Постанова

від 03.10.2024 по справі 916/1759/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1759/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, м. Миколаїв - не з`явився ;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АНДСЕР», м. Одеса- не з`явися.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АНДСЕР», м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Малярчук І.А., повний текст рішення складено та підписано 08 липня 2024 року.

у справі №916/1759/24

за позовом: Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, м. Миколаїв

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АНДСЕР», м. Одеса

про стягнення 667 395 грн. 44 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У квітні 2024 року Миколаївська філія Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, м. Миколаїв звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АНДСЕР», м. Одеса, в якій просила суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання телекомунікаційних послуг № 45/18 від 15.05.2018 року у розмірі 667 395 грн. 44 коп., з яких: суму основного боргу 449 311 грн. 58 коп., пеню в сумі 99 316 грн. 59 коп., 3% річних в сумі 26 844 грн. 68 коп., інфляційні втрати в сумі 91 922 грн. 59 коп., а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.

Зокрема, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, всупереч умовам укладеного між ним та позивачем договору про надання телекомунікаційних послуг № 45/18 від 15.05.2018 року, належним чином зобов`язання з оплати надання телекомунікаційних послуг в повному обсязі та в строки не виконано, внаслідок чого позивачем, крім основної заборгованості за договором, нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати у вищезазначеному розмірі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 року у справі №916/1759/24 позовні вимоги Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, м. Миколаїв задоволено частково. Стягнуто з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АНДСЕР», м. Одеса на користь позивача -Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, м. Миколаїв суми: основного боргу 449 311 грн. 58 коп., пені 49 658 грн. 30 коп., 3% річних 26 844 грн. 68 коп., інфляційних втрат 91 922 грн. 59 коп., відшкодовано судовий збір у розмірі 9 266 грн. 06 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено факт невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АНДСЕР», м. Одеса умов договору про надання телекомунікаційних послуг № 45/18 від 15.05.2018 року в частині оплати за надані послуги, з огляду на що позовні вимоги позивача визнав обґрунтованими. Проте, врахувавши скрутне становище відповідача та призупинення ним діяльності у період з 28.02.2022 по 28.05.2022 у сфері телевізійного мовлення на підставі наказу №1-К від 28.02.2022, у зв`язку із повномасштабним вторгненням на територію України та запровадження воєнного стану, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру нарахованої позивачем пені до п`ятдесяти відсотків від загальної суми, тому частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АНДСЕР», м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 року у справі № 916/1759/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, м. Миколаїв відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, а також неповним з`ясуванням обставин справи.

Зокрема, скаржник вказує, що судом першої інстанції було проігноровано той факт, що сторонами акти приймання-передачі наданих послуг упродовж лютого-травня 2022 року не підписувались, оскільки відповідач з 24 лютого 2022 року, після початку військової агресії Російської Федерації, та у зв`язку з постійними ракетними обстрілами міста Одеси, діяльність у сфері телевізійного мовлення не здійснює та відповідно не використовує телекомунікаційне обладнання.

Також, скаржник, посилаючись на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1., зазначає, що у нього виникли форс-мажорні обставини, у зв`язку із початком військової агресії Російської Федерації проти України та постійними ракетними обстрілами м. Одеси у період з лютого по травень 2022 року.

Крім того, скаржник, звертає увагу на те, що з 28.02.2022 наказом директора Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АНДСЕР», м. Одеса запроваджено дистанційну роботу та припинено діяльність телеканалу, власником якого є відповідач, а з 10.05.2022 повністю було зупинено діяльність відповідача.

У зв`язку із чим, скаржник вважає, що позивачем не надавались відповідачу передбачені договором №45/18 від 15.05.2018 послуги з технічного обслуговування і експлуатації телекомунікаційного обладнання, яке забезпечує діяльність відповідача згідно ліцензії.

Наведені обставини, на думку апелянта, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі та ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення на користь відповідача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2024 року у справі №916/1759/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АНДСЕР», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 року у справі № 916/1759/24, справу призначено до судового розгляду.

05 вересня до Південно-західного апеляційного господарського суду підсистему «Електронний суд» від Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, м. Миколаїв надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу «Телерадіокомпанія «АНДСЕР», м. Одеса залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 року у справі № 916/1759/24 залишити без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

Зокрема, за доводами відзиву, позивач, посилаючись на обставини справи, наголосив, що

умовами договору передбачено, що в разі неотримання рахунку та акту до 15 числа місяця, що настає після розрахункового періоду, замовник у письмовій формі повідомляє про це виконавця. В разі відсутності повідомлення від замовника, акт та рахунок вважаються отриманими. Будь-яких доказів направлення вказаних повідомлень на адресу позивача відповідачем не додано. Також, договором визначено, що у разі неотримання виконавцем протоколу зауважень та/або заперечень від замовника, сума, зазначена в акті, вважається узгодженою сторонами і підлягає сплаті. Не пізніше 15 числа наступного місяця замовник проводить остаточний розрахунок за надані послуги з урахуванням авансу.

Позивач наголошує, що відповідно до додаткової угоди від 01.07.2021 сторонами погоджено обмін та підписання документів, що мають юридичне та фінансове значення, в тому числі актів наданих послуг та рахунків, за допомогою системи електронного документообігу Deals, чого відповідач не заперечує.

Щодо посилання відповідача на те, що він через об`єктивні обставини непереборної сили не отримував послуги, а відтак, обов`язок оплатити такі послуги у відповідача не виник, позивач вважає дане твердження хибним та необґрунтованим, оскільки відповідач звернувся до позивача з проханням призупинити надання телекомунікаційних послуг лише з 11.05.2022, що підтверджується матеріалами справи. До вказаної дати послуги за договором надавалися в повному обсязі.

Крім того, позивач вказує, що посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану, ракетні обстріли м. Одеси, пошкодження орендованого відповідачем приміщення та лист ТТП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, не можуть прийматися до уваги, оскільки судова практика щодо спорів, які виникають з приводу невиконання чи неналежного виконання договірних зобов`язань доводить необхідність встановлення причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання зобов`язання саме конкретно відповідачем та обставинами непереборної сили.

В судове засідання представники учасників справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про електронну відправку ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття провадження у справі на їх офіційні електронні адреси. Про причини своєї неявки апеляційному господарському суду не повідомили, будь-яких клопотань не надали.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, у зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «АНДСЕР», м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 року у справі №916/1759/24 є законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

15.05.2018 між Одеською філією Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю від «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «АНДСЕР» (замовник) було укладено договір №45/18, предметом якого є надання виконавцем телекомунікаційних послуг з технічного обслуговування і експлуатації телекомунікаційного обладнання, що входить до складу мережі регіонально мультиплексу, яке забезпечує діяльність замовника згідно ліцензії (п. 1.1. договору).

Пунктами 3.1., 3.2. договору №45/18 від 15.05.2018 передбачено, що ціна договору визначається згідно додатку №1, який є невід`ємною частиною договору. Вартість наданих послуг за місяць визначається актом здавання-приймання фактично наданих послуг.

Відповідно до п. 4.2., 4.3., 4.4., 4.5., 4.6.,4.8. договору №45/18 від 15.05.2018 виконавець щомісячно, не пізніше 6-го числа наступного місяця, складає акт здавання-приймання та рахунок на оплату наданих послуг, після чого надсилає або надає особисто представнику замовника два примірники акту здавання- приймання та рахунок замовнику. Замовник у триденний строк після отримання акту здавання-приймання розглядає його, і у випадку відсутності зауважень або заперечень уповноважена особа підписує акт, скріплює печаткою і повертає другий примірник виконавцю. За наявності зауважень або заперечень до акту здавання-приймання замовник протягом трьох днів після його отримання, складає протокол зауважень та/або заперечень, направляє його виконавцю та скликає оперативну нараду сторін для врегулювання розбіжностей, що виникли. В разі недосягнення згоди сторонами на оперативній нараді, спірні питання вирішуються в судовому порядку. У разі неотримання виконавцем протоколу зауважень та/або заперечень від замовника в зазначений п. 4.4. строк - сума, зазначена в акті здавання-приймання, вважається узгодженою сторонами і підлягає оплаті. Зміна суми зазначеної в акті здавання-приймання, в односторонньому порядку не дозволяється. Оплата здійснюється за фактичний час надання телекомуційних послуг за кожний місяць. Замовник зобов`язується до 15 числа поточного місяця самостійно перерахувати аванс у розмірі 30% вартості послуг у попередньому місяці. Не пізніше 15 числа наступного місяця проводиться остаточний розрахунок за надані послуги з урахуванням авансу. У перший місяць надання послуг аванс сплачується від суми послуг зазначеної у додатку №1 даного договору. У разі неотримання рахунку та акту здавання-приймання до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду, замовник здійснює остаточний розрахунок на протязі 5 банківських днів, з дня отримання відповідного рахунку. В разі неотримання замовником рахунку та акту здавання-приймання до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, що настає після розрахункового періоду, замовник у письмовій формі повідомляє про це виконавця. В разі відсутності повідомлення від замовника, акт та рахунок вважаються отриманими.

Пунктами 5.2., 5.3. договору №45/18 від 15.05.2018 встановлено, що замовник сплачує виконавцю пеню за несвоєчасно оплачені послуги в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. У разі прострочення виконання грошового зобов`язання замовник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми в розмірі, зазначеному у ст. 625 Цивільного кодексу України.

Додатком №1 до договору №45/18 від 15.05.2018 встановлено середньомісячну вартість послуг за договором, додатковими угодами №1 від 04.12.2019, №2 від 29.01.2021, №3 від 01.04.2021, від 01.07.2021, №4 від 01.12.2021 до договору №45/18 від 15.05.2018 також врегульовано середньомісячну вартість послуг за договором, продовжено строк дії договору до 31.12.2022 та замінено сторону договору - Одеську філію Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення на Миколаївську філію Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення.

На підтвердження виконання умов договору та надання телекомунікаційних послуг за договором №45/18 від 15.05.2018 позивачем надано до суду наступні докази: рахунки на сплату №113 від 28.02.2022 на суму 139 023 грн. 70 коп., №330 від 31.03.2022 на суму 152 667 грн. 37коп., №471 від 30.04.2022 на суму 148 249 грн. 44 коп., №599 від 31.05.2022 на суму 49 371 грн. 07 коп.; акти виконаних робіт №113 від 28.02.2022 на суму 139 023 грн. 70 коп., №330 від 31.03.2022 на суму 152 667 грн. 37 коп., №471 від 30.04.2022 на суму 148 249 грн. 44 коп., №599 від 31.05.2022 на суму 49 371 грн. 07коп.

В матеріалах справи також містяться вимоги позивача від 17.11.2022 за №136/02 та від 06.02.2023 за №23/07-1 до відповідача про сплату заборгованості у сумі 449 311 грн.60 коп. ( період лютий-травень) за договором №45/18.

10.05.2022 Товариство з обмеженою відповідальності «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «АНДСЕР» м. Одеса звернулося до позивача з листом №05-10/01, в якому просило про призупинення надання телекомунікаційних послуг з 11.05.2022 за договором №45/18 від 15.05.2018. Наказом Товариства з обмеженою відповідальності «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «АНДСЕР» м. Одеса від 28.02.2022 було призупинено діяльність телеканалу Товариства "А-1" у період з 28.02.2022 по 28.05.2022.

Відповідно до платіжної інструкції від 08.02.2022 року відповідачем частково сплачено позивачу суму заборгованості за надані послуги в розмірі 40 000 грн.

У зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку за договором про надання телекомунікаційних послуг №45/18 від 15.05.2018 року в частині здійснення своєчасної оплати за виконані послуги у останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 449 311 грн. 58 коп., на яку позивач нарахував останньому інфляційні втрати 91 922 грн. 59 коп., 3% річних 26 844 грн. 68 коп., пеню - 99 316 грн. 59 коп. та звернувся до суду з вимогами про їх стягнення.

Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості за договором надання послуг та нарахованих позивачем у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань сум неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Нормами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов`язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати беззаперечне виконання договірних зобов`язань.

Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «АНДСЕР» м. Одеса, колегією суддів встановлено, що 15.05.2018 між Одеською філією Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю від «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «АНДСЕР» (замовник) було укладено договір №45/18, предметом якого є надання виконавцем телекомунікаційних послуг з технічного обслуговування і експлуатації телекомунікаційного обладнання, що входить до складу мережі регіонально мультиплексу, яке забезпечує діяльність замовника згідно ліцензії (п. 1.1. договору).

Як вже було зазначено вище за текстом постанови, сторони (додатковою угодою було замінено виконавця на позивача) узгодили в договорі належним чином порядок оформлення виконання наданих послуг, сплату їх у визначені строки та відповідальність за неналежне виконання відповідачем його грошового договірного зобов`язання.

Тобто, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем, в рамках договору про надання телекомунікаційних послуг №45/18 від 15.05.2018 року існували господарські правовідносини, за якими позивач надавав послуги, а відповідач прийняв послуги з технічного обслуговування і експлуатації телекомунікаційного обладнання на загальну суму 489 311 грн. 58 коп., про що свідчать наявні копії актів виконаних робіт, на які відсутні оформлені відповідачем заперечення, що також підтверджено сторонами по справі.

Крім того, належних та допустимих доказів оплати позивачу у повному обсязі за надані послуги відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було, що останнім при розгляді справи Господарським судом Одеської області не заперечувалось.

Відтак, у зв`язку з невиконанням своїх господарських зобов`язань у повному обсязі відповідачем, позивачем правомірно нараховано суму загальної заборгованості за договором, а доводи апелянта щодо неможливості їх оплати в зв`язку з наявністю того, що останній зупинив свою роботу і не отримував послуги, судовою колегією розглянуті та відхилені, бо відсутні докази належного оформлення останнім таких фактичних обставин (наявності письмових заперечень на акти, отримання від ТТП листа саме відносно нього тощо).

З огляду на наявні у матеріалах справи належні та допустимі письмові докази у їх сукупності, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок Господарського суду Одеської області, викладений в оскаржуваному рішенні від 08.07.2024 року щодо наявності підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «АНДСЕР» на користь позивача основного боргу у розмірі 489 311 грн. 58 коп. у зв`язку з невиконанням відповідачем належним чином взятих на себе господарських зобов`язань за договором на телекомунікаційні послуги щодо їх оплати у повному обсязі в строки, встановлені договором.

Крім того, колегія суддів зауважує, що також правомірним є нарахування та стягнення з відповідача Господарським судом Одеської області відповідних сум 3% річних та інфляційних втрат з огляду на вимоги ст. 625 Цивільного кодексу України та нарахування суми пені відповідно до розділу 5 договору про надання телекомунікаційних послуг №45/18 від 15.05.2018 року, оскільки, як вже було зазначено раніше колегією суддів, ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а умовами п.5.2, 5.3 договору визначено, що у разі порушення замовником термінів розрахунків, замовник зобов`язується сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, інфляційні та відсотки.

При цьому, як вже зазначалося вище, договір надання послуг, що визначений позивачем в якості підстави позову, підписаний відповідачем в добровільному порядку, без заперечень та зауважень.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання грошового договірного зобов`язання, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, зроблений позивачем, погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що сума пені у розмірі 99 316 грн.59 коп., 3% річних у розмірі 26 844 грн. 68 коп., та інфляційних втрат у розмірі 91 922 грн. 59 коп. за період прострочки з 16.03.202 по 18.04.2024 є арифметично правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача в частині інфляційних та 3% річних.

Відтак, зважаючи на відсутність оплати у повному обсязі з боку відповідача за надані телекомунікаційні послуги за спірним договором , колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, викладеною у оскаржуваному рішенні по справі №916/1759/24 про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення 3% річних та інфляційних у визначеному позивачем розмірі, оскільки, уклавши в добровільному порядку, без заперечень та зауважень договір поставки, виходячи з принципу свободи договору, зазначеному вище, сторони у справі прийняли на себе передбачені зазначеним договором зобов`язання як щодо порядку надання телекомунікаційних послуг, так і щодо умов оплати за надані послуги.

Одночасно з цим, колегія суддів вважає, що з урахуванням майнових інтересів обох сторін, судом першої інстанції правомірно зменшено розмір заявленої позивачем до стягнення пені з 91 922 грн. 59 коп. до 49 658 грн. 30 коп., бо існують об`єктивні підстави для такого зменшення по даній справі, що не оскаржено позивачем.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин форс-мажорні обставини, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.2 вищезазначеного договору сторони погодилися, що якщо сторона не може належним чином виконувати свої зобов`язання негайно через дії обставин не переборної сили або їх наслідків, зобов`язана негайно повідомити про це іншу сторону факсом або електронною поштою протягом трьох днів з подальшим повідомленням у письмовій формі рекомендованим повідомленим листом.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що доказом виникнення обставин не переборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються уповноваженими органами.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст. 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

При цьому, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

В той же час, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до ст.14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

За умовами п.6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладання, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п.6.12 регламенту).

Відтак, відповідно до вимог ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 31.08.2022 року у справі № 910/15264/21, надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок.

При цьому, непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Аналогічної правової позиції дотримався суд касаційної інстанції також у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі № 912/3323/20, від 03.08.2022 року у справі №914/374/21.

Крім того, суд касаційної інстанції виснував, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 року у справі №904/5328/21).

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

У будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Отже, наявність форс-мажорних обставин (військові дії, окупація) є підставою лише для не застосування до боржника заходів відповідальності (сплата неустойки: пені та штрафів), але не є підставою для звільнення від виконання ним основного зобов`язання, також незважаючи на те, здійснює він підприємницьку діяльність або ні.

Також, колегія суддів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постановах від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21, від 15.06.2023 року у справі №910/8580/22, від 07.06.2023 року у справі №912/750/22, від 07.06.2023 року у справі №906/540/22, від 29.06.2023 року у справі №922/999/22, яка полягала в тому, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Суд наголошує, що наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання..

Лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 року є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язані. Даний лист не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів.

Разом з тим суд наголошує, що наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Отже, враховуючи наведене вище, судова колегія зауважує, що саме лише посилання відповідача на воєнний стан як форс-мажор, який унеможливлює виконання ним зобов`язання, не звільняє автоматично від відповідальності за невиконання зобов`язання, а відповідач повинен довести, як саме проявися форс-мажор під час виконання такого зобов`язання, до того ж, як вже зазначалося вище, такі обставини не звільняють відповідача від виконання ним своїх зобов`язань за договором, якщо сторони не домовилися про інше. Мова може йти тільки про можливість незастосування до відповідача відповідальності за таке невиконання при наявності для цього підстав, що в даному випадку не доведено відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Як вже зазначалося раніше за текстом постанови, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані Миколаївською філією Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, м. Миколаїв на підтвердження обставини не сплати відповідачем за надані позивачем телекомунікаційні послуги є такими, що відповідають таким стандартам.

Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АНДСЕР», м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 року у справі № 916/1759/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АНДСЕР», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 року у справі №916/1759/24 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 року у справі №916/1759/24 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 07.10.2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І.Ярош