Постанова

від 25.09.2024 по справі 914/612/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2024 р. Справа №914/612/24

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Кравчук Н.М.

Матущак О.І.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Миролюбової Діани Спартаківни, м. Львів

на рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2024 (повний текст рішення складено та підписано 26.06.2024, суддя Галамай О.З.)

у справі №914/612/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРРОМ Інвест-Україна", с. Кальня Хмельницької області

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Миролюбової Діани Спартаківни, м. Львів

про стягнення 1 414 512, 29 грн.

за участю представників:

від позивача: представник Мужик Л.І. (в режимі відеоконференції);

від відповідача: представник Гауке О.І. (в режимі відеоконференції);

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.06.2024 у справі №914/612/24 позов задоволено; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Миролюбової Діани Спартаківни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРРОМ Інвест-Україна" 1 414 512, 29 грн. вартості втраченого вантажу та 21 217, 68 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2024 у справі №914/612/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, судові витрати покласти на позивача.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2024 справу розподілено до розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Плотніцького Б.Д., суддів Матущак О.І., Кравчук Н.М.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 (у складі колегії суддів Плотніцького Б.Д. - головуючий суддя, Кравчук Н.М., Матущак О.І. - члени колегії) відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 28.08.2024.

У зв`язку із звільненням у відставку судді (головуючого судді) Плотніцького Б.Д., відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 20.08.2024 справу передано на повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

05.08.2024 представником позивача подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд залишити її без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Представником позивача - адвокатом Мужик Л.І. 14.08.2024 подано до суду клопотання про участь в судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, що ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 задоволено.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 20.08.2024 справу №914/612/24 передано до розгляду колегії суддів у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії - Кравчук Н.М., Матущак О.І.

21.08.2024 представником відповідача (скаржника) - адвокатом Гауке О.І. подано до суду клопотання про надання можливості брати участь в судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції, яке ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 задоволено.

28.08.2024 ухвалою Західного апеляційного господарського суду прийнято апеляційну скаргу до розгляду зміненим складом судової колегії, відкладено розгляд справи на 25.09.2024.

В судове засідання 25.09.2024 сторони участь уповноважених представників забезпечили, які навели свої доводи та міркування щодо вимог апеляційної скарги та просили врахувати їх при винесенні постанови.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, враховуючи наведені представниками сторін доводи, колегія суддів дійшла висновку про те, що в задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін, з огляду на наступне.

1. Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕРРОМ Інвест-Україна" звернулося до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Миролюбової Діани Спартаківни про стягнення 1 414 512, 29 грн. збитків, розмір яких розраховано з суми повної вартості втраченого вантажу, що не був доставленим вантажоодержувачу на виконання умов договору про надання послуг про перевезення вантажу від 07.05.2023 та заявки № 21 від 25.05.2023.

Повністю задовільняючи позовні вимоги господарський суд дійшов наступних висновків:

- перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

- судом встановлено, що сторони підписали та скріпили печатками заявку № 21 від 25.05.2023, в якій погодили усі істотні умови перевезення 8 транспортними засобами; згідно з товарно-транспортними накладними від 25.05.2023 водії прийняли до перевезення вантаж: сою урожаю 2022 року у загальній кількості 76, 460 т.; пункт розвантаження: Полтавська область, м. Глобине, вул. Володимирівська, 203.

- відповідно відповідач, почавши здійснювати перевезення, мав обов`язок щодо збереження товару.

- відповідач не надав суду доказів, які б підтвердили факт належного виконання умов договору, зокрема, підписані вантажоотримувачем товарно-транспортні накладні від 25.05.2023, які б свідчили про доставку товару. Окрім того, надана відповідачем суду інформація, що міститься у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, свідчить про те, що заява відповідача про заволодіння шахрайським шляхом невстановленою особою вантажем: соєю врожаю 2022 року, який належить ТОВ "Герром-Інвест- Україна" внесена до реєстру.

- з огляду на що судом висновано, що визначальним є факт прийняття вантажу до перевезення; подальше підписання заявки та не виконання умов договору відповідачем, не заперечення сторонами факту втрати вантажу, що у сукупності є підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

2. Узагальнені доводи апелянта, заперечення позивача.

Вимоги апеляційної скарги ФОП Миролюбової Діани Спартаківни обґрунтовано тим, що оскаржене рішення постановленим з порушенням норм процесуального права, при не правильному застосуванні норм матеріального права, на підтвердження чого апелянт наводить наступні доводи:

- на момент завантаження вантажу на території позивача, а саме 25.05.2023 заявка №21 на перевезення не була підписана, та не передавалася відповідачу засобами факсимільного зв`язку. Відповідно, на момент завантаження автомобілів не була узгоджена сторонами в розумінні умов договору та чинного законодавства. На підтвердження вказаного, відповідачем долучено до матеріалів справи переписку з відповідальною особою замовника ОСОБА_1 , через Viber та електронну пошту, де вказано про необхідність корегування іфнорації щодо водіїв, а саме зміни номерів їх телефонів.

- вказаним підтверджується факт не виконання істотних умов договору про перевезення вантажу від 07.05.2023 зі сторони позивача.

- строки доставки вантажу не врегульовані будь-якими нормативно-правовими актами, та не встановлені в умовах договору.

- оскільки саме водії, транспортних засобів фізичні особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 поставили кожен особисто у товарно-транспортній накладній свої підписи, то саме вони взяли відповідальність за перевезення вантажу, де вказаного дані про навантаження/розвантаження, а також відомості про вантаж.

- позивач на власний розсуд завантажив вантажівки без належного оформлення заявки на перевезення, яка є невід`ємною частиною договірних відносин з надання послуг по перевезенню вантажу. А відтак, правова відповідальність виникла лише між водіями та відправником, натомість вина відповідача відсутня.

- оскільки відповідач, як виконавець, спірний вантаж до перевезення не приймав, так як є доказ того, що заявка на перевезення №21 не була узгоджена на дату відвантаження 25.05.2023, то відповідальність за його схоронність передбачена п. 2.5 договору не настає. Натомість виникнення обставин, які стали наслідком подій, що призвели до втрати вантажу спричинені неналежним та безвідповідальним виконанням позивачем своїх зобов`язань за договором.

- наявна в матеріалах справи заявка, яка підписана з боку відповідача виконана в шаблонному варіанті файлу формату pdf з фотопечаткою ФОП Миролюбова Д.С. Наданий проект заявки не мав ознак електронного документа, не підписаний електронним цифровим підписом жодної із сторін, а тому такий правочин міг набрати чинності виключно після його фізичного підписання сторонами, чого не було здійснено. Фактично позивач надав суду сфабрикований, підроблений, недійсний документ, якого взагалі не існує.

- господарським судом порушено норми процесуального права оскільки, не враховано всіх деталей переписки в електронній пошті з офіційних акаунтів позивача та відповідача на ноутбуці відповідача, в яких зазначено перелік із 8 автомобілів, які виїхали 25.05.2023. До переписки долучено три файли, у точи числі і заявка від 25.05.2023, листування якої датоване 28.05.2023, що підтверджує здійснення погодження заявки після навантаження транспортних засобів.

Позивач заперечуючи вимоги апеляційної скарги наводить доводи на їх спростування, а саме:

- дійсність заявки презюмується, доки протилежне не буде доведене у встановленому законом порядку. Жоден із доказів, що наявний у матеріалах справи не доводить того, що надіслана відповідача заявка була проектом. Окрім того, слід зазначити, що 5 із 8 автомобілів, що зазначені у одній заявці, а саме №21 від 25.05.2023, все ж належно виконали умови договору, що не заперечується ні позивачем, ні відповідачем. З огляду на зазначене відсутні підстави вважати, що позивач без належних підстав допустив на власну територію та завантажив товаром автомобілі, надані відповідачем.

- щодо видруківок скрін-шотів листування у застосунку Viber наданого представником відповідача, то самим представником вказано, що воно не може бути наданим суду для огляду на носії через втрату. Окрім того, зазначене листування не є належним доказом неузгодженості заяви станом на 25.05.2023, оскільки вбачається, що до неї вносилися зміни виключно щодо номерів телефонів водіїв, які в свою чергу не є істотними умовами договору, та не можуть свідчити про її неузгодженість.

- доводи відповідача щодо не врегулювання строків доставки вантажу слід оцінювати критично, оскільки з моменту відправлення вантажу минуло більше року; факт часткової втрати вантажу не оспорюється відповідачем та підтверджується відомостями з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що додані ним до матеріалів справи.

- в спростування доводів скаржника про не виконання позивачем істотних умов договору вказує, що положенням п.2.7. договору вважається, що виконавець виконав свої зобов`язання по відповідному перевезенню вантажу належним чином з моменту передання вантажу вантажоодержувачу, отримання свого примірника CRM або товарно-транспортної накладної, або підписання з замовником акту приймання-передачі наданих послуг. Натомість, сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання умов договору винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки, завданні таким невиконанням, в повному обсязі. Більше того, п.5.3. договору встановлено, що виконавець несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, його кількість та цілісність з моменту його прийняття до перевезення до моменту передачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача.

- взявши на себе зобов`язання щодо виконання перевезення вантажу шляхом прийняття вантажу до перевезення та почавши здійснювати таке перевезення 25.05.2023, відповідач фактично взяв на себе всі інші зобов`язання як перевізник, передбачені, як договором, так і чинним законодавством (включаючи обов`язки щодо збереження товару).

- в спростування доводів скаржника про порушення господарським судом процесуальних норм права зазначає, що клопотання про витребування у позивача заявки №21 від 25.05.2023 подане до суду 24.06.2024, а саме під час розгляду справи по суті та за день до проголошення оскарженого рішення, тобто з порушенням процесуальних строків, з огляду на що в його задоволенні вмотивовано відмовлено. При цьому, представниками обох сторін не ставилося під сумнів ні факт проставлення підписів, ні печаток на вказаному документі.

- подання позивачем листування у застосунку Viber для огляду в судовому засіданні лише 12.06.2024 обумовлена неможливістю самого відповідача в повній мірі завчасно забезпечити надання суду вказаних доказів, на підставі яких він при цьому обґрунтовував свої заперечення у відзиві.

4. Фактичні обставини справи, правильно встановлені судом першої інстанції за результатами оцінки доказів.

07.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕРРОМ Інвест-Україна" та Фізичною особою - підприємцем Миролюбова Діана Спартаківна укладено договір надання послуг по перевезенню вантажу № 07/05-01, за умовами якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених Договором, а також у випадку перевезень за межами території України відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів з застосуванням книжки МДП (Конвенції МДП), автомобільним транспортом, а Замовник - прийняти і оплатити виконані Виконавцем послуги по перевезенню.

Сторони узгодили, що конкретні умови по перевезенню оформлюються заявками замовника на перевезення вантажу, в яких передбачаються конкретні умови відповідного перевезення вантажу для належного виконання договору. Заявка на перевезення вантажу повинна бути складена у письмовій формі і скріплена печатками та підписами замовника та виконавця, та є невід`ємною частиною даного договору ( п. 1.3, 1.4 договору).

Відповідно до пункту 2.5 договору виконавець зобов`язаний забезпечити кількісне та якісне збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до відвантаження.

Згідно з пунктом 2.7 договору вважається, що виконавець виконав свої зобов`язання по відповідному перевезенню вантажу належним чином з моменту передання вантажу вантажоодержувачу, отримання свого примірника СМR або товаро-транспортної накладної, або підписання з замовником акту приймання-передачі наданих послуг.

У пунктах 5.2, 5.3 договору сторони узгодили, що за невиконання чи неналежне виконання умов договору винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки, завдані таким невиконанням, в повному обсязі. Виконавець несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, його кількість та цілісність з моменту його прийняття до перевезення до моменту передачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача відповідно до Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів 1956 року, Статуту автомобільного транспорту України та чинного законодавства України.

Окрім того, матеріали справи містять докази укладення 09.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕРРОМ Інвест-Україна" Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобинський переробний завод" договору поставки № 16/05/2023-С, за умовами якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених договором, поставити та передати у власність покупця сою врожаю 2022 року насипом, а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість.

Ціна за одну тонну товару без ПДВ становить 16 228,10 грн, ПДВ - 2 271,93 грн, всього - 18 500,03 грн (пункт 2.1 договору поставки).

Судом встановлено, що на виконання договору надання послуг по перевезенню вантажу сторони уклали заявку № 21 від 25.05.2023 на перевезення вантажу автомобільним транспортом (далі - Заявка), у якій узгодили наступні умови:

- пункт завантаження: с. Загінці, Хмельницький р-н, Хмельницька обл, Україна;

- пункт розвантаження: 39000, Полтавська область, м. Глобине, вул. Володимирівська, 203;

- автомобіль: перелік з восьми позицій, серед яких є:

- SCANIA д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водій ОСОБА_5 , контактний номер телефону;

-DAF д.н.з. НОМЕР_3 / НОМЕР_4 , водій ОСОБА_6 , контактний номер телефону;

-МАN д.н.з. НОМЕР_5 / НОМЕР_6 , водій ОСОБА_7 , контактний номер телефону.

-дата завантаження: 25.05.2023

-завантаження: насипом

-вантажовідправник: ТОВ "ГЕРРОМ Інвест-Україна"

-вантажоодержувач: ТОВ "Глобинський переробний завод"

-вантаж: соя

-вага вантажу: до 25 т

-загальна вартість послуги: 800 грн за 1 т перевезеного вантажу на дату завантаження, протягом 3 робочих дні з дня розвантаження, по сканкопіям.

Товаро-транспортними накладними підтверджується, що вказані транспортні засоби завантажено соєю урожаю 2022 року у загальній кількості 76,460 т, зокрема: транспортний засіб SCANIA: 24,160 т, що підтверджується товаро-транспортною накладною № ГИ000000502 від 25.05.2023; транспортний засіб DAF: 24,860 т, що підтверджується товаро-транспортною накладною № ГИ000000503 від 25.05.2023; транспортний засіб МАN: 27,440 т, що підтверджується товаро-транспортною накладною № ГИ000000501 від 25.05.2023.

07.06.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією вих. №: 2023/06-74 в якій зазначив, що із восьми автомобілів, які виїхали завантаженими з пункту завантаження, до пункту розвантаження доїхало лише п`ять, натомість місцезнаходження решти трьох невідоме, що свідчить про втрату вантажу. З огляду на що, вимагав на підставі умов договору надання послуг по перевезенню вантажу сплатити 1 414 510, 00 грн. вартості втраченого вантажу.

Відповідач у відповіді на претензію зазначила, що нею 25.05.2023 було заповнено, підписано заявку №22 від 25.05.2023 та відправлено на підпис позивачу; підтвердила завантаження трьох спірних автомобілів товаром та те, що такі не доїхали до пункту розвантаження; зазначила, що на даний момент відбувається процес виконання договору в частині передання вантажу вантажоодержувачу, саме тому підтверджує факт "не до кінця виконаних наших зобов`язань", щодо вантажу, який був завантажений у вказані три авто (т.1 а.с. 28).

Окрім того, повідомила про неузгоджену зміну маршруту та прямування вказаних автомобілів до м. Болград Одеської області без належних на те підстав та усупереч даним, зазначеним у товаро-транспортних накладних; повідомила, що 31.05.2023 відбулось звернення до поліції з метою з`ясування обставин та про подання заяви про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статті 190 Кримінального кодексу України та внесення 15.06.2023 до ЄРДР відомостей про заяву, відкриття кримінального провадження за кваліфікацією кримінального правопорушення за частиною 3 статті 190 Кримінального кодексу України, визнання її потерпілою стороною у кримінальному провадженні; відмовила у виплаті заявленої суми. Відтак, відповідач вчиняє активні дії щодо виконання своїх обов`язків в рамках укладеного договору.

Матеріали справи не містять доказів доставки товару усіма транспортними засобами зазначеними у заявці №21 від 25.05.2023, вказане не заперечується і представником відповідача, що стало підставою для звернення позивача до суду.

4. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Абзацом 2 пункту 2 статті 908 Цивільного кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Аналогічні приписи містяться у статті 307 Господарського кодексу України.

Законодавством передбачено принцип вини перевізника при втраті, нестачі або пошкодженні вантажу, при цьому обов`язок доведення своєї невинуватості покладається на перевізника. Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема, внаслідок вини відправника вантажу, недоліків самого вантажу, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при його прийманні до перевезення.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові: 1) неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; 2) наявність шкоди, під якою потрібно розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що невідворотно спричинила шкоду; 4) вину заподіювача шкоди (яка презюмується).

За загальним правилом, ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.323 ЦК).

Разом з тим, чинне законодавство передбачає особливі умови настання відповідальності перевізника за втрату або пошкодження вантажу під час перевезення.

Відповідно до ч.1 ст.924 ЦК перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Згідно з ч.2 ст.924 ЦК перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Частинами 1, 2 ст.314 ГК передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

Статут автомобільного транспорту (п.133) передбачає, що автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок:

а) вини вантажовідправника (вантажоодержувача);

б) особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться;

в) дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі;

г) здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні;

д) здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.

У п.134 Статуту автомобільного транспорту зазначено, що автотранспортне підприємство або організація звільняються від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли:

а) вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) за справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж - зі справними захисною маркіровкою, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготовлювача;

б) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок природних причин, зв`язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в) вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача);

г) недостача вантажу не перевищує норм природних втрат.

В зазначених випадках автотранспортне підприємство або організація несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред`явник претензії доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини автотранспортного підприємства або організації.

Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 у справі №907/603/17 зазначав, що ст.924 ЦК передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Тобто відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони. Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема, внаслідок вини відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом (постанови Верховного Суду від 26.07.2022 у справі №924/887/20, від 26.03.2018 у справі №910/5040/17, постанова Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі №6-2086ЦС15).

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання потрібно тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов`язку усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам. Законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу (постанова Верховного Суду від 27.10.2020 у справі №903/846/19, від 21.02.2020 у справі №907/746/17).

В постанові від 11.06.2019 у справі №907/603/17 Верховний Суд також вказав, що вина перевізника за втрату, нестачу, псування та ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту, презюмується. Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема, внаслідок вини відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не охоплюється визначенням обставин непереборної сили, відповідно до ч.1 ст.924 ЦК не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі №910/14398/16 дійшов висновку про те, що перевізник вантажу несе відповідальність за крадіжку вантажу, яка трапилась під час його перевезення.

Тобто відповідальність перевізника за пошкодження вантажу настає у тому випадку, якщо таке пошкодження було здійснене з моменту прийняття вантажу до перевезення та до видачі його одержувачеві. У такому разі вина перевізника презюмується і за наявності пошкоджень перевізник несе відповідальність крім випадків, якщо він доведе існування умов, за яких відповідно до договору перевезення та положень чинного законодавства він може бути звільнений від відповідальності (зокрема, супроводження вантажу іншою особою - експедитором).

При цьому тягар доведення відсутності вини перевізника покладається на самого перевізника.

Колегія суддів, зазначає, що відповідачем, зокрема у відповіді на претензію (т.1 а.с. 27-30) не заперечено факт, що з восьми автомобілів, які були поставленими на завантаження згідно з заявою №21 від 25.05.2023 були є три транспортних засоби, які не передали вантаж вантажоодержувачу, а саме SCANIA д.н.з. AB2012IO/ НОМЕР_2 , водій ОСОБА_5 , контактний номер телефону; DAF д.н.з. НОМЕР_3 / НОМЕР_4 , водій ОСОБА_6 , контактний номер телефону; та МАN д.н.з. НОМЕР_5 / НОМЕР_6 , водій ОСОБА_7 , контактний номер телефону; 25.05.2023 ФОП Миролюбовою Д.С. було заповнено, підписано та відправлено на підпис позивачу заявку №21 від 25.05.2023; матеріали справи містять витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, в якому зазначено про звернення відповідача з заявою про заволодіння шахрайським шляхом невстановленою особою вантажем - соєю врожаю 2022 року, який належить ТОВ "Герром Інвест-Україна".

Судом також встановлено, що заявка № 21 від 25.05.2023, містить усі істотні умови перевезення вантажу восьма транспортними засобами, у тому числі і SCANIA д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водій ОСОБА_5 ; DAF д.н.з. НОМЕР_3 / НОМЕР_4 , водій ОСОБА_6 ; МАN д.н.з. НОМЕР_5 / НОМЕР_6 , водій ОСОБА_7 .

Факт прийняття водіями до перевезення вантажу - сої урожаю 2022 року у загальній кількості 76, 460 т (SCANIA - 24 160 т, DAF - 24 860 т, МАN - 27 440 т) підтверджується долученими до матеріалів справи товарно-транспортними накладними від 25.05.2023.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо того, що факт як прийняття вантажу до перевезення, так і його втрата є доведеним та не заперечуються обома сторонами.

Щодо визначення розміру втраченого вантажу, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача в частині їх визначення за умовами укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕРРОМ Інвест-Україна" Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобинський переробний завод" договору поставки № 16/05/2023-Свід 09.05.2023, за умовами якого ціна за одну тонну товару без ПДВ становить 16 228,10 грн, ПДВ - 2 271,93 грн, всього - 18 500,03 грн (пункт 2.1 договору поставки).

Щодо порушення господарським судом норм процесуального права, колегія суддів зазначає, що таке не було встановлено судом апеляційної скарги, а докази, які містяться в матеріалах справи спростовують доводи скаржника в цій частині.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у цьому рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а рішення господарського суду Львівської області від 25.06.2024 у справі № 914/612/24 скасуванню.

В порядку положень статті 129 ГПК України судовий збір слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1 В задоволенні вимог апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Миролюбової Діани Спартаківни - відмовити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2024 у справі №914/612/24 - залишити без змін.

3. Судові витрати залишити за скаржником.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено та підписано 04.10.2024.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Кравчук Н.М.

суддя Матущак О.І.