Постанова

від 25.09.2024 по справі 914/3057/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2024 р. Справа №914/3057/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівН.М. КравчукО.І. Матущака,

секретар судового засідання В.Б. Лагутін,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Кетяг» б/н і дати (вх. № 01-05/2212/24 від 02.08.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2024 (повний текст рішення складено 04.07.2024, м. Львів, суддя О.Ю. Бортник)

у справі № 914/3057/23

за позовом керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області, м. Львів, в інтересах держави в особі

позивача-1 Львівської міської ради, м. Львів

позивача-2 Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-1 Приватного підприємства «Кетяг», с. Лапаївка Пустомитівського району Львівської області

до відповідача-2 Середньої загальноосвітньої школи № 67 м. Львова, м. Львів

про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання повернути майно.

за участю представників:

прокурор: Букаловська Л.Є.

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача-1: Гошко П.І.;

від відповідача-2: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради та Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Приватного підприємства «Кетяг» та Середньої загальноосвітньої шкоди № 67 м. Львова про визнання недійсним договору оренди № 3-12026-20 від 13.01.2020 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) та про зобов`язання Приватного підприємства «Кетяг» повернути Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів, приміщення, які були предметом оренди за згаданим договором оренди.

Прокурор посилається на норми ст.ст. 203, 215 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України, ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», а також на ту обставину, що нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням або для здійснення діяльності, яка не пов`язана з навчально-виховним процесом.

Основним видом діяльності Приватного підприємства «Кетяг» є формування й оброблення листового скла. Згідно з п. 2.1. спірного Договору об`єкт оренди орендар буде використовувати для майстерні з нарізки скла. Послуги із забезпечення та обслуговування освітнього процесу Середній школі Приватним підприємством «Кетяг» не надаються.

Передача в оренду приміщень з метою їхнього використання, що не пов`язана з навчально-виховним процесом, є підставою для визнання спірного договору оренди недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 207 ГК України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.06.2024 позов Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі позивача 1: Львівської міської ради, в особі позивача 2: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача 1: Приватного підприємства «Кетяг», до відповідача 2: Середньої загальноосвітньої школи № 67 м. Львова задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди № 3-12026-20 від 13.01.2020 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Приватним підприємством «Кетяг». Зобов`язано Приватне підприємство «Кетяг» повернути Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Сяйво, 18, загальною площею 90,2 м2 з індексами: 3, 4, 5, 6, які знаходяться на балансі Середньої загальноосвітньої школи № 67 м. Львова, шляхом підписання акту здачі- приймання орендованого майна. Стягнуто з Приватного підприємства «Кетяг» на користь Львівської обласної прокуратури 5 368,00 грн. судового збору. У задоволенні позовних вимог до Середньої загальноосвітньої школи № 67 м. Львова відмовлено повністю.

Судом першої інстанції на підставі Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та статуту Середньої загальноосвітньої школи № 67 м. Львова встановив, що основним видом діяльності Приватного підприємства «Кетяг» є формування й оброблення листового скла, а основним видом діяльності відповідача 2 є загальна середня освіта.

Відтак місцевий суд вказує, що враховуючи цільове призначення об`єкта оренди, яке погоджене сторонами у п. 2 спірного Договору, в момент укладення зміст Договору № З-12026-20 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) суперечив приписам ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту».

Послуги майстерні з нарізки скла не пов`язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням Середньої загальноосвітньої школи № 67 м. Львова та її учнів.

Разом з тим, суд першої інстанції вказав, що стосується позовних вимог до відповідача 2, то такі задоволенню не підлягають. Суд встановив при дослідженні доказів у справі та з`ясуванні обставин справи, що відповідач 2 спірний договір не укладав та не був його стороною. Підпис керівника відповідача 2 та його кругла печатка на спірному договорі лише засвідчують факт отримання згаданим вище керівником цього Договору у 2020 році.

Не погодившись з даним рішенням суду Приватне підприємство «Кетяг» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н і дати (вх. № 01-05/2212/24 від 02.08.2024) у якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2024 у справі №914/3057/23 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Апелянт вказує, що у матеріалах справи містяться докази того, що у майстерні з нарізки скла, що розміщена у спірному приміщенні надаються послуги, пов?язані із забезпеченням освітнього процесу, а саме проходження виробничих практик студентами Львівського вищого професійного художнього училища та Львівської національної академії мистецтв. Дані обставини справи на думку відповідача -1 були неправильно оцінені судом при ухваленні оскаржуваного рішення.

Крім цього, позивачем 2 заявлялось, що спірне приміщення не використовується закладом освіти з метою забезпечення освітнього процесу, оскільки таке не відповідає санітарним нормам та згідно пояснень відповідача-2 в майбутньому дане приміщення не планується використовувати з метою забезпечення освітнього процесу, а лише для господарських потреб.

Разом з тим, скаржник вказує, що ним належним чином виконуються свої обов`язки за договором, в тому числі і в частині оплати орендної плати, що є додатковим джерелом фінансування суб`єкта освітньої діяльності, проведено ремонтні приміщення. Докази, що спростовували б зворотне у матеріалах справи відсутні.

Окрім цього на переконання відповідача 1, судом не взято до уваги те, що у матеріалах справи відсутні та прокурором не надано доказів того, що перебування спірного примішення в оренді відповідача 1 будь-яким чином перешкоджає навчальному процесу та/або погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються або працюють у СЗШ №67.

Апелянт також вказує, що за загальним правилом майно закладів освіти не може використовуватися як об?єкт оренди, проте, існують певні випадки, за яких таке майно може бути передане в оренду. Зокрема, якщо такі договори укладаються з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов?язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства; якщо таке майно тимчасово не використовується в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти; таке майно може бути предметом договору оренди, укладеного для надання послуг, перелік яких визначено законодавством. Крім цього, доходи, отримані закладом освіти від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, є одним із джерел фінансування суб?єктів освітньої діяльності відповідно законодавства.

Заступник керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області подав до суду відзив на апеляційну скаргу №14.51/04-14-6494ВИХ-24 від 11.09.2024 (вх. № 01-05/3100/24 від 16.09.2024), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.

У судове засідання 25.09.2024 з`явився прокурор, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.

У судове засідання 25.09.2024 з`явився представник відповідача -2, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.

У судове засідання 25.09.2024 позивачі та відповідач -2 явки уповноважених представників не забезпечили, хоча належним чином був повідомлений про час та дату розгляду справи.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.

Щодо представництва прокурора.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб?єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Так, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а та від 05.11.2019 по справі № 804/4585/18.

Щодо обґрунтування правових підстав для представництва інтересів держави, наведених в позовній заяві, необхідно наголосити на тому, що Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 суд зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання.

При цьому, органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 по справі № 469/1044/17 погодилась з аргументами прокурора щодо можливості здійснення представництва територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування та визнала необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними. Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави.

Згідно із ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Львівська міська рада та її структурні підрозділи, у відповідності до ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування в Україні та представляє територіальну громаду м. Львова, здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування визначені Конституцією України та іншими законами України, а згідно ст. 60 Закону є суб?єктом права комунальної власності.

Балансоутримувачем спірних нежитлових приміщень є Середня загальноосвітня школа № 67 м. Львова, засновником якої є Львівська міська рада, яка наділена повноваженнями здійснювати управління та розпорядження майном від імені територіальної громади м. Львова, а відтак з огляду на те, що оспорюваним договором здійснено розпорядження майном, яке є його предметом і перебуває на балансі школи, то таке по суті здійснено від імені засновника балансоутримувача - Львівської міської ради, яке є належним позивачем у цій справі.

При цьому, відповідно до Положення про управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01.10.2021 № 856, основними завданнями Управління є: управління майном, яке належить до власності Львівської міської територіальної громади у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності Львівської територіальної громади, щодо якого управління виконує повноваження орендодавця чи продавця, його використанням і збереженням (на основі матеріалів інвентаризації майна, які щорічно надаються балансоутримувачами).

Таким чином Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради будучи виконавчим органом Львівської міської ради, який наділено повноваженнями щодо розпорядження та управління комунальним майном, в т.ч. майном шкіл, належним орендодавцем, в силу вищевказаних положень наділене повноваженнями контролювати законність надання в строкове платне користування майна територіальної громади.

Відтак, Львівська міська рада та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, є компетентними органами, уповноваженим здійснювати захист інтересів держави у даній сфері.

Передача майна начального закладу в оренду не для здійснення освітньої діяльності порушує право територіальної громади м. Львова на ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах комунальним майном; підриває авторитет Львівської міської ради та її виконавчих органів, зокрема, в даному випадку Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

Львівська міська рада, та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, як компетентні органи, були обізнані про порушення інтересів територіальної громади м. Львова за наслідками повідомлення її про таке порушення листами та запитами окружної прокуратури № 14.51/04-16-6039вих-21 від 20.10.2021, 14.51/04-14-6867вих-23 від 14.08.2023 та від 15.08.2023 № 14.51/04-14-6903вих-23, якими також запропоновано здійснити їх захист шляхом звернення до суду із відповідною позовною заявою.

Так, з листа № 2302-вих-111531 від 12.09.2023 вбачається, що Управління комунальної власності обмежилось скеруванням 19.04.2023 повідомлення про припинення договірних відносин на адресу орендаря та балансоутримувача зазначених вище орендованих приміщень, та повідомило що, після закінчення строку дії даного договору (з врахуванням його продовження на підставі п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (зі змінами), він продовжуватись не буде.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

У з в`язку із наведеним, має місце бездіяльність органу, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: уповноваженому органу було відомо про можливі порушення інтересів держави, проте відповідних заходів згідно норм чинного законодавства не вжито. Вказане є підставою для захисту порушених інтересів держави прокуратурою шляхом представництва в суді.

Щодо позовних вимог, колегія суддів вказує наступне.

Інформаційною довідкою № 349994494 від 11.10.2023 р. (а.с. 54) з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна підтверджується той факт, що будинок по вул. Сяйво, 18, у м. Львові належить до комунальної власності на підставі рішення Залізничного райвиконкому м. Львова № 442 від 10.12.1991 р.

Згідно з вказаним рішенням № 442 від 10.12.1991 р. та додатком № 1 до нього (а.с. 56-58) вирішено оформити право власності на шкільний будинок по вул. Сяйво, 18, у м. Львові (СШ № 67) за Залізничним районним відділом народної освіти м. Львова в цілому.

Між позивачем 2 та відповідачем 1 укладено 13 січня 2020 р. Договір оренди № З-12026-20 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень).

Відповідно до п. 1.1. цього Договору позивач 2 на підставі свого ж наказу від 16.12.2019 р. № 577-О передав в оренду відповідачу 1 у строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі відповідача 2, а саме: приміщення за адресою м. Львів, вул. Сяйво, 18, загальною площею 90,2 м кв., з індексами приміщень 3, 4, 5, 6, відповідно до даних поверхового плану ЛОДК БТІ та ЕО від 18.02.2002 р.

Згідно з п. 2.1. Договору об`єкт оренди передано у оренду для його використання відповідачем 1 для майстерні з нарізки скла.

Керівник відповідача 2, як балансоутримувача майна, у 2020 р. своїм підписом на цьому Договорі (а.с. 35) підтвердив факт отримання примірника Договору.

Актом приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності (а.с. 37) підтверджується факт передачі 13.01.2020 р. балансоутримувачем (відповідач 2) відповідачу 1 в строкове платне користування на підставі Договору № З-12026-20 об`єкта оренди за Договором.

На підставі Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 96-101) та Статуту відповідача 2 (а.с. 78-84) суд встановив, що основним видом діяльності відповідача 1 є формування й оброблення листового скла, а основним видом діяльності відповідача 2 є загальна середня освіта.

Середня загальноосвітня школа № 67 м. Львова знаходиться за юридичною адресою: м. Львів, вул. Сяйво, будинок 18, її засновником є Львівська міська рада. Управління здійснюється засновником, уповноваженим органом управління освітою. Матеріально-технічна база Школи включає, зокрема будівлі, майно Школи належить їй на правах повного господарського відання або оперативного управління (п.п. 1.1., 1.2., 4.1., 5.1., 5.2. Статуту школи).

Відповідно до висновків Верховного Суду, які викладено у його постановах у справах № № 917/1173/22, 906/143/17, 917/1934/17, об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Згідно з ст.ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема частиною 1 статті 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», в редакції, яка була чинна на момент укладення спірного Договору, об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Згідно з висновками Верховного Суду, які викладено у його постановах у справах № № 917/1173/22, 905/1227/17, 906/164/17, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти. Саме по собі невикористання навчальним закладом приміщень для навчального процесу не надає права передавати їх в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Враховуючи цільове призначення об`єкта оренди, яке погоджене сторонами у п. 2 спірного Договору, в момент укладення зміст Договору № З-12026-20 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) суперечив приписам ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що послуги майстерні з нарізки скла не пов`язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням Середньої загальноосвітньої школи № 67 м. Львова та її учнів.

Разом з тим, місцевий господарський суд вірно вказав, що наявні у матеріалах справи докази, які підтверджують проведення екскурсій, інструктажу студентів та проходження студентами практики у період з 03.06.2021 р. по 30.06.2021 р., з 02.06.2022 р. по 30.06.2022 р., з 24.11.2023 р. до 27.12.2023 р. у відповідача 1, не підтверджують факту надання відповідачу 1 в оренду приміщень за спірним договором з метою надання ним на постійній основі послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, які не можуть бути забезпечені безпосередньо Середньою загальноосвітньою школою № 67 м. Львова.

Докази того, що ПІ «Кетяг» вправі надавати освітні послуги, послуги, пов??язані з навчально-виховним процесом та його обслуговуванням, у матеріалах справи відсутні та Відповідачем-2 суду першої інстанції не надані.

Посилання апелянта на постанови Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 та № 483 від 03.06.2020 є безпідставним, оскільки ці нормативно-правові акти є підзаконними, та за будь - яких обставин не можуть суперечити, зокрема, вимогам Закону України «Про освіту».

Окрім того, постанова Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020 була прийнята набагато пізніше ніж укладено спірний договір.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги до відповідача 1 про визнання Договору оренди № 3-12026-20 від 13.01.2020 та зобов`язання відповідача 1 повернути позивачу 2 отримане за Договором майно з підписанням акту здачі-приймання орендованого майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2024 у справі №914/3057/23.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Кетяг» б/н і дати (вх. № 01-05/2212/24 від 02.08.2024) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2024 у справі № 914/3057/23 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 04.10.2024.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяН.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак