Постанова

від 02.10.2024 по справі 947/7844/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 947/7844/22

провадження № 61-2324св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Південний» - адвоката Мастюка Костянтина Петровича на постанови Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року в складі колегії суддів Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.

в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Південний» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , про витребування майна з чужого незаконного володіння та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Південний» (далі - ТЦ «Південний») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що під час примусового виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 05 лютого 2002 року в частині стягнення з ТЦ «Південний» на користь ОСОБА_3 521 485,50 грн державний виконавець передав Спеціалізованому державному підприємству «Укрспец`юст» Міністерства юстиції України (далі - СДП «Укрспец`юст») для реалізації з прилюдних торгів нежитлове приміщення першого поверху та підвалу площею 2493,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , що належало ТЦ «Південний». Ухвалою Верховного Суду України від 14 серпня 2002 року виконавче провадження з виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 05 лютого 2002 року було зупинено до розгляду касаційної скарги ТЦ «Південний», а стягувач ОСОБА_3 звернувся до державного виконавця із заявою про повернення виконавчого документа без виконання. Однак посадові особи державної виконавчої служби неправомірно продовжили вчиняти виконавчі дії з примусового стягнення з ТЦ «Південний» виконавчого збору в розмірі 26 074,26 грн. На прилюдних торгах 27 серпня 2002 року належне товариству нежитлове приміщення за ціною 1 820 000,00 грн було відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фламенко», хоча на банківському рахунку ТЦ «Південний» знаходилось достатньо грошових коштів для звернення на них стягнення з метою перерахування виконавчого збору в сумі 26 074,26 грн. Кошти в сумі 1 429 925,74 грн, що залишились від реалізації майна на прилюдних торгах, після перерахування виконавчого збору та комісійної винагороди за проведення цих торгів були звернуті до державного бюджету України, ТЦ «Південний» їх не отримувало. Майно неодноразово відчужувалося. Останніми власниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду України від 16 жовтня 2002 року рішення апеляційного суду Одеської області від 05 лютого 2002 року про стягнення з ТЦ «Південний» на користь ОСОБА_3 521 485,50 грн було скасовано. Оскільки визнані неправомірними рішення державних виконавців та скасований судовий акт не породжують жодних правових наслідків з моменту їх ухвалення, а власник має право витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, тому ТЦ «Південний» просило задовольнити позов, витребувати в ОСОБА_1 на користь ТЦ «Південний» нежитлове приміщення загальною площею 535,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2041037851101; витребувати в ОСОБА_2 на користь ТЦ «Південний» нежитлове приміщення загальною площею 2 057,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень

20 червня 2022 року рішенням Київського районного суду м. Одеси позов

задоволено.

Витребувано в ОСОБА_1 на користь ТЦ «Південний» нежитлове приміщення загальною площею 535,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2041037851101.

Витребувано в ОСОБА_2 на користь ТЦ «Південний» нежитлове приміщення загальною площею 2 057,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2041050051101.

Зазначено, що рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за ТЦ «Південний» права власності на нежитлове приміщення загальною площею 535,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2041037851101) та нежитлове приміщення загальною площею 2057,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2041050051101). Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що вибуття спірного майна з власності ТЦ «Південний» відбулося в протиправний спосіб поза волею власника, а подальше припинення права власності на спірне нерухоме майно не відповідало вимогам закону та порушувало права позивача, оскільки до вибуття майна призвели неправомірні рішення державних виконавців, які згодом були скасовані та, таким чином, вони не створювали жодних правових наслідків з моменту їх ухвалення, крім пов`язаних з їх скасуванням. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

30 червня 2022 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси внесено виправлення до вступної та резолютивної частини рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 червня 2022 року, по батькові відповідача замість « ОСОБА_1 » виправлено на « ОСОБА_1 ».

19 грудня 2023 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 червня 2022 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ТЦ «Південний» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що після скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2017 року в справі № 520/15970/16-ц було відновлено право власності ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» на спірне нерухоме майно, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 07 жовтня 2011 року. Апеляційний суд погодився із доводами апеляційної скарги ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» про порушення оскаржуваним рішенням прав та обов`язків заявника, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили в справі № 520/548/18, встановлено, що спірне нежитлове приміщення загальною площею 2612,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яке набуто у власність ТОВ «Група компаній «Глобальні Бізнес Рішення» за договором купівлі-продажу від 07 жовтня 2011 року, правомірність якого не оспорено, вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, тобто за відсутності волі власника.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного майна, були предметом судового розгляду в справі № 520/548/18, під час розгляду якої судом апеляційної інстанції встановлено, що за період з лютого 2017 року до грудня 2017 року спірне нерухоме майно змінило кількох власників, набуття майна ОСОБА_2 відбулося після пред`явлення ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» позову в цій справі та під час дії заходів забезпечення позову, водночас ОСОБА_2 міг перевірити інформацію щодо цього майна в Державному реєстрі заборон та відчуження, у зв`язку з чим суд вважав, що відсутні обмеження для витребування майна. До того ж суд апеляційної інстанції урахував, що представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 здійснював також представництво інтересів попереднього відчужувача спірного нежитлового приміщення - Торгової компанії «Алмі» (далі - ТК «Алмі») і знав про наявність перешкод у доступі до цього об`єкта нерухомості.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що спірне майно було придбано ним з електронних торгів, тобто правомірно, в порядку, передбаченому для виконання судових рішень, а відтак вказане майно не може бути витребувано. Вказаний довід також був предметом розгляду в справі № 520/548/18, у якій суди апеляційної та касаційної інстанцій встановили, що, оскільки спірне нерухоме майно було придбано ОСОБА_6 у результаті електронних торгів, проведених на виконання виконавчого напису нотаріуса, а не на виконання судового рішення, правильним є висновок про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 388 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, яка захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване в порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

19 грудня 2023 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу

ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» задоволено. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2022 року про виправлення описки скасовано. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова мотивована тим, що ухвала суду про виправлення описки є невід`ємною частиною основного рішення в справі та не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення в справі ухвала суду про виправлення описки втрачає силу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 лютого 2024 року представник ТЦ «Південний» - адвокат Мастюк К. П. засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанови Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, в якій просить їх скасувати, рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 червня 2022 року та ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2022 року залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 05 грудня 2018 року в справах № 522/2201/15, № 522/2110/15, № 522/2202/15, від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року в справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року в справі № 911/3749/17, від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16, у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 755/513/18, про те, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею; власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене; якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2002 року в справі № 2-2574/2002 встановлено преюдиційні факти про те, що передача нежитлового приміщення площею 2493,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , на реалізацію з торгів була незаконною. Судовим рішенням встановлено, що майно вибуло з володіння ТЦ «Південний» поза його волею. Ухвалою Верховного Суду України від 16 жовтня 2002 року скасовано рішення апеляційного суду Одеської області від 05 лютого 2002 року про стягнення з ТЦ «Південний» на користь ОСОБА_3 521 485,50 грн, на виконання якого зверталося стягнення на спірне майно товариства. Первинні підстави вибуття майна з власності ТЦ «Південний» скасовані, тому позивач має право витребувати належну йому нерухомість. Такий спосіб захисту є ефективним.

Останній власник набув спірне майно у власність не в порядку виконання судового рішення, а в порядку виконання виконавчого напису нотаріуса, тому майно може бути примусово витребуване в добросовісного набувача. Такий висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15, яку апеляційний суд залишив без уваги. Вперше нерухомість реалізована з торгів на виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, що також не є судовим рішенням, тому встановлена частиною другою статті 388 ЦК України заборона не поширюється на спірні правовідносини. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26 липня 2017 року в справі № 902/389/16, яку апеляційний суд не врахував.

Рішення Господарського суду м. Києва від 03 жовтня 2023 року в справі № 910/5372/23 спростовує помилкові висновки апеляційного суду про те, що ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» має права на спірне майно. Вказане товариство не є ані останнім набувачем майна, ані його власником, тому не мало права на подання апеляційної скарги в справі. Апеляційний суд не розглянув клопотання про закриття апеляційного провадження. У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2019 року в справі № 509/4012/14 зазначено, що особа, яка не брала участі в справі, може оскаржити судове рішення лише в тому випадку, коли суд вирішив питання про її права та обов`язки.

Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані в справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме ухвалив рішення за відсутності доказів, які б підтверджували права ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» на спірне майно.

Позиція ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення»

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» зазначає, що воно є власником спірного нежитлового приміщення відповідно до чинного договору купівлі-продажу від 07 жовтня 2011 року, тому мало право на оскарження рішення суду першої інстанції в справі, яким вирішено питання про його права та обов`язки. Крім того, такі обставини підтверджуються рішенням Господарського суду Одеської області від 27 жовтня 2008 року в справі № 20/108-08-2156. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є добросовісними набувачами. ТЦ «Південний» не є власником спірного майна.

Позиція ОСОБА_1 .

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що право власності на нежитлове приміщення площею 2493,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , набуте її чоловіком в порядку виконання судових рішень, тому спірне майно не може бути витребуване в неї. Електронні торги є чинними та не визнавалися судом недійсними. Виконавча служба мала повноваження на реалізацію майна, а ОСОБА_2 не знав і не міг знати про незаконність дій щодо цього майна. ОСОБА_2 добросовісний набувач майна. Заявлена позивачем вимога є неефективним способом захисту. Крім того, нежитлове приміщення поділено, а право власності на нього припинено з реєстрацією двох нових об`єктів нерухомості. Після смерті чоловіка в жовтні 2022 року вона успадкувала його частину майна. Позбавлення власності буде надмірним тягарем та непропорційним втручанням в мирне володіння майном.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 18 липня 1995 року представництвом з управління комунальною власністю Одеської міської ради в особі начальника (продавець) та Організацією орендаторів орендного підприємства торгового центру «Південний» (далі - Організація) в особі голови ОСОБА_3 (покупець), продано/куплено комунальну власність у вигляді орендованого майна, розташованого на АДРЕСА_1 . У подальшому на підставі вказаного договору купівлі-продажу від 18 липня 1995 року, реєстраційний № 1-479, представництвом з управління комунальною власністю видано 22 липня 1997 року ТЦ «Південний» як правонаступнику Організації свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 05 лютого 2002 року визнано незаконним рішення зборів засновників ТЦ «Південний» від 01 грудня 1998 року, стягнуто з ТЦ «Південний» на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за належну йому частку в статутному капіталі товариства в сумі 521 485,5 грн.

У лютому 2002 року до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Одеси (далі - ВДВС Київського РУЮ м. Одеси) подано для виконання виконавчий лист № 2-267, виданий Київським районним судом м. Одеси 14 лютого 2002 року, про стягнення з ТЦ «Південний» на користь ОСОБА_3 521 485,5 грн.

27 серпня 2002 року у виконавчому провадженні № В-5/770 з примусового виконання виконавчого листа № 2-267 відбулися прилюдні торги з реалізації майна ТЦ «Південний», на яких ТОВ «Фламенко» придбано нежитлове приміщення першого поверху і підвалу загальною площею 2493,3 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 .

Свідоцтвом від 28 серпня 2002 року, виданим державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Тиквенко М. О. за реєстровим № 6-2039, на підставі акта про проведення прилюдних торгів, затвердженого ВДВС Київського РУЮ м. Одеси 28 серпня 2002 року, посвідчено, що ТОВ «Фламенко» належить на праві власності майно, яке складається з нежитлового приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2493,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 . У свідоцтві зазначено, що нежитлове приміщення належало ТЦ «Південний» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Шостою одеською державною нотаріальною конторою 22 серпня 1995 року за реєстровим № 1-7359. Реєстрація права приватної власності ТОВ «Фламенко» на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, розташоване на АДРЕСА_1 , проведена 29 грудня 2006 року Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» (далі - КП «Одеське МБТІ та РОН»).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24 вересня 2002 року в справі № 20/477, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 листопада 2002 року, відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Інтерсервіс» до ТОВ «Фламенко», СДП «Укрспец`юст» про визнання недійсними прилюдних торгів від 27 серпня 2002 року з продажу нежитлових приміщень загальною площею 2493,3 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1; визнання недійсним виданого Одеською філією СДП «Укрспец`юст» ТОВ «Фламенко» протоколу про проведення прилюдних торгів від 27 серпня 2002 року. Ухвалою Вищого господарського суду України від 25 грудня 2002 року повернуто касаційну скаргу ТЦ «Південний». Ухвалою Вищого господарського суду України від 07 грудня 2003 року відмовлено ТЦ «Південний» в поновленні пропущеного строку для подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 листопада 2002 року, касаційну скаргу повернуто заявнику.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 жовтня 2002 року рішення апеляційного суду Одеської області від 05 лютого 2002 року про стягнення з ТЦ «Південний» на користь ОСОБА_3 521 485,50 грн було скасовано.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2002 року в справі № 17-5-40/02-9933, об`єднаній в одне провадження зі справою № 17-5-30/02-9507, відмовлено в задоволенні позову ТЦ «Південний» до ТОВ «Фламенко», ВДВС Київського РУЮ м. Одеси, СПД «Укрспец`юст» про визнання недійсними прилюдних торгів з продажу приміщення площею 2493,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1; визнання недійсними протоколу від 27 серпня 2002 року проведення прилюдних торгів, акта від 28 серпня 2002 року про реалізацію з прилюдних торгів ТОВ «Фламенко» приміщення площею 2493,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1; визнання недійсним свідоцтва від 28 серпня 2002 року № 6-2039 про право власності на вказане приміщення; визнання за ТЦ «Південний» права власності на це приміщення. Задоволено позов ТОВ «Фламенко», виселено ТЦ «Південний» з нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, розташованого на АДРЕСА_1. Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 10 червня 2004 року відхилено заяву ТОВ «ТЦ «Південний» про прийняття додаткової постанови. Ухвалою Вищого господарського суду України від 12 липня 2004 року касаційну скаргу ТЦ «Південний» повернуто заявнику.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2002 року в справі № 2-2574/2002, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 квітня 2003 року, задоволено скаргу ОСОБА_3 , зобов`язано начальника ВДВС Київського РУЮ м. Одеси затвердити постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-267, виданого Київським районним судом м. Одеси 14 лютого 2002 року, про стягнення з ТЦ «Південний» на користь ОСОБА_3 грошових коштів; визнано незаконними дії начальника ВДВС Київського РУЮ м. Одеси, вчинені після 23 серпня 2002 року, під час передачі на реалізацію з торгів нежитлового приміщення ТЦ «Південний», розташованого на АДРЕСА_1.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ОД № 044249, виданим Одеським міським управлінням земельних ресурсів 25 травня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 лютого 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О. О. за реєстровим № 925, та рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2003 року ОСОБА_8 є власником земельної ділянки площею 0,1400 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування магазину, розташованого на АДРЕСА_1 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2003 року в справі № 2-5077/2003, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2003 року та ухвалою Верховного Суду України від 21 травня 2004 року, задоволено скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ТЦ «Південний», зокрема, визнано неправомірним акт ВДВС Київського РУЮ м. Одеси про проведення 27 серпня 2002 року публічних торгів з реалізації майна ТЦ «Південний» - нежитлового приміщення магазину на АДРЕСА_1.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2004 року в справі № 2-5077/2003, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2004 року та ухвалою Верховного Суду України від 11 жовтня 2005 року, відмовлено ТОВ «Фламенко» в прийнятті апеляційної скарги на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2003 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2006 року в справі № 2-4532/2006 задоволено частково позов Артам Лани до Першої Одеської державної нотаріальної контори про усунення порушень права власності та володіння нерухомим майном, стягнення збитків та, зокрема, визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії НОМЕР_2 , видане 28 серпня 2002 року державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори, про придбання ТОВ «Фламенко» на прилюдних торгах майна ТЦ «Південний» - нежитлового приміщення першого поверху і підвалу загальною площею 2493,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27 жовтня 2008 року в справі № 20/108-08-2156, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2009 року, позов ТОВ «Фламенко» задоволено частково, визнано за ТОВ «Фламенко» право власності на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1; в іншій частині позовних вимог провадження в справі припинено.

Згідно з договором купівлі-продажу від 21 березня 2011 року, укладеним ТОВ «Фламенко» та ТОВ «Степ-УА», продано/куплено нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване в багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А. 21 березня 2011 року, зареєстровано в реєстрі за № 657. Державна реєстрація права власності ТОВ «Степ-УА» на нерухоме майно на підставі вказаного договору проведена 23 березня 2011 року КП «Одеське МБТІ та РОН».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 липня 2011 року в справі № 54/239 за позовом Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Дельта Банк» до ТОВ «Степ-УА», ТОВ «Півострів Пілот» про стягнення грошових коштів затверджено мирову угоду, за якою ТОВ «Степ-УА» передано у власність ПАТ «Дельта Банк» нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,0 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та належало ТОВ «Степ-УА» на праві приватної власності на підставі нотаріально посвідченого 21 березня 2011 року договору купівлі-продажу нерухомого майна. Державна реєстрація права власності ПАТ «Дельта Банк» на нерухоме майно на підставі вказаної ухвали суду про затвердження мирової угоди проведена 19 вересня 2011 року КП «Одеське МБТІ та РОН».

Згідно з договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07 жовтня 2011 року, укладеним ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення», продано/куплено нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване в багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А. 07 жовтня 2011 року, зареєстровано в реєстрі за № 2039. Державна реєстрація права власності ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» на нерухоме майно на підставі вказаного договору проведена 09 листопада 2011 року КП «Одеське МБТІ та РОН».

У грудні 2016 року ОСОБА_8 та ТЦ «Південний» звернулися до суду з позовом, у якому просили: визнати недійсним укладений між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення»договір купівлі-продажу від 07 жовтня 2011 року нежитлового приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1; витребувати в ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» на користь ТОВ «ТЦ «Південний» вказане нежитлове приміщення.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2017 року в справі № 520/15970/16-ц позов задоволено частково. Витребувано в ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» на користь ТЦ «Південний» нежитлове приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

24 лютого 2017 року державним реєстратором Тулба О. О. Комунального підприємства «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Одеської області прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 34022008) та зареєстровано за ОСОБА_8 право власності на зазначене нерухоме майно на підставі: ліквідаційного балансу серія та номер: б/н, виданий 22 лютого 2017 року ТЦ «Південний»; акта приймання-передачі, серія б/н, виданий 22 лютого 2017 року ТЦ «Південний»; протоколу загальних зборів засновників, серія та номер: б/н, виданий 22 лютого 2017 року ТЦ «Південний».

03 березня 2017 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, вбудованого в багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 2612,0 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_9 спірне нежитлове приміщення.

03 березня 2017 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_9 земельну ділянку, загальною площею 0,1400 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, що розташована за цією ж адресою.

13 грудня 2017 року між ОСОБА_9 та ТК «Алмі» було укладено договори купівлі-продажу, відповідно до умов яких ТК «Алмі» придбані вищевказані нежитлове приміщення та земельна ділянка, та право власності набувача зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

13 грудня 2017 року нежитлове приміщення загальною площею 2612,0 кв. м та земельна ділянка загальною площею 0,14 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , були передані в іпотеку ПАТ АБ «Південний» в рахунок забезпечення виконання зобов`язань ТК «Алмі», що випливають з кредитного договору від 12 грудня 2017 року № АС2017-04949 та всіх додаткових угод до нього.

У січні 2018 року ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ТК «Алмі» та з урахуванням уточнених позовних вимог просило: визнати за ним право власності на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, вбудоване у багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу цього нежитлового приміщення, укладений 03 березня 2017 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 вказане нежитлове приміщення.

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями загальною площею 2612,0 кв. м, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , та земельною ділянкою за цією ж адресою.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2018 року в справі № 520/548/18 відкрито провадження за позовом ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ТК «Алмі» про визнання права власності на спірне нерухоме майно.

В межах розгляду вказаної справи Київським районним судом м. Одеси постановлена ухвала про забезпечення позову від 17 січня 2018 року, якою:

- накладено арешт на нежитлове приміщення загальною площею 2601,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ТК «Алмі»;

- встановлено заборону ТК «Алмі» та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення загальною площею 2601,0 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- встановлено заборону ТК «Алмі» та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо виселення, вселення будь-яких осіб у нежитлове приміщення загальною площею 2601,0 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

19 січня 2018 року відомості щодо накладення арешту на вказане нерухоме майно були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2017 року в справі № 520/15970/16-цв частині позовних вимог ОСОБА_8 до ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Скасовано рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ТЦ «Південний» до ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна, провадження в справі в цій частині закрито. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відновлено реєстрацію права власності на майно за ТК «Алмі».

16 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. було видано виконавчий напис № 2162 про звернення стягнення на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке відповідно до наявних реєстраційних записів перебувало у власності боржника ТК «Алмі» згідно з договором купівлі-продажу від 13 грудня 2017 року.

31 травня 2018 року головним державним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса від 16 травня 2018 року № 2162, яким, зокрема, звернуто стягнення на нежитлове приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Боржником у вказаному виконавчому провадженні зазначено ТК «Алмі», стягувачем - ПАТ АБ «Південний».

Постановою від 04 червня 2018 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 винесено постанову про опис та арешт майна.

Постановою від 15 червня 2018 року державним виконавцем призначено суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні для оцінки об`єкта нерухомого майна для його подальшої реалізації з публічних торгів.

03 липня 2018 року державним виконавцем сформовано заявку на реалізацію арештованого майна в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 з метою продажу на публічних електронних торгах.

06 серпня 2018 року відбулися електронні торги, за результатами яких ОСОБА_2 придбав об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення першого поверху та підвалу площею 2612,0 кв. м та земельну ділянку площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 34 633 787,39 грн.

14 серпня 2018 року на підставі протоколу № 350042 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України видано ОСОБА_2 акт № НОМЕР_3 про реалізацію предмета іпотеки.

17 серпня 2018 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення загальною площею 2612,0 кв. м та земельну ділянку, розміщені за адресою: АДРЕСА_1 , видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т. В. Того ж дня право власності на це нежитлове приміщення зареєстроване за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

22 серпня 2018 року нежитлове приміщення загальною площею 2612,0 кв. м та земельна ділянка площею 0,14 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, за адресою: АДРЕСА_1 , були передані в іпотеку ПАТ Банк «Восток» з метою забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором від 22 серпня 2018 року № ОК2018-0443.

04 вересня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Никифоровим В. О. на підставі постанови апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року право власності на нежитлове приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення».

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року в справі № 520/548/18в задоволенні позову ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлові приміщення площею 2 612,0 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на земельну ділянку, площею 0, 1400 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Усунуто ОСОБА_2 перешкоди в користуванні вищевказаними нежитловими приміщеннями та земельною ділянкою шляхом їх вилучення в ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» й передачі ОСОБА_2 та заборонено ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні цими нежитловими приміщеннями та земельною ділянкою. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2018 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 520/15970/16-ц (провадження № 14-415цс18) постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що позов у частині вимог ТЦ «Південний» до ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна виник між юридичними особами в правовідносинах із захисту права власності на майно, що відповідає критеріям належності справи в цій частині позову до господарського судочинства. Апеляційний суд правильно зазначив, що ОСОБА_8 як фізична особа - позивач не обґрунтувала, яке саме її цивільне право щодо об`єкта нерухомого майна порушено укладенням договору купівлі-продажу. Апеляційний суд належно оцінив, що спори щодо нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, розташованого на АДРЕСА_1 , фактично перебувають на розгляді в судах різних юрисдикцій з 2002 року; ТЦ «Південний» доводило своє право на вказане нерухоме майно саме в порядку господарського судочинства, тобто обізнане з юрисдикційністю цього спору. ОСОБА_8 не була власником спірного нежитлового приміщення на час звернення в грудні 2016 року до суду з позовом; належна ОСОБА_8 земельна ділянка не була об`єктом права власності ТЦ «Південний». Ця земельна ділянка не була предметом будь-яких угод за участю ТЦ «Південний», ТОВ «Фламенко», ТОВ «Степ-УА», ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення». Суд правильно вважав відсутніми підстави для задоволення позову ОСОБА_8 до ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним правочину, витребування майна, адже позивачка не довела існування самого суб`єктивного цивільного права на нежитлове приміщення, що є об`єктом спірного правочину, яке просить витребувати у відповідача.

На підставі договору поділу спільного майна подружжя від 26 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , була здійснена реєстрація прав власності на два самостійні об`єкти нерухомості, із яких: за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлову споруду площею 2057,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , а право власності на інший об`єкт площею 535,6 кв. м на АДРЕСА_1 був зареєстрований за ОСОБА_1 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в справі № 520/548/18 апеляційну скаргу ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» про витребування майна з чужого незаконного володіння та вимог третьої особи ОСОБА_2 про визнання права власності та усунення перешкод у здійсненні права власності скасовано. Витребувано в ОСОБА_2 на користь ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» нежитлове приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року в справі № 520/548/18 касаційні скарги ТК «Алмі», ОСОБА_2 , АТ АБ «Південний» та ПАТ «Банк Восток» залишено без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишено без змін.

У грудні 2021 року адвокат Івановський В. В. як представник ОСОБА_1 , яка не брала участі у розгляді справи № 520/548/18, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року, постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» та позову ОСОБА_2 відмовити.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його правонаступником є дружина ОСОБА_1 .

У рішенні від 03 жовтня 2023 року Господарський суд м. Києва в справі № 910/5372/23 за позовом ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» до Державного підприємства «Сетам», Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ТК «Алмі», ТЦ «Південний», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про визнання електронних торгів недійсними, визнання протиправним і скасування протоколу, визнання протиправним і скасування акта у позові відмовив.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2023 року в справі № 910/5372/23 рішення Господарського суду м. Києва від 03 жовтня 2023 року залишено без змін.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року в справі № 520/548/18 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 у справі за позовом ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ТК «Алмі», ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ПАТ АБ «Південний», ПАТ «Банк Восток» про визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року.

У грудні 2023 року ОСОБА_1 , яка не брала участі у розгляді цієї справи, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в справі № 520/548/18 з підстав вирішення судом апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року в справі № 520/548/18 (провадження № 61-18603ск23) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року з тих підстав, що рішення суду першої інстанції в цій справі не було предметом апеляційного перегляду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а оскаржувана нею постанова Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року ухвалена за результатами розгляду апеляційної скарги іншого учасника справи.

Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року в справі № 910/5372/23 рішення Господарського суду м. Києва від 03 жовтня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2023 року скасовано, провадження в справі закрито з підстав, що позивачем не доведено наявності в ОСОБА_2 статусу підприємця на час проведення оспорюваних прилюдних торгів та використання останнім спірного об`єкта нерухомого майна в господарській діяльності на час звернення позивача до суду. Виходячи із суб`єктного складу сторін спірних правовідносин, а також того, що належний суб`єктний склад усіх відповідачів у цій справі з урахуванням переможця електронних торгів - ОСОБА_2 призводить / призвів би до зміни юрисдикції вирішення цього спору, справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а має розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Постановою Верховного Суду від 01 травня 2024 року в справі№ 520/548/18 (провадження № 61-2079св24) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання в право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 05 грудня 2018 року в справах № 522/2201/15, № 522/2110/15, № 522/2202/15, від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року в справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року в справі № 911/3749/17, від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16, у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 755/513/18, про те, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею; власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене; якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування в постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Крім того, не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Отже, для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

У постанові від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14 (провадження № 14-203цс19), на яку посилається заявник, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

В наведеній справі № 643/17966/14 Велика Палата Верховного Суду розглядала спір про звернення стягнення на предмет іпотеки, що свідчить про відмінність порівнюваних спірних правовідносин та нерелевантність висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) сформульовано правовий висновок про те, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Натомість можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справах № 522/2201/15 (провадження № 14-179цс18), № 522/2110/15 (провадження № 14-247цс18), № 522/2202/15 (провадження № 14-132цс18), зазначено, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

У постанові від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року в справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18), від 15 жовтня 2019 року в справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19), від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) сформульовано правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

У постанові від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14 (провадження № 14-636цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) вказано, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

У постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 755/513/18 (провадження № 61-2763св19) зазначено, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Наведені постанови Великої Палати Верховного Суду та постанова Верховного Суду, на які посилається заявник, ухвалені в подібних правовідносинах, однак за відмінних фактичних обставин. У вказаних справах спірне майно в порядку статті 388 ЦК України витребовував саме власник, а в цій справі апеляційний суд встановив, що позивач ТЦ «Південний» не є власником спірного нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та виснував про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Апеляційний суд встановив, що рішенням Господарського суду Одеської області від 27 жовтня 2008 року в справі № 20/108-08-2156, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2009 року, позов ТОВ «Фламенко» задоволено частково, визнано за ТОВ «Фламенко» право власності на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; в іншій частині позовних вимог провадження в справі припинено.

Господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов`язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України(частина перша статті 4-5 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на 27 жовтня 2008 року).

Відповідно до пункту 2 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року № 740 (діяла станом на 27 жовтня 2008 року) (далі - Порядок № 740), внесенню до Реєстру підлягають усі судові рішення судів загальної юрисдикції, а також окремі думки суддів, викладені у письмовій формі.

Електронна копія судового рішення - складений в суді у вигляді електронних даних ідентичний судовому рішенню за документарною інформацією та реквізитами електронний документ, засвідчений електронним цифровим підписом особи, що підписала зазначене рішення, який може бути перетворений електронними засобами у візуальну форму (пункт 3 Порядку № 740).

Копії судових рішень видаються в установленому законодавством порядку з обов`язковим їх внесенням до Реєстру (пункт 6 Порядку № 740).

Доступ користувачів до електронних копій судових рішень здійснюється безоплатно через офіційний веб-портал Державної судової адміністрації (далі - ДСА). ДСА публікує адресу веб-порталу судової влади в офіційних друкованих виданнях (пункт 20 Порядку № 740).

Користувачам Реєстру надається можливість пошуку, перегляду, роздрукування електронних копій судових рішень, копіювання їх текстів у цілому або частин відповідно до режиму доступу до судових рішень, внесених до Реєстру за останніх п`ять років. Порядок надання інформації за попередній період визначається держателем Реєстру (пункт 21 Порядку № 740).

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Рішення Господарського суду Одеської області від 27 жовтня 2008 року в справі № 20/108-08-2156, залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2009 року, яким визнано за ТОВ «Фламенко» право власності на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , набрало законної сили, не скасовано та є обов`язковим до виконання на усій території України.

Ухвалення вказаного рішення господарського суду мало місце після обставин, на які посилається позивач на підтвердження власності на спірне майно, тобто після ухвали Верховного Суду України від 16 жовтня 2002 року, якою рішення апеляційного суду Одеської області від 05 лютого 2002 року про стягнення з ТЦ «Південний» на користь ОСОБА_3 521 485,50 грн було скасовано; та після рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2002 року в справі № 2-2574/2002 й рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2003 року в справі № 2-5077/2003, якими визнані неправомірними дії та рішення державних виконавців щодо стягнення з ТЦ «Південний» на користь ОСОБА_3 грошових коштів.

Отже, апеляційний суд правильно виснував, що рішення Господарського суду Одеської області від 27 жовтня 2008 року в справі № 20/108-08-2156 підтверджує законність набуття ТОВ «Фламенко» права власності на спірний об`єкт нерухомості.

Суд також встановив, що згідно з договором купівлі-продажу від 21 березня 2011 року, укладеним ТОВ «Фламенко» та ТОВ «Степ-УА», продано/куплено нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване в багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А. 21 березня 2011 року, зареєстровано в реєстрі за № 657. Державна реєстрація права власності ТОВ «Степ-УА» на нерухоме майно на підставі вказаного договору проведена 23 березня 2011 року КП «Одеське МБТІ та РОН».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 липня 2011 року в справі № 54/239 за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Степ-УА», ТОВ «Півострів Пілот» про стягнення грошових коштів затверджено мирову угоду, за якою ТОВ «Степ-УА» передано у власність ПАТ «Дельта Банк» нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,0 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та належало ТОВ «Степ-УА» на праві приватної власності на підставі нотаріально посвідченого 21 березня 2011 року договору купівлі-продажу нерухомого майна. Державна реєстрація права власності ПАТ «Дельта Банк» на нерухоме майно на підставі вказаної ухвали суду про затвердження мирової угоди проведена 19 вересня 2011 року КП «Одеське МБТІ та РОН».

Згідно з договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07 жовтня 2011 року, укладеним ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення», продано/куплено нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване в багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А. 07 жовтня 2011 року, зареєстровано в реєстрі за № 2039. Державна реєстрація права власності ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» на нерухоме майно на підставі вказаного договору проведена 09 листопада 2011 року КП «Одеське МБТІ та РОН».

Після скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2017 року в справі № 520/15970/16-ц(про витребування в ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» на користь ТЦ «Південний» нежитлового приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, розташованого на пр-ті Ак. Глушка, 19 в м. Одесі), було відновлено право власності ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» на спірне нерухоме майно, яке виникло на підставі договору купівлі продажу від 07 жовтня 2011 року.

04 вересня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Никифоровим В. О. на підставі постанови апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року право власності на нежитлове приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення».

Крім того, постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в справі № 520/548/18 апеляційну скаргу ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» про витребування майна з чужого незаконного володіння та вимог третьої особи ОСОБА_2 про визнання права власності та усунення перешкод у здійсненні права власності скасовано. Витребувано в ОСОБА_2 на користь ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» нежитлове приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в справі № 520/548/18 набрала законної сили та залишена без змін постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року (провадження № 61-17557св20).

Зокрема Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року (провадження № 61-17557св20) зазначив, що в справі установлено, що спірне нежитлове приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке було набуто у власність ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес бішення» за договором купівлі-продажу від 07 жовтня 2011 року, правомірність якого не оспорено, вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, тобто за відсутності волі власника.На час розгляду справи в суді першої інстанції вищевказане нежитлове приміщення зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 , який придбав це майно в результаті електронних торгів, проведених на виконання виконавчого напису нотаріуса.

Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду щодо оцінки добросовісності ОСОБА_2 як набувача спірного нерухомого майна, зазначивши, що за період з лютого 2017 року до грудня 2017 року спірне нерухоме майно змінило кількох власників, набуття майна ОСОБА_2 відбулося після пред`явлення ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес бішення» позову в справі та під час дії заходів забезпечення позову, водночас ОСОБА_2 , проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірне майно вибуло з володіння власника з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів його добросовісність під час набуття ним спірного майна у власність.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі в справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

ОСОБА_1 право на оскарження судових рішень в справі № 520/548/18 мотивувала наявністю договору про поділ спільного майна подружжя від 26 лютого 2020 року, укладеного між нею та ОСОБА_2 .

Згідно з інформацією з Реєстру постановою Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року апеляційну скаргу представника ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес бішення» задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове.Позов ТОВ «Група компаній «Глобальні Бізнес Рішення» задоволено частково. Визнано недійсним договір про поділ спільного майна подружжя від 26 лютого 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки та нежитлового приміщення від 03 березня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 . Визнано недійсним договір іпотеки нежитлового приміщення від 04 березня 2020 року, укладений між ПАТ «Восток» та ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір іпотеки нежитлового приміщення від 04 березня 2020 року, укладений між ПАТ «Восток» та ОСОБА_1 .

Отже, право власності ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» на нежитлове приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07 жовтня 2011 року та постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в справі № 520/548/18.

Такі обставини ТЦ «Південний» в цій справі не спростував, а доводи касаційної скарги позивача в цій частині спрямовані на переоцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення за відсутності доказів, які б підтверджували права ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» на спірне майно, безпідставні, адже постанова Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в справі № 520/548/18 внесена до Реєстру з відкритим доступом та міститься в матеріалах справи (т. 2, а. с. 69-80) (як і рішення Господарського суду Одеської області від 27 жовтня 2008 року в справі № 20/108-08-2156 (т. 2, а. с. 159-163)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» не мало права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, необхідно зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2019 року в справі № 509/4012/14 (провадження № 61-47064св18), на яку посилається заявник, зазначено, що особа, яка не брала участі в справі, може оскаржити судове рішення лише в тому випадку, коли суд вирішив питання про її права та обов`язки.

Судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цих осіб, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право в правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом були незалучені особи, або міститься судження про права та обов`язки цих осіб у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

Подібний висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

Близькі за змістом висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 604/835/15-ц (провадження № 14-649цс18).

Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі в справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

Отже, під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 548/1887/21(провадження № 61-4306св23)).

Незалучена до участі в справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2024 рокув cправі № 914/2259/17 та від 13 травня 2024 року в cправі № 913/567/19).

Враховуючи, що ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» є власником нежитлового приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , витребування цього майна рішенням суду першої інстанції на користь ТЦ «Південний» безумовно свідчить про те, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та обов`язки ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення», яке оскаржило це рішення в апеляційному порядку.

Підстави для закриття апеляційного провадження були відсутні, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Інші доводи касаційної скарги на висновки суду не впливають і не є суттєвими, стосуються суті спору про витребування майна, в задоволенні якого відмовлено через неналежність позивача.

Аналогічно не впливають на правильність вирішення справи доводи ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу стосовно добросовісності останнього набувача спірного майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані постанови суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Південний» - адвоката Мастюка Костянтина Петровича залишити без задоволення.

Постанови Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк