Ухвала

від 07.10.2024 по справі 200/5637/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №200/5637/23

адміністративне провадження № К/990/28679/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько М. В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі №200/5637/23 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року та по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн;

зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних йому суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн;

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної йому суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних йому суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, залишеним без змін Першого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01 січня 2021 року по 19 липня 2022 року та з 01 липня 2023 року по 29 лютого 2024 року включно та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 року - 3028,00 грн.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати позивачу суддівської винагороди за період 01 січня 2021 року по 19 липня 2022 року та з 01 липня 2023 року по 29 лютого 2024 року включно та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 19 липня 2022 року та з 01 липня 2023 року по 29 лютого 2024 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язано Донецький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 19 липня 2022 року та з 01 липня 2023 року по 29 лютого 2024 року та допомогу на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення зазначених недоліків протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали. Виявлені недоліки скаржнику запропоновано усунути шляхом подання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями і доказами; та уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань.

16 вересня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про поновлення строку на касаційне оскарження та заява про усунення недоліків.

У зв`язку з перебуванням у відрядженні суддів Верховного Суду Загороднюка А.Г. у період з 20 вересня 2024 року по 01 жовтня 2024 року (наказ від 13 вересня 2024 року № 31/0/54-24), Соколова В. М. у період з 02 жовтня 2024 року по 04 жовтня 2024 року (наказ від 01 жовтня 2024 року № 34/0/54-24) питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою вирішується в перший день після виходу суддів з відрядження.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування конкретного способу захисту у цій справі, викладених у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 і № 200/606/18, від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19, від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19, від 26 жовтня 2021 року у справі №766/20797/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18.

Також вказує, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 2- 3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 щодо реалізації судом першої інстанції права виходу за межі позовних вимог.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Всупереч вищенаведеному, скаржником чітко не зазначено норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не доведено подібності правовідносин у цій справі та у наведеній справі.

Аналізуючи доводи заявника, Суд зауважує, що посилаючись у тексті скарги на правові позиції Верховного Суду, скаржник лише зазначає постанови, проте аргументи зводяться до незгоди позивача з вимогою про здійснення фінансування суду з Єдиного рахунку державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь судів. На переконання скаржника суди мали задовольнити вимогу про зобов`язання ДАС України здійснити фінансування за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020).

Такі доводи не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не наведено належного обґрунтування того, що висновки судів у цій справі суперечать правовій позиції Верховного Суду, сформованій у такій категорії справ.

Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання належного захисту порушених прав в частині спірних правовідносин, які виникли щодо належної суддівської винагороди.

Пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Разом з тим, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт та зазначення щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок.

Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Проте, в порушення зазначених вимог, скаржник не указав конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок та не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Враховуючи викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Окрім того, скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує, що судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані у справі докази, неповно встановлено обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Посилання скаржника на здійснення відповідного фінансування, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України та не містить підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 353 КАС України.

Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачені нею підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Доводи скаржника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування судами обставин справи, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 02 вересня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху в частині обгрунтвання підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

За наслідками не виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, відповідно до частини другої статті 332 КАС України передбачено, що до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Виходячи з положень зазначеної вище норми та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України суддя повертає касаційну скаргу заявникові, якщо він не усунув недоліки скарги, яка залишена без руху.

Враховуючи, що у встановлений строк недоліки касаційної скарги не усунуто, касаційну скаргу слід повернути скаржнику.

Керуючись статтями 169, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі №200/5637/23 повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Соколов

Судді А. Г. Загороднюк

Л. О. Єресько