Рішення

від 04.10.2024 по справі 922/2790/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2790/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.,

розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу № 922/2790/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕТПРОМ" (61001, м.Харків, вул. Смольна, буд. 30, код ЄДРПОУ 40196783)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, буд. 21, кімната 11, код ЄДРПОУ 40173700).

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Українські ветеринарні технології" (62341, Харківська обл., Дергачівський р-н, смт Мала Данилівка, вул. Курортна, буд. 10, код ЄДРПОУ 39163688)

про стягнення 417230,37 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ "ВЕТПРОМ" звернувся до Господарського суду Харківської області через підсистему Електронний Суд ЄСІТС з позовною заявою (вх. № 2790/24 від 08.08.2024) до відповідача - ТОВ "Торгівельний будинок "Українські ветеринарні технології" (далі по тексту ТОВ "ТБ "УВТ") , в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 417230,37 грн, в тому числі: основну заборгованість в сумі 252750,00 грн; інфляційні витрати в сумі 136414,73 грн; 3% річних в сумі 28065,64 грн; а також просить судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20 в частині сплати заборгованості в розмірі 252750,00 грн за поставку товару, яка виникла на підставі договору поставки від 09.01.2018 № 50, укладеного між ТОВ "ВЕТПРОМ" та ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА. Позивач зазначає, що згідно з умовами вказаного Договору переведення боргу, який був укладений між ТОВ "ТБ "УВТ" (Новим Боржником), ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА (Первісним Боржником) та ТОВ "ВЕТПРОМ" (Кредитором), цим Договором регулюються відносини, пов`язані із заміною зобов`язаної сторони (Первісного боржника) у зобов`язанні, що виникає із договору поставки від 09.01.2018 № 50 (Основний договір), укладеного між Первісним Боржником та Кредитором. Відповідно до п. 2 Договору переведення боргу, Первісний Боржник переводить на Нового Боржника борг в розмірі 252750,00 грн, що виник на підставі Основного договору та підтверджується Актом звіряння взаєморозрахунків між Кредитором та Первісним Боржником, який є невід`ємною складовою частиною даного Договору про переведення боргу. На підтвердження заявлених позовних вимог позивач до матеріалів позовної заяви надав електронні копії договору про переведення боргу № 2309-20 від 23.09.2020, договору поставки від 09.01.2018 № 50 та Акту звірки взаєморозрахунків по договору № 50 від 09.01.2018 за період 01.01.2019-22.09.2020.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/2790/24, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив та встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення на відповідь на відзив.

28.08.2024 за вх. № 21507/24 в межах встановленого судом строку відповідач - ТОВ "ТБ "УВТ" подав до суду заяву про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження (вих. № б/н від 27.08.2024), посилаючись, зокрема на складність даної справи, особливості обставин, що належить встановити суду під час її розгляду, та намір відповідача заявити клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 04.09.2024 відмовлено в задоволенні заяви відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження у зв`язку з тим, що матеріали справи не містять великого обсягу доказів, а відповідачем в заяві не наведено належних обґрунтувань та не надано до вказаної заяви жодного належного доказу (зважаючи на те, що надана відповідачем копія заяви свідка від 07.12.2023 не є належним доказом у даній справі, оскільки ця заява стосується іншого предмету спору по іншій справі (№ 922/4270/23), а саме лише посилання на намір у подальшому заявити клопотання про проведення у справі почеркознавчої експертизи, за відсутності відповідного клопотання та належного обґрунтування в підтвердження необхідності застосування судом спеціальних знань для розгляду справи, не може бути безумовною та достатньою підставою для постановлення ухвали про розгляд справи за правилами загального позовного провадження), який би свідчив про складність даної справи та міг би стати підставою для переходу до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Водночас, зазначеною ухвалою суду, зважаючи на заперечення відповідача - ТОВ "ТБ "УВТ" щодо факту укладення наданого позивачем договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, предметом якого є заміна Первісного боржника - ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА на Нового боржника - ТОВ "ТБ "УВТ" у зобов`язанні зі сплати боргу за договором поставки від 09.01.2018 № 50, за власною ініціативою суду залучено ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача, та зобов`язано позивача направити третій особі копію позову з додатками, а також встановлено третій особі строк для надання суду пояснень щодо позову.

Крім того, зазначеною ухвалою суду встановлено позивачу, відповідачу та третій особі строк для надання суду копій своїх установчих документів (Статутів) в редакції станом на момент укладення оспорюваного договору про переведення боргу.

10.09.2024 за вх. № 22646/24 позивач - ТОВ "ВЕТПРОМ" на виконання вимог ухвали суду надав копію Статуту ТОВ "ВЕТПРОМ" в редакції станом на 09.04.2019 та докази направлення копії позову керівнику ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА.

11.09.2024 за вх. № 22916/24, тобто з порушенням встановленого судом строку на подання відзиву на позов, відповідач - ТОВ "ТБ "УВТ" через підсистему Електронний Суд ЄСІТС надав відзив на позов, в якому, посилаючись на поважність причини пропуску строку на подання відзиву, просить поновити зазначений строк, в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Відповідач вважає, що він не набув обов`язку щодо сплати на користь ТОВ ВЕТПРОМ заборгованості по договору поставки № 50 від 09.01.2018 замість ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА, у зв`язку з тим, що діючий на час датування наданого позивачем договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20 директор ТОВ "ТБ "УВТ" Коломієць К.В. не проявляв свого волевиявлення на взяття на себе таких зобов`язань, не підписував вказаний договір про переведення боргу, підпис на цьому договорі ОСОБА_1 не належить, про що останній зазначає в наданій до цього відзиву Заяві свідка від 10.09.2024. А, навіть, якщо допустити, що ОСОБА_1 все ж таки підписував договір про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, то, як вважає відповідач, позивачем не доведено, що договір був підписаний саме в тій редакції, яку позивач надав суду, адже, на відміну від останньої сторінки вказаного документу, на його першій сторінці не міститься відмітки про погодження (підписання) таких умов директором ТОВ ТБ УВТ Коломійцем К.В., а лише наявні підписи та печатки ТОВ ВЕТПРОМ та ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА, тому, зважаючи на ненадання позивачем до позову оригіналу вказаного договору, який, наприклад, був би прошитим та і остання прошита сторінка скріплена підписами представників усіх сторін (в тому числі відповідача), не доведеним є те, що підписуючи останню сторінку договору (якщо б дійсно такі дії вчинялись діючим на той час директором ТОВ «ТБ «УВТ»), директор ОСОБА_1 погодився на умови, викладені на першій сторінці договору, як не доведено і те, що перша та друга сторінка наданого позивачем документу є єдиним документом та становлять єдиний правочин, оскільки на першій сторінці відсутній підпис та печатка третьої сторони даного правочину - ТОВ «ТБ «УВТ», і позивач міг легко замінити текст першої сторінки договору з обсягом та змістом переведення боргу та зі всіма іншими істотними умовами. Також, у відзиві відповідача посилається на те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами дійсність боргу, який начебто переведено на відповідача, зокрема не розкрито суть, зміст операцій, не доведено їх реальність та обсяги, не підтверджено їх здійснення первинними або бухгалтерськими документами, а з наданого до позову Акту звірки взаєморозрахунків за період на 01.01.2019-22.09.2020 неможливо встановити, який саме товар (асортимент, найменування, кількість) було поставлено, дати та суми поставок в Акті відсутні, а заборгованість ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА перед ТОВ ВЕТПРОМ зазначена в іншій сумі, тобто в сумі 422084,60 грн, а не 252750,00 грн, зобов`язання зі сплати якої начебто переведено на відповідача, підпис уповноваженої особи ТОВ ТБ УВТ відсутній на цьому Акті, тому він не підтверджує згоду, волевиявлення чи визнання з боку ТОВ ТБ УВТ факту існування боргу чи факту його переведення, інші документи, які б свідчили про визнання відповідачем факту переведення на нього боргу, у справі відсутні. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, відповідач зазначає, що звернення до суду з позовом про визнання договору неукладеним, у випадку оспорювання самого факту укладення такого правочину, не є належним способом захисту, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору в мотивувальній частині судового рішення. До зазначено відзиву відповідач, окрім іншого, надав на виконання вимог ухвали суду Статут ТОВ ТБ УВТ в редакції станом на 17.12.2018.

Одночасно з відзивом 11.09.2024 за вх. № 22921/24 відповідач - ТОВ ТБ УВТ подав до суду клопотання про призначення експертизи (вих. № б/н від 11.09.2024), в якому просив суд поновити строк на подання цього клопотання та призначити у справі судову почеркознавчу експертизу договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, поставити на вирішення експерта питання: Чи виконано підпис на останній сторінці договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20 від імені ТОВ ТБ УВТ Коломійцем К.В. чи іншою особою?

Також, разом із відзивом 11.09.2024 за вх. № 22924/24 відповідач - ТОВ ТБ УВТ подав до суду клопотання про витребування доказів (вих. № б/н від 11.09.2024), в якому просив суд поновити строк на подання цього клопотання та, посилаючись на неможливість самостійно отримати докази наявності зобов`язання ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА перед ТОВ ВЕТПРОМ, які можуть підтвердити або спростувати дійсність боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі, оскільки адвокатський запит про надання вказаних документів відповідачу залишився без відповіді з боку позивача та третьої особи (але при цьому відповідач не надав суду жодного доказу про звернення з відповідними адвокатськими запитами до позивача та третьої особи), відповідач просив витребувати у ТОВ ВЕТПРОМ та ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА такі документи: 1) документи, які підтверджують факт існування станом на 23.09.2020 боргу ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА в сумі 252750,00 грн перед ТОВ ВЕТПРОМ по договору № 50 від 09.01.2018, а саме: видаткові накладні на поставку товару на суму 252750,00 грн; рахунки на оплату товару; податкові накладні та докази їх реєстрації в ЄРПН; довіреності на отримання ТМЦ повноважним представником ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА; ТТН на доставку товару; документи бухгалтерського, податкового обліку та звітності по вказаним операціям; 2) документи, які підтверджують особу та її повноваження на підписання договору № 50 від 09.01.2018 з боку ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА.

Крім того, разом із відзивом 11.09.2024 за вх. № 22925/24 відповідач - ТОВ ТБ УВТ подав клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (вих. № б/н від 11.09.2024), в якому просив поновити строк на подання цього клопотання та повторно просив здійснити перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням та викликом сторін, що, на його думку, враховуючи подання одночасно з цим клопотанням інших клопотань (про призначення судової почеркознавчої експертизи та про витребування доказів), забезпечить дотримання принципу рівності сторін та права відповідача на надання доказів, зокрема доказів щодо неналежності та недопустимості доказу позивача, яким він обґрунтовує позовні вимоги, а саме: договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20.

16.09.2024 за вх. № 23219/24 позивач - ТОВ "ВЕТПРОМ" подав до суду заперечення проти клопотань відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та про призначення експертизи (вих. № б/н від 15.09.2024), в якому посилається, зокрема на те, що є незрозумілим, чи ОСОБА_1 , в якості директора, не підписував договір про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20 взагалі чи саме в редакції, яка надана позивачем, що, в свою чергу, ставить під сумнів твердження відповідача про те, що не відбулось його волевиявлення на укладення правочину щодо прийняття обов`язків боржника по договору поставки № 50 від 09.01.2018. Крім того позивач вважає, що відповідачем не ставиться під сумнів відтиск печатки ТОВ ТБ УВТ, розміщений на спірному договорі про переведення боргу, жодних доказів втрати печатки чи протиправності її використання іншими особами відповідачем не надано, що свідчить про відповідність вказаного правочину волі особи, від імені якої підписано цей Договір та проставлено печатку - ТОВ ТБ УВТ, на укладення правочину щодо прийняття обов`язків боржника по договору поставки № 50 від 09.01.2018.

Ухвалою суду від 17.09.2024 поновлено відповідачу строк та прийнято до розгляду і долучено до справи подані ним відзив на позовну заяву, клопотання про призначення експертизи, клопотання про витребування доказів та клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (повторне).

Також вказаною ухвалою суду, зважаючи на характер спірних правовідносин та предмет доказування, з огляду на необхідність отримати від відповідача додаткові пояснення щодо заявлених ним вищезазначених клопотань, з метою забезпечення всебічного, об`єктивного розгляду справи й ефективного захисту прав і законних інтересів сторін і дотримання завдань господарського судочинства та для вирішення питання про наявність підстав для задоволення клопотань відповідача про призначення експертизи у справі, про витребування доказів та про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, було призначено судове засідання з повідомленням (викликом) сторін у справі на 25.09.2024 о 14:00.

18.09.2024 за вх. № 23514/24 позивач - ТОВ "ВЕТПРОМ" подав до суду відповідь на відзив, в якій не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, з підстав, які були позивачем зазначені у запереченні проти клопотань про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та про призначення експертизи. Крім того, у відповіді на відзив позивач стосовно посилання відповідача на начебто не підтвердження належними та допустимими доказами дійсності боргу, зазначає, що відповідно до п. 7 Договору переведення боргу, Новий боржник (відповідач) підтвердив, що йому була передана вся необхідна інформація (копії документів), пов`язана із Основним договором, зокрема і та, що стосується спорів і суперечностей за Основним договором між Первісним боржником та Кредитором. Тобто, Первісним боржником (ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна) було передано Новому боржнику (Відповідачу) всі документи щодо заборгованості по договору поставки № 50 від 09.01.2018, а тому відповідач повинен мати у себе в наявності первинні документи по вказаному Договору.

20.09.2024 за вх. № 23749/24 третьою особою - ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА на виконання вимог ухвали суду засобами поштового зв`язку надано пояснення щодо позовної заяви, в яких третя особа підтримує вимоги позивача, підтверджує, що між ТОВ ВЕТПРОМ та ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна був укладений договір поставки від 09.01.2018 № 50, за яким здійснювалась поставка товару та утворилась заборгованість, зазначає, що твердження відповідача про те, що колишнім директором ОСОБА_1 нібито не підписувався договір про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, є такими, що не відповідають дійсності, та надає до цих пояснень Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17.09.2024 № 33673932, з якого вбачається, що єдиним засновником та керівником ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА є ОСОБА_2

23.09.2024 за вх. № 23852/24 позивач - ТОВ "ВЕТПРОМ" через підсистему Електронний Суд ЄСІТС подав заяву про долучення до матеріалів справи документів, які, як він вважає, просить витребувати у нього відповідач, додавши до цієї заяви електронні копії таких письмових документів: 1) Акт взаємозаліку № 1 від 19.12.2019 між ТОВ ВЕТПРОМ та ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна; 2) Акт взаємозаліку № 1 від 18.02.2020 між ТОВ ВЕТПРОМ та ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна; 3) видаткові накладні на загальну суму 328134,02 грн за період липень-вересень 2018 року, а саме: № 3189 від 27.07.2018 на суму 113578,37 грн; № 3194 від 30.07.2018 на суму 7328,47 грн; № 3548 від 20.08.2018 на суму 69604,82 грн; № 3684 від 30.08.2018 на суму 16599,13 грн; № 3985 від 17.09.2018 на суму 41104,92 грн; № 4097 від 24.09.2018 на суму 79918,31 грн; 4) рахунки на оплату на загальну суму 328134,02 грн, а саме: № 3034 від 27.07.2018 на суму 113578,37 грн; № 3055 від 30.07.2018 на суму 7328,47 грн; № 3388 від 20.08.2018 на суму 69604,82 грн; № 3497 від 30.08.2018 на суму 16599,13 грн; № 3783 від 17.09.2018 на суму 41104,92 грн; № 3888 від 24.09.2018 на суму 79918,31 грн; 5) копії податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, на загальну суму 328134,02 грн, з доказами їх реєстрації, а саме: № 450 від 27.07.2018; № 465 від 30.07.2018; № 289 від 20.08.2018; № 492 від 30.08.2018; № 255 від 17.09.2018; № 415 від 24.09.2018; 6) генеральну довіреність ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна від 09.01.2018 строком дії до 31.12.2018 на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ ВЕТПРОМ; 7) експрес накладні та специфікації до актів наданих послуг Нової пошти, якими підтверджується поставка Товару за вищезазначеними видатковими накладними із залученням перевізника Нова Пошта, а саме експрес накладні: № 59998066157759 від 27.07.2018, № 59998066227034 від 30.07.2018, № 59998067141840 від 20.08.2018, № 59998067594366 від 30.08.2018, № 59998068381264 від 17.09.2018, № 59998068691814 від 24.09.2018; та специфікації до актів наданих послуг: № НП 000438659 від 31.07.2018; № НП-000472995 від 10.08.2018, № НП-000574189 від 31.08.2018, № НП-000631621 від 10.09.2018, № НП-000862996 від 20.09.2018, № НП-000935098 від 30.09.2018.

25.09.2024 за вх. № 24146 перед судовим засіданням відповідач - ТОВ ТБ УВТ надав суду пояснення щодо заперечень позивача проти клопотань про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та про призначення експертизи, в яких відповідач не погодився з доводами позивача, зазначає, зокрема, що договір про переведення боргу з ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА на ТОВ ТБ УВТ в будь-якій редакції директор ОСОБА_1 не підписував, що він підтверджує в наданій суду Заяві свідка; відповідач в жодному документі не визнавав належність ТОВ ТБ УВТ печатки на наданому позивачем договорі про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, а тому, керуючись принципами змагальності та доказування, позивач, який обґрунтовує свої вимоги таким доказом як договір про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, має довести допустимість та достовірність наданого ним доказу (а саме: що вказаний документ отримано з дотриманням закону, що він не є створеним поза волею відповідача) та те, що даний доказ не направлений на формування хибного уявлення про обставини справи (а саме: що підпис та печатка на ньому належить відповідачу, зважаючи на заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов). Також відповідач зазначає, що заперечення позивача проти задоволення клопотання про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження обґрунтовані відмовою суду в задоволенні аналогічного (першого) клопотання, натомість, на час заявлення першого клопотання відповідач ще не мав у своєму розпорядженні доказу, яким би можна було обґрунтувати вказане клопотання, і тільки після отримання від ОСОБА_1 заяви свідка, відповідач зміг заявити клопотання про проведення експертизи, обґрунтувавши його цією заявою свідка. Отже, відповідач вважає безпідставними заперечення позивача в цій частині, оскільки обґрунтування попереднього клопотання відповідача відрізняється від обґрунтування поданого вдруге клопотання.

Представник позивача - ТОВ ВЕТПРОМ в судовому засіданні 25.09.2024 надав суду (на огляд) оригінали договору про переведення боргу № 2309-20 від 23.09.2020 та Акту звірки взаєморозрахунків по договору № 50 від 09.01.2018 за період на 01.01.2019-22.09.2020, який відповідно до п. 2 договору про переведення боргу є його невід`ємною частиною, просив відмовити в задоволенні поданих відповідачем клопотань про витребування доказів, про призначення почеркознавчої експертизи у справі та про розгляд справи в порядку загального позовного провадження в повному обсязі, пояснив, що 23.09.2024 позивач надав суду документи, які просить витребувати у своєму клопотанні відповідач, а саме: документи, які підтверджують наявність станом на 23.09.2020 заборгованості у ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА перед ТОВ ВЕТПРОМ по договору поставки від 09.01.2018 № 50 в сумі 252750,00 грн за 2018 рік, та повідомив, що має також інші документи, які підтверджують правовідносини між ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА та ТОВ ВЕТПРОМ за цим договором поставки, зокрема щодо поставки за 2019 рік, яка не увійшла до договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, оскільки була оплачена ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА».

Представник відповідача - ТОВ ТБ УВТ в судовому засіданні 25.09.2024 підтримав подані ним клопотання про витребування доказів, про призначення почеркознавчої експертизи у справі та про розгляд справи в порядку загального позовного провадження в повному обсязі, зазначив, що не вважає належним доказом наданий позивачем договір про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, оскільки колишній директор ОСОБА_1 не підписував жодного договору про переведення боргу з ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА на ТОВ ТБ УВТ в будь-якій редакції, що підтверджує сам ОСОБА_1 в наявній у справі заяві свідка, відтиск печатки ТОВ ТБ УВТ на наданому позивачем договорі про переведення боргу не свідчить про факт волевиявлення ОСОБА_1 , та пояснив, що, на його думку, надані позивачем до справи 23.09.2024 документи не підтверджують наявність у ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА станом на 23.09.2020 боргу перед ТОВ ВЕТПРОМ по договору від 09.01.2018 № 50 в розмірі 252750,00 грн, адже, враховуючи взаємозаліки, що відбулися між ТОВ ВЕТПРОМ та ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна по Актам взаємозаліку № 1 від 19.12.2019 та № 1 від 18.02.2020, вони свідчать про існування заборгованості на меншу суму.

Ухвалою суду від 25.09.2024 відмовлено задоволенні поданих відповідачем клопотань про витребування доказів, про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи та про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, з посиланням на їх необґрунтованість та безпідставність.

27.09.2024 за вх. № 24380 відповідач - ТОВ ТБ УВТ подав до суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що з наданих позивачем до справи 23.09.2024 документів вбачається, що у 2018 році ТОВ «ВЕТПРОМ» було здійснено 6 поставок товару на адресу ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА» на загальну суму 328134,02 грн, інших документів про поставку інших партій товару не надано позивачем. Відповідно до змісту Акту взаємозаліку № 1 від 19.12.2019, між ТОВ «ВЕТПРОМ» та «ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА» досягнуто згоди про взаємозалік зустрічних однорідних вимог за зобов`язаннями на загальну суму 96886,44 грн з ПДВ, та відповідно до змісту Акту взаємозаліку № 1 від 18.02.2020 - про взаємозалік зустрічних однорідних вимог за зобов`язаннями на загальну суму 177713,28 грн з ПДВ. Тобто, внаслідок здійснення вказаних взаємозаліків припинилися зобов`язання ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА» перед ТОВ «ВЕТПРОМ» по договору від 09.01.2018 № 50 на загальну суму 274599,72 грн. Отже, як вважає відповідач, позивачем надано первинну документацію, якою підтверджено заборгованість ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА» перед ТОВ «ВЕТПРОМ» на загальну суму 53534,30 грн (328134,02 грн - 274599,72 грн), і матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження іншої частини заборгованості, яку заявлено до стягнення в позові - 199215,70 грн (252750,00 грн - 53534,30 грн). Водночас, згідно з наданим до позову Актом звірки взаємних розрахунків, поставки товару також відбувалися в 2019 році, однак, як пояснив представник позивача в судовому засіданні 25.09.2024, поставка за 2019 рік не увійшла до договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, оскільки була оплачена ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА».

Будь-яких інших заяв, клопотань чи пояснень від учасників справи станом на день ухвалення судом цього рішення на адресу суду не надходило.

За приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача та заперечення відповідача, всебічно та повно перевіривши докази, надані позивачем і відповідачем до матеріалів справи, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.01.2018 між Постачальником - ТОВ "ВЕТПРОМ" (позивачем) та Покупцем - ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА (третьою особою) укладено договір поставки № 50 (далі по тексту Договір поставки), згідно з умовами п. 1.1 якого Постачальник зобов`язаний в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати, а Покупець зобов`язаний прийняти та своєчасно оплатити Товар - препарати ветеринарного призначення.

Згідно з п. 1.2 Договору поставки, у зв`язку з неможливістю наперед визначити кількість та асортимент Товару, Сторони домовились про те, що ціна, асортимент та кількість (обсяг) кожної партії Товару вказуються в рахунках, видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 1.3, 3.4 Договору поставки, доказом факту поставки Товару є оформлені належним чином видаткові документи (видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, декларація перевізника, довіреність). Датою отримання Товару є дата видаткової накладної.

Датою оплати вважається день зарахування сум, що підлягають оплаті, на банківський рахунок Постачальника (п. 3.5 Договору поставки).

Пунктом 9.1 Договору поставки передбачено, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2019. У разі, якщо в строк за два тижні до закінчення терміну дії цього Договору, жодна зі сторін не попередила іншу про намір розірвати цей договір, то він вважається продовженим на наступний рік на тих же умовах.

Будь-які зміни та доповнення до цього Договору мають юридичну силу, якщо їх складено у письмовій формі та підписано повноважними представниками Сторін (п. 9.2 Договору поставки).

Жодна зі Сторін не вправі передавати свої права та обов`язки по цьому Договору третім особам без письмової згоди іншої Сторони (п. 9.10 Договору поставки).

Вказаний Договір поставки підписаний представниками обох сторін та скріплений відтисками печаток Сторін. Докази звернення будь-якої зі сторін до іншої Сторони про розірвання Договору поставки та докази дострокового розірвання Договору поставки, а також докази визнання недійсним вказаного договору у передбаченому законом порядку в матеріалах справи відсутні. Таким чином, Договір поставки був автоматично продовжений на наступні роки, та є діючим.

Протягом дії Договору поставки позиваче - ТОВ "ВЕТПРОМ" здійснювались поставки Товару третій особі - ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА, що підтверджується наданими позивачем видатковими накладними, рахунками на оплату, податковими накладними, Актами взаємозаліку, Актом звірки тощо.

У подальшому, в зв`язку з неналежним виконанням третьою особою своїх зобов`язань щодо оплати вартості поставленого Товару між ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА (Первісним Боржником) в особі директора Бабійчука Сергія Вікторовича, що діяв на підставі Статуту, ТОВ "ТБ "УВТ" (Новим Боржником) в особі директора Коломійця Костянтина Васильовича, що діяв на підставі Статуту, та ТОВ "ВЕТПРОМ" (Кредитором) в особі директора Сікало Максима Володимировича, що діяв на підставі Статуту, був укладений договір про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20 (далі по тексту - Договір переведення боргу).

Умовами п. 1 Договору переведення боргу сторони визначили, що цим Договором регулюються відносини, пов`язані із заміною зобов`язаної сторони (Первісного боржника) у зобов`язанні, що виникає із Договору поставки від 09.01.2018 № 50 (Основного договору), укладеного між Первісним Боржником та Кредитором.

Відповідно до п. 2 Договору переведення боргу, Первісний Боржник переводить на Нового Боржника борг в розмірі 252750,00 грн, що виник на підставі Основного договору та підтверджується Актом звіряння взаєморозрахунків між Кредитором та Первісним Боржником, який є невід`ємною складовою частиною даного Договору.

Згідно з п. 3 Договору переведення боргу, Новий боржник заміняє Первісного боржника у зобов`язанні, і приймає на себе обов`язки Первісного боржника щодо сплати боргу, вказаного в пункті 2 цього Договору. Новий боржник зобов`язаний сплатити вказану суму у строк до 15 жовтня 2020 року, після чого вищезазначене зобов`язання перед Кредитором вважається виконаним у повному обсязі.

Кредитор не заперечує проти заміни Первісного боржника Новим боржником в Основному договорі на суму, зазначену в п. 2, і, підписуючи зі своєї сторони цей Договір, дає згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Кредитор набуває права пред`явлення права вимоги щодо належного виконання умов даного Договору (стягнення суми) до Нового боржника (п. 4, 5 Договору переведення боргу).

Новий боржник має право висунути проти вимоги Кредитора всі заперечення на зазначену суму, що ґрунтуються на відносинах між Кредитором та Первісним боржником за Основним договором (п. 6 Договору переведення боргу).

Новий боржник цим підтверджує, що йому була передана вся необхідна інформація (копії документів), пов`язана із Основним договором, зокрема і та, що стосується спорів і суперечностей за Основним договором між Первісним боржником та Кредитором (п. 7 Договору переведення боргу).

За умовами п. 8 Договору переведення боргу, після виконання Новим боржником зобов`язань за цим договором до нього переходять всі права Кредитора за Основним договором, тобто виникає право регресу.

Згідно з п. 10 Договору переведення боргу, цей Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення їх печатками.

За змістом ч. 1, 2 та абз. 2 ч. 6 ст. 91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Як вже зазначалося вище, представником позивача - ТОВ ВЕТПРОМ в судовому засіданні 25.09.2029 суду був наданий (на огляд) оригінал договору про переведення боргу № 2309-20 від 23.09.2020, дослідивши який суд встановив, що надана позивачем до матеріалів позовної заяви електронна копія договору про переведення боргу № 2309-20 від 23.09.2020 повністю відповідає наданому в судовому засіданні оригіналу договору, в тому числі на обох примірниках Договору переведення боргу (на оригіналі та на електронній копії) на останній сторінці містяться підписи уповноважених представників (керівників) усіх сторін, які також засвідчені відтисками печаток всіх сторін.

Отже, вказаний Договір переведення боргу є письмовим доказом, що відповідає вимогам ст. 91 ГПК України, а тому судом відхиляються як безпідставні посилання позивача на ненадання позивачем оригіналу договору про переведення боргу № 2309-20 від 23.09.2020.

Докази розірвання Договору переведення боргу чи визнання недійсним вказаного Договору у передбаченому законом порядку в матеріалах справи відсутні. Сторонами до матеріалів справи не надано доказів належного виконання Новим Боржником - ТОВ "ТБ "УВТ" в повному обсязі зобов`язань за цим Договором, як передбачено п. 4 Договору. Зазначені обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом, в якому позивач просить стягнути з відповідача - ТОВ "ТБ "УВТ" заборгованість в сумі 252750,00 грн та нараховані на цю заборгованість інфляційні витрати в сумі 136414,73 грн та 3% річних в сумі 28065,64 грн.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору між сторонами у даній справі, суд виходить з такого.

У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Положеннями ч. 1-3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши умови договору поставки від 09.01.2018 № 50, укладеного між ТОВ "ВЕТПРОМ" (позивачем) і ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА (3-ю особою), та правовідносини, які склались між ними на підставі цього Договору поставки, суд дійшов висновку, що вказаний Договір за своєю правовою природою є договором поставки та відповідає вимогам чинного законодавства України, сторонами досягнуто всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, зазначений догові є обов`язковим для виконання обома сторонами.

Стосовно договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20 суд зазначає таке.

Правовідносини щодо переведення боргу регулюються ст. 520-523 ЦК України.

Згідно зі ст. 520, 521 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень ст. 513 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється в такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 522 ЦК України, новий боржник у зобов`язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Статтею 523 ЦК України визначено правові наслідки заміни боржника у зобов`язанні, забезпеченому порукою або заставою.

Відтак, з аналізу зазначених норм вбачається, що наслідками переведення боргу є вибуття первісного боржника із зобов`язання, вступ до цього зобов`язання нового боржника та збереження у повному обсязі змісту самого зобов`язання при зміні суб`єктного складу. Для породження правових наслідків переведенням боргу необхідним є існування 2 складових: вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, яке переводиться на нового боржника; надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками, а свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу (Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 05.07.2023 у справі № 910/15496/20 та від 24.05.2023 у справі № 756/420/17).

Проаналізувавши умови договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, суд зауважує, що вказаний договір за своє правовою природою є договором щодо заміни боржника у зобов`язанні.

Відповідно до п. 4, 5 цього договору, Кредитор не заперечує проти заміни Первісного боржника Новим боржником в Основному договорі на суму, зазначену в п. 2, і, підписуючи зі своєї сторони цей Договір, дає згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Кредитор набуває права пред`явлення права вимоги щодо належного виконання умов даного Договору (стягнення суми) до Нового боржника.

Умовами п. 9.2, 9.10 договору поставки від 09.01.2018 № 50 (Основного договору), будь-які зміни та доповнення до цього Договору мають юридичну силу, якщо їх складено в письмовій формі та підписано повноважними представниками Сторін. Жодна зі Сторін не вправі передавати свої права та обов`язки по цьому Договору третім особам без попередньої письмової згоди на те іншої Сторони.

Отже, для належної заміни боржника (переведення боргу) у Основному договорі на третю особу необхідним є дотримання такої ж письмової форми, як і сам Основний договір, і угода про це (так само як і згода позивача як кредитора) повинна оформлюватися письмово та підписуватися не лише Новим та Первісним боржниками, а також і Кредитором (позивачем), що було дотримано сторонами при укладенні договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20.

За таких обставин, зважаючи на надану Кредитором - ТОВ "ВЕТПРОМ" згоду в п. 4 договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, до Нового боржника - ТОВ "ТБ "УВТ", шляхом укладення вказаного Договору переведення боргу в належній формі з дотриманням умов Договору поставки (Основного договору) та вимог ст. 520, 521 ЦК України, перейшло зобов`язання Первісного боржника - ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА зі сплати боргу в розмірі 252750,00 грн, що виник на підставі Основного договору, в порядку, передбаченому Договором переведення боргу.

Відповідач - ТОВ «ТБ «УВТ» у відзиві на позовну заяву заперечує факт переходу до нього зобов`язання на підставі договору про переведення боргу № 2309-20 від 23.09.2020 зі сплати боргу в розмірі 252750,00 грн, обґрунтовуючи свої заперечення з посиланням на те, що діючий на час датування зазначеного Договору переведення боргу директор ТОВ "ТБ "УВТ" Коломієць К.В. начебто не підписував вказаний Договір, підпис на цьому договорі йому не належить, про що останній зазначає у наданій до цього відзиву Заяві свідка від 10.09.2024, а, навіть, якщо допустити, що він все ж таки підписував договір про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, то позивачем не доведено належними доказами, що договір, який був підписаний ОСОБА_1 , мав саме ту редакцію, що надав до суду позивач, адже, на відміну від останньої сторінки наданого позивачем договору, на першій сторінці не міститься підпису представника ТОВ ТБ УВТ, засвідченого печаткою, а лише наявні підписи представників ТОВ ВЕТПРОМ та ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА, засвідчені їхніми печатками.

Тобто, відповідач ставить під сумнів факт волевиявлення відповідача - ТОВ «ТБ «УВТ» як Нового боржника на укладення договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20 та прийняття на себе зобов`язань за цим договором.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

За змістом ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини відповідно до ст. 229-233 ЦК України.

У ч. 1 ст. 215 ЦК України та в ст. 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За положеннями ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Ст. 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

На підставі ч. 1 зазначеної статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Згідно з ч. 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Як вже зазначалося вище, згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже, такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (такого висновку дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц).

Втім, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим, як констатує Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, вирішуючи даний спір з урахуванням положень ст. 74-79, 86 ГПК України, тобто шляхом перевірки та надання оцінки доказам, наданим сторонами в обґрунтування позовної заяви та відзиву на позовну заяву, суд стосовно заперечень відповідача про неукладення договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, зазначає таке.

З тексту наданого позивачем договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20 вбачається, що з боку ТОВ «ТБ «УВТ» (Нового Боржника) на вказаному договорі, а саме на останній (другій) сторінці договору, міститься підпис, біля якого зазначено посаду та особу, якій цей підпис належить, а саме: директору ОСОБА_1 . Підпис директора ОСОБА_1 на Договорі переведення боргу засвідчений відтиском печатки ТОВ "ТБ "УВТ".

Як зазначає сам ОСОБА_1 у наданій суду заяві свідка від 10.09.2024 та не заперечував представник відповідача в судовому засіданні 25.09.2024, ОСОБА_1 дійсно на час підписання Договору переведення боргу займав посаду директора ТОВ «ТБ «УВТ», а саме: з 10.12.2018 по 27.01.2021. Зміна керівника ТОВ «ТБ «УВТ» 10.12.2018 та 27.01.2021 також підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02.09.2024.

З боку ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА (Первісного Боржника) Договір переведення боргу підписаний директором ОСОБА_2 , який займає посаду директора з 10.12.2015 по теперішній час, що підтверджується наявними у матеріалах справи Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02.09.2024 та 09.09.2024.

З боку ТОВ "ВЕТПРОМ" (Кредитора) Договір переведення боргу підписаний директором ОСОБА_3 , який займав посаду директора на час підписання вказаного Договору переведення боргу (23.09.2020), що підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23.09.2020.

Підписи керівників ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА (Первісного Боржника) та ТОВ "ВЕТПРОМ" (Кредитора) на останній (другій) сторінці Договору переведення боргу також засвідчені відтисками печаток зазначених юридичних осіб.

Відповідно до положень ст. 58-1 ГК України, суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Відбиток печатки не може бути обов`язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб`єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи-підприємця. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Отже, за змістом зазначеної норми, навіть за наявності печатки суб`єкт господарювання має право, але не зобов`язаний її застосовувати.

Водночас, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, адже саме ця особа несе повну відповідальність за законність використання її печатки, тому наявність печатки на спірному правочині, за умови відсутності доказів протиправності використання печатки чи доказів її втрати та/або доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, є додатковим аргументом на користь того, що правочин відповідав волі особи, від імені якої підписано оспорюваний документ та проставлено печатку.

Подібні висновки викладені у Постановах Верховного суду від 22.12.2021 у справі № 918/208/21 та від 23.07.2019 у справі № 918/780/18.

У відповідності до п. 4.2 наданої відповідачем до відзиву на позов Статуту ТОВ «ТБ «УВТ» станом на 17.12.2018, Товариство має печатку зі своїм найменуванням, може мати додаткові печатки, штампи.

Крім того, відповідачем до матеріалів справи надано Наказ № 48-к від 31.05.2024 «Про запровадження дистанційної роботи» за підписом чинного наразі директора ОСОБА_4 , на якому проставлена печатка ТОВ «ТБ «Українські ветеринарні технології», яка є ідентичною до тієї, що міститься на договорі про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, що свідчить про те, що використання своєї печатки є звичайною практикою відповідача.

Враховуючи, що саме відповідач - ТОВ «ТБ «УВТ» несе повну відповідальність за законність використання належної йому печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на господарських договорах, та враховуючи, що відповідачем не надано до матеріалів справи жодного доказу на підтвердження факту протиправності використання його печатки чи доказів її втрати, так само, як не надано і доказів звернення відповідача до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, чи вчинення ним інших заходів з метою з`ясування обставин щодо оригінальності підпису на оспорюваному договорі, про існування якого останній знав принаймні з кінця 2023 року (часу розгляду справи № 922/4270/23), у суду відсутні підстави вважати, що печатка відповідача використовувалася проти його волі при підписанні договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, у зв`язку з чим відповідач безпідставно стверджує, що відтиск печатки ТОВ ТБ УВТ на наданому позивачем договорі про переведення боргу не свідчить про факт волевиявлення ОСОБА_1 на підписання цього договору.

Ні вимогами чинного законодавства, зокрема вимогами, якими регулюються правовідносини щодо переведення боргу, ні умовами договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20 та умовами договору поставки від 09.01.2018 № 50, зобов`язання за яким переводяться на відповідача за вказаним договором про переведення боргу, не передбачено обов`язку сторін засвідчувати своїм підписом та печаткою кожну сторінку договору переведення боргу, а тому суд відхиляє як безпідставне та необґрунтоване посилання відповідача на відсутність на першій сторінці договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20 підпису та печатки ТОВ «ТБ «УВТ».

Стосовно посилання відповідача на заяву свідка від 10.09.2024, в якій колишній директор ТОВ ТБ УВТ ОСОБА_1 зазначає, що він не підписував договору про переведення боргу № 2309-20 від 23.09.2020 і підпис на вказаному договорі йому не належить, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 87 ГПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги.

За змістом ст. 88 ГПК України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються, зокрема обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Законодавець однією із засад (принципів) господарського судочинства визначив змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України, принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог.

Таким чином, заява свідка є доказом, який за умови дотримання вимог процесуального закону щодо її форми, підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі відповідно до ст. 86 ГПК України (подібні за змістом висновки викладено і у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 911/1382/18).

Також суд враховує висновки Верховного Суду, викладені, зокрема в постановах від 16.03.2023 у cправі № 910/5850/22 та від 09.11.2021 у справі № 910/11343/20, що учасники справи, інші особи, зацікавлені у певному результаті розгляду справи, можуть надавати показання свідка і можуть бути допитані судом в якості свідків, який оцінює ці докази у сукупності з іншими доказами відповідно до свого внутрішнього переконання.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до ст. 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Враховуючи вищезазначене, керуючись стандартом доказування "більшої вірогідності" та принципу змагальності, із співставленням сукупності зібраних в цій справі доказів, суд дійшов висновку, що позивачем доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме доведено факт укладення договору про переведення боргу № 2309-20 від 23.09.2020, оскільки надані ним на підтвердження цих обставин докази, зокрема надані на огляд суду в судовому засіданні 25.09.2024 оригінали зазначеного договору про переведення боргу та акту звірки взаєморозрахунків, який відповідно до п. 2 договору переведення боргу є невід`ємною частиною цього договору, є більш вірогідними, ніж протилежні аргументи відповідача стосовно того, що такий договір відповідачем не укладався та підпис на наданому позивачем договорі не належить колишньому директору ТОВ ТБ УВТ Коломійцю К.В., з посиланням фактично лише на єдиний доказ - складену з дотриманням вимог ст. 88 ГПК України заяву свідка від 10.09.2024 без надання будь-яких інших доказів на підтвердження, наприклад, того, що підпис на спірному договорі відрізняється від підпису особи, яка його підписала з боку ТОВ ТБ УВТ, та їй не належить, або доказів на підтвердження факту протиправності використання його печатки чи доказів її втрати, або доказів звернення відповідача до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, чи вчинення ним інших заходів з метою з`ясування обставин щодо оригінальності підпису на оспорюваному договорі.

За таких обставин, факт переходу до Нового боржника - ТОВ "ТБ "УВТ" шляхом укладення договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20 зобов`язання Первісного боржника - ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА зі сплати боргу за договором поставки від 09.01.2018 № 50, укладеним між ТОВ "ВЕТПРОМ" (позивачем) та ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА (3-ю особою), також доведено позивачем, тому суд відхиляє заперечення відповідача в цій частині в повному обсязі.

Щодо розміру зобов`язання, яке перейшло до ТОВ "ТБ "УВТ" (Нового боржника) за Договором про переведення боргу, суд виходить з такого.

Як вже зазначалося вище, 23.09.2024 за вх. № 23852/24 позивач - ТОВ "ВЕТПРОМ" надав для долучення до матеріалів справи документи, які свідчать про поставку товару ТОВ "ВЕТПРОМ" (Кредитором) на адресу ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна (Первісному боржнику) по договору № 50 від 09.01.2018, в тому числі:

видаткові накладні, які підписані уповноваженими представниками Покупця та Продавця без заперечень та зауважень та які свідчать про поставку товару у період з липня по вересень 2018 року на загальну суму 328134,02 грн, а саме: видаткова накладна № 3189 від 27.07.2018 на суму 113578,37 грн; видаткова накладна № 3194 від 30.07.2018 на суму 7328,47 грн; видаткова накладна № 3548 від 20.08.2018 на суму 69604,82 грн; видаткова накладна № 3684 від 30.08.2018 на суму 16599,13 грн; видаткова накладна № 3985 від 17.09.2018 на суму 41104,92 грн; видаткова накладна № 4097 від 24.09.2018 на суму 79 918,31 грн;;

виставлені позивачем рахунки на оплату товару за період з липня по вересень 2018 року на загальну суму 328134,02 грн, а саме: рахунок № 3034 від 27.07.2018 на суму 113578,37 грн; рахунок № 3055 від 30.07.2018 на суму 7328,47 грн; рахунок № 3388 від 20.08.2018 на суму 69604,82 грн; рахунок № 3497 від 30.08.2018 на суму 16599,13 грн; рахунок № 3783 від 17.09.2018 на суму 41104,92 грн; рахунок № 3888 від 24.09.2018 на суму 79918,31 грн;

копії податкових накладних за період липень-вересень 2018 року на загальну суму 328134,02 грн, які позивачем - ТОВ "ВЕТПРОМ" за правилом першої події відповідно до вимог ст. 187 ПК України були складені та зареєстровані в ЄРПН із направленням їх контрагенту - ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна (третій особі), що підтверджується відповідними відмітками (штампами), сформованими автоматично на вказаних податкових накладних після підтвердження про їх отримання з боку третьої особи, а саме: податкової накладної № 450 від 27.07.2018; податкової накладної № 465 від 30.07.2018; податкової накладної № 289 від 20.08.2018; податкової накладної № 492 від 30.08.2018; податкової накладної № 255 від 17.09.2018; податкової накладної № 415 від 24.09.2018;

генеральну довіреність від 09.01.2018 строком дії до 31.12.2018, видану директором ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ ВЕТПРОМ відповідно до товарних (товаротранспортних) та видаткових накладних, що підтверджують факт передачі Товару, а також право на складання та підписання від імені підприємства будь-яких накладних, актів прийому-передачі, актів розбіжностей Товару завідувачу складом Сікорі Ігорю Вікторовичу;

експрес накладні та специфікації до актів наданих послуг ТОВ Нова пошта на поставку Товару по вищезазначеним видатковим накладним із залученням перевізника ТОВ Нова Пошта, а саме: експрес накладні № 59998066157759 від 27.07.2018, № 59998066227034 від 30.07.2018, № 59998067141840 від 20.08.2018, № 59998067594366 від 30.08.2018, № 59998068381264 від 17.09.2018, № 59998068691814 від 24.09.2018 та специфікації до актів наданих послуг: № НП 000438659 від 31.07.2018; № НП-000472995 від 10.08.2018, № НП-000574189 від 31.08.2018, № НП-000631621 від 10.09.2018, № НП-000862996 від 20.09.2018, № НП-000935098 від 30.09.2018.

Таким чином, вказаними доказами підтверджено, що ТОВ "ВЕТПРОМ" (Кредитором) на адресу ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна (Первісному боржнику) на підставі договору № 50 від 09.01.2018 у період з липня по вересень 2018 року було поставлено 6 партій товару на загальну суму 328134,02 грн.

Докази оплати ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна вартості поставленого позивачем товару в період з липня по вересень 2018 року на загальну суму 328134,02 грн в матеріалах справи відсутні.

Окрім того, з наданого позивачем до позовної заяви Акту звірки взаєморозрахунків по договору поставки від 09.01.2018 № 50 за період на 01.01.2019-22.09.2020 (який відповідно до п. 2 договору про переведення боргу № 2309-20 від 23.09.2020 є невід`ємною частиною цього договору) вбачається, що у 2018 році також відбувалися інші поставки Товару по договору поставки від 09.01.2018 № 50 від ТОВ "ВЕТПРОМ" до ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА».

Втім, ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА» не виконано належним чином зобов`язання щодо оплати вартості поставленого позивачем товару, що підтверджує керівник ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА у поясненнях щодо позовної заяви від 20.09.2024 за вх. № 23749/24.

Відповідно до наданого позивачем Акту звірки взаєморозрахунків за період на 01.01.2019-22.09.2020, станом на 01.01.2019 заборгованість ТОВ «ЗООВЕТПРОМ Україна» перед ТОВ «ВЕТПРОМ» по договору поставки № 50 від 09.01.2018 становила 696650,68 грн.

Проте, як вбачається із зазначеного Акту звірки взаєморозрахунків, в 2019 році також було здійснено кілька поставок товару по договору поставки від 09.01.2018 № 50, а саме:

21.01.2019 поставлено 2 партії товару на суму 70742,15 грн та суму 29291,49 грн відповідно; того ж дня ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА» здійснило оплату на суму 100000,00 грн.

12.03.2019 було поставлено 1 партію товару на суму 100035,62 грн; того ж дня ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА» здійснило оплату зазначеного товару в повному обсязі на суму 100035,62 грн.

Як пояснив представник позивача в судовому засіданні 25.09.2024, поставка за 2019 рік не увійшла до договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, оскільки була оплачена ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА».

Відповідно до наданого позивачем - ТОВ "ВЕТПРОМ" до матеріалів справи Акту взаємозаліку № 1 від 19.12.2019, укладеного між ТОВ ВЕТПРОМ та ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна, станом на 19.12.2019 заборгованість ТОВ «ЗООВЕТПРОМ Україна» перед ТОВ «ВЕТПРОМ» по договору поставки № 50 від 09.01.2018 в сумі 696650,68 грн (про яку йдеться в Акті звірки взаєморозрахунків за період на 01.01.2019-22.09.2020) не була погашена.

Водночас, ТОВ «ВЕТПРОМ» також мало перед ТОВ «ЗООВЕТПРОМ Україна» заборгованість, але по іншому договору, а саме: по договору поставки № 210719 від 21.07.2020 на суму 274599,72 грн.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 601 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Керуючись вказаними нормами, сторони досягли згоди про взаємозалік зустрічних однорідних вимог за зобов`язаннями на загальну суму 96886,44 грн, про що також зазначено в Акті звірки взаєморозрахунків за період на 01.01.2019-22.09.2020 (повернення товару від 19.12.2019 на суму 96886,44 грн).

Тобто, з огляду на приписи ст. 601 ЦК України, внаслідок здійснення взаємозаліку по Акту взаємозаліку № 1 від 19.12.2019 було припинено зобов`язання ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА» перед ТОВ «ВЕТПРОМ» по договору від 09.01.2018 № 50 на суму 96886,44 грн, у зв`язку з чим залишилась заборгованість в розмірі 599797,88 грн (696650,68 грн - 96886,44 грн = 599797,88 грн).

У подальшому, як вбачається з наданого позивачем - ТОВ "ВЕТПРОМ" до матеріалів справи Акту взаємозаліку № 1 від 18.02.2020, укладеного між ТОВ ВЕТПРОМ та ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна, станом на 18.02.2020 заборгованість ТОВ «ЗООВЕТПРОМ Україна» перед ТОВ «ВЕТПРОМ» по договору поставки № 50 від 09.01.2018 становила 599797,88 грн.

Разом з тим, ТОВ «ВЕТПРОМ» на підставі договору поставки № 210719 від 21.07.2020 мало перед ТОВ «ЗООВЕТПРОМ Україна» заборгованість в розмірі 177713,28 грн.

Зважаючи на викладене, користуючись наданим законом правом, сторони домовились про взаємозалік зустрічних однорідних вимог за зобов`язаннями на загальну суму 177713,28 грн, про що також зазначено в Акті звірки взаєморозрахунків за період на 01.01.2019-22.09.2020 (повернення товару від 18.02.2020 на суму 177713,28 грн).

Отже, відповідно до положень ст. 601 ЦК України, внаслідок здійсненого між сторонами взаємозаліку по Акту взаємозаліку № 1 від 18.02.2020 було припинено зобов`язання ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА» перед ТОВ «ВЕТПРОМ» по договору від 09.01.2018 № 50 на суму 177713,28 грн, у зв`язку з чим залишилась заборгованість в розмірі 422084,60 грн (599797,88 грн - 177713,28 грн = 422084,60 грн).

Відповідачем - ТОВ ТБ УВТ не оспорюються надані позивачем - ТОВ "ВЕТПРОМ" Акти взаємозаліку № 1 від 19.12.2019 та № 1 від 18.02.2020, що були укладені між ТОВ ВЕТПРОМ та ТОВ ЗООВЕТПРОМ Україна, будь-яких заперечень, з наведенням обставин та наданням доказів, які б вказували на недостовірність вказаних у цих Актах даних, відповідачем не надано суду.

Таким чином, за результатами здійснення вказаних взаємозаліків станом на 18.02.2020 у ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА» перед ТОВ «ВЕТПРОМ» по договору від 09.01.2018 № 50 залишилась заборгованість в розмірі 422084,60 грн (що майже вдвічі перевищує спірну заборгованість), яка на момент укладення договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20 не була погашена Покупцем - ТОВ «ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА» (Первісним боржником), що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків за період на 01.01.2019-22.09.2020, а відтак, матеріалами справи підтверджено розмір боргу ТОВ ЗООВЕТПРОМ УКРАЇНА перед ТОВ ВЕТПРОМ по договору від 09.01.2018 № 50 в сумі 252750,00 грн, який було переведено на відповідача - ТОВ ТБ УВТ (Нового боржника) на підставі договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі викладеного, перевіривши надані учасниками справи докази в усій їх сукупності та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, враховуючи, що відповідачем - ТОВ ТБ УВТ станом на день прийняття судом даного рішення не надано суду доказів, які б спростували наявність у нього обов`язку зі сплати заборгованості в сумі 252750,00 грн по договору про переведення боргу від 23.09.2020 № 2309-20, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в сумі 252750,00 грн є доведеними та обґрунтованими, тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.

Також у зв`язку порушенням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати в сумі 136414,73 грн та 3% річних в сумі 28065,64 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 625 ЦК визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання.

За змістом ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 4 ЦК України передбачено, що цей Кодекс є основним актом цивільного законодавства України.

Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.

З урахуванням зазначеного, оскільки відповідачем - ТОВ ТБ УВТ порушено строки оплати за договором, з огляду на вимоги ст. 625 ЦК України, у позивача - ТОВ ВЕТПРОМ виникло право вимагати сплати відповідачем 3% річних та інфляційних.

Перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат шляхом здійснення власного розрахунку, суд дійшов висновку, що вказані розрахунки є вірними, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 136414,73 грн та 3% річних в сумі 28065,64 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За положеннями ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, що складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою за вимогами майнового характеру на загальну суму 417230,37 грн та надав суду належні докази про сплату судового збору в розмірі 6258,46 грн, що становить 1,5 відсотка від ціни позову, який зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується наявною в матеріалах справи Випискою про зарахування судового збору.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позовні вимоги судом задоволені в повному обсязі, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, на відповідача покладаються витрати щодо сплати судового збору в розмірі 6258,46 грн.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн, суд зазначає таке.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом (ч. 1, 3 ст. 131-2 Конституції України).

Зазначеним положенням Конституції України кореспондує ст. 16 ГПК України, якою передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відшкодування судових витрат сторони, у тому числі й витрат на професійну правничу допомогу, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження зазначеного принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до вирішення спору в досудовому порядку.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. До розподілу підлягають витрати, що складаються із: 1) розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Тобто, за змістом зазначених норм, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Водночас, здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, суд має врахувати результати розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також надати належну оцінку в порядку ст. 86 ГПК України поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/ дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу, а саме: якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України); якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми (ч. 7 ст. 129 ГПК України); у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Таким чином, зважаючи на вищенаведені норми, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України (щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг і ціною позову та (або) значенням справи для сторони) суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Одночасно, керуючись критеріями, визначеними ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

У тексті позовної заяви позивачем - ТОВ ВЕТПРОМ наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, згідно з яким витрати на професійну правничу допомогу складають 25000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат позивачем до позовної заяви надано, зокрема: договір про надання правової допомоги від 26.07.2024 № 26-07/24 (далі по тексту - Договір про надання правової допомоги); додаткову угоду від 26.07.2024 № 1 до Договору про надання правової допомоги; акт наданих послуг від 07.08.2024 № 1 до Договору про надання правової допомоги та платіжну інструкцію від 30.07.2024 № ВП-0002123 щодо оплати за правову допомогу в сумі 15000,00 грн.

Відповідач - ТОВ ТБ УВТ у відзиві на позов заперечує проти стягнення судових витрат позивача, вважає їх розмір необґрунтованим, завищеним та таким, що не відповідає характеру та складності справи.

Відповідно до умов п. 1.1 наданого позивачем Договору про надання правової допомоги, який укладено між позивачем - ТОВ ВЕТПРОМ (Клієнтом) та Адвокатським Бюро «Ольги Єрьоміної» (Адвокатським бюро), Адвокатське бюро зобов`язується надавати правову допомогу Клієнту на умовах і в порядку, що визначені встановлених цим договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору.

За змістом п. 1.2 Договору про надання правової допомоги, Адвокатське бюро надає Клієнту, зокрема таку правову допомогу: надання усної та/або письмової консультації, телефонні консультації, складання юридичних висновків, довідок, адвокатських запитів; здійснення захисту та представництва у господарських справах; складання процесуальних та інших документів; представництво та здійснення інтересів Клієнта в судах під час здійснення господарського судочинства; вчинення інших юридично значущих дій від імені та в інтересах Клієнта.

Згідно з п. 3.1 Договору про надання правової допомоги, порядок оплати послуг (гонорар) в межах цього Договору визначається Сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 1 додаткової угоди від 26.07.2024 № 1 до Договору про надання правової допомоги, Адвокатське бюро надає Клієнту правову допомогу щодо стягнення заборгованості з ТОВ ТБ УВТ на користь Клієнта.

В пункті п. 2 вказаної додаткової угоди Сторони дійшли згоди, що розмір гонорару за надання правової допомоги, визначеної п. 1 цієї додаткової угоди, складає 25000,00 грн.

Відповідно до п. 3 вказаної додаткової угоди, оплата гонорару в розмірі 15000,00 грн здійснюється Клієнтом протягом 5 днів з дня підписання сторонами даної додаткової угоди; оплата гонорару в розмірі 10000,00 грн здійснюється Клієнтом протягом 5 днів з дня набрання чинності рішення господарського суду по справі.

Пунктом 4.1 додаткової угоди сторони визначили, що правова допомога вважається наданою після підписання Сторонами акту приймання-передачі наданої правової допомоги та скріплення його печатками Сторін.

З наданого позивачем в обґрунтування витрат на правову допомогу акту наданих послуг від 07.08.2024 № 1 до Договору про надання правової допомоги вбачається, що Адвокатським бюро на виконання умов зазначеного Договору надано Клієнту послуги з правової допомоги щодо стягнення заборгованості з ТОВ ТБ УВТ на користь Клієнта, вартість наданих послуг складає 15000,00 грн.

Відповідно до наданої позивачем платіжної інструкції від 30.07.2024 № ВП-0002123, Клієнт оплатив надані послуги з правової допомоги в сумі 15000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідно до ст. 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За положеннями п. 4 ст. 1, ч. 3, 5 ст. 27 Закону № 5076-VI, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

За приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.

Згідно зі ст. 28 Правил адвокатської етики, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 30 Закону № 5076-VI, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги у договорі про надання правової допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

При визначенні розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зокрема, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанов Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Вказані вище критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, в рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Такого ж висновку дійшов ЄСПЛ в рішеннях у справах "Баришевський проти України", "Двойних проти України".

У зазначеному рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Отже, як вбачається із наведеного вище, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом за договором про надання правової допомоги (у даному випадку за Договором від 17.05.2023 № 78 та додатковою угодою від 15.06.2024 № 03 до цього Договору), у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи не лише те, чи були вони фактично понесені, але й оцінювати їх необхідність та неминучість.

Відповідно до практики ЄСПЛ, при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Аналогічний правовий висновок викладений у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 08.03.2023 у справі № 873/52/22.

З матеріалів справи вбачається, що судовий розгляд даної справи було в порядку спрощеного позовного провадження, в межах якого відбулось одне судове засідання, в якому інтереси позивача представляв адвокат Єрьоміна О.Ю., що діяв на підставі Ордеру на надання правничої допомоги від 07.08.2024 серія АХ № 1202363, виданого на підставі договір про надання правової допомоги від 26.07.2024 № 26-07/24. Під час розгляду справи представником позивача, окрім позовної заяви, також були надані суду відповідь на відзив (вх. № 23514/24 від 18.09.2024) та заперечення проти клопотань відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та про призначення експертизи (вх. № 23219/24 від 16.09.2024).

Суд також зауважує, що виключною прерогативою суду є надання оцінки обставинам справи та доказам сторін на предмет відповідності критеріям розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, їх співмірності складності справи, реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності) у певній конкретній господарській справі.

На підставі наведених вище мотивів, дослідивши матеріали справи та надані позивачем на підтвердження наданих послуг докази, врахувавши всі аспекти, зокрема характер спору, обсяг поданих сторонами доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також розмір заявлених до стягнення та задоволених судом позовних вимог по даній справі, суд дійшов висновку, що реальна, розумна, справедлива та співмірна із предметом спору вартість наданих адвокатом позивачу послуг з професійної правничої допомоги у даній справі становить 15000,00 грн, і саме з такою сумою вартості витрат на правничу допомогу погоджується суд, як з обґрунтованою та доведеною належними в розумінні чинного процесуального закону доказами.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що судом позовні вимоги задоволені в повному обсязі, у відповідності до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача понесених та доведених позивачем належними доказами витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

В решті витрати на професійну правничу допомогу залишаються за позивачем, оскільки станом на момент прийняття судом даного рішення позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження заявлених у позові витрат на правову допомогу на суму 10000,00 грн, у зв`язку з чим підстави для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в цій частині на суму 10000,00 грн - відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 73-74, 76-79, 86, 129, ст. 236-242, 252 ГПК України, ст. 4 Закону України Про судовий збір, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Українські ветеринарні технології" (62341, Харківська обл., Дергачівський р-н, смт Мала Данилівка, вул. Курортна, буд. 10, код ЄДРПОУ 39163688) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕТПРОМ" (61001, м.Харків, вул. Смольна, буд. 30, код ЄДРПОУ 40196783) грошові кошти в розмірі 417230,37 грн, в тому числі: основну заборгованість в сумі 252750,00 грн; інфляційні витрати в сумі 136414,73 грн; 3% річних в сумі 28065,64 грн; а також судовий збір у розмірі 6258,46 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

3.У стягненні витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку, які визначені ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 04.10.2024.

СуддяН.А. Новікова