Рішення

від 25.09.2024 по справі 305/1310/24

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 305/1310/24

Провадження по справі 2/305/522/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2024 року місто Рахів

Рахівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Дочинця С.І., при секретарі Веклюк А.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні Рахівського районного суду Закарпатської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою адвоката Марини Віктора Георгійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Марини В.Г., діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до відповідачки ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19.01.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано виконкомом Середньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, про що внесено відповідний актовий запис за № 5 від 19.01.2016. В даному шлюбі у них народилася одна спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 від 07 листопада 2018 року). Позивач з дружиною припинили спільне проживання та в цілому спілкування між собою. Будь-який зв`язок позивач з відповідачем повністю не підтримує, кожен живе своїм життям. Причиною розпаду сім`ї стало те, що позивач з відповідачкою перестали розуміти один одного, почали повністю різнитися їхні погляди на життя та спільне проживання. У результаті таких взаємовідносин, ведення між ними спільного господарства та сум проживання було остаточно припинено. За глибоким переконанням позивача, подальшого сенсу підтримувати шлюби сімейні відносини немає, оскільки як у нього, так і у Відповідачки, на ґрунті сімейно-побутових питань та протилежних поглядів на сімейне життя втрачено почуття любові, взаємопорозуміння та взаємоповаги у відношенні один до одного. Подальше існування шлюбу суперечить інтересам позивача, а наразі цей шлюб існує лише формально. У зв`язку з чим просить шлюб розірвати.

Щодо визначення місця проживання їх малолітньої дитини ОСОБА_3 , позивач зазначає наступне. Позивач переконаний, що їх малолітній син повинен проживати разом з ним. ОСОБА_1 , як батько, постійно слідкує за станом здоров`я дитини, його розвитком, виховує та піклується про його духовне та фізичне здоров`я, у нього з сином психологічний контакт, прив`язаність один до одного. Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 фізичним та духовним розвитком дитини не займається, зловживає алкогольними напоями, постійно дитину принижує та вчиняє над нею психологічне, а інколи і фізичне насильство. Відповідач, ОСОБА_2 на даний час проживає з іншим чоловіком, який, час від часу, вчиняє психологічне насильство над її сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказане підтверджується відеозаписом, який було надіслано ОСОБА_2 ОСОБА_1 . Відповідно до стенограми відео/аудіо файлів, яка перекладена з Румунської мови на Українську мову та нотаріально посвідчена, вбачається, що ОСОБА_2 скаржиться на те, що її співмешканець вчиняє психологічне насильство над її сином ОСОБА_3 , кричить на нього та вона боїться за життя дитини. За час спільного проживання, відповідач неодноразово погрожувала позивачу, що забере їхню спільну дитину ОСОБА_3 та виїде з ним за кордон без згоди батька і позивач сина ніколи не побачить. Такі дії, ОСОБА_1 розцінює як намагання витіснити його з життя дитини, позбавивши сина батьківської опіки, втрати духовного зв`язку з сином та майбутньої участі у його житті та вихованні. Зважаючи на вищевикладене, просить суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком, ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 та його представник Марина В.Г. про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. В судове засідання не з`явились, разом з тим від представника позивача ОСОБА_6 надійшла заява про проведення судового засідання без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач, ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 про дату, місце та час розгляду справи повідомлялися належним чином. На адресу суду надіслали відзив на позовну заяву, який обґрунтовано наступним. Відповідач ОСОБА_2 стосовно першої позовної вимоги про розірвання шлюбу не заперечує. Зазначає, що після розірвання шлюбу вона висловлює бажання надалі іменуватись прізвищем « ОСОБА_2 ». Стосовно другої позовної вимоги про визначення місця проживання дитини з позивачем. Всупереч твердженням в позовній заяві захисника, який діє в інтересах ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 любить свого сина ОСОБА_3 , постійно слідкує за станом його здоров`я, відвідує стоматолога, займається розвитком, виховує та піклується про нього, у неї з сином встановлений тісний психологічний контакт, прив`язаність один до одного. Усі поточні питання забезпечення сина, покладає на себе про, що стверджується фотосвітлинами, різні поїздки із сином на відпочинок в тому числі на море, що стверджується фотосвітлинами. На даний час син ОСОБА_3 відвідує дошкільний заклад в Остія Італія про, що стверджується грамоти, дипломи та загальне фото групи дітей з вихователями дошкільного закладу (копія додається). Також, син ОСОБА_3 застрахований в медичному закладі, отримує належне медичне забезпечення при потребі. З метою створення належних соціально-побутових умов проживання дитини, збереження його психічного та фізичного здоров`я, духовного та розумового розвитку, відповідач ОСОБА_1 вважає за необхідне залишити дитину з нею, так як переконана, що малолітня дитина повинна проживати разом із матір`ю. Умови проживання сина є добрими. Дитина забезпечена усім необхідним відповідно до його віку (іграшки відповідно до віку, одяг, взуття, ліжко тощо). Їхні родичі по її лінії люблять її сина, тепло, по рідному до нього ставляться. Одним словом, для дитини створені гарні умови проживання, у їхній родині формується сприятливий емоційний клімат так як усі члени їхньої сім`ї дуже люблять ОСОБА_3 та намагаються забезпечити для нього як найкращі умови проживання. Таким чином, відповідач має самостійний дохід, забезпечена житлом та забезпечує дитину усім необхідним відповідно до його віку. Проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від права спілкування з ним та обов`язку виховувати дитину, піклуватися про неї та матеріально його забезпечувати. Водночас, позивач не здійснює піклування над їхнім спільним сином та не має наміру цього робити у майбутньому. Отже, позивач тривалий час не виконував належним чином свої обов`язки щодо піклування про дитину. Інших жодних документів, які підтверджують обставини, викладені позивачем у позовній заяві ним не долучено, жодних вагомих підстав для визначення місця проживання дитини з позивачем, крім стенограми відео/аудіо файлів з перекладом з Румунської мови на Українську мову посвідчено нотаріусом, яка є неналежним доказом, а тому така вимога не може бути задоволена судом. Також відповідач звернула увагу, що Позивач з часу припинення шлюбних відносин дитиною не цікавиться, не бере участі в її вихованні, не займається фізичним та духовним розвитком дитини, не приймає участі у підготовці до самостійного життя дитини, як батько дитини не виконує своїх обов`язків, передбачених ст. 150 Сімейного кодексу України. На підставі викладеного вважає, що позивачем не надано беззаперечних доказів, а тому у задоволенні позовної в частині визначення місця проживання дитини, просить відмовити.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся шляхом надсилання електронного повідомлення про виклик на номер телефону, вказаний у матеріалах справи. У судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи чи про свою обов`язкову участь також не подав.

Суд, дослідивши матеріали позовної заяви та надані докази, встановив наступні обставини справи.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 19 січня 2016 року, виданого виконкомом Середньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрували шлюб 19 січня 2016 року у виконкомі Середньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, про що зроблено відповідний актовий запис №5. Після реєстрації шлюбу відповідачка змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 07.11.2018 року, виданого виконавчим комітетом Середньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, від зазначеного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом також встановлено, що дитина ОСОБА_3 відвідує дитячий дошкільний заклад «Сестри милосердя» в Остія Італія , що підтверджується грамотами, дипломами, та загальним фото групи дітей з вихователями дошкільного закладу.

Крім того, дитина ОСОБА_3 має карту медичного страхування в Італійській республіці.

Як вбачається з фото, доданих до матеріалів справи, дитина ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 подорожують, відвідують стоматолога, перукаря, разом проводять свята. Дитина на фотографіях почуває себе комфортно, вільно, щасливо.

Вирішуючи заявлену позивачем позовну вимогу щодо розірвання шлюбу, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що сімейні відносини між сторонами припинені, вони втратили почуття любові, поваги один до одного та взаєморозуміння, мають різні погляди на життя. Наведене свідчить, що сім`я сторін розпалася, а формальне існування цього шлюбу суперечить інтересам сторін. З огляду на стійке волевиявлення позивача, визнання позову відповідачем, беручи до уваги наведені обставини, які свідчать про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, стало неможливим, то шлюб слід розірвати.

За ст.113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Відповідач, як особа, яка змінила своє прізвище при реєстрації шлюбу, просила залишити собі після розірвання шлюбу прізвище « ОСОБА_2 », а тому суд вважає за потрібне залишити таке.

Частиною 2 ст.115 СК України регламентовано, що рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

У зв`язку з наведеним, копію рішення суду, після набрання ним законної сили, слід надіслати до Рахівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Рахівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, для виконання.

Стосовно другої позовної вимоги про визначення місця проживання дитини з позивачем, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), зроблено висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави - учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Максимальне урахування інтересів дитини при регулюванні сімейних відносин закріплено в ч. 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , має шість років, отже є малолітнім, та таким, що не досягнув десяти років.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Отже, місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд також враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку".

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 . Наразі дитина проживає з матір`ю. В матеріалах справи містяться докази, що дитина за місцем проживання разом з матір`ю отримує належне медичне забезпечення, подорожує, їй створені належні та безпечні умови для її розвитку та виховання.

Всупереч твердженням позивача, в матеріалах справи відсутні докази щодо того, що відповідачка ОСОБА_1 фізичним та духовним розвитком дитини не займається, зловживає алкогольними напоями, дитину принижує та вчиняє над нею психологічне та фізичне насильство.

В той же час суд не бере до уваги надані позивачем стенограми відео/аудіо файлів з перекладом з Румунської мови на Українську мову, оскільки такі є неналежним доказом в розумінні ч. 1 ст. 78 ЦПК України.

Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів щодо свого зареєстрованого та фактичного місця проживання. Також не зрозуміло, чи він живе в безпечному регіоні, чи перебуває за кордоном. Крім того, не надано доказів, що умови проживання позивача є належними для проживання дитини, що позивач має постійне місце роботи, стабільний заробіток.

Разом з тим, враховуючи, що органом опіки та піклування не було надано висновку на виконання частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України, при цьому жодного клопотання заявлено не було, суд позбавлений можливості розв`язати спір на підставі відомостей, одержаних органом опіки та піклування у результаті обстеження умов проживання дитини, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку усім обставинам справи, суд приходить до висновку про те, що заявлена позивачем позовна вимога про визначення місця проживання дитини разом з ним не підлягає задоволенню .

При цьому проживання дитини разом із матір`ю не позбавляє права позивача у справі спілкуватися з дитиною та не обмежує його у здійсненні своїх батьківських прав та обов`язків. Більше того, виходячи з положень статей 157, 181 СК України, той з батьків, хто проживає окремо, зобов`язаний так само брати учать у вихованні та утриманні дитини, як і той, хто проживає з дитиною, останній до того ж не має права перешкоджати у такому спілкуванні.

Таким чином у задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із наданих до суду платіжних інструкцій №0202910083 та №0202910085 від 29.05.2024, ОСОБА_1 було сплачено судовий збір в сумі 2422,40 гривень за подання позову та 605,60 гривень за подання заяви про забезпечення позову, а всього сплачено 3028 гривень.

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог, то з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 1514 гривень (3028:2). Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення витрат зі сплати судового збору в сумі 1514 гривень з відповідача.

Згідно із ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись ст. 29 ЦК України, ст.ст.141, 157, 160-162, 170 СК України, ст.ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 263, 265, 280, 285, 289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву адвоката Марини Віктора Георгійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 19 січня 2016 року у виконкомі Середньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, про що зроблено відповідний актовий запис №5 - розірвати.

Відповідачу після розірвання шлюбу залишити прізвище « ОСОБА_2 ».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Марина Віктор Георгійович, місцезнаходження: м. Ужгород, вул. Собранецька, 46/7.

Відповідач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована: АДРЕСА_1 .

Третя особа без самостійних вимог: служба у справах дітей Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, місцезнаходження: смт. Солотвино, вул. Харківська, буд.1 Тячівського району Закарпатської області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Рахівського районного суду

Закарпатської області Дочинець С.І.