Ухвала

від 01.10.2024 по справі 916/3119/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/3119/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Автостоянка "Промінь"

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 у справі

за позовом Громадської організації "Автостоянка "Промінь"

до Одеської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройконсалтинг",

про визнання права власності за набувальною давністю.

У судовому засіданні взяв участь представник відповідача - Степанчук В. В.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Громадська організація "Автостоянка "Промінь" звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради, в якому просила визнати за позивачем право власності в порядку набувальної давності на об`єкт нерухомого майна - адміністративну будівлю, розташовану за адресою: вул. Генерала Бочарова, 53, м. Одеса.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Громадська організація "Автостоянка "Промінь" відкрито, добросовісно та безперервно володіє адміністративною будівлею, розташованою за адресою: вул. Генерала Бочарова, 53, м. Одеса та земельною ділянкою, на якій розташована вказана будівля, у зв`язку з чим наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на дану будівлю за набувальною давністю в порядку положень статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 14.08.2023 відкрито провадження у справі № 916/3119/23 та в подальшому ухвалою суду від 13.09.2023 залучено до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройконсалтинг".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 у справі № 916/3119/23 (суддя Щавинська Ю. М.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 (Таран С. В. - головуючий, судді: Богатир К. В., Поліщук Л. В.) у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані відсутністю підстав для набуття позивачем права власності на адміністративну будівлю, розташовану за адресою: вул. Генерала Бочарова, 53, м. Одеса, за набувальною давністю з огляду на правовий статус вказаного майна, як самочинно збудованого, тобто такого, що в силу положень статті 376 Цивільного кодексу України не може бути об`єктом права власності.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 у справі № 916/3119/23, Громадська організація "Автостоянка "Промінь" звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою (в новій редакції від 23.07.2024), в якій просить скасувати рішення та постанову, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Касаційне провадження у справі відкрито саме на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Скаржник наголошує на тому, що оскаржувані рішення та постанову прийнято без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 557/1209/16-ц.

У контексті наведених доводів скаржник зауважує, що адміністративна будівля для обслуговування автостоянки, розташованої за адресою: вул. Генерала Бочарова, 53, м. Одеса, не є об`єктом самочинного будівництва, оскільки відповідно до відомостей, відображених в технічному паспорті, вона побудована до 05.08.1992, у зв`язку з чим процедура прийняття вказаного об`єкта нерухомого майна в експлуатацію чинним на той час законодавством не вимагалася. За таких обставин, скаржник, посилаючись на добросовісне, відкрите та безперервне володіння останнім спірною адміністративною будівлею з моменту проведення державної реєстрації Громадської організації "Автостоянка "Промінь", як юридичної особи, стверджує про доведеність ним наявності всієї сукупності юридичних фактів, які визначені законодавцем як необхідні для набуття права власності на майно шляхом застосування правового механізму набувальної давності.

Крім цього скаржник звертає увагу на те, що у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2019 у справі № 1540/4810/18 було встановлено обставини стосовно того, що спірна адміністративна будівля не є самочинним будівництвом та зареєстрована в установленому законом порядку.

Скаржник також зауважує, що позивачем було заявлено клопотання під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій щодо призначення у цій справі судової будівельно-технічної експертизи, які залишені без задоволення. Проте, на думку скаржника, вирішення питань поставлених експерту дозволило б спростувати необґрунтовані сумніви судів попередніх інстанцій щодо належності та допустимості такого доказу, як технічний паспорт на спірний об`єкт, а також поставило б крапку у питанні - чи має спірний об`єкт статус нерухомого майна, й відтак чи може він бути набутий у власність за набувальною давністю.

Одеська міська рада у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення та постанову - залишити без змін.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, розпорядженням Суворовської районної ради народних депутатів від 01.02.1996 № 8 вирішено зареєструвати відкриту автомобільну стоянку "Промінь", яка існує за адресою: вул. Генерала Бочарова, 53, м. Одеса з 1983 року, та доручено начальнику стоянки погодити з Одеським міськвиконкомом питання відводу земельної ділянки під стоянку.

23.12.1999 в Управлінні юстиції Одеської області зареєстровано статут Громадської організації "Автостоянка "Промінь", перша сторінка якого містить також інформацію про взяття організації 05.01.2000 на облік у Державній податковій інспекції у Суворовському районі м. Одеси.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань датою державної реєстрації Громадської організації "Автостоянка "Промінь" є 11.11.2005.

З наданого позивачем технічного паспорту, виготовленого Фізичною особою-підприємцем Кириленко Світланою Олександрівною станом на 02.10.2017, вбачається, що за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 53 розташована адміністративна будівля для обслуговування автостоянки.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 у справі № 916/2448/22 задоволено позов Одеської міської ради до Громадської організації "Автостоянка "Промінь"; визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Ваховської Юлії Олегівни від 07.12.2020 № 55547234 про державну реєстрацію права власності Громадської організації "Автостоянка "Промінь" на об`єкт нерухомого майна - адміністративну будівлю для обслуговування автостоянки за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 53, загальною площею 54,6 кв.м (РНОНМ: 2241380351101); припинено право власності Громадської організації "Автостоянка "Промінь" на вказаний об`єкт нерухомого майна із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; зобов`язано Громадську організацію "Автостоянка "Промінь" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку територіальної громади м. Одеси, за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 53 шляхом знесення самочинно збудованого на ній об`єкта нерухомого майна - адміністративної будівлі для обслуговування автостоянки.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 апеляційну скаргу Громадської організації "Автостоянка "Промінь" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 у справі № 916/2448/22 - без змін.

У межах розгляду справи № 916/2448/22 судами встановлено наступні обставини: "За наявною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що у документах, поданих для проведення державної реєстрації прав на об`єкт нерухомого майна - адміністративну будівлю для обслуговування автостоянки за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 53, відсутній документ, який посвідчує право власності чи користування Громадською організацією "Автостоянка "Промінь" земельною ділянкою, на якій розташований спірний об`єкт.

У листі Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради від 12.04.2022 № 789/03.01-07 зазначено, що згідно з архівними даними право власності на об`єкт нерухомого майна - адміністративна будівля для обслуговування автостоянки за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 53, загальною площею 54,6 кв. м, в Комунальному підприємстві "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради не зареєстровано. Інвентаризаційна та реєстраційна справи за вищевказаною адресою не зареєстровані.

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 18.07.2022 № 01-18/398,697 Одеською міською радою не приймалось рішення щодо передачі Громадській організації "Автостоянка "Промінь" у власність чи користування земельної ділянки, на якій розташована адміністративна будівля для обслуговування автостоянки за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 53. Цим листом також повідомлено, що 14.09.2006 між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройконсалтинг" укладено договори оренди земельних ділянок за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 45а, (кадастровий номер: 5110137600:08:006:0005) та за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 35, 53, (кадастровий номер: 5110137600:08:006:0004), посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстровані в реєстрі за № 3846 та №3845 відповідно.

Рішеннями Одеської міської ради від 22.07.2020 № 6291-VII та № 6292-VII поновлено договори оренди земельних ділянок, укладені 14.09.2006 між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройконсалтинг", а 02.10.2020 укладено додаткові договори (угоди) про поновлення договорів оренди землі, посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстровані в реєстрі за №2437 та №2436.

Відомості про право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройконсалтинг" внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Земельна ділянка, на якій розміщується зареєстрована за Громадською організацією "Автостоянка "Промінь" адміністративна будівля для обслуговування автостоянки, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси та з 2006 року знаходиться в оренді Товариства з обмеженою відповідністю "Стройконсалтинг".

Відсутні докази того, що Одеською міською радою приймалось будь-яке рішення щодо передачі у власність чи користування Громадській організації "Автостоянка "Промінь" земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 53. Крім того, позивач не надавав відповідачу права на забудову земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 53.

Таким чином, здійснене Громадською організацією "Автостоянка "Промінь" будівництво за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 53, проведене на земельній ділянці комунальної власності, право на користування якою та право на здійснення її забудови, Одеською міською радою, як власником земельної ділянки, не надавалося, а, отже, воно є самочинним".

Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2023 касаційну скаргу Громадської організації "Автостоянка "Промінь" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 у справі №916/2448/22 повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 08.08.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 у справі № 916/2448/22.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.08.2009 у справі № 34/67-09-1983, залишеним в силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.12.2009, у задоволенні позову Громадської організації "Автостоянка "Промінь" до Одеської міської ради про визнання права користування земельною ділянкою площею 0,6687 га, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 53, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановили, що позивач не набув право користування земельною ділянкою, оскільки проект відведення земельної ділянки не розроблено, не визначено межі земельної ділянки в натурі, не отримано рішення ради народних депутатів та відповідний державний акт, обов`язкові як за Земельним кодексом України, чинним до 01.01.2002, так і після набрання чинності діючим Земельним кодексом України, передбачена процедура набуття права користування також не дотримана.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2010 касаційну скаргу Громадської організації "Автостоянка "Промінь" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2009 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.12.2009 у справі № 34/67-09-1983 - без змін.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22.06.2018 у справі № 523/15557/17 задоволено позов Громадської організації "Автостоянка "Промінь" до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради; визнано протиправними дії Управління державної архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради щодо проведення позапланового заходу державного нагляду щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання будівельних та підготовчих робіт відносно Громадської організації "Автостоянка "Промінь" у період з 04.10.2017 по 18.10.2017; визнано протиправною та скасовано постанову Управління державної архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради №120/17 від 27.10.2017, якою Громадську організацію "Автостоянка "Промінь" притягнуто до відповідальності за частиною восьмою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та накладено штраф у розмірі 60 624 грн.

У вищенаведеному рішенні Суворовського районного суду м. Одеси встановлено наступні обставини: "В ході перевірки дотримання суб`єктами містобудівних вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, головним спеціалістом відділу № 2 Управління державної архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Богусевичем А. П. складено акт № 001023, відповідно до якого Громадська організація "Автостоянка "Промінь" експлуатує двоповерхову нежитлову будівлю по вулиці Генерала Бочарова, 53 в м. Одесі (на території автостоянки "Промінь"), не прийняту в експлуатацію, чим порушено частину восьму статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

18.10.2017 головним спеціалістом відділу №2 Управління державної архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Богусевичем А. П. стосовно Громадської організації "Автостоянка "Промінь" був складений протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності за порушення частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

18.10.2017 головним спеціалістом відділу №2 Управління державної архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Богусевичем А. П. Громадській організації "Автостоянка "Промінь" був виданий припис про усунення порушень вимог містобудівного законодавства у термін до 18.11.2017 шляхом припинення експлуатації об`єкта до його прийняття в експлуатацію.

27.10.2017 на підставі акта, припису та протоколу Управління державної архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради винесло постанову №12/17, якою Громадську організацію "Автостоянка "Промінь" притягнуто до відповідальності за частиною восьмою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та накладено штраф у розмірі 60 624 грн.

Оскільки на час закінчення будівельних робіт закон, на підставі якого на позивача накладено штраф (Закон України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" в редакції від 19.01.2012), не діяв, останнє виключає можливість притягнення позивача до відповідальності на підставі цього закону. Відповідачем не доведено, що період виконання будівельних робіт приміщення та початку його експлуатації припадав на період після набрання чинності вказаним Законом та у період, коли був встановлений обов`язок вчинення дій по прийняттю в експлуатацію результатів таких робіт.

Щодо правомірності припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, то вбачається, що у зв`язку із порушенням позивачем частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" органом державного архітектурно-будівельного контролю заборонено експлуатацію двоповерхової нежитлової будівлі по вул. Генерала Бочарова, 53 в м. Одесі (на території автостоянки "Промінь"). Будівельні роботи здійснено у 1990 році, тобто у період, коли такі дії не були порушенням.

Заборона експлуатації закінчених будівництвом об`єктів можлива лише за вмотивованим рішенням керівника Інспекції. Чинним законодавством не передбачено заборону експлуатації об`єкта шляхом винесення припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. В матеріалах справи відсутнє вмотивоване рішення керівника Інспекції щодо заборони експлуатації закінчених будівництвом об`єктів, доказів його прийняття відповідачем не надано".

Як вже зазначалося, позивач, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилалося на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 557/1209/16-ц.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Як зазначалося вище, предметом спору у даній справі є вимога Громадської організації "Автостоянка "Промінь" про визнання за нею права власності в порядку набувальної давності на об`єкт нерухомого майна - адміністративну будівлю за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 53.

Водночас у справі № 557/1209/16-ц, на правовий висновок Верховного Суду в якій посилався скаржник (постанова від 10.10.2018) розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до Гощанської селищної ради Гощанського району Рівненської області про визнання права власності на спадщину за заповітом. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який на випадок своєї смерті залишив заповіт, відповідно до якого усе своє майно заповів ОСОБА_1 . Після його смерті відкрилася спадщина на гараж, який розміщений на АДРЕСА_1 . Позивач зазначала, що прийняла спадщину після ОСОБА_2 , проте не може оформити право власності на спадкове майно, оскільки не має оригіналу правовстановлювального документа. Із цих підстав позивач просила визнати право власності на гараж.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляду до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 10.10.2018 пославшись на Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність), зазначив, що індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05.08.1992, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23.02.2016 № 8.4-35//18/1). У разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлювальний документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку (лист Міністерства Юстиції України від 21.02.2005 № 19-32/319).

При цьому, суд касаційної інстанції вказав, що суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 у 1977 році отримав дозвіл на будівництво гаража за АДРЕСА_1 згідно із протоколом засідання виконавчого комітету Гощанської селищної ради депутатів трудящих від 31.05.1977 № 10.

ОСОБА_1 у додатках до позовної заяви подала до суду технічний паспорт на гараж за АДРЕСА_1 , виготовлений станом на 15.04.2016 на ім`я ОСОБА_2 .

Проте, як зазначив суд касаційної інстанції, суд першої інстанції не встановив, кому належала земельна ділянка за № 26а за зазначеною адресою, чи виділялася ця земельна ділянка для будівництва гаража; не з`ясував причини виникнення розбіжностей щодо адреси гаража, на який спадкодавцю надавався дозвіл на будівництво, та адреси, зазначеної у технічному паспорті на гараж. Усунення зазначених недоліків і перевірка доводів позивача потребує встановлення обставин, які не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у частині першій статті 400 ЦПК України.

Отже, правовідносини у зазначеній справі № 557/1209/16-ц, на яку посилається скаржник, та у справі № 916/3119/23, що переглядається, не є подібними, оскільки різняться за предметом позову, підставами позову та встановленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами, що свідчить про неподібність правовідносин у даних справах.

Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного провадження.

Суд зазначає, що саме лише прагнення скаржника здійснити нову переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів, не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічно й частина перша статті 17 ГПК України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Манібардо проти Іспанії" ("Garcia Manibardo v." від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom" від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі "Helmers v. Sweden" від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм ГПК України.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою Громадської організації "Автостоянка "Промінь", згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Громадської організації "Автостоянка "Промінь" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 у справі № 916/3119/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Є. В. Краснов

Г. М. Мачульський