Постанова

від 24.09.2024 по справі 140/90/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/90/20 пров. № А/857/13697/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,

з участю секретаря судового засідання : Скрутень Х.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представниці позивача ОСОБА_1 - Андріяш Наталії Валеріївни на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року про відмову в ухваленні додаткового рішення (постановлену головуючим-суддею Дмитруком В.В., час проголошення судового рішення 11 год 31 хв у м. Луцьку, повний текст судового рішення складено 15 травня 2024 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (за участі третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано оспорювані накази, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ з 27.12.2019 та стягнуто із ЗМУ МЮ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2019 по 23.04.2024 включно у сумі 806877,59 грн (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

29.04.2024 до суду представницею позивача ОСОБА_2 подано заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій вона просить стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу (правову допомогу) у розмірі 51000 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.05.2024 в ухваленні додаткового рішення по справі №140/90/20 було відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представниця позивача ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в обґрунтування доводів якої зазначає, що прибутковий касовий ордер на суму 51 000, 00 грн є не єдиним документом, що подавався позивачем на обґрунтування витрат на правничу допомогу. Як вбачається з матеріалів справи корінець прибуткового касового ордера підкріплений іншими доказами, котрі підлягали дослідженню в сукупності, а саме актом виконаних робіт (наданих послуг) від 29.04.2024, з якого чітко видно в якій справі ОСОБА_1 здійснив оплату послуг адвоката у саме такому розмірі та на підставі якого саме договору (з зазначенням дати договору), а також у якій саме справі (з зазначенням номеру даної справи). розрахунком суми гонорару з якого чітко вбачається судові засідання саме у даній справі (по датах), перелік процесуальних документів саме у даній справі та сума гонорару за надану правову допомогу - 51 000, 00 грн. Поза увагою суду також залишився той факт, що в провадженні Волинського окружного адміністративного суду відсутні інші спори за позовом того ж позивача, а тому мотивація суду щодо відсутності в прибутковому касовому ордері посилання на номер конкретної справи на думку апелянта є невірною. Тому просить її скасувати та задовольнити заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, представницю позивача ОСОБА_2 , яка підтримала апеляційну скаргу, представниць відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які заперечили проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити та прийняти постанову, якою заяву представниці позивача ОСОБА_2 задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відмовляючи в ухваленні додаткового судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що надані стороною позивача докази не можуть свідчити про оплату за надані послуги, і у свою чергу про понесені судові витрати на професійну правничу допомогу, оскільки надана квитанція до прибуткового касового ордера №16/24 від 29.04.2024 містить виправлення в сумі оплати (в числовому визначенні), підставу - договір про надання правової допомоги від 02.01.2024, у той час, як договір про надання правничої допомоги укладений іншою датою 02.01.2020, а підпис власне представника позивача, а не головного бухгалтера / касира.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно п.3 ч.1, ч.3 ст.252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до ч.1, 2 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом п.1 ч.3, ч.4 ст.134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Так, у даному випадку, на підтвердження витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, представницею позивача ОСОБА_2 суду було надано копії договору про надання (правової) правничої допомоги від 02.01.2020, додаткової угоди від 02.01.2020, акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 29.04.2024, розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу від 29.04.2024 та квитанції до прибуткового касового ордера №16/24 від 29.04.2024.

Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

06.05.2024 до суду надійшло заперечення від представниці МЮ України, у якому вона просить відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Як вбачається зі змісту ухвали, підставою для відмови у компенсації витрат на професійну правничу допомогу слугувало те, що надані позивачем докази не свідчать про їх оплату, при цьому, суд першої інстанції зазначив, що надана до прибуткового касового ордера квитанція №16/24 від 29.04.2024 містить виправлення у сумі оплати (в числовому значенні).

Колегія суддів погоджується з доводами представниці позивача про те, що прибутковий касовий ордер №16/24 від 29.04.2024 жодних виправлень в сумі не містить. Верхня частина цифри 5 містить потовщення (наведена сильніше ручкою синього кольору), однак таке потовщення у жодному випадку не можна вважати виправленням.

При цьому, прибутковий касовий ордер містить словесну розшифровку числового значення внесеної суми, а саме прописом під цифрою вказано: п`ятдесят одна тисяча гривень, що чітко співпадає з цифрою.

Більше того, колегія суддів звертає увагу на те, що прибутковий касовий ордер на суму 51000,00 грн є не єдиним документом, що подавався представницею позивача на обґрунтування витрат на правничу допомогу.

Разом з тим, досліджуючи надані адвокатом документи та заперечення представниці відповідача на предмет співмірності заявленої суми правничою допомоги, колегією суддів вразовано наступне.

Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує : чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 по справі №910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 по справі №927/153/22).

Доречно наголосити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Таким чином, заявлені представницею позивача до відшкодування 51000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат є не співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в період апеляційного провадження, з реальним часом, затраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

У той же час, враховуючи фактичний об`єм наданих адвокатом послуг, співмірність суми витрат зі складністю справи, відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, беручи до уваги доведеність позивачем відповідно до вимог ст.77 КАС України надання йому послуг професійної правничої допомоги, наявність заяви відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що заяву адвоката Андріяш Н.В. слід задовольнити частково.

Колегія суддів врахувує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.01.2021 по справі №280/2635/20 та позицію Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 21.01.2020 по справі №904/1038/19, відповідно до яких, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 21.08.2020 по справі №520/2915/19 вказав, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, про що, зокрема, відзначено у п.95 рішення по справі Баришевський проти України (Заява №71660/11), п.80 рішення у справі Двойних проти України (Заява №72277/01), п.88 рішення у справі Меріт проти України (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п.154 рішення ЄСПЛ по справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно ст.41 Конвенції, Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 по справі №826/841/17.

У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), заява №31107/96, п.55).

У справі Черніус та Рінкевичюс проти Литви (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви №73579/17 та №14620/18, п.71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах Beinaroviс and others v. Lithuania, заява №70520/10, п.140 та Radchikov v. Russia, заява №65582/01, п.50).

ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення п.1 ст.6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (п.74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах Stankiewicz v. Poland, заява №46917/99, п.75).

Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі Zubac v. Croatia (заява № 40160/12, п.76-86).

Аналізуючи подані представницею позивача докази, з урахуванням клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, враховуючи складність та значення справи для сторін, час витрачений на участь у судових засіданнях, колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення заяви частково та стягнення співмірно за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів у справі - МЮ України, ГТУЮ та ЗМУ МЮ витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 134, 139, 252, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представниці позивача ОСОБА_1 - Андріяш Наталії Валеріївни задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року по справі №140/90/20 скасувати та прийняти постанову, якою заяву представниці позивача ОСОБА_1 - Андріяш Наталії Валеріївни про компенсацію судових витрат по даній справі задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 00015622), Головного територіального управління юстиції у Волинській області (ЄДРПОУ 43316368), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Міністерства юстиції України) (43316386) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 07.10.24, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Кухтея Р.В. у період з 02.10.2024. по 04.10.2024 включно у відрядженні.