Ухвала

від 12.12.2024 по справі 140/90/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 140/90/20

провадження № К/990/45310/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Смоковича М. І., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (за участі третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и в :

25 листопада 2024 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд».

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що автор скарги як підставу касаційного оскарження судових рішень зазначив пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження автор касаційної скарги покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування частин першої та другої статті 235 Кодексу законів про працю України у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 440/395/20.

Верховний Суд зауважує, що у разі, коли автор касаційної скарги уважає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, необхідним є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами (пункт, частину, статтю); 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку суду, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

Так, у постанові 22 квітня 2021 року у справі № 440/395/20, на яку покликається автор касаційної скарги, Верховний Суд досліджував питання, зокрема, застосування положень частини третьої статті 235 Кодексу законів про працю України - зміну формулювання причин звільнення, а не питання порушення роботодавцем установленого законом порядку звільнення працівника, що свідчить про незаконність такого звільнення та в силу частин першої і другої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Варто зазначити, що ця справа переглядалась у касаційному порядку, за наслідком якого справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій застосовувалась відповідна правова позиція Верховного Суду.

Наведене свідчить про необґрунтованість посилання автора касаційної скарги на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також в обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження автор скарги покликається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме щодо необхідності відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі № 140/8173/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21 та від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22, щодо застосування пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у подібних правовідносинах.

Суд звертає увагу автора касаційної скарги, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.

Так, відступленням від висновку варто розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), або зміни суспільного контексту.

Тобто у касаційній скарзі автор має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього варто відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання автора скарги оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставним покликання автора касаційної скарги на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Обґрунтування ж підстав касаційного оскарження судового рішення зводиться до викладення обставин справи, цитування нормативно-правових актів та незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі заявник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням (рішеннями) із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Автор касаційної скарги повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку автора касаційної скарги, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо автор касаційної скарги вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку автора касаційної скарги останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Автор касаційної скарги повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі № 140/90/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (за участі третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не оскаржується.

Суддя М. І. Смокович