Постанова

від 13.01.2025 по справі 200/5637/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року справа №200/5637/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року (головуючий суддя І інстанції Секірська А.Г.), складену у повному обсязі 05 листопада 2024 року, про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог, у справі № 200/5637/23 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецького окружного адміністративного суду (відповідач), Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.2024, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 включно та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,.00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 року 3028,00 грн;

зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 включно та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнано протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;

зобов`язано Донецький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 та допомогу на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.2024, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн; зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити.

Постановою Верховного Суду від 12.09.2024 ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 200/5637/23 скасовано, справу № 200/5637/23 у частині позовних вимог ОСОБА_1 , які залишені без розгляду, направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

16.10.2024 справа № 200/5637/23 надійшла до Луганського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18.10.2024 прийнято до провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн; зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; визнання протиправною бездіяльності ДСА щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; зобов`язання ДСА здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; залишено позовну заяву без руху після відкриття провадження у справі; запропоновано позивачу протягом 5-ти (п`яти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) заяви про поновлення строку звернення до суду з 20.07.2022 по 30.06.2023 з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин, що унеможливили подати позов до суду в строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, який завершився з відміною дії карантину 30 червня 2023 року.

23.10.2024 на виконання вимог ухвали суду від 18.10.2024 позивач надав заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог з 20.07.2022 по 30.06.2023.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України в частині про визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн; зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; визнання протиправною бездіяльності ДСА щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; зобов`язання ДСА здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн залишено без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, зазначено, що на момент нарахування суддівської винагороди за спірний (в частині оскарження) період, ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належних їм сум заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.

При цьому, вказано, що суд першої та апеляційної інстанції неправильно застосував норми ст. 233 КЗпП у співставленні з п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку, що починаючи з 01 липня 2023 року позивач мав три місяці для звернення до суду з позовом 01 жовтня 2023 року.

Вважає, що строк звернення до суду із даним позовом позивачем не пропущеним.

Позивач та представники відповідачів в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частинами 1-3статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Слід наголосити на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

У постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Водночас колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зістаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 виснувала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

У постанові від 13 лютого 2024 року у справі № 140/9165/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що питання поновлення пропущених процесуальних строків вирішується судом в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Найпоширенішими підставами, за яких може бути поновлений пропущений строк звернення до суду, є, зокрема, форс-мажорні обставини або такі, що перебували поза контролем особи (аварії, катастрофи, природні явища) та інші об`єктивні причини, що не залежали від її волі (тяжка хвороба, неправомірні дії інших осіб тощо). Водночас, у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об`єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Разом із тим, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX), адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі №280/6779/22 та у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 380/14039/22.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим, Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.».

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та від 17.08.2023 року у справі № 380/14039/22.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Верховним Судом у постанові від 12.09.2024 у даній справі № 200/5637/23 зроблено такий висновок:

«Беручи до уваги те, що помилка судів першої та апеляційної інстанцій у тлумаченні норм права призвела до того, що позивачу фактично не було надано можливості подати заяву про поновлення строку звернення до суду та зазначити причини, що унеможливили подати позов до суду в строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, який завершився з відміною дії карантину 30 червня 2023 року, висновки судів попередніх інстанцій про неповажність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 30 червня 2023 року є передчасними».

Також Верховним Судом у цій постанові зазначено, що аналіз статті 123 КАС України, яка визначає наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, вбачається, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання останньому можливості подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини пропуску строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними. Отже КАС України закріплює, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску.

Луганським окружним адміністративним судом ухвалою від 18.10.2024 виконано вимоги, викладені Верховним Судом у постанові від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23, щодо надання можливості позивачеві подати заяву про поновлення строку звернення до суду та зазначити причини, що унеможливили подати позов до суду в строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, який завершився з відміною дії карантину 30 червня 2023 року, відповідно доводи позивача про наявність повторності, яка відповідно до приписів КАС України застосуванню не підлягає, є необґрунтованими.

З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся із позовом до суду для захисту своїх прав 08.10.2023 документ сформований в системі Електронний суд 08.10.2023.

Відповідно до довідки Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2023 № 03-30/217/23 ОСОБА_1 нарахована та виплачена матеріальна допомога до відпустки за 2021 рік у січні 2021 року, за 2022 рік у травні 2022 року, за 2023 рік у травні 2023 року.

Цією ж довідкою підтверджується нарахування та виплата грошового забезпечення судді ОСОБА_1 за період з 20.07.2022 по 30.06.2023, обчисленого виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Верховний Суд у постанові від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23 зробив такі висновки:

«..Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми статті 233 КЗпП України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України, у зв`язку із чим дійшли помилкового висновку, що починаючи з 01 липня 2023 року позивач мав три місяці для звернення до суду з позов до 01 жовтня 2023 року.

Зважаючи на такий правовий підхід обчислення строків звернення до суду та беручи до уваги дату подання позивачем даного позову 08 жовтня 2023 року, суди констатували, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом за період з 20 липня 2022 року по 08 липня 2023 року.

Однак, незважаючи на помилковість у правозастосуванні норм матеріального права, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що про порушення свого права щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в належному розмірі за липень 2023 року позивач міг дізнатися лише після її виплати наприкінці липня 2023 року. З огляду на це суди правильно виснували, що позивач пропустив установлений частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року.

Такий самий підхід застосовується й при обчисленні строку звернення з позовними вимогами щодо допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Суди встановили, що допомога на оздоровлення за 2023 рік ОСОБА_1 виплачена у травні 2023 року. Відповідно, позивач мав право звернутися до суду з позовними вимогами щодо нарахування та виплати цієї допомоги в належному розмірі протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався про суму виплаченої йому допомоги.

Водночас, як уже встановлено, позивач оспорив у судовому порядку дії відповідачів щодо нарахування та виплати допомоги на оздоровлення за 2023 рік у належному розмірі лише 08 жовтня 2023 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України...».

У заяві від 23.10.2024 про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що однією з підстав, що унеможливлювало звернення до суду за захистом своїх прав щодо належного отримання суддівської винагороди було те, що з моменту як почалася повномасштабна війна, позивач, маючи службову квартиру закріплену за ним, яка територіально знаходиться у місті Слов`янськ, де й територіально знаходиться Донецький окружний адміністративний суд, враховуючи, що місто розташоване поряд із лінією фронту, задля безпеки своєї родини, а саме маючи на той час двох (а з липня 2022 року трьох) неповнолітніх дітей, вимушений був виїхати за межі міста у більш безпечний регіон та йому потрібен був час для налагодження побутових умов мешкання моєї родини.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.10.2024 у справі № 990/277/24 наголосила, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Отже, лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку для органу державної влади за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на роботу цього державного органу.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною та підтверджений відповідними доказами.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Суд не заперечує, що в даній справі обставини щодо введення в Україні воєнного стану, необхідність переміщення родини в більш безпечний регіон могли ускладнити дотримання строку звернення до суду, втім зазначені доводи позивача нічим не підтверджені, жодних доказів на підтвердження об`єктивної неможливості звернення до суду у визначені КАС України та КЗпП України строки у період до 30.06.2023, з 30.06.2023 по 08.10.2023 суду не надані.

Щодо доводів позивача, що в діях відповідачів вбачається триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити (що, зокрема, встановлено та підтверджено у рішенні ЛОАС та постановах ПААС та ВС), тому строк з 20.07.2022 по 30.06.2023 апріорі не може бути пропущений, суд наголошує, що Верховним Судом у постанові від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23 підтверджено висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду стосовно частини позовних вимог за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, а справу направлено в цій частині для продовження розгляду з метою встановлення наявності чи відсутності поважних причин для поновлення такого строку.

Тому посилання позивача на відсутність пропуску строку звернення до суду у зв`язку з триваючою бездіяльністю відповідачів є безпідставними.

Стосовно доводів позивача про те, що жорстке питання дотримання строків під час дії карантину, тобто з 20.07.2022 по 30.06.2023, навпаки не пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність, а взагалі дозволяють суб`єкту владних повноважень допускати протиправну бездіяльність в подальшому по відношенню до належної мені заробітної плати, яка складається з суддівської винагороди у належному розмірі, як це передбачено Конституцією України, суд наголошує, що питання дотримання строків під час карантину і після його закінчення були неодноразовим предметом розгляду Верховним Судом, зокрема, і при касаційному перегляді ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі № 200/5637/23.

При цьому, задоволення позовних вимог в частині інших періодів та набрання законної сили судовими рішеннями в такій частині не свідчать про обов`язковість задоволення позовних вимог, які є аналогічними задоволеним, але щодо яких пропущений строк звернення до суду без поважних причин.

Відтак, враховуючи те, що з даним адміністративним позовом позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду 08 жовтня 2023 року, позивачем пропущений строк, передбачений ст.233 КЗпП України на звернення до адміністративного суду з даним позовом (в частині оскаржуваних позовних вимог).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо залишення позовних вимог без розгляду в частині позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції не вбачає порушень норм процесуального права в частині залишення позовних вимог без розгляду, з огляду на норми Кодексу адміністративного судочинства України, як і порушення права на доступ до правосуддя.

Згідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та прийнято ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 311 316, 325, 328, 329, 379 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі № 200/5637/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 січня 2025 року

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

І.Д.Компанієць