Постанова

від 26.09.2024 по справі 820/4560/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 р.Справа № 820/4560/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Сліденко А.В.) від 13.06.2024 по справі № 820/4560/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.03.2018 № 7631185-1309-2038,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 763185-1309-2038 від 14.03.2018.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що листом від 06.06.2018 № 5628/ФОП/20-40-13-09-23, наданим у відповідь на адвокатський запит, позивача було повідомлено, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням ОСОБА_1 було визначене податкове зобов`язання із земельного податку за 2018 рік за земельну ділянку площею 1298,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка нібито перебуває у користуванні позивача, проте це не відповідає дійсності. Так, 25.01.2003 ОСОБА_1 придбав у власність нежитлові приміщення підвалу № XX, ХХІІ-ХХІХ; 1-го поверху № V, VІІ-ІХ, 18-35, 1/5 частину приміщень спільного користування 1-го поверху № III, 2-го поверху І, II, 10; 3-го поверху № 1, загальною площею 1298,8 кв.м., що складає 24/100 частини будівлі в літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченим ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, та зареєстрованим в реєстрі за № 32. Крім того, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.07.2006 ОСОБА_1 належать на праві приватної власності приміщення підвалу № 41, № 42, першого поверху № 49, 51, частина місць спільного користування: підвалу № ХХХ, ХХХІ, ХХХІІ, першого поверху № XV, XVI, 50, другого поверху № ІV, V, третього поверху № ІІІ, ІV, загальною площею 702,5 кв.м. в літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові приміщення загальною площею не 1298,8 кв.м. (як зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні), а 2001,3 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . В той же час, нежитлова будівля літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1 , є триповерховою нежитловою будівлею із цокольним поверхом, у якій знаходяться не лише належні позивачу нежитлові приміщення, а й нежитлові приміщення, які належать іншим фізичним та юридичним особам. З огляду на викладене, нарахування позивачу податкового зобов`язання із земельного податку без врахування даних про площу вказаної вище триповерхової нежитлової будівлі, а також загальної площі земельної ділянки, на якій вона знаходиться, є порушенням вимог статей 286, 287 Податкового кодексу України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2018 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 763185-1309-2038 від 14.03.2018.

Постановою Верховного Суду від 25.01.2024 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2018 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 по справі № 820/4560/18 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.03.2018 № 763185-1309-2038 в частині визначення грошового зобов`язання у сумі 24269,38 грн.

Позов у решті вимог - залишено без задоволення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код - 43983495; місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 46) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) 1339,12 грн (одна тисяча триста тридцять дев`ять гривень 12 коп.) у якості компенсації витрат на оплату судового збору та 2.000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп.) у якості компенсації витрат на правничу допомогу адвоката.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що замість надання оцінки поданим суб`єктом владних повноважень доказів на обґрунтування своїх заперечень проти позову, суд першої інстанції самостійно визначив загальну площу нежитлової будівлі літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 5411,67 кв.м. Зазначає, що для визначення податкового зобов`язання ОСОБА_1 по сплаті земельного податку за 2018 рік, необхідно брати до уваги вихідні дані не 2003 чи 2024 року, а вихідні дані 2018 року. Дійсно, станом на 25.01.2003 року частка належних ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 25.01.2003 становила 24/100 частини в літ. А-3. В той же час, матеріалами справи встановлено, що за період з 2003 року частина земельної ділянки під нежитловою будівлею літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 (площею 0,1428 га була передана в оренду). Крім того, до будівлі було зроблено триповерхову прибудову і вказані факти неодмінно призвели до зміни (зменшення) частки належних ОСОБА_1 нежитлових приміщень у будівлі літ. А-3. Вважає, що без документального підтвердження належними та допустимими доказами загальної площі нежитлової будівлі літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 2018 рік неможливо визначити питому вагу площі об`єктів нерухомості, що належать ОСОБА_1 в даній будівлі. Також посилається на те, що правова позиція позивача у цій справі полягає не в тому, що він заперечує наявність обов`язку сплачувати земельний податок за користування земельною ділянкою, а в тому, що він не погоджується із способом нарахування такого податкового зобов`язання (розрахунку), який не відповідає положенням Податкового кодексу України, внаслідок чого податкове зобов`язання ОСОБА_1 було незаконно збільшено в декілька разів.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в апеляційній скарзі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що з моменту реєстрації ОСОБА_1 права власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , останній став не лише власником нежитлових приміщень, а й користувачем земельної ділянки, на якій вони розміщені. Стосовно відсутності реєстрації вказаної земельної ділянки за заявником, відсутності сформованої земельної ділянки за цією адресою, зазначає, що відносини з приводу справляння плати за землю у формі земельного податку регламентовані, насамперед, приписами ст.ст.269-289 ПК України. Посилається на те, що за змістом ст.ст.120, 206 ЗК України, ст. 377 ЦК України, п. 287.1 ст. 287 ПК України обставини відсутності у державному земельному кадастрі даних про земельну ділянку під належними заявнику об`єктами нерухомого майна у даному конкретному випадку не можуть бути сприйняті судом як підстава для звільнення від виконання податкового обов`язку за вказану вище земельну ділянку, нарахування податку за яку є співмірним до загальної площі нежитлових приміщень заявника.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій просить апеляційну скаргу ГУ ДПС у Харківській області залишити без задоволення. Також просив вирішити питання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг, відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідь на відзив на апеляційну скаргу та надані сторонами додаткові письмові пояснення, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.03.2018 ГУ ДФС у Харківській області відносно позивача було прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.03.2018 № 763185-1309-2038 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 31933,40 грн.

Не погодившись з винесеним контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Частково задовольняючи позовні вимоги (за наслідком нового розгляду справи), суд першої інстанції зазначив, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах забезпечено дотримання вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України в частині визначення заявнику грошового зобов`язання з плати за землю у формі земельного податку за розміщення нерухомого майна заявника (1.298, 8 кв.м.) у частині будівлі в літ. А-3, за адресою: АДРЕСА_1 (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера) у сумі 7.664,02грн. (31.933,40 грн. за податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 14.03.2018р. № 763185-1309-2038 *24% як показника питомої ваги площі належних заявнику приміщень відносно загальної площі будівлі).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд зазначив, що у решті донарахувань за податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 14.03.2018 р. № 763185-1309-2038 відповідачем не доведено дотримання ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, оскільки обставини фактичної дійсності у цій частині були з`ясовані контролюючим органом неповно та оцінені невірно у зв`язку із відсутністю об`єктивних даних про належність заявнику об`єктів нерухомого майна у частині будівлі в літ. А-3, за адресою: АДРЕСА_1 (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера) такої площі (1.298,8 кв.м.), котра б призводила до виникнення податкового обов`язку з внесення до бюджету плати за землю у формі земельного податку саме за земельну ділянку площею - 1298,8 кв.м.

Колегія суддів зазначає, що скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи внесена земельна ділянка, яка знаходиться під приміщеннями, які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності, до Державного земельного кадастру, а також не перевірили доводи позивача стосовно нарахування земельного податку пропорційно частки нежитлових приміщень кожної особи у спільній частковій власності будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , не перевірили правильність розрахунку такого податкового зобов`язання.

Відповідно до ч. 5 ст. 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін, висновків Верховного Суду та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За приписами п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з пп. пп. 14.1.72 і 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пп. пп. 269.1.1 і 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до абз. 1 п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За змістом п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно з п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій, другій та четвертій статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Відповідно до ст. ст. 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу України.

При цьому, за статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

При цьому, аналіз наведених вище норм свідчить про те, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15141 від 31.03.2003, позивачу на праві приватної власності належить нежитлові приміщення підвалу № ХХ, ХХІІ-ХХІХ, першого поверху № Y, YІІ-IX, 18-35, 1/5 частина приміщень спільного користування першого поверху № ІІІ, другого поверху № І, ІІ, 10, третього поверху № 1 загальною площею 1298,8 кв.м., що складає 24/100 частини в літ. А-3, за адресою АДРЕСА_1 . Нежитлова будівля за адресою АДРЕСА_1 , в якій знаходяться належні ОСОБА_1 нежитлові приміщення є триповерховою будівлею із цокольним поверхом, в якій знаходяться нежитлові приміщення, які належать іншим фізичним та юридичним особам.

Також, позивачу на праві власності належать нежитлові приміщення підвалу № 41, № 42, першого поверху № 49, 51, частина місць спільного користування: підвалу № ХХХ, ХХХІ, ХХХІІ, першого поверху № XV, XVI, 50, другого поверху № ІV, V, третього поверху № ІІІ, ІV загальною площею 702,5 кв.м. в будівлі літ. А-3, за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться земельна ділянка із кадастровим номером 6310138500:07:003:0024 площею 0,0551 га та земельна ділянка із кадастровим номером 6310138500:07:003:0041 площею 0,1428 га, на яких розміщено 2 частини будівлі в літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 . На земельну ділянку із кадастровим номером 6310138500:07:003:0024 площею 0,0551 га припадає 1 частина будівлі літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 , у якій заявнику належать нежитлові приміщення підвалу № 41, № 42, першого поверху № 49, 51, частина місць спільного користування: підвалу № ХХХ, ХХХІ, ХХХІІ, першого поверху № XV, XVI, 50, другого поверху № ІV, V, третього поверху № ІІІ, ІV загальною площею 702,5 кв.м. 3 частина будівлі літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 , у якій заявнику належать нежитлові приміщення підвалу № XX, ХХІІ-ХХІХ; 1-го поверху № V, VІІ-ІХ, 18-35, 1/5 частина приміщень спільного користування 1-го поверху № III, 2-го поверху І, II, 10; 3-го поверху № 1, загальною площею 1.298,8 кв.м. (що складає 24/100 частини будівлі в літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 ) знаходиться на частині поверхні землі за адресою: АДРЕСА_1 , яка у розумінні ст. 791 Земельного кодексу України не сформована у якості об`єкту цивільних прав.

Суд першої інстанції також зазначив, що в ході розгляду справи жодною стороною необхідних для вирішення справи об`єктивних даних в частині показника питомої ваги підсумкової загальної площі належних заявнику об`єктів нерухомого майна у частині будівлі літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 , яка розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера (1.298,8 кв.м.), відносно загальної площі будівлі літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 , а також стосовно фізичних параметрів першого поверху будівлі літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 (слід розуміти площі) додатково до суду надано не було.

В свою чергу, суд першої інстанції зазначив, що загальний обсяг приєднаних судом до матеріалів справи доказів дозволяє забезпечити виконання вказівок постанови Верховного Суду від 25.04.2024 р. у справі № 820/4560/18 і встановити той розмір податкового обов`язку заявника з податкового зобов`язання плата за землю у формі земельного податку у зв`язку із володінням на праві власності об`єктами нерухомого майна загальною площею 1.298,8 кв.м. у частині будівлі літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 , яка розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера, менше якого виникнення грошового зобов`язання є неможливим.

Суд першої інстанції також зазначив, що рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017 р. № 542/17 запроваджено спеціальний критерій визначення ставки плати за землю відносно земельної ділянки на території міста Харкова, нормативну грошову оцінку якої проведено, а саме: наявність або відсутність довідки (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У разі наявності довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки ставка плати за землю земельного податку згідно з абз. 1 п.п. 1.1 п. 1 додатку № 2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017 р. № 542/17 (Ставки плати за землю та пільги з земельного податку) становить - 1,5 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У разі відсутності довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки ставка плати за землю земельного податку відповідно до абз. 2 п.п. 1.1 п. 1 додатку № 2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017 р. № 542/17 (Ставки плати за землю та пільги з земельного податку) становить - 3 % від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо) (Кф), та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2), за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з наданими на вимогу суду першої інстанції поясненнями відповідача, суд зазначив, що: 1) згідно Рішення Харківської міської ради Про місцеві податки і збори у місті Харкові від 22.02.2017 № 542/17 ставка земельного податку за земельні ділянки, відносно яких відсутня довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки становить 1 відсоток від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо) (Кф), та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2), за 1 квадратний метр бази оподаткування; 2) рішенням Харківської міської ради Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 від 03.07.2013 № 1209/13 затверджено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України; 3) згідно методики розрахунку нормативної грошової оцінки земель зазначені коефіцієнти становлять: за 2014 р. - 1,249, за 2015 р. - 1,433, за 2016 р. - 1,06, за 2017 р. 1; 4) для обчислення розміру визначеного оскарженим податковим повідомленням-рішенням податкового зобов`язання з плати за землю податковим органом був використаний такий алгоритм розрахунку - (291,18 * 1,249 * 1,433 * 1,06 * 1) * 2,5 * 1,78 * 1% * 10000 * 0,1299 = 31933,40 грн. (де 2,5 - Кф (землі комерційного використання), 1,75 - Км2 зональний коефіцієнт; 0,1299 - площа земельної ділянки в гектарах (оскільки згідно програмного забезпечення ІС Податковий блок площа земельної ділянки зазначається в га).

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що застосований контролюючим органом алгоритм обчислень не враховує лише арифметичний показник питомої ваги загальної площі нежитлових приміщень заявника у будівлі літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 у площі земельної ділянки, яку будівля літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 фізично займає на місцевості (тобто на поверхні землі).

Підсумовуючи викладені вище обставини та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскарженого рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах забезпечено дотримання вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України в частині визначення заявнику грошового зобов`язання з плати за землю у формі земельного податку за розміщення нерухомого майна заявника (1.298,8 кв.м.) у частині будівлі в літ. А-3, за адресою: АДРЕСА_1 (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера) у сумі 7664,02 грн. (31933,40 грн. за податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 14.03.2018 р. № 763185-1309-2038 *24% як показника питомої ваги площі належних заявнику приміщень відносно загальної площі будівлі). Також суд вказав, що у цій частині матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність податкового обов`язку заявника, а дефекти (вади, недоліки) у проведених контролюючим органом розрахунках у даному конкретному випадку не здатні призвести до наслідку звільнення заявника від виконання реально існуючого податкового обов`язку.

Надаючи оцінку цим висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що учасниками справи визнані обставини відсутності у Державному земельному кадастрі відомостей про реєстрацію за заявником речових прав на вищезазначену земельну ділянку.

В свою чергу, контролюючий орган при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення виходив з того, що за змістом ст.ст. 120, 206 ЗК України, ст. 377 ЦК України, п. 287.1 ст. 287 ПК України обставини відсутності у державному земельному кадастрі даних про земельну ділянку під належними заявнику об`єктами нерухомого майна у даному випадку не можуть бути сприйняті судом як підстава для звільнення від виконання податкового обов`язку за вказану вище земельну ділянку, нарахування податку за яку є співмірним до загальної площі нежитлових приміщень заявника. Також відповідач послався на те, що ОСОБА_1 самостійно надавав розрахунки земельного податку в період з 2004 по 2006 роки, на підтвердження чого надано розрахунки позивача за 2004-2006 роки.

Щодо цих доводів колегія суддів зазначає, що п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пп. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Відповідно до пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051, до Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про земельні ділянки, зокрема як нормативна грошова оцінка: значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з пп. 8 п. 22 цього Порядку.

Відповідно до п. 2-1 Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213 (яка була чинною на момент винесення спірного податкового повідомлення-рішення), дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Згідно з ч. 5 ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» на отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що після набуття чинності ПК України, єдиною підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а тому, жодні розрахунки чи інші обчислення, зроблені не на підставі даних державного земельного кадастру, а також даних про загальну площу об`єктів нерухомості (у випадку нарахування земельного податку за земельну ділянку, що перебуває у користуванні декількох осіб), не можуть вважатись підставою для нарахування податкових зобов`язань платнику податку земельного податку. В свою чергу, приписи ПК України виключають можливість самостійного визначення фізичними особами суми податкового зобов`язання, а отже і бази оподаткування.

В межах спірних правовідносин відповідачем не надано відомостей із державного земельного кадастру про земельні ділянки, які знаходяться під приміщеннями, що належать ОСОБА_1 , що свідчить про те, що розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами ПК України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що п. 286.6 ст. 286 ПК України передбачено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Враховуючи вищенаведені правові норми та обставини справи, позивач як власник нежитлових приміщень в багатоповерховій будівлі наділений обов`язком вносити до бюджету плату за землю (земельний податок) пропорційно до площі нежитлової будівлі, яка йому належить. Втім, такий податок нараховується контролюючим органом виключно із врахуванням (на підставі) даних державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України).

В свою чергу, судом встановлено, що контролюючим органом під час нарахування земельного податку не враховувались та не використовувались дані Державного земельного кадастру та помилково враховувалась загальна площа земельної ділянки без визначення її пропорційності до площі нежитлового приміщення, яке належало позивачу.

Крім того, згідно з абз. 6 п. 58.1 ст. 58 ПК України до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду відповідачем не надано розрахунок до податкового повідомлення-рішення, а лише надано корінець податкового повідомлення-рішення форми Ф № 763185-1309-2038 від 14.03.2018.

Також суд враховує, що питання використання земельних ділянок без належного оформлення відповідного права, яке може свідчити про можливе порушення вимог земельного законодавства, не є предметом спору у цій справі.

На підставі наведених вище обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 763185-1309-2038 від 14.03.2018. є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Що стосується питання розподілу судових витрат у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.

Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд указав, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.

Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції, заявником було надано: договір про надання правової допомоги від 02.09.2020 р. № 42/09-2020, додаткову угоду від 05.05.2024 р. із досягненням згоди про фіксовану суму гонорару у 10000,00 грн., ордер серії АХ № 1105935.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції заявником було надано: договір про надання правової допомоги від 02.09.2020 р., додаткову угоду від 05.05.2024 р. із досягненням згоди про фіксовану суму гонорару у 10000,00 грн., ордер серії АХ № 1105935, а також акт виконаних робіт № 1 до Договору про надання правової допомоги від 02.09.2020 р. № 42/09-2020, датований 19.07.2024 р.

За змістом додаткової угоди, сторони погодили, що: відповідно до п. 6.2. Договору № 42/09-2020 від 02.09.2020 сторони погодили, що гонорар Адвокатського бюро за ведення справи, визначеної у п. 1 даної додаткової угоди, у суді першої інстанції становить 10000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок) гривень у будь-якому випадку, навіть у разі ухвалення судом рішення не на користь Клієнта; відповідно до п. 6.2. Договору № 42/09-2020 від 02.09.2020 сторони погодили, що гонорар Адвокатського бюро за ведення справи, визначеної у п. 1 даної додаткової угоди, у суді апеляційної інстанції становить 10000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок) гривень у будь-якому випадку, навіть у разі ухвалення судом рішення не на користь Клієнта.

Зі змісту акту виконаних робіт вбачається, що адвокатське бюро надало Клієнту професійну правничу допомогу у Другому апеляційному адміністративному суді при розгляді справи № 820/4560/18, а саме: підготовлено апеляційну скаргу від 01.07.2024 - витрачено 3 години; вивчено апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області та підготовлено відзив на апеляційну скаргу від 19.07.2024 - витрачено 2 години. Загальний час, витрачений Адвокатським бюро на надання вищевказаної правової допомоги, становить 5 години. Згідно із п. 3 Додаткової угоди № 1 від 05.05.2024 до Договору № 42/09-2020 від 02.09.2020 гонорар Адвокатського бюро за надання професійної правничої допомоги Клієнту у суді апеляційної інстанції становить 10000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок) гривень, які мають бути сплачені Клієнтом протягом 30 календарних днів з моменту ухвалення судом апеляційної інстанції постанови по справі.

Колегія суддів зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 р. по справі № 340/4492/22 (адміністративне провадження № К/990/12857/23) судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару у фіксованій сумі у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат.

Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Колегія суддів зазначає, що участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19.

Таким чином, надаючи оцінку співмірності заявленої до відшкодування суми понесених витрат на правничу допомогу в судах першої інстанції та апеляційної інстанцій критеріям, встановленим ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом витраченим адвокатом, враховуючи суть спірних правовідносин, ціну позову, колегія суддів доходить висновку про те, що стягненню на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. (2000,00 грн. за надання правничої допомоги в суді першої інстанції та 1000,00 грн. за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції).

Також, у відповідності до ст. 139 КАС України стягненню на користь позивача підлягають витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 2607,77 грн.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 по справі № 820/4560/18 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 14.03.2018 № 763185-1309-2038 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 31933,40 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2607,77 (дві тисячі шістсот сім) гривень 77 коп та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. ЧалийСудді І.М. Ральченко В.В. Катунов Повний текст постанови складено 07.10.2024.