігійної сфери» було вирішено зареєструвати релігійні право-славні об`єднання, в тому числі в м.Кам`янці-Подільському з передачею в користування віруючих колишніх культових приміщень.(арк.справи 19-зворот, 20).
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що відповідно до Довідки про реєстрацію релігійного об`єднання від 25.12.1990 релігійна громада Української православ-ної церкви була зареєстрована в місті Кам`янець-Подільському на підставі рішення Хмельниць-кого облвиконкому №190 від 26.10.1990.(арк.справи 20-зворот).
В подальшому, рішенням виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів №411а від 22.11.1990 «Про передачу приміщення Миколаївської церкви по вул.Толстого, 2 общині Руської Православної церкви» було вирішено передати приміщення Миколаївської церкви/пам`ятки архітектури XIV ст. та дзвіниці по вул.Толстого, 2 в користу-вання общині Руської Православної церкви для проведення релігійних обрядів (пункт 1).
Пунктом 2 рішення доручено дирекції ДІАЗ заключити з общиною Руської Православної церкви охоронний договір на використання будівель, розробити проектну документацію та організувати виконання робіт по реставрації Миколаївської церкви і дзвіниці.(арк.справи 21).
Матеріалами справи підтверджено, що 22.11.1990 Миколаївською церквою XIV ст. та Національним історико-архітектурним заповідником було укладено Охоронний договір №3 (надалі в тексті Договір) про передачу пам`ятки архітектури, що є на державній охороні, згідно пункту 1 якого державний орган передає, а користувач приймає в безоплатне користування приміщення пам`ятки історії та культури XIV ст. Миколаївської церкви по пров.Толстого, 2 з дзвіницею з метою використання приміщень цього пам`ятника для здійснення релігійних обрядів.
Відповідно до п.2 Договору приміщення пам`ятки, інші побудови, обладнання, предмети культу і земельна ділянка з розташованими на ній побудовами передаються за актом технічного стану та описом, підписаними сторонами, які складають одне ціле з даним договором.(арк. справи 30-32).
Крім того, матеріали справи містять Акт від 28.11.1990 про передачу Національним історико-архітектурним заповідником в користування Руській православній церкві пам`ятника архітектури XIVст. Миколаївської церкви з дзвіницею по пров.Толстого, 2 згідно рішення Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів №411а від 22.11.1990 на підставі охоронного договору.(арк.справи 29).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно указу керуючого Хмельницькою єпархією від 17.12.1990 №377 настоятелем Свято-Миколаївського храму призначено Вересюк Олексія Мико-лайовича.(арк.справи 22-зворот).
Матеріалами справи стверджено, що Протоколом парафіяльних зборів громади Української Православної церкви Свято-Миколаївської у місті Кам`янець-Подільському від 06.10.1991 було погоджено Статут парафії та подано заяву до виконкому Хмельницької обласної ради народних депутатів про реєстрацію Статуту.(арк.справи 23-зворот).
В подальшому, виконавчим комітетом Хмельницької обласної ради народних депутатів прийнято рішення №173 від 16.10.1991 «Про зміни та доповнення в статуті громад Української православної церкви», яким окремі пункти Статуту викладено зі змінами та доповненнями. Також доповнено Статут п.41, яким передбачено, що Статут зареєстровано виконкомом Хмель-ницької обласної ради народних депутатів 20.11.1991, протокол №193.(арк.справи 26-зворот, 27).
Сторонами не заперечується, що рішенням виконкому Хмельницької обласної Ради народ-них депутатів №193 від 20.11.1991 було зареєстровано Статут (із змінами і доповненнями) громади Української Православної церкви у місті Кам`янець-Подільському (керівний орган громади розташовано у місті Кам`янець-Подільському по вул.Толстого, 2) та видано Свідоцтво про реєстрацію статуту релігійної громади №217.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до даних Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, датою державної реєстрації Релігійної організації є 20.11.1991.(арк.справи 83).
Крім того, матеріалами справи стверджено, що 15.03.2009 Заповідником-державною організацією та користувачем-Кам`янець-Подільською Свято-Миколаївською парафією Кам-янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви укладено Типовий договір про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, (надалі в тексті Типовий договір), відповідно до п.1 якого державна організація передає, а користувач приймає у безоплатне користування культову будівлю, інше майно, що є державною власністю і перебуває на балансі державної організації (далі майно). Склад і вартість майна, що передається користувачу згідно з цим договором, визначені від-повідно до передатного балансу державної організації станом на 15.03.2009 (на дату проведення інвентаризації майна).
Пунктом 2 Типового договору передбачено, що для передачі і повернення майна сторони утворюють комісію, головою якої визначається представник державної організації.
Набуття права користування майном виникає з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна, який є невід`ємною частиною цього договору.(п.3 Типового договору).
Підпунктом 5 пункту 6 Типового договору встановлено, що у разі припинення дії цього договору користувач зобов`язаний повернути майно в належному стані, не гіршому ніж під час передачі його у користування, з урахуванням фізичного зносу, або у стані, обумовленому цим договором.
Державна організація має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання (пп.2 п.7 Типового договору).
Пунктом 10 Типового договору визначено, що у разі коли майно, що передається, є пам`яткою культурної спадщини чи її частиною, користувач зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання його у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 15.03.2014. Дія договору може бути продовжена за згодою сторін.(п.16 Типового договору).
Договір підписано сторонами та скріплений відтисками печаток.(арк.справи 69-71).
Матеріалами справи стверджено, що 15.03.2009 сторонами підписано Акт приймання-передачі №5, згідно якого Заповідник передав, а Релігійна організація прийняла в безоплатне користування в задовільному стані майно: Миколаївську церкву, дзвіницю, огорожу. Будівель-ний об`єм (загальний) 320 куб.м., в тому числі дзвіниці 25,0 куб.м.; площа забудови (загальна) 162,0 кв.м., в тому числі дзвіниці 40,0 кв.м.; площа земельної ділянки 0,0792 га.(арк.справи 73-74).
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 19.05.2009 Заповідник та Релігійна організація уклали охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини №1, відповідно до умов якого користувач (власник) бере на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки Миколаївської церкви.
Термін дії договору з 19.05.2009 по 15.05.2014 (п.2 договору).
Договір підписано представниками сторін та скріплено їх печатками.(арк.справи 72).
Матеріалами справи також підтверджено, що власником Миколаївської церкви з дзвіницею за адресою: Хмельницька область, м.Кам`янець-Подільський, пров.Миколаївський (вул.Толстого, 2) є держава в особі Міністерства культури України, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.10.2012, яке видано на підставі рішення виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради від 04.05.2012 №830, Витягом Кам`янець-Поділь-ського міського БТІ про державну реєстрацію прав №360003571 від 26.10.2012, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.09.2014.(арк.справи 59-60).
Крім того, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №30829906 від 11.12.2014 користувачем Миколаївської церкви з дзвіницею є Заповідник на праві оперативного управління. Підстава виникнення іншого речового права Наказ Міністерства культури України №1239/0/16-11 від 26.12.2011.(арк.справи 61).
Як встановлено судом першої інстанції, у березні 2023 року Заповідник звернувся до Госпо-дарського суду Хмельницької області з позовом, в якому просив зобов`язати Релігійну організа-цію звільнити будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею та передати її Позивачеві. В обґрунту-вання позовних вимог Заповідник послався на відсутність підстав для користування спірним майном.
Поруч з тим, Релігійна організація звернулася із зустрічним позовом до Заповідника про внесення змін до пункту 1 угоди №5/4 про внесення доповнень до типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю від 15.03.2009 № 5 щодо продовження строку його дії.
Рішенням Господарський суд Хмельницької області від 29.06.2023 у справі №924/318/23, яке в подальшому залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарсь-кого суду від 04.10.2023 та постановою Верховного Суду від 10.04.2024 первісного позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.(арк.справи 159-164).
Судові рішення мотивовані тим, що типовий договір не був посвідчений нотаріально у порядку частини другої статті 793 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України), а тому в силу частини першої статті 220 цього Кодексу є нікчемним, відповідно усі укладені до нього додаткові угоди мають таку ж саму юридичну силу. Оскільки типовий договір є нікчем-ним, то Церква зобов`язана звільнити приміщення, що перебувало у неї у користуванні за цим договором. До того ж немає підстав для внесення доповнень до цього договору, яких вимагала Церква, як нікчемного.
Суди першої та апеляційної інстанції також виснували про те, що охоронний договір від 22.11.1990 №3, укладений між Заповідником і релігійним об`єднанням Кам`янець-Подільської православної громади на виконання рішення Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів від 22.11.1990 №411а не є правовою підставою для користування Церквою спірним майном, оскільки стаття 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у редакції, що діяла на момент укладення охоронного договору, встановлювала, що релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення), а згідно із випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Церкви, датою її державної реєстрації є 20.11.1991, тобто після укладення вказаного охоронного договору. При цьому, судом спростовано посилання Церкви про користування спірною будівлею на підставі охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини від 19.05.2009 №1, укладеного нею із Заповідником, на тій підставі, що цей охоронний договір укладений на виконання типового договору і відповідно за ним відсутні підстави для користу-вання спірним об`єктом.
Серед іншого, суди зазначили, що предметом дослідження у справі №924/318/23 є типовий договір від 15.03.2009 №5 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю і в цій справі розглядаються саме правовідносини за цим договором, а тому спростували посилання відповідача за первісним позовом, який посилався на користування спірним майном у минулих роках, з тих підстав, що це не має вирішального значення для правильного вирішення спору.
21.12.2023 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янці-Подільському Кам`янець-Подільського району Хмельницької області Централь-ного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Громик Ольгою Петрівною, при примусовому виконанні наказу Господарського суду Хмельницької області №924/318/23 від 20.10.2023, яким зобов`язано Релігійну організацію звільнити будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею загальною площею 97,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Хмельницька область, місто Кам`янець-Подільський, провулок Миколаївський, 2 та передати її Заповіднику. Було складено Акт державного виконавця, за участю понятих, в присутності представника стягувача Фенцур В.В., інспектора СПП Кам`янець-Подільського РУП ГУНП у Хмельницькій області Деменчук В.М., Ласькова А.І., в якому зазначено про виконання боржником наказу Госпо-дарського суду Хмельницької області №924/318/23 від 20.10.2023. Будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею загальною площею 97,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Хмельницька область, місто Кам`янець-Подільський, провулок Миколаївський, 2 звільнено та передано Заповіднику. (арк.справи 64).
В подальшому, 21.12.2023 головним державним виконавцем Відділу ДВС у місті Кам`янці-Подільському Кам`янець-Подільського р-ну Хмельницької обл. Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Громик О.П. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області №924/318/23 від 20.10.2023.(арк.справи 63).
Як встановлено судом першої інстанції, вимогою від 26.12.2023, адресованій Заповіднику, Релігійна організація просила усунути перешкоди у користуванні культовою будівлею. Остання крім цього, 11.01.2024 повторно звернулася до Заповідника з вимогою про усунення перешкод у користуванні культовою будівлею.
Листом №01-17/35 від 11.01.2024 Заповідник повідомив Релігійній організації, що на виконання наказу Господарського суду Хмельницької області №924/318/23 від 20.10.2023 у складі комісії головного державного виконавця Відділу ДВС у м.Кам`янець-Подільський Громик О.П. згідно виконавчого провадження №73311115 від 21.12.2023 взяла участь у звільнені будівлі Миколаївської церкви і 21.12.2023 установили новий замок на вхідних дверях церкви.(арк.спра-ви 34).
Вважаючи, що такими діями, як встановлення нового замка на вхідних дверях Миколаївської церкви, Відповідач порушив права Позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Хмельницької області від 20.06.2024 в задоволенні позову Релігійної організації відмовлено. (арк.справи 191-196).
Перевіривши додержання судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна та не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:
Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом даного спору є зобов`язання вчинення та утримання від вчинення певних дій до прийняття остаточного рішення у справі №924/318/23.
Переглядаючи оскаржуване рішення по суті, колегія суддів виходить з того, що гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст.20 Госпо-дарського кодексу України (надалі в тексті ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно вимог ч.1-2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.
Поруч з тим, переглядаючи рішення у даній справі, колегія суддів виходить з того, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.(ч.4 ст.75 ГПК України).
Колегією суддів встановлено, що існує судове рішення, яке має преюдиційне значення для розгляду даної справи, а саме справа №924/318/23 за первісним позовом Національного історико-архітектурного заповідника «Кам`янець» до Релігійної організації «Кам`янець-Подільська Свято-Миколаївська парафія Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної церкви» про зобов`язання звільнити будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею та передати її національному історико-архітектурному заповіднику «Кам`янець» та зустрічним позовом Релігійної організації «Кам`янець-Подільська Свято-Миколаївська парафія Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної церкви» до Національного історико-архітектурного заповідника «Кам`янець» про внесення змін до пункту 1 угоди №5/4 про внесення доповнень до Типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 №5.
Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і право-відносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установ-лення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Колегія суддів зауважує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» №28342/95, п.61, ECHR 1999-VII).
Частиною 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов-язковість врахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Так, Господарським судом Хмельницької області від 29.06.2023 у справі №924/318/23, яке в подальшому було підтримане постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 та постановою Верховного Суду від 10.04.2024 первісного позов Заповідника задоволено, у зустрічному позові Релігійної організації - відмовлено.
Суд у справі №924/318/23 встановив, що типовий договір не був посвідчений нотаріально у порядку частини другої статті 793 ЦК України, а тому у силу частини першої статті 220 цього Кодексу є нікчемним, відповідно усі укладені до нього додаткові угоди мають таку ж саму юридичну силу. У зв`язку із встановленням судом факту недійсності (нікчемності) Типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю №5 від 15.03.2009, останній не породжує для Релігійної організації права на користування спірним майном. Оскільки типовий договір є нікчемним, суди дійшли висновку, що Релігійна організація зобов`язана звільнити приміщення, що перебувало у неї у користуванні за цим договором. Також відсутні підстав для внесення доповнень до цього договору, яких вимагала Релігійна організація, як нікчемного.
Щодо тверджень Скаржника про підставність користування Релігійною організацією Миколаївською церквою з дзвіницею на підставі охоронного договору від 22.11.1990, колегія суддів зазначає наступне.
Як стверджено матеріалами справи укладення Охоронного договору №3 від 22.11.1990 з Руською Православною церквою в м.Кам`янець-Подільський, та передача у безоплатне користу-вання пам`ятника архітектури Миколаївська церква, за адресою вул.Толстого, 8, м.Кам`янець-Подільський було здійснено відповідно рішення МВК та на підставі «Інструкції про порядок обліку, реєстрації, утримання і реставрації пам`ятників архітектури, що перебувають під держав-ною охороною», затвердженою Головою Комітету в справах архітектури при Раді Міністрів СРСР 08.04.1949 і був одночасно договором використання та збереження пам`ятки для релігій-них організацій.
08.06.2000 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про охорону культур-ної спадщини» №1805-III, у зв`язку з чим втратив чинність Закон Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» 1978 року.
Відповідно до вищезазначеного закону Кабінет міністрів України затвердив постанову від 28.12.2001 №1768 «Про Порядок укладення охоронних договорів на збереження пам`яток культурної спадщини». Надалі було затверджено постанову КМУ від 29.10.2003 №1699 «Про затвердження Типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культо-вими будівлями та іншим майном, що є державною власністю». Таким чином, новий закон визначив укладення двох окремих договорів: 1) Договір на збереження пам`яток культурної спадщини та 2) Типовий Договір про безоплатне користування релігійною організацією культо-вими будівлями та іншим майном, що є державною власністю.
Таким чином, в силу Закону від 08.06.2000, на основі постанови КМУ №1768 та №1699 Заповідником та Релігійною організацією було укладено Типовий договір №5 від 15.03.2009 про безоплатне користування пам`яткою архітектури Миколаївська церква (який був визнаний судом нікчемним у справі №924/318/23), а також Охоронний договір на збереження пам`ятки архітектури №1 від 19.05.2009.
Поруч з тим, Скаржник посилається на чинність охоронного договору від 22.11.1990, на підставі якого Релігійна організація користується Миколаївською церквою з дзвіницею.
Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).
Стаття 17 цього ж Закону передбачає, що релігійні організації мають право використову-вати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користу-вання або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим Уряду Республіки Крим.
Верховний Суд у пунктах 24-26 постанови від 14.03.2018 у справі №918/553/16 сформу-лював висновок про те, що стаття 13 цього Закону закріплює формальну вимогу цивільного законодавства щодо набуття релігійною громадою статусу юридичної особи з моменту її державної реєстрації. Сам лише факт державної реєстрації як юридичної особи не свідчить і не може свідчити про правонаступництво та про виникнення у позивача речового права у вигляді користування будівлею церкви. За змістом статті 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 23.04.1991 «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації», Кабінету Міністрів Української РСР разом з Урядом Кримської АРСР, виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів необхідно забезпечити відповідно до Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» повернення у власність чи передачу в безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з обов`язковим урахуванням прав як тих релігійних громад, що були власниками цих будівель і майна на момент їх переходу у власність держави, так і тих, які користуються ними у цей час. Законодавством передбачено наступний механізм надання у користування або передачі у власність релігійним організаціям культових будівель, які були визнані державної власністю за радянських часів, шляхом прийняття окремого рішення органу державної влади, який є власником відповідної культової будівлі. Більше того, у випадку, коли на відповідній території існує дві і більше релігійні громади, які виявляють бажання користу-ватись культовою будівлею, при відсутності їх згоди щодо порядку такого користування, державний орган самостійно визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, охоронний договір на передачу пам`ятки архітектури, що є на державній охороні №3 від 22.11.1990 також був предметом дослідження судами у справі №924/318/23.
Суди у справі №924/318/23 виснували, що матеріали справи не містять доказів передачі державним органом, який реалізовує правомочності держави (власника), культової будівлі Релігійній організації. Тому колегія суддів вважає безпідставними і недоведеними доводи скаржника про те, що з моменту реєстрації Релігійна організація набула статусу юридичної особи як правонаступника Руської православної церкви м.Кам`янця-Подільського, а отже, вона не довела право користування і розпорядження спірним майном за охоронним договором від 22.11.1990 №3.
З огляду на вище викладене, колегія суддів виснує, що Релігійна організація, хоч і була утворена 26.10.1990, однак правового статусу як юридична особа набула лише 20.11.1991, відтак Договір від 22.11.1990 було видано на неіснуючу юридичну особу, що в свою чергу не породжує жодних юридичних наслідків. Крім того, в матеріалах справи відсутні, а Скаржником не надано доказів внесення змін до Охоронного договору від 22.11.1990, що давали б правові підстави для Релігійної організації користуватися Миколаївською церквою з дзвіницею.
Всі доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржника не встановлено.
Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо відсутності порушених прав Позивача, рівно як і твердження щодо невмотивованості висновку про необґрунтованість заявленого позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини щодо п.1 ст.6 Конвенції, яка зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див.рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п.29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п.26). Ці принципи застосову-валися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v.Ukraine), заява №22750/02, п.42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п.25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, п.18, 19).
Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).
Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваних рішень, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарсь-кого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст. 34, 75, 86, 129, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Релігійної організації Кам`янець-Подільської Свято-Миколаївської парафії Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви на рішення госпо-дарського суду Хмельницької області від 20.06.2024 у справі №924/101/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.
3. Матеріали справи №924/101/24 повернути Господарському суду Хмельницької області.
Головуючий суддя Грязнов В.В.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суд | Північно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 02.10.2024 |
Оприлюднено | 07.10.2024 |
Номер документу | 122085348 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань спонукання виконати або припинити певні дії |
Господарське
Північно-західний апеляційний господарський суд
Грязнов В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні