Постанова

від 18.12.2024 по справі 924/101/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 924/101/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної організації Кам`янець-Подільської Свято-Миколаївської парафії Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 (Грязнов В. В. - головуючий, судді: Розізнана І. В., Павлюк І. Ю.) і рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.06.2024 (суддя Танасюк О. Є.) у справі

за позовом Релігійної організації Кам`янець-Подільської Свято-Миколаївської парафії Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви

до Національного історико-архітектурного заповідника "Кам`янець"

про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні приміщенням та утриматись від вчинення будь-яких дій, які можуть створити перешкоди у користуванні приміщенням.

(у судовому засідання взяли участь представники: Позивача - Вересюк О. М., Відповідача - Фенцур В. В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

1. В січні 2024 року Релігійна організація Кам`янець-Подільської Свято-Миколаївської парафії Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви (далі - Релігійна організація, Позивач) звернулася до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Національного історико-архітектурного заповідника "Кам`янець" (далі - Заповідник, Відповідач), в якому просила зобов`язати Відповідача усунути перешкоди у користуванні приміщенням Миколаївської церкви, шляхом зняття встановленого замка на вхідних дверях церкви, а також зобов`язати Відповідача утриматися від вчинення будь-яких дій, які можуть створити перешкоди у користуванні приміщенням Миколаївської церкви до прийняття остаточного рішення у справі № 924/318/23.

2. Позовні вимоги узагальнено обґрунтовувала тим, що між сторонами існує спір щодо права Релігійної організації користуватися приміщенням Миколаївської церкви, який наразі вирішується у справі № 924/318/23 за позовом Заповідника до Релігійної організації про зобов`язання звільнити будівлю церкви та за зустрічним позовом Релігійної організації до Заповідника про внесення змін до укладеного між ними договору про безоплатне користування культовими будівлями щодо продовження строку його дії.

3. Пояснювала, що рішеннями судів попередніх інстанцій у справі № 924/318/23 було задоволено позовні вимоги Заповідника, а у задоволенні позовних вимог Релігійної організації відмовлено. На виконання цих рішень Заповідник встановив замок на двері Миколаївської церкви, не врахувавши при цьому те, що Верховний Суд своєї ухвалою зупинив їх виконання. Тобто Заповідник, не дочекавшись закінчення розгляду справи № 924/318/23 безпідставно обмежив право Релігійної організації на користування будівлею Миколаївської церкви.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

4. Розглянувши заявлений позов, Господарський суд Хмельницької області рішенням від 20.06.2024, яке Північно-західний апеляційний господарський суд своєю постановою від 02.10.2024 залишив без змін, у його задоволенні відмовив.

5. Рішення обґрунтував тим, що станом на момент його прийняття рішення місцевого суду у справі № 924/318/23, яким зобов`язано Релігійну організацію звільнити та повернути Заповіднику будівлю Миколаївської церкви набрало законної сили. У цьому судовому рішенні встановлено преюдиційні обставини, які свідчать про відсутність правових підстав для перебування Релігійної організації у спірній будівлі та користування нею. За цим суд виснував, що наразі не вбачається порушення прав Релігійної організації у спірних правовідносинах, що є підставою для відмови у заявленому позові.

Касаційна скарга

6. Не погодившись із судовими рішеннями, Релігійна організація звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

7. Скаржник стверджує, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосовуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

8. Наполягає, що суди попередніх інстанцій порушили приписи статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки в основу оскаржених рішень поклали не обставини, які були встановлені у рішенні суду у справі № 924/318/23, а правову оцінку, яку суд надав таким обставинам. У цій частині зазначає про неврахування судами висновків Верховного Суду, які викладено у постановах від 20.03.2019 у справі № 910/2360/19, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (щодо правової природи преюдиційних обставин), що призвело до порушення також положень статей 74, 76, 86, 236 ГПК України, зокрема, до ухилення від з`ясування обставин, пов`язаних з іншою правовою підставою законності перебування Позивача в спірній будівлі, а саме охоронного договору на передачу пам`ятки архітектури від 22.11.1990.

9. Крім цього, скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій за відсутності Висновку Верховного Суду неправильно застосовували приписи Положення про релігійні об`єднання в Українській РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 01.11.1976 (в частині виникнення права релігійної громади на безстрокове безоплатне користування культовою спорудою за відсутності юридичного факту його припинення) та Постанови Верховної Ради Української РСР від 23.04.1991 № 988-ХІІ "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в частині збереження прав релігійних громад, які в установленому порядку користувалися культовими будівлями і майном до введення в дію цього Закону).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

10. У відзиві на касаційну скаргу Заповідник заперечує проти її задоволення, скаргу вважає необґрунтованою та безпідставною. З рішеннями судів попередніх інстанцій погоджується і просить залишити їх без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

11. Розглядаючи заявлений позов, суди попередніх інстанцій встановили, що 01.04.1990 громадяни (20 чоловік), які належали до Руської православної церкви звернулися до Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів із заявою, в якій для спільного задоволення релігійних потреб, просили зареєструвати релігійне об`єднання при Свято-Миколаївській церкві, вул. Толстого, 8, м. Кам`янець-Подільський.

12. За результатами розгляду вказаної заяви Голова комісії сприяння контролю за дотриманням законодавства про релігійні культи прийняв заключення про реєстрацію релігійного об`єднання руської православної церкви в м. Кам`янці-Подільському, в якому рекомендував міськвиконкому вирішити питання позитивно та просити облвиконком підняти клопотання перед Радою в справах релігії при Раді Міністрів СРСР про реєстрацію релігійного об`єднання руської православної церкви з передачею в його користування бувшого культового приміщення Миколаївської церкви по вул. Толстого, 8.

13. 31.07.1990 рішенням президії Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів № 31 "Про передачу Миколаївської церкви общині Руської Православної церкви" рекомендовано виконкому міської Ради народних депутатів передати вищевказану церкву общині Руської Православної церкви.

14. 23.08.1990 виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів прийняв рішення № 266 "Про заяву віруючих руської православної церкви", в якому просив облвиконком підняти клопотання перед Радою в справах релігій при Раді Міністрів СРСР про реєстрацію в місті Кам`янці-Подільському релігійного об`єднання віруючих колишнього приміщення Миколаївської церкви по вул. Толстого, 8.

15. Рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної Ради народних депутатів від 26.10.1990 № 190 "Про питання релігійної сфери" було вирішено зареєструвати релігійні православні об`єднання, в тому числі в м. Кам`янці-Подільському з передачею в користування віруючих колишніх культових приміщень.

16. В подальшому, рішенням виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів № 411а від 22.11.1990 "Про передачу приміщення Миколаївської церкви по вул. Толстого, 2 общині Руської Православної церкви" було вирішено передати приміщення Миколаївської церкви/пам`ятки архітектури XIV ст. та дзвіниці по вул. Толстого, 2 в користування общині Руської Православної церкви для проведення релігійних обрядів. Пунктом 2 цього рішення доручено дирекції ДІАЗ заключити з общиною Руської Православної церкви охоронний договір на використання будівель, розробити проектну документацію та організувати виконання робіт по реставрації Миколаївської церкви і дзвіниці.

17. 22.11.1990 Миколаївська церква XIV ст. в особі директора Заповідника і релігійне об`єднання Кам`янець-Подільської православної громади уклали Охоронний договір № 3 (надалі в тексті - Договір № 3) про передачу пам`ятки архітектури, що є на державній охороні, згідно з пунктом 1 якого державний орган передав, а користувач прийняв в безоплатне користування приміщення пам`ятки історії та культури XIV ст. Миколаївської церкви по пров. Толстого, 2 з дзвіницею з метою використання приміщень цього пам`ятника для здійснення релігійних обрядів. Відповідно до пункту 2 Договору № 3 приміщення пам`ятки, інші побудови, обладнання, предмети культу і земельна ділянка з розташованими на ній побудовами передаються за актом технічного стану та описом, підписаними сторонами, які складають одне ціле з даним договором.

18. Згідно з Актом від 28.11.1990 Заповідник передав в користування Руській православній церкві пам`ятник архітектури XIV ст. - Миколаївську церкву з дзвіницею по пров. Толстого, 2.

19. Поряд з цим, протоколом парафіяльних зборів громади Української Православної церкви Свято-Миколаївської у місті Кам`янець-Подільському від 06.10.1991 було погоджено Статут парафії та подано заяву до виконкому Хмельницької обласної ради народних депутатів про реєстрацію Статуту.

20. 16.10.1991 Виконавчим комітетом Хмельницької обласної ради народних депутатів прийнято рішення № 173 "Про зміни та доповнення в статуті громад Української православної церкви", яким окремі пункти Статуту викладено зі змінами та доповненнями. Також доповнено Статут пунктом 41, яким передбачено, що Статут зареєстровано виконкомом Хмельницької обласної ради народних депутатів 20.11.1991, протокол № 193.

21. Рішенням виконкому Хмельницької обласної Ради народних депутатів № 193 від 20.11.1991 було зареєстровано Статут (із змінами і доповненнями) громади Української Православної церкви у місті Кам`янець-Подільському (керівний орган громади розташовано у місті Кам`янець-Подільському по вул. Толстого, 2) та видано Свідоцтво про реєстрацію статуту релігійної громади № 217.

22. В подальшому, а саме 15.03.2009 між Заповідником - державною організацією та користувачем - Кам`янець-Подільською Свято-Миколаївською парафією Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви укладено Типовий договір про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, (далі - Типовий договір), відповідно до пункту 1 якого державна організація передала, а користувач прийняв у безоплатне користування культову будівлю, інше майно, що є державною власністю і перебуває на балансі державної організації (далі - майно).

23. 15.03.2009 сторонами підписано Акт приймання-передачі № 5, згідно якого Заповідник передав, а Релігійна організація прийняла в безоплатне користування в задовільному стані майно: Миколаївську церкву, дзвіницю, огорожу. Будівельний об`єм (загальний) 320 куб.м., в тому числі дзвіниці - 25,0 куб.м.; площа забудови (загальна) 162,0 кв.м., в тому числі дзвіниці - 40,0 кв.м.; площа земельної ділянки - 0,0792 га.

24. Крім того, 19.05.2009 Заповідник та Релігійна організація уклали охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 1, відповідно до умов якого користувач (власник) взяв на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки Миколаївської церкви.

25. Суди установили також, що станом на зараз власником Миколаївської церкви з дзвіницею за адресою: Хмельницька область, м. Кам`янець-Подільський, пров. Миколаївський (вул. Толстого, 2) є держава в особі Міністерства культури України, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.10.2012, яке видано на підставі рішення виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради від 04.05.2012 № 830, Витягом Кам`янець-Подільського міського БТІ про державну реєстрацію прав № 360003571 від 26.10.2012, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.09.2014.

26. Крім того, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 30829906 від 11.12.2014 - користувачем Миколаївської церкви з дзвіницею є Заповідник на праві оперативного управління. Підстава виникнення іншого речового права - Наказ Міністерства культури України №1239/0/16-11 від 26.12.2011.

27. У березні 2023 року Заповідник звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом, в якому просив зобов`язати Релігійну організацію звільнити будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею та передати її Заповіднику. Водночас Релігійна організація звернулася із зустрічним позовом до Заповідника про внесення змін до пункту 1 угоди № 5/4 про внесення доповнень до Типового договору щодо продовження строку його дії.

28. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2023 у справі № 924/318/23, яке в подальшому залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 та постановою Верховного Суду від 10.04.2024 - позов Заповідника задоволено, у задоволенні зустрічного позову Релігійної організації відмовлено.

29. Судові рішення у тій справі мотивовані встановленими обставинами того, що укладений між сторонами Типовий договір не був посвідчений нотаріально у порядку частини другої статті 793 Цивільного кодексу України, а тому в силу частини першої статті 220 цього Кодексу є нікчемним, відтак Релігійна організація займає будівлю Миколаївської церкви неправомірно і зобов`язана її звільнити. Щодо ж Договору № 3, то суди у тій справі встановили, що його укладено 22.11.1990, тоді як Релігійну організацію зареєстровано лише 20.11.1991. Звідси вирішили, що правовою підставою для користування Відповідачем Миколаївської церквою він не являється.

30. 21.12.2023 головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янці-Подільському Кам`янець-Подільського району Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Громик Ольгою Петрівною при примусовому виконанні наказу Господарського суду Хмельницької області № 924/318/23 від 20.10.2023 (яким зобов`язано Релігійну організацію звільнити будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею та передати її Заповіднику) було складено Акт державного виконавця, в якому зазначено про виконання боржником зазначеного наказу та про звільнення будівлі Миколаївської церкви з дзвіницею з передачею її Заповіднику.

31. Того ж дня державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області № 924/318/23 від 20.10.2023.

32. Після цього, Релігійна організація направила Заповіднику вимогу від 26.12.2023, в якій просила усунути перешкоди у користуванні культовою будівлею. Аналогічного змісту вимога була надіслана ще й 11.01.2024.

33. Зі свого боку Заповідник листом № 01-17/35 від 11.01.2024 повідомив Релігійну організацію про те, що на виконання наказу Господарського суду Хмельницької області № 924/318/23 від 20.10.2023 будівлю Миколаївської церкви звільнено і 21.12.2023 установлено новий замок на вхідних дверях церкви.

34. Вважаючи, що встановленням нового замка на вхідних дверях Миколаївської церкви (в період зупинення згідно з ухвалою Верховного Суду від 20.12.2023 дії та виконання рішення місцевого суду у справі № 924/318/23) Заповідник порушив права Громадської організації, остання і звернулася з даним позовом до господарського суду.

35. Як вже зазначалося, господарський суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Апеляційний господарський суд рішення місцевого суду залишив без змін.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

36. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

38. Відповідно приписів до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

39. Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

40. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

41. Колегія суддів Касаційного господарського суду виходить з того, що вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права.

42. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Відповідно, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

43. Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач.

44. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

45. Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб.

46. У постановах від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, 22.03.2023 у справі № 509/5080/18 Верховний Суд послідовно надавав правовий висновок про те, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

47. Предметом позову у цій справі є вимога Релігійної організації про зобов`язання Заповідника усунути перешкоди у користуванні приміщенням Миколаївської церкви шляхом зняття встановленого Відповідачем замка на вхідних дверях Миколаївської церкви, а також зобов`язання Заповідника утриматися від вчинення будь-яких дій, які можуть створити перешкоди у користуванні приміщенням Миколаївської церкви до прийняття остаточного рішення у справі № 924/318/23.

48. Підстави позову - обставини встановлення замка на вхідних дверях Миколаївської церкви до закінчення розгляду судової справи № 924/318/23, в якій вирішується питання наявності / відсутності права Релігійної організації на користування культовою будівлею.

49. Водночас, як слідує із установлених обставин цієї справи, на момент прийняття рішення у ній, спір у справі № 924/318/23 вже було остаточно вирішено. За наслідками здійснення касаційного провадження у справі № 924/318/23 Верховний Суд прийняв постанову від 10.04.2024, якою рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2023 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 залишив без змін.

50. При цьому, відповідно до преюдиційних обставин, встановлених у рішенні місцевого суду від 29.06.2023 у справі № 924/318/23, Типовий договір, наявністю якого Релігійна організація обґрунтовувала своє право на користування будівлею Миколаївської церкви не був посвідчений нотаріально, а Договір № 3 укладений ще до державної реєстрації Релігійної організації як юридичної особи.

51. Колегія суддів суду касаційної інстанції наголошує, що відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

52. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

53. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

54. З рішень судів попередніх інстанцій вбачається, що відмовляючи у задоволенні позову у цій справі вони виходили із вже наведених вище преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду від 29.06.2023 у справі № 924/318/23. При цьому, враховуючи такі обставини, суди виснували, що непосвідчений нотаріально Типовий договір є нікчемним правочином, який не створив жодних правових наслідків, а Договір № 3, який укладено до реєстрації Релігійної організації не підтверджує права останньої на користування будівлею Миколаївської церкви, адже за відсутності доказів правонаступництва Позивача від Руської православної церкви сам лише факт державної реєстрації Громадської організації як юридичної особи не свідчить і не може свідчити про правонаступництво та про виникнення у Позивача речового права у вигляді користування будівлею церкви.

55. Виходячи з таких обставин та висновків, суди попередніх інстанцій вирішили, що після остаточного вирішення спору між Заповідником і Релігійною організацією у справі № 924/318/23, не доведеністю останньою обставин наявності у неї права користування будівлею Миколаївської церкви, відсутні будь-які підстави стверджувати про те, що дії Заповідника із встановлення нового замка на культовій будівлі, якимось чином порушують права та інтереси Позивача. В свою чергу відсутність порушеного права Позивача у спірних правовідносинах є підставою для відмови у заявленому ним позові.

56. Переглянувши у касаційному порядку рішення і постанову судів попередніх інстанцій, Верховний Суд наведені висновки судів поділяє і відхиляючи відповідні доводи касаційної скарги констатує, що ніякої невідповідності висновкам Верхового Суду із постанов від 20.03.2019 у справі № 910/2360/19 та від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (щодо правової природи преюдиційних обставин) у даному випадку немає, адже під час ухвалення оскаржених рішень суди попередніх інстанцій врахували саме обставини, які були встановлені у рішенні місцевого суду у справі № 924/318/24 і самостійно надали таким обставин власну правову оцінку.

57. В свою чергу обставини, пов`язані з перетворенням Релігійної організації взагалі не становили підстав заявленого у цій справі позову, позаяк такими підставами було лише передчасне (до вирішення справи № 924/318/24) встановлення Заповідником замка на вхідних дверях будівлі церкви. Тому, підстав для формування висновку Верховного Суду щодо застосовування приписів Положення про релігійні об`єднання в Українській РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 01.11.1976 та Постанови Верховної Ради Української РСР від 23.04.1991 № 988-ХІІ "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в обставинах, які підставою позову не визначалися Верховний Суд не вбачає і за цим констатує відсутність неправильності застосовування цих норм судами у спірних правовідносинах.

58. Таким чином, заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження свого підтвердження в ході здійснення касаційного провадження у цій справі не знайшли. Неправильного застосування чи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права скаржник Верховному Суду не довів.

59. Учасникам цієї справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, вказаного висновку не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

61. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

62. Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення і постанови у касаційному провадженні також немає, у зв`язку з чим касаційна скарга Релігійної організації не підлягає задоволенню, а оскаржені рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.

Судові витрати

63. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Релігійної організації Кам`янець-Подільської Свято-Миколаївської парафії Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.06.2024 у справі № 924/101/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.