Ухвала

від 05.11.2024 по справі 200/5637/23

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

05 листопада 2024 року м. ДніпроСправа № 200/5637/23

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецького окружного адміністративного суду (відповідач), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.2024, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 включно та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,.00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 року 3028,00 грн;

зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 включно та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнано протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;

зобов`язано Донецький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 та допомогу на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.2024, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн; зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити.

Постановою Верховного Суду від 12.09.2024 ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 200/5637/23 скасовано, справу № 200/5637/23 у частині позовних вимог ОСОБА_1 , які залишені без розгляду, направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

16.10.2024 справа № 200/5637/23 надійшла до Луганського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18.10.2024 прийнято до провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн; зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; визнання протиправною бездіяльності ДСА щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; зобов`язання ДСА здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; залишено позовну заяву без руху після відкриття провадження у справі; запропоновано позивачу протягом 5-ти (п`яти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) заяви про поновлення строку звернення до суду з 20.07.2022 по 30.06.2023 з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин, що унеможливили подати позов до суду в строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, який завершився з відміною дії карантину 30 червня 2023 року.

23.10.2024 на виконання вимог ухвали суду від 18.10.2024 позивач надав заяву про усунення недоліків.

Згідно із довідкою Луганського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 суддя Секірська А.Г. у період з 03.06.2024 по 07.06.2024, відповідно до наказу Луганського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 № 25-во, перебувала у відпустці.

У зв`язку з чим питання щодо продовження розгляду справи вирішується після закінчення відпустки 05.11.2024.

Заява ОСОБА_1 , подана 23.10.2024 на виконання вимог ухвали суду від 18.10.2024, обґрунтована таким.

Позивач не звертався повторно в загальному порядку до суду, а справа після касаційного оскарження №200/5637/23 була направлена для продовження її розгляду в частині позовних вимог, які вже були залишені без розгляду відповідно до ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.2024.

Позивач зазначив, що період, щодо якого спочатку позовна заява була залишена без руху ухвалою Луганського ОАС від 25.12.2023, а потім залишена без розгляду ухвалою суду від 29.02.2024 - з 20.07.2022 по 30.06.2023 (та допомога на оздоровлення за 2023 рік), є ідентичним періоду, з приводу якого залишено без руху позовну заяву, направлену Верховним Судом на продовження розгляду, ухвалою від 18.10.2024 тобто, стосовно цього ж періоду з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року (та допомоги на оздоровлення за 2023 рік). Отже, в даному випадку простежується повторність, яка відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України застосуванню не підлягає, враховуючи скасування ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024 Верховним Судом відповідно до його постанови від 12.09.2024.

З приводу надання заяви про поновлення строку звернення до суду з 20.07.2022 по 30.06.2023 з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин, що унеможливили подати позов до суду в строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, який завершився з відміною дії карантину 30 червня 2023 року, позивач зазначає, що поважність причин пропуску строку звернення з часу надання первинної заяви про поновлення строку звернення не змінилась.

Однією з підстав, що унеможливлювало звернення до суду за захистом своїх прав щодо належного отримання суддівської винагороди було те, що з моменту як почалася повномасштабна війна, позивач, маючи службову квартиру закріплену за ним, яка територіально знаходиться у місті Слов`янськ, де й територіально знаходиться Донецький окружний адміністративний суд, враховуючи, що місто розташоване поряд із лінією фронту, задля безпеки своєї родини, а саме маючи на той час двох (а з липня 2022 року трьох) неповнолітніх дітей, вимушений був виїхати за межі міста у більш безпечний регіон та позивачу потрібен був час для налагодження побутових умов мешкання своєї родини.

Іншою підставою було зазначено дію карантину з 20.07.2022 по 30.06.2023.

З цього приводу, в постанові по справі №200/5637/23 від 12.09.2024 Верховний Суд дійшов наступних висновків, що до 19 липня 2022 року право позивача на звернення до суду з даним позовом не обмежувалося будь-яким строком, а з 19 липня 2022 року реалізацію цього права закон обмежив трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За таких обставин перебіг тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, для звернення позивача до суду з цим позовом розпочався з 19 липня 2022 року та завершився 19 жовтня 2022 року.

Разом із тим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

В даному випадку, жорстке питання дотримання строків під час дії карантину, тобто з 20.07.2022 по 30.06.2023, навпаки не пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність, а взагалі дозволяють суб`єкту владних повноважень допускати протиправну бездіяльність в подальшому по відношенню до належної позивачеві заробітної плати, яка складається з суддівської винагороди у належному розмірі, як це передбачено Конституцією України.

Таким чином, оскільки рішенням Луганського окружного адміністративного суду по справі №200/5637/23 від 29.02.2024, яке набрало законної сили на підставі постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024, позов задоволено в частині виплати належної позивачеві суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 включно та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, а з урахуванням вищевикладених висновків (у тому числі встановлених Верховним Судом у постанові від 12.09.2024 по цій справі), враховуючи те, що в діях відповідачів вбачається триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити (що, зокрема, встановлено та підтверджено у рішенні ЛОАС та постановах ПААС та ВС), тому строк з 20.07.2022 по 30.06.2023, на думку позивача, апріорі не може бути пропущений.

Також позивач зауважує, що в цей період здійснював свої повноваження (що не оспорюється відповідачем). Ухвалою Луганського ОАС від 29.02.2024 саме цей період досліджувався, саме за цей період у тому числі надавалися відповідні пояснення у заяві на усунення недоліків, та саме в частині цього періоду залишено без розгляду позовні вимоги.

Крім іншого, за аналогією права позивач вважає, що оскільки цей період врахований у безперервний стаж роботи на посаді судді, тому й грошове забезпечення повинно нараховуватись у належному розмірі безперервно, обчислене виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у тому числі й допомога на оздоровлення за 2023 рік.

Отже, на думку позивача, цей період не може бути відокремлений від того, в частині якого позовні вимоги по цій справі були задоволені, оскільки, по-перше, стосовно задоволених позовних вимог щодо періоду з 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 включно, та допомоги на оздоровлення за 2021 та 2022 роки - рішення вже набрало законної сили; по-друге, цей строк є «прив`язаний» до цього строку (як визначився Верховний Суд у своїй постанові по цій справі); по- третє, це буде суперечити нормам Конституції України, діючого законодавства та практичному його застосуванню.

З посиланням на позицію Європейського суду з прав людини, позивач вважає, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

На підставі викладеного, позивач просив суд поновити строк звернення до суду з позовними вимогами в частині періоду: з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року.

Розглянувши клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами в частині періоду з 20.07.2022 по 30.06.2023, та допомоги на оздоровлення за 2023 рік, суд зазначає таке.

Направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині позовних вимог, Верховний Суд зазначив, що надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду суди повинні навести мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу позивача, яким він обґрунтовує неможливість своєчасного звернення за захистом порушених прав та інтересів, не проявляти формальний підхід до оцінки таких обставин.

Позивач у заяві від 23.10.2024 зазначив, що період, щодо якого спочатку позовна заява була залишена без руху ухвалою Луганського ОАС від 25.12.2023 (щодо якої я надавав свої пояснення), а потім залишена без розгляду ухвалою суду від 29.02.2024 - з 20.07.2022 по 30.06.2023 (та допомога на оздоровлення за 2023 рік), є ідентичним періоду, з приводу якого залишено без руху позовну заяву, направлену Верховним Судом на продовження розгляду, ухвалою від 18.10.2024 року тобто, стосовно цього ж періоду з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року (та допомоги на оздоровлення за 2023 рік). Отже, в даному випадку простежується повторність, яка відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України застосуванню не підлягає, враховуючи скасування ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024 року Верховним Судом відповідно до його постанови від 12.09.2024 року.

З приводу таких тверджень позивача суд зауважує, що у відповідності до частини п`ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Верховним Судом у постанові від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23 зроблено такий висновок:

«Беручи до уваги те, що помилка судів першої та апеляційної інстанцій у тлумаченні норм права призвела до того, що позивачу фактично не було надано можливості подати заяву про поновлення строку звернення до суду та зазначити причини, що унеможливили подати позов до суду в строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, який завершився з відміною дії карантину 30 червня 2023 року, висновки судів попередніх інстанцій про неповажність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 30 червня 2023 року є передчасними».

Також Верховним Судом у цій постанові зазначено, що аналіз статті 123 КАС України, яка визначає наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, вбачається, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання останньому можливості подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини пропуску строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними. Отже КАС України закріплює, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску.

З огляду на наведене, судом 18.10.2024 постановлено ухвалу про прийняття до провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України в частині позовних вимог щодо періоду з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, залишено позовну заяву без руху після відкриття провадження у справі, та запропоновано позивачу протягом 5-ти (п`яти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) заяви про поновлення строку звернення до суду з 20.07.2022 по 30.06.2023 з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин, що унеможливили подати позов до суду в строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, який завершився з відміною дії карантину 30 червня 2023 року.

Суд зауважує, що КАС України не визначено іншого процесуального способу, крім залишення позовної заяви без руху, в даному випадку залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі, для забезпечення позивачеві можливості подати заяву про поновлення строку звернення до суду.

Тобто, Луганським окружним адміністративним судом ухвалою від 18.10.2024 виконано вимоги, викладені Верховним Судом у постанові від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23, щодо надання можливості позивачеві подати заяву про поновлення строку звернення до суду та зазначити причини, що унеможливили подати позов до суду в строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, який завершився з відміною дії карантину 30 червня 2023 року, відповідно доводи позивача про наявність повторності, яка відповідно до приписів КАС України застосуванню не підлягає, є необґрунтованими.

Судом установлено, що позивач звернувся із позовом до суду для захисту своїх прав 08.10.2023 документ сформований в системі Електронний суд 08.10.2023.

Відповідно до довідки Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2023 № 03-30/217/23 ОСОБА_1 нарахована та виплачена матеріальна допомога до відпустки за 2021 рік у січні 2021 року, за 2022 рік у травні 2022 року, за 2023 рік у травні 2023 року.

Цією ж довідкою підтверджується нарахування та виплата грошового забезпечення судді ОСОБА_1 за період з 20.07.2022 по 30.06.2023, обчисленого виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Верховний Суд у постанові від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23 зробив такі висновки:

«..Підсумовуючи вказане Суд резюмує, що до 19 липня 2022 року право позивача на звернення до суду з даним позовом не обмежувалося будь-яким строком, а з 19 липня 2022 року реалізацію цього права закон обмежив трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За таких обставин перебіг тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, для звернення позивача до суду з цим позовом розпочався з 19 липня 2022 року та завершився 19 жовтня 2022 року.

Разом із тим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Таким чином тримісячний строк, визначений статтею 233 КЗпП України, розпочав свій перебіг 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не приписи пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях зазначили, що з 01 липня 2023 року у позивача є три місяці для звернення до суду з цим позовом до 01 жовтня 2023 року.

Такої ж позиції дотримується й позивач у касаційній скарзі, вказуючи про те, що тримісячний строк звернення до суду слід обраховувати з 01 липня 2023 року з огляду на пункт 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України.

Однак колегія суддів з цим не погоджується, оскільки аналіз статті 233 КЗпП України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України дає підстави дійти висновку, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був прив`язаний до нього закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Суди обох інстанцій, як і позивач, неправильно тлумачать пункт 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України. В цій нормі чітко передбачено продовження строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, саме на строк дії карантину і не визначено, що такі строки продовжуються або ж можуть бути продовжені на три місяці з дня припинення карантину.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 08 жовтня 2023 року, тобто через три місяці після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми статті 233 КЗпП України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України, у зв`язку із чим дійшли помилкового висновку, що починаючи з 01 липня 2023 року позивач мав три місяці для звернення до суду з позов до 01 жовтня 2023 року.

Зважаючи на такий правовий підхід обчислення строків звернення до суду та беручи до уваги дату подання позивачем даного позову 08 жовтня 2023 року, суди констатували, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом за період з 20 липня 2022 року по 08 липня 2023 року.

Однак, незважаючи на помилковість у правозастосуванні норм матеріального права, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що про порушення свого права щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в належному розмірі за липень 2023 року позивач міг дізнатися лише після її виплати наприкінці липня 2023 року. З огляду на це суди правильно виснували, що позивач пропустив установлений частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року.

Такий самий підхід застосовується й при обчисленні строку звернення з позовними вимогами щодо допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Суди встановили, що допомога на оздоровлення за 2023 рік ОСОБА_1 виплачена у травні 2023 року. Відповідно, позивач мав право звернутися до суду з позовними вимогами щодо нарахування та виплати цієї допомоги в належному розмірі протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався про суму виплаченої йому допомоги.

Водночас, як уже встановлено, позивач оспорив у судовому порядку дії відповідачів щодо нарахування та виплати допомоги на оздоровлення за 2023 рік у належному розмірі лише 08 жовтня 2023 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України...».

У заяві від 23.10.2024 позивач зазначає, що однією з підстав, що унеможливлювало звернення до суду за захистом своїх прав щодо належного отримання суддівської винагороди було те, що з моменту як почалася повномасштабна війна, позивач, маючи службову квартиру закріплену за ним, яка територіально знаходиться у місті Слов`янськ, де й територіально знаходиться Донецький окружний адміністративний суд, враховуючи, що місто розташоване поряд із лінією фронту, задля безпеки своєї родини, а саме маючи на той час двох (а з липня 2022 року трьох) неповнолітніх дітей, вимушений був виїхати за межі міста у більш безпечний регіон та йому потрібен був час для налагодження побутових умов мешкання моєї родини.

З цього приводу суд звертає увагу позивача, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 58 постанови від 08.12.2022 у справі № 990/102/22 висловила правову позицію щодо дії воєнного стану як обставини поновлення строку на касаційне оскарження, відповідно до якої введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами.

Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав: «Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні строки мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.10.2024 у справі № 990/277/24 наголосила, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Отже, лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку для органу державної влади за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на роботу цього державного органу.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною та підтверджений відповідними доказами.

На думку суду, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

КАС України не пов`язує право суду поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Суд не заперечує, що в даній справі обставини щодо введення в Україні воєнного стану, необхідність переміщення родини в більш безпечний регіон могли ускладнити дотримання строку звернення до суду, втім зазначені доводи позивача нічим не підтверджені, жодних доказів на підтвердження об`єктивної неможливості звернення до суду у визначені КАС України та КЗпП України строки у період до 30.06.2023, з 30.06.2023 по 08.10.2023 суду не надані.

Щодо доводів позивача, викладених у заяві від 23.10.2024, що в діях відповідачів вбачається триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити (що, зокрема, встановлено та підтверджено у рішенні ЛОАС та постановах ПААС та ВС), тому строк з 20.07.2022 по 30.06.2023 апріорі не може бути пропущений, суд наголошує, що Верховним Судом у постанові від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23 підтверджено висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду стосовно частини позовних вимог за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, а справу направлено в цій частині для продовження розгляду з метою встановлення наявності чи відсутності поважних причин для поновлення такого строку.

Тому посилання позивача на відсутність пропуску строку звернення до суду у зв`язку з триваючою бездіяльністю відповідачів є безпідставними.

Стосовно доводів позивача про те, що жорстке питання дотримання строків під час дії карантину, тобто з 20.07.2022 по 30.06.2023, навпаки не пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність, а взагалі дозволяють суб`єкту владних повноважень допускати протиправну бездіяльність в подальшому по відношенню до належної мені заробітної плати, яка складається з суддівської винагороди у належному розмірі, як це передбачено Конституцією України, суд наголошує, що питання дотримання строків під час карантину і після його закінчення були неодноразовим предметом розгляду Верховним Судом, зокрема, і при касаційному перегляді ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі № 200/5637/23.

Крім того, позивач у заяві від 23.10.2024 зазначає таке:

«…В цей період я здійснював свої повноваження (що не оспорюється відповідачем). Ухвалою Луганського ОАС від 29.02.2024 саме цей період досліджувався, саме за цей період у тому числі мною надавалися відповідні пояснення у заяві на усунення недоліків, та саме в частині цього періоду залишено без розгляду мої позовні вимоги. Крім іншого, за аналогією права вважаю, що оскільки цей період врахований мені у безперервний стаж роботи на посаді судді, тому й грошове забезпечення повинно нараховуватись у належному розмірі безперервно, обчислене виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у тому числі й допомога на оздоровлення за 2023 рік. Отже, вважаю, що цей період не може бути відокремлений за той, в частині якого позовні вимоги по цій справі були задоволені, оскільки, по перше, стосовно задоволених позовних вимог щодо періоду з 01.01.2021 по 19.07.2022 та з 01.07.2023 по 29.02.2024 включно, та допомоги на оздоровлення за 2021 та 2022 роки - рішення вже набрало законної сили; по-друге, цей строк є «прив`язаний» до цього строку (як визначився Верховний Суд у своїй постанові по цій справі); по третє, це буде суперечити нормам Конституції України, діючого законодавства та практичному його застосуванню».

Надаючи оцінку цим доводам, суд жодним чином не заперечує право позивача на нарахування та отримання грошового забезпечення у належному розмірі безперервно, проте у разі порушення такого права звернення до суду має відбуватися з дотриманням визначених КАС України та/або іншими законами України строки, які можуть бути поновлені судом у випадку наявності поважних причин їх пропуску.

Задоволення позовних вимог в частині інших періодів та набрання законної сили судовими рішеннями в такій частині не свідчать про обов`язковість задоволення позовних вимог, які є аналогічними задоволеним, але щодо яких пропущено строк звернення до суду без поважних причин.

Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

У відповідності до частини п`ятнадцятої статті 171 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Згідно з пунктами 7, 8 частини першої статті 240 КАС України своєю ухвалою суд залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом; з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відтак, суд не знаходить підстав для визнання поважними пропуску строку звернення до суду із позовом в частині нарахування та виплати суддівської винагороди з 20.07.2022 по 30.06.2023, та допомоги на оздоровлення за 2023 рік, як наслідок - відмовляє у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду та залишає позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023, та допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Керуючись статтями 121, 122, 123, 161, 171, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог з 20.07.2022 по 30.06.2023.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України в частині про визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн; зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; визнання протиправною бездіяльності ДСА щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; зобов`язання ДСА здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Г. Секірська