Постанова

від 17.09.2024 по справі 461/8820/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/8820/23 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.

Провадження № 22-ц/811/1629/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря Матяш С.І.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача виконавчого комітету

Львівської міськоїради Вовк І.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Рембуд» про відшкодування шкоди, завданої рішенням органу місцевого самоврядування,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути солідарно з відповідачів майнову шкоду в розмірі 841331 грн. 40 коп., завдану внаслідок виконання незаконного рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про демонтаж самочинно збудованої альтанки.

Позовні вимоги позивачка обгрунтовувала тим, що вона разом із ОСОБА_3 є співвласники квартири АДРЕСА_1 . З метою відновлення будівлі альтанки на території будинку ними було замовлено виготовлення проектної документації капітального ремонту огорожі з відновленням та влаштуванням будівлі альтанки індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 та, в подальшому, у червні 2020 року здійснено вказане будівництво.

Однак, на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №889 від 09.10.2020 року «Про відновлення водозабірної колонки на АДРЕСА_3 » Львівським комунальним підприємством (далі ЛКП) «Рембуд» було демонтовано будівлю альтанки.

Не погодившись із вказаним рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради, замовники будівництва ОСОБА_3 та ОСОБА_2 оскаржили таке в судовому порядку і рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року у справі №461/2863/21 визнано протиправним пункт 5 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №889 від 09.10.2020 року (про демонтаж самовільно встановленої на території земель комунальної власності споруди).

Зазначає, що внаслідок виконання незаконного рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №889 від 09.10.2020 року було знищено будівлю альтанки, чим їй завдано майнову шкоду у вказаному вище розмірі.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2 , просить його скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що суд повністю мотивував своє рішення з посиланням на законодавство, яке регулює порядок будівництва об`єктів містобудування та самочинне будівництво, і дійшов помилкового висновку про те, що вона ( ОСОБА_2 ) мала звернутися за розробленням проектної документації на будівництво та отримання відповідних дозволів, пов`язаних із проведенням будівництва, тобто допустила порушення статтей 29, 30, 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст.376 ЦК України.

Наголошує, що предметом спору в даній справі не є вирішення питання законності чи незаконності будівництва огорожі та альтанки на прибудинковій території, прилеглій до будинку АДРЕСА_2 , а відшкодування шкоди, яка завдана внаслідок незаконного демонтажу (знищення) огорожі та альтанки, будівництво яких здійснювалось за її кошти та кошти ОСОБА_3 .

Зауважує, що огорожа прибудинкової території перебувала в незадовільному стані, тому вона і ОСОБА_3 , як співвласники цього будинку прийняли рішення привести її до належного стану.

Додає, що будинок АДРЕСА_2 знятий з балансу місцевих рад, а відтак, не перебуває у комунальній власності Львівської міської ради та на балансі жодного із комунальних підприємств Львівської міської ради, тому вони, як співвласники будинку, в силу ст.ст.322, 328, 331 та 382 ЦК України, реалізували своє право та обов`язок щодо користування спільним майном багатоквартирного будинку та зробили відновлення (ремонт) огороджувальної конструкції цього будинку та відновили альтанку (інше обладнання будинку), які розташовані на його прибудинковій території

Окрім того, вважає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №406 від 07.06.2017 року «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію», дозвільні документи на відновлення огорожі та альтанки законодавством не вимагаються.

Також зазначає, що суд першої інстанції повинен був урахувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року у справі №461/2863/21, яким визнано протиправним та скасовано п.5 вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування щодо демонтажу самовільно встановленої споруди на АДРЕСА_2 .

Наголошує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року встановлено протиправність дій відповідачів, а також доведено причинно-наслідковий зв`язок між незаконним рішенням відповідача та шкодою, яка була заподіяна внаслідок незаконного демонтажу.

Додає, що право на відшкодування шкоди виникло у зв`язку з тим, що відповідач вчинив протиправні дії по знесенню будівлі, оскільки порушив процедуру її знесення, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, а відтак, здійснив демонтаж альтанки без законної на те підстави.

Зауважує, що відповідачі не довели відсутність своєї вини у спричиненні шкоди їй, як потерпілій, більше того, відповідачем ЛКП «Рембуд» невідкладно було здійснено демонтаж майна, в результаті чого вивезено матеріали та сміття, що унеможливлює проведення експертизи щодо вартості використаних матеріалів. Додає, що будівля огорожі та альтанки була знесена бульдозером, а не демонтована з можливістю повторного використання матеріалів, тому вона зазнала матеріальних збитків з вини відповідача.

Позивач вважає, що на підтвердження завданої майнової шкоди та її розміру подала достатньо письмових доказів, зокрема, докази витрат на оплату за виготовлення проектно-кошторисної документації, придбання будівельних матеріалів (видаткові накладні, рахунки, платіжні інструкції, меморіальний ордер, товарні чеки, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), підсумкову відомість ресурсів, довідку про вартість виконаних будівельних робіт тощо, яким суд не дав належної оцінки.

Наголошує, що докази витрат позивача на оплату за виготовлення проектно-кошторисної документації, придбання будівельних матеріалів, а саме видаткові накладні, рахунки, платіжні інструкції, меморіальний ордер, товарні чеки є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Такі платіжні документи свідчать про придбання позивачем будівельних матеріалів, які були використанні під час ремонту огорожі та встановлення альтанки, а оплата була здійснена в період проведення вищевказаних робіт.

Вважає безпідставним посилання суду на висновок судового експерта ОСОБА_4 №08/24 від 05.04.2024 року про невідповідність розробленої ФОП ОСОБА_5 проектно-кошторисної документації вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а саме: ДСТУ Б Д 1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва», які діяли станом на час її складення, тобто 20.04.2020 року, оскільки це не спростовує існування понесених витрат на розробку та виготовлення проектно-кошторисної документації, закупівлю будівельних матеріалів та виконання будівельних робіт з відновлення огорожі та альтанки.

При цьому, зазначає, що подана проектно-кошторисна документація була повторно роздрукована при підготовці позовної заяви, тобто в 2023 році, а на той час діяла оновлена версія програмного комплексу АВК 5 (3.8.3), з автоматичним оновленням, проте, розрахунок кошторисної вартості будівельних робіт був здійснений саме до початку будівельно-ремонтних робіт.

Окрім того, позивач просить врахувати, що їхньою стороною було заявлене клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення із вищезазначеним висновком експерта, оскільки його копію не було направлено відповідачем, проте, суд відмовив у задоволенні такого клопотання, не дослідивши в повній мірі документів, які були покладені в основу проектно-кошторисної документації, виготовленої ФОП ОСОБА_5 , та не надавши їм можливості подати свої заперечення на цей експертний висновок, що є порушенням процесуальних прав позивача, а відтак, загалом її права на захист.

14.06.2024 року виконавчий комітет Львівської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апелянта.

В заперечення доводів позивача, виконавчий комітет Львівської міської ради додатково зазначив, що відповідно до отриманої інформації від засновника програмного комплексу АВК «НВФ «АВК СОЗИДАТЕЛЬ», ФОП ОСОБА_5 не є і ніколи не був зареєстрованим користувачем ТОВ «НВФ «АВК СОЗИДАТЕЛЬ», тому всі розроблені ним документи за допомогою ПК АВК-5 є протизаконними діями та суперечать Закону України «Про авторське право та суміжні права», відтак, ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 не мали права працювати в ПК АВК-5 та їм не відомі принципи роботи ліцензійної програми ПК АВК-5.

В судове засідання апеляційного суду представник відповідача ЛКП «Рембуд» не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавав, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом у його відсутності.

Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони відповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 155,8 кв.м, до якої входять чотири житлові кімнати, житловою площею 91,2 кв.м., кухня та комора у підвалі, площею 38,4 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №889 від 09.10.2020 року «Про відновлення водозабірної колонки на АДРЕСА_3 », з метою відновлення водозабірної колонки та належного обслуговування систем водопостачання і водовідведення на АДРЕСА_3 вирішено:

1)відновити водозабірну колонку на АДРЕСА_3 ;

2)визначити ЛМКП «Львівводоканал» виконавцем робіт з ремонту мереж холодного водопостачання та систем водовідведення і встановлення водозабірної колонки на АДРЕСА_3 ;

3)ЛМКП «Львівводоканал» забезпечити виконання робіт з ремонту мереж холодного водопостачання та систем водовідведення і встановлення водозабірної колонки на АДРЕСА_3 ;

4)ЛМКП «Львівводоканал» після виконання зазначених робіт передати витрати на баланс Личаківської районної адміністрації;

5)ЛКП «Рембуд» за участю представника Личаківської районної адміністрації демонтувати самовільно встановлену на території земель комунальної власності споруду на АДРЕСА_3 .

Той факт, що на підставі вказаного вище рішення виконавчого комітету Львівської міської ради демонтовано самовільно встановлену на території земель комунальної власності споруду на АДРЕСА_3 , визнається сторонами і підтверджується інформацією з вебсайту Львівської міської ради.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року у справі №461/2863/21, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано пункт 5 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №889 від 09.10.2020 року «Про відновлення водозабірної колонки на АДРЕСА_3 ».

Визнаючи протиправним пункт 5 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №889 від 09.10.2020 року, адміністративний суд виходив із того, що об`єкти самочинного будівництва підлягають знесенню виключно за рішенням суду, а тому, відповідач, приймаючи рішення про демонтаж самовільно встановленої на території земель комунальної власності споруди на АДРЕСА_3 , вийшов за межі своїх повноважень.

Частиною першоюстатті 22ЦК Українипередбачено,що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зп.1ч.2ст.22ЦК України,збитками,зокрема,є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) .

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3 ст.22 ЦК).

Згідно з ч.4 ст.22 ЦК України, на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно з вимогами частин першої та другої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом місцевого самоврядування, передбачено положеннями статті 1173 ЦК України, відповідно до якої, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується органом місцевого самоврядування незалежно від його вини.

Отже, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв`язок між протиправними діями завдавача і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду, якщо така є обов`язковою підставою для відповідальності.

За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

З правового аналізу наведених вище норм ЦК України слід дійти висновку, що лише законні права та інтереси особи підлягають захисту у спосіб відшкодування шкоди.

Судом встановлено, що згідно з робочою документацією «Капітальний ремонт огорожі з відновленням та влаштуванням будівлі альтанки індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 », розробленою ФОП ОСОБА_5 , замовниками проектно-кошторисної документації є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

За вихідними даними цієї документації, передбачався капітальний ремонт огорожі з відновленням зруйнованої будівлі альтанки індивідуального житлового будинку, за основу для якого взято аналоги схожих проектних рішень в історичній частині Львова, як альтанка на розі вулиць Котляревського-Метрологічна. При цьому, самого взірця альтанки по АДРЕСА_2 , яка за позицією сторони позивача, була зруйнована, матеріали проектної документації не містять.

Також із проектної документації встановлено, що спорудження альтанки планувалось на бетонному стрічковому фундаменті, а відтак, така не належить до тимчасових споруд.

Не спростованим стороною позивача є й той факт, що демонтована будівля альтанки була споруджена на землях комунальної власності самочинно, що також підтверджується й рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року у справі №461/2863/21, яким, визнано протиправним пункт 5 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №889 від 09.10.2020 року про демонтаж будівлі, лише з тієї підстави, що рішення про демонтаж об`єкта самочинного будівництва приймається судом.

Частиною першоюстатті 376ЦК Українивизначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 ЦК).

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 ЦК).

Згідно з ч.4 ст.376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст.376 ЦК).

Згідно з ч.6 ст.376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Загальновідомим є той факт, що будинок на АДРЕСА_2 є пам`яткою архітектури місцевого значення (рішення виконкому Львівської обласної ради №227 від 17.07.1990 року), розташований в межах буферної зони ЮНЕСКО, в історичному ареалі м. Львова.

Згідно зі ст.22 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.

Статтею 24 цього Закону передбачено, що використання пам`ятки повинно здійснюватись відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать виконавчий орган сільської, селищної, міської ради (ст.3 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). У м. Львові таким органом є управління охорони історичного середовища Львівської міської ради.

Згідно ч.4 ст.32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Отже, враховуючи розташування спірного об`єкта будівництва в історичному ареалі м. Львова, буферній зоні ЮНЕСКО, що є загальновідомим фактом, відображеним на сайті Львівської міської ради, перед розробленням проектної документації на будівництво необхідно отримати дозвіл органу охорони культурної спадщини, чого позивачем дотримано не було.

Окрім того, зважаючи на те, що будівництво спірної будівлі (споруди) здійснювалось на території історичного ареалу, охоронній зоні пам`ятки місцевого значення, такий об`єкт будівництва не міг відноситись до об`єктів із незначним класом наслідків (СС1), а отже, проект будівництва альтанки мав обов`язково пройти експертизу (ч.4 ст.31, ст.32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відтак, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт отримання в установленому законом порядку дозвільної документації для облаштування альтанки та/або для її відновлення, що виключало правові підстави для її встановлення, а тому вказане будівництво є самочинним.

Також необхідно зазначити, що відповідно до висновку судового експерта ФОП ОСОБА_4 №08/24 від 05.04.2024 року, складеного за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, розроблена проектно-кошторисна документація «Капітальний ремонт огорожі з відновленням та влаштуванням будівлі альтанки індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 » не відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а саме, ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» діючого станом на час її складання (20.04.2020 року). Невідповідність полягає у застосуванні ресурсних елементних кошторисних норм, розрахунку вартості проектних робіт, суми коштів на здійснення авторського нагляду, кошторисного прибутку (П), коштів на покриття адміністративних витрат будівельних організацій (АВ) не у відповідності до вимог ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва». Застосування ресурсних елементних кошторисних норм, визначення вартості проектних робіт, суми коштів на здійснення авторського нагляду, кошторисного прибутку (П), кошти на покриття адміністративних витрат будівельних організацій (АВ) здійснено відповідно «Настанови з визначення вартості будівництва», що вступила в дію лише 01.11.2021 року та не діяла на час розроблення проектно-кошторисної документації.

Ураховуючи наведені вище норми матеріального права й встановлені обставини справи, а саме, те, що спірна будівля альтанки була розміщена на землях комунальної власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради і є об`єктом самочинного будівництва, підстав для висновку про те, що позивач ОСОБА_2 звернулась з даним позовом для захисту свого законного права, зокрема, як власника нерухомого майна, немає.

Позивачка може бути лише власником будівельних матеріалів, використаних у процесі самочинного будівництва, разом з тим, в матеріалах справи немає належних доказів на підтвердження дійсної кількості та вартості використаних в процесі самочинного будівництва будівельних матеріалів, а також придбання їх саме позивачкою.

Доводи позивачки про те, що внаслідок знесення спірної будівлі було вивезено матеріали та сміття, що унеможливлює проведення експертизи щодо вартості використаних матеріалів, а також повторне їх використання, є безпідставними, оскільки доказів на підтвердження того, що позивачка вживала заходів для самостійного (добровільного) демонтажу спірної альтанки з метою збереження використаних в процесі її будівництва будівельних матеріалів, немає.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що за положеннями ч.6 ст.376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене, чого в даному випадку немає.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору про недоведеність та безпідставність заявлених позивачкою вимог і не вказують на допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У зв`язку з перебуванням одного із членів колегії суддів у відрядженні 26 та 27 вересня 2024 року, повний текст постанови складений у перший робочий день після відрядження 30 вересня 2024 року.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 30 вересня 2024 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич