Постанова

від 02.10.2024 по справі 596/291/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 596/291/21

провадження № 61-3893св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Башуцьким Ігорем Ярославовичем, на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2023 року у складі судді Митражик Е. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Костіва О. З., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2021 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_2 з 06 серпня 1978 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2015 року (справа № 596/1625/15-ц).

За час шлюбу ними набуто майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , площею 828,3 кв. м; житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 , загальною площею 411,8 кв. м; 74/100 частини будинку торгівлі на АДРЕСА_3 , загальною площею 1 861,5 кв. м; 38/100 цілісного майнового комплексу на АДРЕСА_3 , (адміністративно-виробниче приміщення «А» загальною площею 2 005,3 кв. м, водогрійка, 1); нежитлове приміщення магазину на АДРЕСА_1 , площею 150,5 кв. м; нежитлове приміщення будинку магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» на АДРЕСА_4 , загальною площею 151,50 кв. м; 83/100 частини нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 , загальною площею 1 111,2 кв. м; нежитлове приміщення на АДРЕСА_6 , загальною площею 1 346,3 кв. м; нежитлове приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_7 , загальною площею 437,2 кв. м; приміщення столової алюмінієвої (Літера «Е») на АДРЕСА_5 , загальною площею 328,3 кв. м; приміщення цеху приготування їжі (Літера «Е1») на АДРЕСА_5 , загальною площею 54,8 кв. м. Право власності на вказані об`єкти нерухомого майна зареєстровано за відповідачем.

Посилалася на те, що зазначене майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, проте між ними відсутнє порозуміння щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя.

Також сторони за час шлюбу набули у власність автомобіль МАН 8150, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був відчужений відповідачем без її згоди.

Вказувала, що також подружжя здійснювало підприємницьку діяльність. На час розірвання шлюбу спільний оборотний капітал, що виражався в залишках товару у спільних магазинах становив 7 055 124,73 грн. Товари сторони не ділили. Вартість половини товару за мінусом 20% торгових витрат складає 2 822 050 грн.

Крім того, після розірвання шлюбу відповідач здавав в оренду приміщення, які є спільною сумісною власністю подружжя та отримував орендну плату. Загальна сума отриманої ним орендної плати за період часу з 01 квітня 2018 року до 31 грудня 2020 року становить 5 692 500 грн, половина з яких - 2 846 250 грн належить їй.

Ураховуючи наведене, збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину наступного нерухомого майна:

- житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , площею 828,3 кв. м;

- 74/100 частини будинку торгівлі на АДРЕСА_3 , загальною площею 1 861,50 кв. м;

- 38/100 цілісного майнового комплексу, адміністративно-виробничого приміщення «А» на АДРЕСА_3 , загальною площею 2 005,3 кв. м, водогрійка, 1;

- магазину на АДРЕСА_1 , площею 150,5 кв. м;

- житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 , загальною площею 411,8 кв. м;

- будинку магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» на АДРЕСА_4 , загальною площею 151,50 кв. м,

- 83/100 частини нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 , загальною площею 1 111,2 кв. м;

- нежитлового приміщення на АДРЕСА_6 , загальною площею 1 346,3 кв. м;

- нежитлового приміщення, магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_7 , загальною площею 437,2 кв. м;

- 1/2 частину приміщення столової алюмінієвої площею кв. м та 1/2 частину приміщення цеху приготування їжі площею 54,8 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_5 ;

- стягнути з відповідача на свою користь половину суми від проданого ним автомобіля МАН 8150, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 130 000 грн;

- стягнути з відповідача на свою користь 126 000 грн, що становить половину вартості проданого ним і зрізаного головного корпусу з господарськими приміщеннями на АДРЕСА_5 .

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнання особистою приватною власністю майна, набутого за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що фактичні шлюбні відносини між ним та ОСОБА_1 існували у період часу з 06 серпня 1978 року до початку 2009 року, оскільки з початку 2009 року у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин вони проживають окремо, спільного домашнього господарства та спільного сімейного бюджету не ведуть.

Вказував, що за час окремого проживання з ОСОБА_1 ним за особисті кошти було придбано наступне майно, яке не підлягає поділу, а саме:

житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 828,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (право власності зареєстровано за ним 15 березня 2010 року на підставі рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2010 року у справі № 2-131/2010);

55/100 частини будинку торгівлі, загальною площею 1 023, 7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (право власності зареєстровано за ним 25 січня 2010 року на підставі рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2009 року у справі № 2-926/2009);

38/100 частини цілісного майнового комплексу, загальною площею 1 408, 6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (право власності зареєстровано за ним 07 листопада 2012 року на підставі свідоцтва про право власності від 29 жовтня 2012 року серії САС № 455171);

магазин, загальною площею 150,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (право власності зареєстровано за ним 17 березня 2010 року на підставі рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2010 року у справі № 2-206/2010).

Зазначав, що за ОСОБА_1 оформлено право власності на наступні об`єкти нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя:

адмінбудинок цегляний, позначений літ «А» загальною площею 545,5 кв. м; консервний цех № 1 «Б» цегляний загальною площею 2 546,5 кв. м; консервний цех № 2 «Б» загальною площею 2 284,6 кв. м; пекарня «В» цегляна загальною площею 621,1 кв. м; котельня - майстерня «Г» цегляна загальною площею 738,1 кв. м; товарно-матеріальний склад «Д» цегляний загальною площею 1 404,1 кв. м; вага «Ж» цегляна площею 260,0 кв. м, майстерня «З» цегляна площею 148,2 кв. м, свинарник «К» цегляний площею 318,2 кв. м, мішкотріпалка «Л» цегляна площею 44,0 кв. м, гараж «М» цегляний площею 210,2 кв. м, прохідна «О» цегляна площею 23,7 кв. м, склад «Н» цегляний площею 498,0 кв. м, скважина «П» бетонна площею 10,5 кв. м. скважина «П» бетонна площею 20,0 кв. м, службове «Р» цегляне площею 25,6 кв. м, градирня «Ф» цегляна площею 57,1 кв м, туалет «Т» цегляний площею 6,2 кв. м, склад «У» металевий площею 697,8 кв. м, підстанція «Ф» цегляна площею 72,3 кв. м, мазутна «X» цегляна площею 45,5 кв. м, заправочна «Ц» цегляна площею 19,2 кв. м, склад «Ш» цегляно-металевий площею 80,0 кв. м, водонасосна «Щ» цегляна площею 12,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 ;

житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 56,7 кв. м.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд:

- визнати за ним право власності на 1/2 частину адмінбудинку цегляний, позначений літ «А» загальною площею 545,5 кв. м; консервний цех № 1 «Б» цегляний загальною площею 2 546,5 кв. м; консервний цех № 2 «Б» загальною площею 2 284,6 кв. м; пекарня «В» цегляна загальною площею 621,1 кв. м; котельня - майстерня «Г» цегляна загальною площею 738,1 кв. м; товарно-матеріальний склад «Д» цегляний загальною площею 1 404,1 кв. м; вага «Ж» цегляна площею 260,0 кв. м, майстерня «З» цегляна площею 148,2 кв. м, свинарник «К» цегляний площею 318,2 кв. м, мішкотріпалка «Л» цегляна площею 44,0 кв. м, гараж «М» цегляний площею 210,2 кв. м, прохідна «О» цегляна площею 23,7 кв. м, склад «Н» цегляний площею 498,0 кв. м, скважина «П» бетонна площею 10,5 кв. м. скважина «П» бетонна площею 20,0 кв. м, службове «Р» цегляне площею 25,6 кв. м, градирня «Ф» цегляна площею 57,1 кв м, туалет «Т» цегляний площею 6,2 кв. м, склад «У» металевий площею 697,8 кв. м, підстанція «Ф» цегляна площею 72,3 кв. м, мазутна «X» цегляна площею 45,5 кв. м, заправочна «Ц» цегляна площею 19,2 кв. м, склад «Ш» цегляно-металевий площею 80,0 кв. м, водонасосна «Щ» цегляна площею 12,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 ;

- визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 56,7 кв. м;

- визнати його особистою приватною власністю майно, набуте ним за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, а саме:

житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 828,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

55/100 частини будинку торгівлі, загальною площею 1 023, 7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

38/100 частини цілісного майнового комплексу, загальною площею 1 408, 6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

магазин, загальною площею 150,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2021 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частину:

- житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , площею 828,3 кв. м;

- 74/100 частини будинку торгівлі на АДРЕСА_3 , загальною площею 1 861,5 кв. м;

- 38/100 цілісного майнового комплексу, адміністративно-виробниче приміщення, «А» на АДРЕСА_10 , загальною площею 2 005,3 кв. м, водогрійка, 1;

- магазину на АДРЕСА_10 , площею 150,5 кв. м;

- житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 , загальною площею 411,8 кв. м;

- будинку магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» на АДРЕСА_4 , загальною площею 151,5 кв. м;

- нежитлового приміщення на АДРЕСА_6 , загальною площею 1 346,3 кв. м;

- нежитлового приміщення- магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_7 , загальною площею 437,2 кв. м;

- приміщення столової алюмінієвої (Літера «Е») на АДРЕСА_5 , загальною площею 328,3 кв. м;

- приміщення цеху приготування їжі (Літера «Е1») на АДРЕСА_5 , загальною площею 54,8 кв. м.

У задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, право власності на 1/2 частину:

- будівель та споруд, а саме: адмінбудинку цегляний, позначений літ «А» загальною площею 545,5 кв. м, консервний цех № 1 «Б» цегляний загальною площею 2 546,5 кв. м, консервний цех № 2 «Б» площею 2 284,6 кв. м, пекарня «В» цегляна загальною площею 621,1 кв. м, котельня - майстерня «Г» цегляна загальною площею 738,1 кв. м, товарно-матеріальний склад «Д» цегляний загальною площею 1 404,1 кв. м, вага «Ж» цегляна площею 260,0 кв. м, майстерня «З» цегляна площею 148,2 кв. м, свинарник «К» цегляний площею 318,2 кв. м, мішкотріпалка «Л» цегляна площею 44,0 кв. м, гараж «М» цегляний площею 210,2 кв. м, прохідна «О» цегляна площею 23,7 кв. м, склад «Н» цегляний площею 498,0 кв. м, скважина «П» бетонна площею 10,5 кв. м, скважина «П» бетонна площею 20,0 кв. м, службове «Р» цегляне площею 25,6 кв. м, градирня «Ф» цегляна площею 57,1 кв. м, туалет «Т» цегляний площею 6,2 кв. м, склад «У» металевий площею 697,8 кв. м, підстанція «Ф» цегляна площею 72,3 кв. м, мазутна «X» цегляна площею 45,5 кв. м, заправочна «Ц» цегляна площею 19,2 кв. м, склад «Ш» цегляно-металевий площею 80,0 кв. м, водо насосна «Щ» цегляна площею 12,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 ;

- житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 56,7 кв. м, житловою площею 37,3 кв. м.

У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що спірне нерухоме майно набуто сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти. Отже, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, районний суд дійшов висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частині вищезазначеного нерухомого майна. При цьому презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя відповідачем ОСОБА_2 не спростовано.

Разом з тим суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за нею у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на 1/2 частини 83/100 частин будівель та споруд на АДРЕСА_5 та стягнення половини вартості проданого і зрізаного головного корпусу, оскільки державна реєстрація права власності на вищевказане нерухоме майно за ОСОБА_2 була здійснена 30 червня 2017 року, тобто після розірвання шлюбу, тому відсутні підстави вважати майно спільною сумісною власністю подружжя та таким, що підлягає поділу.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з відповідача половини суми від проданого ним автомобіля МАН 8150, реєстраційний номер НОМЕР_1 , районний суд виходив із того, що позивачкою не надано доказів придбання протягом перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та здійснення державної реєстрації транспортного засобу за сторонами.

Суд першої інстанції зазначив, що сторонами, всупереч вимогам частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2009 року фактично були припинені шлюбні відносини, зокрема, в період часу придбання нерухомого майна, яке ОСОБА_2 просив визнати його особистою приватною власністю, тому районний суд відмовив у задоволенні зустрічного позову в цій частині.

Відхиляючи доводи ОСОБА_2 щодо спливу позовної давності, суд вказав на відсутність доказів, які б спростовували твердження позивачки про обізнаність 01 квітня 2018 року щодо порушення її прав. Заяву ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог зустрічного позову ОСОБА_2 районний суд відхилив з підстав її необґрунтованості.

Додатковим рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Башуцького І. Я., про розподіл судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 405 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 405 грн.

На підставі положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України районний суд вважав, що за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню сплачений позивачкою судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3 405 грн та за рахунок позивачки підлягає відшкодуванню сплачений відповідачем при зверненні до суду із зустрічним позовом судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3 405 грн.

З огляду на наявність заперечень ОСОБА_1 проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, враховуючи обставини справи, районний суд дійшов висновку, що визначений ОСОБА_2 розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, обставинам справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Суд вважав, що вимоги ОСОБА_2 про стягнення 25 000 грн судових витрат на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню на суму 20 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Башуцького І. Я., задоволено частково.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2023 року змінено, виключивши з резолютивної частини вказівку про площі наступних об`єктів нерухомого майна: житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 ; приміщення магазину на АДРЕСА_10 ; житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 .

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд вважав, що районний суд правильно визначив перелік нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, та дійшов обґрунтованого висновку про його поділ у порядку статей 60, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України). При цьому презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно ОСОБА_2 не спростована.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки такий строк позивачкою не був пропущений.

Змінюючи частково рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначена судом першої інстанції площа деяких об`єктів нерухомого майна, не підтверджена належними та достовірними доказами, тому рішення районного суду підлягає зміні шляхом виключення з його резолютивної частини вказівки про площі наступних об`єктів нерухомого майна: житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 ; приміщення магазину на АДРЕСА_1 ; житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 .

У решті рішення районного суду апеляційний суд вважав законним та обґрунтованим.

При цьому апеляційний суд зазначив, що, незважаючи на те, що реєстрація права власності ОСОБА_2 на окремі об`єкти спірного нерухомого майна хоча й була проведена, починаючи з 2009 року, проте частина такого майна була придбана задовго до моменту реєстрації права власності на нього, під час спільного проживання сторін у період до 2009 року.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2023 року переглядалося в апеляційному порядку в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України.

Додаткове рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2023 року в апеляційному порядку не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Башуцький І. Я., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2023 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Башуцьким І. Я., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Башуцьким І. Я., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні його зустрічного позову.

Посилається на те, що шлюбні відносини між ним та ОСОБА_1 існували у період часу з 06 серпня 1978 року до початку 2009 року. ОСОБА_1 не брала участі у придбанні нерухомого майна, не оплачувала його вартості, тому суди безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог його зустрічного позову про визнання за ним права особистої приватної власності на нерухоме майно, набуте за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Вказує, що, визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 74/100 частини будинку торгівлі на АДРЕСА_3 ; 38/100 цілісного майнового комплексу, адміністративно-виробниче приміщення, «А» на АДРЕСА_10 ; житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 , суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що вказане нерухоме майно є його особистою приватною власністю, площа яких збільшилася за рахунок його власних коштів. Також не підтверджена належними доказами площа нежитлового приміщення на АДРЕСА_6 , право власності на яке за ним не зареєстровано.

Зазначає, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності, оскільки під час розгляду справи позивачка зазначила, що він з 06 жовтня 2015 року без її згоди здає в оренду нежитлові приміщення та отримує орендну плату, у зв`язку із чим саме з вказаної дати вона дізналася про порушення свого майнового права як співвласника нежитлових приміщень. Отже, саме з цієї дати слід обчислювати початок перебігу строку позовної давності.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 61-14-130цс19 та постановах Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц (провадження № 61-15213св19), від 27 січня 2021 року у справі № 297/3225/16-ц (провадження № 61-19259св19), від 21 лютого 2021 року у справі № 2604/8284/12 (провадження № 61-4662св20), від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19), від 21 квітня 2021 року у справі № 214/3609/18 (провадження № 61-3836св20), від 21 липня 2021 року у справі № 386/917/19 (провадження № 61-1506св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 06 серпня 1978 року до 06 жовтня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2015 року у справі № 596/1625/15-ц(том 1, а. с. 6).

За час шлюбу подружжям придбано таке майно:

1) житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 (право власності зареєстроване за ОСОБА_2 15 березня 2010 року на підставі рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2010 року у справі № 2-131/2010);

2) 74/100 частини будинку торгівлі на АДРЕСА_3 , загальною площею 1 861,50 кв. м (право власності на зареєстроване за ОСОБА_2 12 квітня 2010 року);

3) 38/100 частини цілісного майнового комплексу на АДРЕСА_3 загальною площею 3 543,6 кв. м), а саме: адміністративно-виробниче приміщення «А» загальною площею 2 005,30 кв. м, водогрійка, 1 (право власності зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 , виданим 29 жовтя 2012 року виконавчим комітетом Копичинецької міської ради на підставі рішення виконкому Копичинецької міської ради від 29 вересня 2012 року № 152);

4) магазин, загальною площею 150,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (право власності зареєстровано за ОСОБА_2 17 березня 2010 року на підставі рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2010 року у справі № 2-206/2010);

5) житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 (право власності зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право приватної власності на жилий будинок, виданим на підставі рішення виконкому Копичинецької міської ради народних депутатів від 23 серпня 1995 року № 131);

6) нежитлове приміщення будинку магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» на АДРЕСА_4 , загальною площею 151,50 кв. м (право власності зареєстроване за ОСОБА_2 22 березня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу від 23 травня 2001 року, укладеного на товарній біржі «Тернопільська біржа нерухомості», зареєстрованого за № 50);

7) нежитлове приміщення на АДРЕСА_6 (право власності зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Чортківського районного нотаріального округу Пивоваром В. А. за реєстровим № 2033);

8) нежитлове приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_7 (право власності зареєстровано за ОСОБА_2 16 листопада 2002 року на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2001 року № 394, укладеного на товарній біржі «Тернопільська Нова Біржа»);

9) приміщення столової алюмінієвої (Літера «Е») на АДРЕСА_5 (право власності зареєстровано за ОСОБА_2 згідно з реєстраційним посвідченням Гусятинського районного комунального бюро технічної інвентаризації 15 березня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного на аукціоні, проведеному Тернопільською промисловою біржою 03 березня 2003 року);

10) приміщення цеху приготування їжі (Літера «Е1») на АДРЕСА_5 (право власності зареєстровано за ОСОБА_2 згідно з реєстраційним посвідченням Гусятинського районного комунального бюро технічної інвентаризації 15 березня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного на аукціоні, проведеному Тернопільською промисловою біржою 03 березня 2003 року), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_2 від 14 грудня 2021 року № 290137758 (том 1, а. с. 178-186);

11) адмінбудинок цегляний, позначений літ «А» загальною площею 545,5 кв. м; консервний цех № 1 «Б» цегляний загальною площею 2 546,5 кв. м; консервний цех № 2 «Б» загальною площею 2 284,6 кв. м; пекарня «В» цегляна загальною площею 621,1 кв. м; котельня - майстерня «Г» цегляна загальною площею 738,1 кв. м; товарно-матеріальний склад «Д» цегляний загальною площею 1 404,1 кв. м; вага «Ж» цегляна площею 260,0 кв. м, майстерня «З» цегляна площею 148,2 кв. м, свинарник «К» цегляний площею 318,2 кв. м, мішкотріпалка «Л» цегляна площею 44,0 кв. м, гараж «М» цегляний площею 210,2 кв. м, прохідна «О» цегляна площею 23,7 кв. м, склад «Н» цегляний площею 498,0 кв. м, скважина «П» бетонна площею 10,5 кв. м. скважина «П» бетонна площею 20,0 кв. м, службове «Р» цегляне площею 25,6 кв. м, градирня «Ф» цегляна площею 57,1 кв м, туалет «Т» цегляний площею 6,2 кв. м, склад «У» металевий площею 697,8 кв. м, підстанція «Ф» цегляна площею 72,3 кв. м, мазутна «X» цегляна площею 45,5 кв. м, заправочна «Ц» цегляна площею 19,2 кв. м, склад «Ш» цегляно-металевий площею 80,0 кв. м, водонасосна «Щ» цегляна площею 12,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 (право власності 17 травня 2004 року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серії ВВВ № 907912 від 17 травня 2004 року) (том 1, а. с. 63-64);

12) житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 (право власності зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 1995 року) (том 1, а. с. 62).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Башуцьким І. Я., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя посилаючись на те, що нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , площею 828,3 кв. м; житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 , загальною площею 411,8 кв. м; 74/100 частини будинку торгівлі на АДРЕСА_3 , загальною площею 1 861,5 кв. м; 38/100 цілісного майнового комплексу на АДРЕСА_3 , (адміністративно-виробниче приміщення «А» загальною площею 2 005,3 кв. м, водогрійка, 1); нежитлове приміщення магазину на АДРЕСА_1 , площею 150,5 кв. м; нежитлове приміщення будинку магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» на АДРЕСА_4 , загальною площею 151,50 кв. м; 83/100 частини нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 , загальною площею 1 111,2 кв. м; нежитлове приміщення на АДРЕСА_6 , загальною площею 1 346,3 кв. м; нежитлове приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_7 , загальною площею 437,2 кв. м; приміщення столової алюмінієвої (Літера «Е») на АДРЕСА_5 , загальною площею 328,3 кв. м; приміщення цеху приготування їжі (Літера «Е1») на АДРЕСА_5 , загальною площею 54,8 кв. м, зареєстроване за відповідачем, належить подружжю на праві спільної сумісної власності, тому підлягає поділу на підставі статей 60, 70, 71 СК України.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнання особистою приватною власністю майна, набутого за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, посилаючись на те, що фактичні шлюбні відносини між ним та ОСОБА_1 існували у період часу з 06 серпня 1978 року до початку 2009 року, тому майно, яке ним було придбано за час окремого проживання за особисті кошти, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 828,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 55/100 частини будинку торгівлі, загальною площею 1 023, 7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; 38/100 частини цілісного майнового комплексу, загальною площею 1 408, 6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; магазин, загальною площею 150,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не підлягає поділу.

Крім того, зареєстроване за ОСОБА_1 нерухоме майно, є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу, а саме: адмінбудинок цегляний, позначений літ «А» загальною площею 545,5 кв. м; консервний цех № 1 «Б» цегляний загальною площею 2 546,5 кв. м; консервний цех № 2 «Б» загальною площею 2 284,6 кв. м; пекарня «В» цегляна загальною площею 621,1 кв. м; котельня - майстерня «Г» цегляна загальною площею 738,1 кв. м; товарно-матеріальний склад «Д» цегляний загальною площею 1 404,1 кв. м; вага «Ж» цегляна площею 260,0 кв. м, майстерня «З» цегляна площею 148,2 кв. м, свинарник «К» цегляний площею 318,2 кв. м, мішкотріпалка «Л» цегляна площею 44,0 кв. м, гараж «М» цегляний площею 210,2 кв. м, прохідна «О» цегляна площею 23,7 кв. м, склад «Н» цегляний площею 498,0 кв. м, скважина «П» бетонна площею 10,5 кв. м. скважина «П» бетонна площею 20,0 кв. м, службове «Р» цегляне площею 25,6 кв. м, градирня «Ф» цегляна площею 57,1 кв м, туалет «Т» цегляний площею 6,2 кв. м, склад «У» металевий площею 697,8 кв. м, підстанція «Ф» цегляна площею 72,3 кв. м, мазутна «X» цегляна площею 45,5 кв. м, заправочна «Ц» цегляна площею 19,2 кв. м, склад «Ш» цегляно-металевий площею 80,0 кв. м, водонасосна «Щ» цегляна площею 12,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 ; житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 56,7 кв. м.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірне нерухоме майно було набуто сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти. Отже, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд дійшов висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частині вищезазначеного нерухомого майна. При цьому презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_2 не спростовано.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за нею у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на 1/2 частини 83/100 частин будівель та споруд на АДРЕСА_5 та стягнення половини вартості проданого і зрізаного головного корпусу, оскільки державна реєстрація права власності на вищевказане нерухоме майно за ОСОБА_2 була здійснена 30 червня 2017 року, тобто після розірвання шлюбу, тому відсутні підстави вважати майно спільною сумісною власністю подружжя та таким, що підлягає поділу.

Суд першої інстанції зазначив, що сторонами, всупереч вимогам частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2009 року фактично були припинені шлюбні відносини, зокрема, в період часу придбання нерухомого майна, яке ОСОБА_2 просив визнати його особистою приватною власністю, тому суд відмовив у задоволенні зустрічного позову в цій частині.

Наведені у касаційній скарзі ОСОБА_2 доводи щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання за ним права особистої приватної власності на нерухоме майно, набуте за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин ґрунтуються виключно на необхідності переоцінки доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 400 ЦПК України.

Також колегією суддів відхиляються доводи касаційної скаргиОСОБА_2 про те, що визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину 74/100 частин будинку торгівлі на АДРЕСА_3 , загальною площею 1 861,5 кв. м та 1/2 частину 38/100 частин цілісного майнового комплексу, загальною площею 1 408, 6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , суди попередніх інстанцій не з`ясували, на підставі якого правовстановлюючого документа у нього збільшилася частка у такому майні, оскільки ОСОБА_2 не подав жодних доказів, які б спростовували презумпцію спільної сумісної власності щодо вказаного майна. Доводи касаційної скарги в цій частині вимагають здійснення переоцінки доказів судом касаційної інстанції й не містять посилань на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Щодо доводів заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та наявність підстав для застосування строку позовної давності

У заяві від 10 жовтня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Башуцький І. Я. заявив клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя в частині поділу: 74/100 частини будинку торгівлі на АДРЕСА_3 , загальною площею 1 861,5 кв. м; 38/100 частини цілісного майнового комплексу, загальною площею 1 408, 6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; магазин, загальною площею 150,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення будинку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на АДРЕСА_4 , загальною площею 151,50 кв. м; 83/100 частини нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 , загальною площею 1 111,2 кв. м; нежитлове приміщення на АДРЕСА_6 , загальною площею 1 346,3 кв. м.

Заява обґрунтована тим, що 29 липня 2022 року у судовому засіданніГусятинського районного суду Тернопільської області у цій справіОСОБА_1 усно зазначила, що про те, що з 06 жовтня 2015 року їй було відомо про те, що ОСОБА_2 здає в оренду нежитлові приміщення та отримує орендну плату, проте позивачка не бажала тоді реагувати на такі порушення її прав як співвласника нерухомого майна. Вважає, що оскільки з позовом ОСОБА_1 звернулася до суду у березні 2021 року, вона пропустила трирічний строк позовної давності (том 2, а. с. 37-39).

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому згідно із частинами першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини другої статті 72 СК України та роз`яснень, викладених у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною п`ятою статті 267 ЦК України визначено якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій надали неналежну правову оцінку обставинам початку перебігу позовної давності у цій справі.

Судами зазначено, що ОСОБА_1 про порушення своїх прав щодо спільного майна подружжя дізналася 01 квітня 2018 року після проведення ревізії по спільних об`єктах нерухомого майна.

Вважаючи, що строк позовної давності до вимог про поділ набутого у шлюбі майна до 01 квітня 2018 року ОСОБА_1 не пропущено, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють застосування строку позовної давності.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позивачка, як вона сама зазначала в судовому засіданні Гусятинського районного суду Тернопільської області 29 липня 2022 року, дізналася про порушення своїх прав 06 жовтня 2015 року.

Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17 дійшов правового висновку про те, що порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в частині першій статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Велика Палата Верховного Суду погодилася із правовим висновком, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати обставини пропуску позивачем позовної давності, якщо вони не були встановлені й досліджені судами попередніх інстанцій, оскільки це правове питання знаходиться у компетенції попередніх судових інстанцій, що узгоджується зі статтею 400 ЦПК України.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Отже, вирішуючи питання про наявність підстав для застосування строку позовної давності, суди попередніх інстанцій не врахували, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права.

При цьому суд не дослідив поважність пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності та наявність підстав для застосування частини п`ятої статті 267 ЦК України, відповідно до якої, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Ураховуючи наведене, доводи касаційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду з позовом знайшли своє підтвердження.

Крім того, суд апеляційної інстанції, по суті не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо неспівпадіння площі об`єктів нерухомого майна, обмежившись зміною рішення районного суду шляхом виключення з резолютивної частини рішення вказівки про площі спірних об`єктів нерухомого майна. Зазначене не є вирішенням спору по суті, оскільки площа приміщень так і не встановлена, а це є доводами ОСОБА_2 .

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та є передчасними.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до передчасних висновків судів, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2021 року у справі № 2604/8284/12 (провадження № 61-4662св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 214/3609/18 (провадження № 61-3836св20), від 21 липня 2021 року у справі № 386/917/19 (провадження № 61-1506св21) колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші обставини, відмінні від обставин справи, що є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, а також у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Башуцьким Ігорем Ярославовичем, задовольнити частково.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 лютого 2024 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець