Ухвала

від 18.10.2024 по справі 200/5637/23

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 жовтня 2024 року м. ДніпроСправа № 200/5637/23

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецького окружного адміністративного суду (відповідач), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.2024, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 включно та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,.00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 року 3028,00 грн;

зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 включно та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнано протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;

зобов`язано Донецький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 та допомогу на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.2024, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн; зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити.

Постановою Верховного Суду від 12.09.2024 ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 200/5637/23 скасовано, справу № 200/5637/23 у частині позовних вимог ОСОБА_1 , які залишені без розгляду, направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

16.10.2024 справа № 200/5637/23 надійшла до Луганського окружного адміністративного суду.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне прийняти адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що залишені без розгляду ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.2023.

Згідно з пунктами 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Обмеження щодо застосування строків визначених частиною другою статті 233 КЗпП України були встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та скасовані постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 01 липня 2023 року.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Між тим, у подальшому, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені у новій редакції, а саме:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів уважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною.

Підсумовуючи вказане суд резюмує, що до 19 липня 2022 року право позивача на звернення до суду з даним позовом не обмежувалося будь-яким строком, а з 19 липня 2022 року реалізацію цього права закон обмежив трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За таких обставин перебіг тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, для звернення позивача до суду з цим позовом розпочався з 19 липня 2022 року та завершився 19 жовтня 2022 року.

Разом із тим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Таким чином тримісячний строк, визначений статтею 233 КЗпП України, розпочав свій перебіг 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не приписи пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року.

Аналіз статті 233 КЗпП України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України дає підстави дійти висновку, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був «прив`язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Повертаючи справу на новий розгляд в частині позовних вимог, Верховний Суд зробив висновок, про неправильне застосування норми статті 233 КЗпП України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, та, як наслідок помилкового висновку, що починаючи з 01 липня 2023 року позивач мав три місяці для звернення до суду з позов - до 01 жовтня 2023 року.

З огляду на правову позицію викладену Верховним Судом можна зробити висновок, що позивач пропустив установлений частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року.

Такий самий підхід застосовується й при обчисленні строку звернення з позовними вимогами щодо допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Допомога на оздоровлення за 2023 рік позивачу виплачена у травні 2023 року. Відповідно, позивач мав право звернутися до суду з позовними вимогами щодо нарахування та виплати цієї допомоги в належному розмірі протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався про суму виплаченої йому допомоги.

Водночас, як уже встановлено, позивач оспорив у судовому порядку дії відповідачів щодо нарахування та виплати допомоги на оздоровлення за 2023 рік у належному розмірі лише 08 жовтня 2023 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Поряд із цим аналіз статті 123 КАС України, яка визначає наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, вбачається, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання останньому можливості подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини пропуску строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Отже КАС України закріплює, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску.

Згідно із частиною тринадцятою статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених устаттях 160,161цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23, позов підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу п`ятиденного строку з дня отримання зазначеної ухвали суду для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин, що унеможливили подати позов до суду в строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, який завершився з відміною дії карантину 30 червня 2023 року.

Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Прийняти до провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн; зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; визнання протиправною бездіяльності ДСА щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; зобов`язання ДСА здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.

Залишити позовну заяву без руху після відкриття провадження у справі.

Запропонувати позивачу протягом 5-ти (п`яти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) заяви про поновлення строку звернення до суду з 20.07.2022 по 30.06.2023 з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин, що унеможливили подати позов до суду в строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, який завершився з відміною дії карантину 30 червня 2023 року.

Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачеві та вважатиметься неподаною.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя А.Г. Секірська