Постанова

від 01.10.2024 по справі 357/14157/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 357/14157/21 Головуючий у 1 інстанції: Цукуров В. П.

провадження №22-ц/824/10210/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

при секретарі: Курченко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Короля Павла Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «МАКИ» імені О.П. Сем`янівського», про визнання недійсними державних актів про право приватної власності на земельну ділянку, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Узинської міської ради, про визнання недійсним державного акта про право власності на землю, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обгрунтовував тим, що 05.01.1999 року позивач влаштувався працювати водієм у Закрите акціонерне товариство «МАКИ» ім. О.П. Сем`янівського», с. Макіївка, Білоцерківського району, Київської області, що підтверджується відомостями з трудової книжки колгоспника за № НОМЕР_1 .

26.05.1999 року позивач був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України, з якої звільнився 26.10.2000 року на підставі наказу Міністерства оборони України № 262 від 26.10.2000 року.

27.03.2001 року на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Макіївської сільської ради депутатів за №98 від 21.02.2001 року позивачу надано у приватну власність земельну ділянку розміром 2,900 га, за № 435, в межах адміністративних одиниць Макіївської сільської ради, Білоцерківського району Київської області, що засвідчується державним актом на право приватної власності на землю серії IV - КВ № 003971, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №486. Цільове призначення обумовленої земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказане рішення органу місцевого самоврядування прийнято на виконання Указу Президента від 08.08.1995 року за № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Позивач особисто вищезазначеного державного акту не отримував та про його існування не здогадувався, оскільки у цей час постійно проживав та працював на території м.Біла Церква. Батьки останнього також його не повідомляли про відповідне рішення сільської ради, на підставі якого він тепер володіє земельною ділянкою у межах села Макіївка.

Із наявністю вказаного документу останній був ознайомлений лише в 2018 році, розбираючи особисті речі свого померлого батька, серед яких і знаходився вищевказаний державний акт на земельну ділянку. Маючи на меті встановити справжність та актуальність документу, позивач звернувся до Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області із відповідним запитом, яка у відповідь надала йому довідку за № 34 від 12.03.2018 року, у якій зазначається про те, що згідно зі схемою розпаювання, земельна частка (пай) за №435, загальною площею 2,900 га належить ОСОБА_1 . Додатково останньому було надано викопіювання з плану формування земель Макіївської сільської ради, в якій повторно відображена інформація про те, що земельна ділянка за вказаним номером дійсно належить позивачу.

Водночас, в усній формі позивачу в органах землеустрою було повідомлено, що належною йому на праві власності земельною ділянкою володіють інші особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Однак, будь - яких підтверджуючих документів йому надати не змогли, у зв`язку з чим разом із розробленням технічної документацію на земельну ділянку позивач почав вчиняти дії, направлені на збирання інформації стосовно того, чи дійсно вказані особи володіють належним йому майном.

У листі Головного управління держгеокадастру у Київській області за № 29-10-0.331-6144/2-21 від 06.07.2021 року зазначається, що в архіві Міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві наявні другі (архівні) примірники державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 407732 від 30.11.2009 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 , на земельну ділянку із кадастровим номером 3220482900:03:008:0012, площею 1,14499 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області та серії ЯИ № 407733 від 30.11.2009 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 , на земельну ділянку із кадастровим номером 3220482900:03:008:0013, площею 1.4500 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на Макіївської сільської ради Білоцерківського району, Київської області.

Однак, надати копії вказаних державних актів Головне управління держгеокадастру у Київській області не має змоги, тому що на такий вид документів поширюється дія Закону України «Про захист персональних даних».

Вказував, що 06.07.2021 року цей державний орган надав йому листа за №29-10-0.331-7926/2-21, в якому зазначив, що правовою передумовою для надання Відповідачам названих правовстановлюючих документів стало розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складення державних актів на право власності на земельні ділянки 43-м громадянам, власникам земельних часток (паїв) в адміністративних межах Макіївської сільської ради, Білоцерківського району Київської області від 28.01.2009 року за № 62».

21.07.2021 року за вихідним №06-23/1193 Білоцерківська районна державна адміністрація надала копію вказаного розпорядження, а також відповідний витяг із списку громадян, яким надається в власність земельні ділянки (паї) в межах Макіївської сільської ради Білоцерківського району, що є невід`ємним додатком до раніше вказаного рішення, в якому зазначаються особи, що є відповідачами по справі, яка розглядається.

Додатково позивач звертався до Управління держгеокадастру у Київській області з метою отримання копії технічної документації із землеустрою щодо складення державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 407732 від 30.11.2009 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 та серії ЯИ № 407733 від 30.11.2009 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 . У відповідь отримав лист №29-10-0.333-9535/2-21 від 13.08.2021 року з якого вбачається, що за інформацією Відділу №1 Управління у Білоцерківському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області запитувана документація у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель відсутня.

09.11.2021 року державним кадастровим реєстратором сектору №2 Управління у Білоцерківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Ковальчук І.М. на підставі розглянутої заяви позивача про внесення відомостей до Державного земельного кадастру (присвоєння кадастрового номеру) винесено рішення

№РВ-4800987382021 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру.

Причина: перетин ділянок з ділянкою 3220482900:03:008:0013, площа співпадає на 50. Перетин ділянок з ділянкою 3220482900:03:008:0012, співпадає на 49,9971.

Отже, із вищенаведеного документу вбачається остаточна та вичерпна інформація, що земельні ділянки відповідачів на 99,9971 накладаються на земельну ділянку позивача. Обставинами справи та матеріалами підтверджується беззаперечний факт отримання позивачем у спосіб, передбачений законодавством, земельної ділянки (паю), як колишнім працівником сільськогосподарського підприємства ЗАТ «МАКИ» ім. О.П. Сем`янівського». Державний акт на право приватної власності на землю серії IV - КВ №003971, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №486, на підставі якого позивач володіє земельною ділянкою, що розташована у межах адміністративних одиниць с. Макіївка Білоцерківського району Київської області, станом на сьогодні, відповідно до Прикінцевих положень та Перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», є дійсним. Його законність та правомірність не спростовується. Тобто право власності позивача порушене і може бути захищене виключно в судовому порядку шляхом визнання недійсним правовстановлюючих документів на землю відповідачів та скасування відповідної реєстрації права власності.

Посилаючись на приписи ст.ст.15, 16, 391 ЦК України, ст.ст.79-1, 152 ЗК України, ст.ст.2, 93, 174, 175 ЦПК України, позивач просив суд:

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ №407732 від 30.11.2009 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220482900:03:008:0012, площею 1,4499 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ № 407733 від 30.11.2009 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220482900:03:008:0013, площею 1,4500 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29069663 від 01.04.2016 року, прийняте приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Дуб Наталією Миколаївною, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220482900:03:008:0012, площею 1,4499 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 892173532204, номер запису про право власності 13990317, що розташована на території Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 27493444 від 24.12.2015 року, прийняте приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Дуб Наталією Миколаївною, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220482900:03:008:0013, площею 1,4500 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 817691132204, номер запису про право власності 12744072, що розташована на території Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

У липні 2022 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю (т.1, а.с.142-148).

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилались на наступні обставини.

ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 407732 від 30.11.2009 року належить земельна ділянка площею 1,4499 га, кадастровий номер 3220482900:03:008:0012, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 407733 від 30.11.2009 року належить земельна ділянка площею 1,4500 га, кадастровий номер 3220482900:03:008:0013, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Зазначені земельні ділянки до видачі позивачам за зустрічним позовом державних актів на право власності на земельну ділянку складались з однієї земельної ділянки (земельної частки (паю) площею 3,16 га в умовних кадастрових гектарах, яка належала їхній матері ОСОБА_4 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КВ №0067356, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією 1997 року та зареєстрованого 20.03.1997 року в Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) за № 352.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, а після її смерті відкрилася спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності закритого акціонерного товариства «Маки» ім. Сем`янівського Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, розміром 3,16 в умовних кадастрових гектарах.

19.08.2000 року державним нотаріусом Узинської державної нотаріальної контори Пашкевич Л.Г., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємцям майна ОСОБА_4 , було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності ЗАТ «МАКИ» ім. Сем`янівського» Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, розміром 3,16 в умовних кадастрових гектарах, яка належала померлій ОСОБА_4 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0067356, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією 1997 року та зареєстрованого 20.03.1997 року в Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) за № 352.

Згідно з Указами Президента України від 10.11.1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» та від 08.08.1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», земельна частка (пай) - умовна частка землі, визначена у результаті поділу земель, переданих у колективну власність, серед членів сільськогосподарського підприємства.

Як убачається зі змісту первісного позову, земельна ділянка розміром 2,900 га в межах адміністративних одиниць Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, була надана ОСОБА_1 на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Макіївської сільської ради народних депутатів № 98 від 21.02.2001 року.

27.03.2001 року на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Макіївської сільської ради народних депутатів № 98 від 21.02.2001 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІУ-КВ № 003971, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №486, який, як стверджує сам позивач за первісним позовом, він не отримував і дізнався про існування такого акту випадково після смерті батька.

При цьому, як вбачається з доданої до первісного позову трудової книжки колгоспника, ОСОБА_1 працював в 1999 році водієм ЗАТ «Маки» ім. Сем`янівського.

Таким чином, ОСОБА_4 ще в 1997 році, як член ЗАТ «МАКИ» ім. Сем`янівського», перша набула право на земельну ділянку (пай) розміром 3,16 га в умовних кадастрових гектарах у результаті поділу земель, переданих у колективну власність серед членів сільськогосподарського підприємства на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КВ №0067356, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією 1997 року та зареєстрованого 20.03.1997 року в Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) за НОМЕР_3, яке в порядку спадкування в рівних частинах на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.08.2000 року, після смерті матері отримали позивачі за зустрічним позовом.

Позивачі за зустрічним позовом вважають відсутність підстав для набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 2,900 га в межах адміністративних одиниць Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зазначають, що право на одержання земельної частки (паю) мали лише особи, які входили до складу КСП на момент паювання землі і яких було внесено до списку, що додавався до Державного акту на право колективної власності на землю. Якщо трудові відносини особи з колективом виникли на підставі трудового договору, а не членства в цьому колективі, то такі відносини не передбачають права на одержання у власність земельної частки (паю).

Однак, матеріалами справи не підтверджено членство ОСОБА_1 в ЗАТ «МАКИ» ім. Сем`янівського» на момент паювання землі в 1997 році. Надана ОСОБА_1 копія трудової книжки колгоспника може підтверджувати лише наявність трудових відносин між ним та ЗАТ. При цьому, з наданої копії неможливо встановити точну дату прийняття ОСОБА_1 на роботу та звільнення його з роботи.

Підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Однак, як вбачається з доданої до зустрічного позову архівної довідки від 27.06.2022 року №07-01-45/112, по документах архівного фонду № 455 «Макіївська сільська рада та її виконавчий комітет с. Макіївка» в протоколі 14 сесії 23 скликання в рішенні від 21.02.2001 року № 14-98 «Про надання дозволу на відведення земельних ділянок в приватну власність власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) ЗАТ «МАКИ», інформація щодо передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 2,9 га не значиться. За таких обставин, позивачі за зустрічним позовом вважають державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-КВ № 003971 від 27.03.2001 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів па право приватної власності на землю за №486, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Макіївської сільської ради народних депутатів від 21.02.2001 року №98, є незаконним та підлягає визнанню недійсним.

Посилаючись на п.2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720/95 від 08.08.1995 року, п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», п. 1.4 «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. ст. 16,316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 3,5, 175-177, 193, 194 ЦПК України, Позивачі за зустрічним позовом просили суд:

визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії IV-КВ №003971 від 27.03.2001 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Макіївської сільської ради народних депутатів №98 від 21.02.2001 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №486; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 понесені судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 лютого 2024 року у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Узинської міської ради, про визнання недійсним державного акта про право власності на землю - задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії IV-КВ №003971 від 27.03.2001 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Макіївської сільської ради народних депутатів №98 від 21.02.2001 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №486.

Здійснено розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі адвоката Короля П.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким первісний позов задовольнити, а зустрічний залишити без задоволення.

Скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 вважає докорінно невірним твердження згадуваного суду про тe, що ним не доведено факту наявності його членства у колективному сільськогосподарському підприємстві ЗАТ «МАКИ» ім. О.П. Сем`янівського», визнаючи при цьому як неналежний доказ обумовленого факту, копію трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 , на лицьовій сторінці якого зазначається, що останній вступив у члени колгоспу в 1999 році.

При цьому вважає за доцільне звернути увагу на ту обставину, що під час одного із судових засідань, на питання головуючого судді до представника відповідачів за первісним позовом, реагуючи на аргумент останнього, що ОСОБА_1 не надано доказу його членства в КСП, саме яким конкретним документом оформлювалося прийняття особи в члени КСП, згадуваний представник відповів, що конкретного порядку не було визначено.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України регламентовано, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначаються Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» № 2114-ХІІ від 14.02.1992 року, відповідно до частини першої статті 1, статті 5 якого членство в колективному сільськогосподарському підприємстві, яке є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство, ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу зі складу його членів.

Відповідно до пункту 1, 2 постанови Ради Міністрів СРСР "Про основні положення про порядок видачі, ведення трудових книжок колгоспників" від 21.04.1975 за № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу (у редакції чинній на момент вступу ОСОБА_1 , в члени КСП «Маки»).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Частиною першою статті 77 ЦПК України унормовано, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Таким чином, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, при винесенні оскаржуваного рішення, в історичній ретроспективі, не враховано матеріальних норм постанови Ради Міністрів СРСР за № 310, які є релевантними до спірних правовідносин, унаслідок чого допущено неправильне застосування норм матеріального права, яке відобразилося у незастосуванні закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст.376 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини, практика якого згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України є джерелом права для суду, розтлумачуючи поняття «закон» у його автономному значенні, вказав «такий термін охоплює як «писане право», що включає, крім закону, також і законодавчі акти нижчого рівня, у тому числі нормативні заходи, які приймаються професійними регулювальними органами в межах делегованих їм незалежних нормотворчих повноважень парламентом, так і неписане право....» (Sanoma Uitgevers B.V. v. the Netherlands, no. 38224/03, ECHR, 14 September 2010).

Апелянт критично оцінює доводи судового рішення про те, що ним не подано доказів того, що ЗАТ «МАКИ» імені О.П. Сем`янівського» мало правовий статус колективного сільськогосподарського підприємства або було його правонаступником, оскільки ОСОБА_1 , у свій час працевлаштовувався працювати саме у ЗАТ «МАКИ» імені О.П. Сем`янівського» і саме зазначена юридична особа приватного права своїм рішенням наділила його правом власності на спірну земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка перебуває у адміністративних межах села Макіївка, Білоцерківського району, Київської області.

У зв`язку із наведеним вище є неприйнятною позиція Суду першої інстанції в частині, що ОСОБА_1 , не надано суду доказів подання ним заяв про виділення, надання йому у власність земельної ділянки та видачу йому державного акту на право власності, а також вчинення будь-яких інших дій, направлених на набуття ним у власність земельної ділянки.

На суді представником первісного Позивача зазначалося, що останній, під час роботи у ЗАТ «МАКИ», писав відповідну заяву про надання йому у власність земельної ділянки, яку в подальшому йому і було надано, водночас варто враховувати також той факт, що ця подія відбувалася у 1999 році, і відповідно вказана заява, як першооснова процесу отримання ділянки у володіння, не була збережена у відповідних архівних установах з огляду на те, що такого роду документ не систематизується за принципом суворої звітності, який підлягає довгостроковому зберіганню.

Надалі Білоцерківським міськрайонним судом Київської області обумовлено, що докази наявності відповідного рішення про передачу ОСОБА_1 , у приватну власність земельної ділянки площею 2,9 га у матеріалах справи відсутні.

На вище вказане зазначається, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про органи місцевого самоврядування» № 280/97-ВР (тут і надалі у редакції чинній на момент прийняття рішення про надання ОСОБА_1 , у власність земельної ділянки) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У положеннях пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР закріплено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, але не виключно, регулювання земельних відносин.

Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради (ч. 1 ст. 46 Закону № 280/97-ВР.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 1 та 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР).

Згідно з п. 3.2.6. наказу Державного комітету архівів України № 16 від 16.03.2001 року «Про затвердження Правил роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій» (далі за текстом - Наказ

№ 16) (мав чинність станом на день прийняття рішення про надання ОСОБА_1 , земельної ділянки) нормативні акти (статути, положення, правила, інструкції тощо), затверджені розпорядчими документами (наказами, постановами, рішеннями), уміщуються в справи разом із цими документами.

Відповідно до абз. 1 розділу 5 Наказу № 16 закінчені в діловодстві справи постійного, тривалого (понад 10 років) зберігання та з особового складу повинні здаватися до архіву установи для наступного зберігання та користування. Справи тимчасового зберігання (до 10 років включно) можуть передаватися в архів установи за рішенням її керівника.

Так, зі змісту наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України за № 41 від 20.07.1998 року «Про перелік типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів» вбачається, що термін зберігання рішень органів місцевого самоврядування визначено як «постійно, доки не мине потреба».

ОСОБА_1 не був суб`єктом прийняття рішення, а тому відповідно не володів практичними можливостями забезпечити належне зберігання актів, які приймала Макіївська сільська рада у межах своїх повноважень.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову КЦС ВС від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Об`єднаної палати КЦС ВС від 18 квітня 2022 року у справі № 5^0/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

А тому відсутність відповідного рішення Макіївської сільської ради, на підставі якого ОСОБА_1 було надано у власність земельну частку (пай), не може погіршувати правове становище останнього, оскільки такі обставини (архівування рішень сільської ради та їх збереження) виникали, тривали та припинялися без його участі та поза його волею.

Європейський суд з прав людини розглядаючи справу «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) обумовив: Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок, і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Варто також зауважити, що Судом не було надано належної оцінки висновкам судової земельно-технічної експертизи №СЕ-19/111-22/45672-ЗТ від 07.12.2022 р., яка була проведена на підставі ухвали суду Київським науково - дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України за вмотивованим клопотанням представника відповідачів за первісним позовом, її взаємозв`язку із іншими письмовими доказами, що містяться у матеріалах справи, та на які відповідно посилався ОСОБА_1 під час доведення істинності своєї позиції.

Так, за результатами проведення експертних досліджень судовим експертом Тетяною Плютою земельна ділянка з кадастровим номером 3220482900:03:008:0012, яка належить ОСОБА_2 , та земельна ділянка з кадастровим номером 3220482900:03:008:0013, яка належить ОСОБА_3 , по всій площі накладаються на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 .

Названий висновок має однозначний, категоричний характер, без можливості його подвійного тлумачення, який до речі, не ставився під сумнів іншими учасниками справи, шляхом заявлення клопотань/заяв про проведення повторної або/чи додаткової експертизи.

Сільським головою Макіївської сільської ради ОСОБА_5 у відповідь на усне звернення ОСОБА_1 , стосовно підтвердження легітимності знайденого ним державного акту, надано викопіювання з плану формування земель Макіївської сільської ради де земельна ділянка за № 435, розміром 2,900 га, рахується за Позивачем.

Окрім цього, секретарем виконкому Макіївської сільської ради ОСОБА_7 надано ОСОБА_1 , довідку, з вихідним № 34, від 12.03.2018 р., про те, що згідно схеми розпаювання земельна частка (пай) за № НОМЕР_2 , загальною площею - 2,900 га, належить ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 2 Розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникли до 2004 вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Земельна ділянка ОСОБА_1 , як об`єкт цивільного права, станом день прийняття розпорядження Білоцерківської районною державною адміністрацією (28.01.2009 р.), на підставі якого ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , отримали спірні земельні частки, вже існувала понад 8 років і вказане рішення органу державної влади об`єктивно порушило право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном.

У рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland) Series A, №254-B, § 30 вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Отже, ОСОБА_1 , має стійку та непохитну переконаність у тому, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по розглядуваній справі є таким, що суперечить дійсним обставинам справи та зібраним фактам, що мають доказове значення, а тому поданням цієї апеляційної скарги останній хоче виправити недоліки, які мали місце під час винесення оскаржуваного судового акту.

Апелюючи до спірного рішення суду, в частині задоволення зустрічних позовних вимог, ОСОБА_1 , передусім хоче зазначити, що суд першої інстанції не висвітлив у своєму рішенні жодного аргументу та мотивування, якими він керувався, заперечуючи проти можливості їх задоволення та які мають наступну редакцію.

Так ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , солідарно заявляють, що спірна земельна ділянка, розміром 2,900 га, яка належить ОСОБА_1 , на праві власності відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії IV - КВ №003971 та яка розташована у адміністративних межах Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, насправді належить їм. У своїх міркуваннях, стосовно наведеного, останні посилаються на те, що їхній матері - ОСОБА_4 , у 1997 році, Білоцерківською районною державною адміністрацією видано сертифікат на право на земельну частку (пай), серії КВ №0067356, що засвідчував право на отримання нею земельної ділянки розміром 3,16 га, у межах с. Макіївка Білоцерківського району Київської області.

Відповідачі є власниками земельних ділянок, які знаходиться у межах кордонів с. Макіївка Білоцерківського району Київської області, з цільовим призначенням - для товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку: серії ЯИ № 407732 від 30.11.2009 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 , на земельну ділянку з кадастровим номером 3220482900:03:008:0012, площею 1, 4499 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Серії ЯИ № 407733 від 30.11.2009 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 , на земельну ділянку з кадастровим номером 3220482900:03:008:0013, площею 1,4500 га.

Як уже зазначалося раніше, ОСОБА_2 , на праві власності належить земельна ділянка розміром 1,4499 га, у той же самий час ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка площею 1,4500 га. Здійснивши арифметичний підрахунок сукупної площі земельних ділянок, шляхом додавання їх розмірів (1,4499 га + 1,45 га = 2.8999 га), виявиться, що вона дорівнює площі земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 2,900 га на підставі оспорюваного державного акту права власності на земельну ділянку.

Вказане спростовує доводи зустрічної позовної заяви в частині, що земельна ділянка яка належить ОСОБА_1 , є однією і тією земельної ділянкою, що належала ОСОБА_4 .

Слушно зауважити, що спір за розглядуваною справою здійснюється відповідно земельної ділянки розміром 2,900 га, а не 3,16 га., при цьому у відзиві на первісну позовну заяву та у зустрічній позовній заяві жодним чином не висвітлюється правова доля залишку земельної ділянки (паю), розміром 0,2601 га (3.16 га - 2.8999 га= 0.2601 га), яка виникла унаслідок поділу суцільної земельної ділянки на менші площі.

При цьому, позивачами не долучається жодна технічна документація, на підставі якої здійснено поділ суцільної земельної ділянки, площею 3,16 га, на різні частини, із якої мало місце утворення самостійних земельних ділянок із кадастровими номерами, що згадуються вище.

При цьому, зауважує, що при розгляді цієї справи варто звернути увагу на правову природу сертифікату на право на земельну частку (пай).

Вперше законодавча конструкція «сертифікат на право на земельну частку (пай)» була застосована в Указі Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720/95 від 08.08.1995 року (далі за текстом - Указ № 720/95).

Відповідно до п.5 Указу 720/95 видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Після видачі громадянинові державного акту на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації (абз. 3 п. 6 Указу № 720/95).

Земельний сертифікат - це документ, який посвідчує право особи на земельну частку (пай) і містить відомості про її вартість та розмір в умовних кадастрових гектарах. Отримавши такий документ, громадянин ще не знає, де конкретно розміщено його частину землі.

Спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства У країни, Української академії аграрних наук від 04 червня 1996 року, за № 47/172/48, затверджено «Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій» (далі за текстом - Наказ

№ 47/172/48 (у редакції чинній на момент отримання ОСОБА_1 державного акту права власності на землю)

Відповідно до п.1.2 Наказу №47/172/48 передача в натурі земельної частки (паю) провадиться громадянину, який має сертифікат на право на земельну частку (пай), згідно з його заявою. Передача в натурі земельної частки (паю) громадянину здійснюється після складання "Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)" (п. 1.3. Наказу № 47/172/48).

До першої заяви по суті ОСОБА_1 долучено довідку, яка видана Макіївською сільською радою, з вихідним №34 від 12.03.2018 року, що згідно схеми розпаювання земельна частка (пай), за № 435, загальною площею - 2,900 га., належить ОСОБА_1 .

Також додається викопіювання з плану земель Макіївської сільської ради, підписана сільським головою М.Г. Бердалик, на якій відображена земельна ділянка прямокутної форми, за № 435, власник якої є ОСОБА_1 .

У п.2.3. Наказу № 47/172/48 зазначається, що місце розташування та першочерговість виділення земельних ділянок визначаються з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій та іншої технічної документації.

Складанню схеми передують підготовчі роботи, які включають в себе аналіз земельно-кадастрових, статистичних і планово-картографічних матеріалів, результатів польових вишукувань і обстежень земельного фонду з метою встановлення фактичного стану використання земель підприємства, розрахунків проведеного паювання земель, виходячи з інтересів окремих співвласників, їх об`єднань та інтересів суспільства в досягненні еколого-економічної стабілізації землекористування, раціонального використання земель та їх охорони.

В процесі підготовчих робіт збираються, систематизуються і вивчаються такі матеріали: технічна документація по видачі державних актів на право колективної власності на землю (п.п.3 п.2.4. Наказу №47/172/48).

Громадянин, який має сертифікат на право на земельну частку (пай) і бажає одержати свою земельну частку (пай) в натурі, подає підприємству заяву за формою, наведеною в додатку № 1 (п. 3.1. Наказу №47/172/48).

Таким чином, аргументи суду проте, що ОСОБА_4 , раніше за позивача, набула право на земельну частку (пай), розміром 3.16 га, а саме, ще в 1997 році, є безпідставними, з огляду на те, що вказана особа отримала лише майнове право на отримання в майбутньому земельної ділянки (паю), у вигляді сертифікату без конкретного визначення земельної ділянки в натурі.

Тому, вважає, що, аналізуючи норми законодавства, які регулювали порядок отримання громадянами земельної частки (паю) та які були чинні, зокрема, станом на 1997 рік, отримуючи документ, особа ще не мала чіткої усвідомленості, де саме в натурі буде виділена її земельна ділянка. Отриманню в натурі земельної ділянки (паю) передувала певна процедура: подання заяви, за встановленою формою, до підприємства, розроблення технічної документації, нанесення ділянки на схему розпаювання, прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

Апелянт вважає, що ігноруючи вищенаведені аргументи ОСОБА_1 , судом першої інстанції допущено істотне порушення засади процесуального права щодо змагальності сторін, яка проявила себе в однобічності оцінки доводів сторін, на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за первісним позовом не надано суду доказів подання ним заяв про виділення, надання йому у власність земельної ділянки та видачу державного акту на право власності, а також вчинення будь-яких інших дій, направлених на набуття ним у власність земельної ділянки. Крім того, він повідомив суду про те, що до 2018 року не знав про існування цього акту.

Натомість, щодо зустрічних вимог суд зазначав, що 19.08.2000 року державним нотаріусом Узинської державної нотаріальної контори Пашкевич Л.Г., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємцям майна ОСОБА_4 , було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з права на земельну частку (пай) землі, а тому сумніву щодо законності видачі їм державних актів та набуття права власності на земельні ділянки не має, та позовні вимоги зустрічного позову є законними та підлягали до задоволення.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Встановлено, що у позивача ОСОБА_1 є державний акт на право приватної власності на землю серії IV - КВ № 003971, який виданий на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Макіївської сільської ради депутатів за №98 від 21.02.2001 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 486 на земельну ділянку розміром 2,900 га, за №435, в межах адміністративних одиниць Макіївської сільської ради, Білоцерківського району Київської області, що засвідчується. Землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1, а.с. 15).

Згідно листа від 20.10.2023 року №28-01-45/539 Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області рішення від 21 лютого за №14-99 про надання дозволу на відведення земельних ділянок в приватну власність власникам сертифікатів на право на земельну частку/пай закритого акціонерного товариства «Маки» в протоколі 14 сесії 23 скликання від 21.01.2001 року Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області не значиться (т.3, а.с.207).

Відповідно до копії рішення 14 сесії 23 скликання від 21.02.2001 року №14-98 Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області питання надання дозволу на відведення земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_1 не розглядалося (т.3, а.с.208-219).

Судом встановлено, що 09.11.2021 року державним кадастровим реєстратором сектору №2 Управління у Білоцерківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Ковальчук І.М. на підставі розглянутої заяви позивача ОСОБА_1 про внесення відомостей до Державного земельного кадастру (присвоєння кадастрового номеру), винесено рішення № РВ-4800987382021 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру. Причина: перетин ділянок з ділянкою 3220482900:03:008:0013, площа співпадає на 50. Перетин ділянок з ділянкою 3220482900:03:008:0012, співпадає на 49,9971 (т.1, а.с.16-17).

Відповідачу за первісним позовом та позивачу по зустрічному позову ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 407732 від 30.11.2009 року належить земельна ділянка площею 1,4499 га, кадастровий номер 3220482900:03:008:0012, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області (т.1, а.с.151-152).

Відповідачу за первісним позовом та позивачу по зустрічному позову ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 407733 від 30.11.2009 року належить земельна ділянка площею 1,4500 га, кадастровий номер 3220482900:03:008:0013, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області (т.1, а.с.153-154).

Зазначені земельні ділянки до видачі позивачам за зустрічним позовом державних актів на право власності на земельну ділянку складались з однієї земельної ділянки (земельної частки (паю) площею 3,16 га в умовних кадастрових гектарах, яка належала їхній матері ОСОБА_4 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0067356, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією 1997 року та зареєстрованого 20.03.1997 року в Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) за № 352 (т.1 а.с. 25, 26, 27).

19.08.2000 року державним нотаріусом Узинської державної нотаріальної контори Пашкевич Л.Г., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємцям майна ОСОБА_4 , було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності закритого акціонерного товариства «МАКИ» ім. О.П. Сем`янівського» Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, розміром 3,16 в умовних кадастрових гектарах, яка належала померлій ОСОБА_4 (т.1 а.с. 224).

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи від 07.12.2022 року №CE-19/111-22/45672-ЗТ, проведеної у Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України, який складено судовим експертом Тетяною Пилютою (т.12 а.с.10, зворот):

земельна ділянка з кадастровим номером 3220482900:03:008:0012, яка належить ОСОБА_2 на підставі «Державного акту на право власності на земельну ділянку» від 30.11.2009 року серії ЯИ № 407732, по всій площі накладається на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 на підставі «Державного акту на право приватної власності на землю» від 27.03.2001 року серія IV - КВ № 003971, та займає площу 1,4999 га;

земельна ділянка з кадастровим номером 3220482900:03:008:0013, яка належить ОСОБА_3 на підставі «Державного акту на право власності на земельну ділянку» від 30.11.2009 року серії ЯИ № 407733, по всій площі накладається на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 на підставі «Державного акту на право приватної власності на землю» від 27.03.2001 року серія IV - КВ № 003971, та займає площу 1,4999 га.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вірно зазначав суд, аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 Кодексу.

Згідно частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Як вбачається з п.1 Указу Президента України від 08.08.1995 року за №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю (п.2 Указу №720/95).

За положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно абз.2 ч.2 статті 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.391 ЦК України Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За п.2 Розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникли до 2004 і вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Правові підстави набуття права власності на земельну ділянку до 01 січня 2002 року визначалися ним кодексом України від 18.12.1990 року № 561-ХІІ, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що виникли в березні 2001 року.

Правові підстави набуття права власності на земельну ділянку після 01.01.2002 року визначені положеннями ЗК України.

Статтею 2 ЗК України 1990 року відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

За змістом статті 6 названого кодифікованого законодавчого акту вбачається, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, серед усіх інших, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Положеннями статті 9 ЗК України 1990 року передбачається, що до відання сільських, селищних і районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу, реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі. Передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів на території яких розташовані земельні ділянки (абз. 1 ст. 17 ЗК України 1990 року).

Згідно ст.22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч. 1 ст. 23 України 1990 року).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток рішення відповідної сільської, селищної, міської ради (ч. 1 ст. З ЗУ «Про порядок виділення в ІЗ місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв»).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема, але не виключно, приймають рішення щодо виділення земельних часток натурі (на місцевості) (абз.3 ст.5 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних власникам земельних часток (паїв»).

За ч.2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 3 цієї статті передбачається захист прав громадян та юридичних осіб на ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав б) відновлення стану земельної ділянки, який до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, в) визнання угоди недійсною, г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади днів місцевого самоврядування, г) відшкодування заподіяних збитків, застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з ч.1 статті 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими України.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).

Судовою земельно-технічною експертизою по справі встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220482900:03:008:0012, яка належить ОСОБА_2 та земельна ділянка з кадастровим номером 3220482900:03:008:0013, яка належить ОСОБА_3 , по всій площі накладаються на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 .

Судом також встановлено, що у позивача ОСОБА_1 є державний акт на право приватної власності на землю серії IV - КВ № 003971, який, як у ньому зазначено, виданий на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Макіївської сільської ради депутатів за № 98 від 21 лютого 2001 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 486 на земельну ділянку розміром 2,900 га, за № 435, в межах адміністративних одиниць Макіївської сільської ради, Білоцерківського району Київської області, що засвідчується. Відповідно до наявного у акті запису,землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Як стверджує сам позивач ОСОБА_1 , державний акт на право власності він особисто не отримував, про його існування не здогадувався, оскільки у цей час постійно проживав та працював на території м. Біла Церква, і дізнався про існування такого акту випадково в 2018 році, розбираючи особисті речі свого покійного батька.

Проте, такі доводи позивача суд вірно оцінив критично, оскільки відповідно до встановленої законом процедури отримання державних актів на право приватної власності на землю, як по діючим на той час, так і по діючим на цей час правилам, особа мала самостійно або через свого належним чином уповноваженого представника вчинити низку юридичних значимих дій (від подання відповідної заяви до отримання акту на руки).

За Указами Президента України від 10.11.1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» та від 08.08.1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», земельна частка (пай) - умовна частка землі, визначена у результаті поділу земель, переданих у колективну власність, серед членів сільськогосподарського підприємства. Право на одержання земельної частки (паю) мали лише особи, як входили до складу КСП на момент паювання землі і яких було внесено до списку, що додавався до Державного акту на право колективної власності на землю.

Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року (із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінпраці №29 від 26.03.96) №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

На підставі викладеного, суд вірно відхилив посилання позивача на трудову книжку, як на документ, що підтверджує факт його членства у відповідному КСП - як на недопустимий доказ. Наданою ним копією двох аркушів із трудової книжки може бути підтверджено лише факт трудових відносин. Крім того, позивачем не надано суду будь-яких доказів того що, ЗАТ «МАКИ» імені ОСОБА_6 » мало правовий статус колективного сільськогосподарського підприємства або було його правонаступником.

Крім того, як вбачається з архівної довідки від 27.06.2022 року № 07-01-45/112, по документах архівного фонду №455 «Макіївська сільська рада та її виконавчий комітет

с. Макіївка» в протоколі 14 сесії 23 скликання в рішенні від 21.02.2001 року №14-98 «Про надання дозволу на відведення земельних ділянок в приватну власність власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) ЗАТ «Маки», інформація щодо передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 2,9 га не значиться.

Також встановлено, що позивачем не надано суду доказів подання ним заяв про виділення, надання йому у власність земельної ділянки та видачу йому державного акту на право власності, а також вчинення будь-яких інших дій, направлених на набуття ним у власність земельної ділянки. Більше того, він повідомив суду про те, що до 2018 року не знав про існування цього акту.

Також, суд першої інстанції вірно врахував, що докази наявності відповідного рішення про передачу позивачу у приватну власність земельної ділянки площею 2,9 га відсутні у матеріалах справи.

Крім наведеного, судом встановлено, що позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 407732 від 30.11.2009 року належить земельна ділянка площею 1,4499 га, кадастровий номер 3220482900:03:008:0012, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 407733 від 30.11.2009 року належить земельна ділянка площею 1,4500 га, кадастровий номер 3220482900:03:008:0013, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Зазначені державні акти видані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складення державних актів на право власності на земельні ділянки 43-м громадянам, власникам земельних часток (паїв) в адміністративних межах Макіївської сільської ради, Білоцерківського району Київської області від 28.01.2009 року за №62», з відповідним додатком списку громадян, яким надається у власність земельні ділянки (паї) в межах Макіївської сільської ради Білоцерківського району. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в цих списках зазначені.

Вказані земельні ділянки до видачі позивачам за зустрічним позовом державних актів на право власності на земельну ділянку, складались з однієї земельної ділянки (земельної частки (паю) площею 3,16 га в умовних кадастрових гектарах, яка належала їхній матері ОСОБА_4 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0067356, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією 1997 року та зареєстрованого 20.03.1997 в Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) за

№ 352.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, а після її смерті відкрилася спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності закритого акціонерного товариства «Маки» ім. Сем`янівського Макіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, розміром 3,16 в умовних кадастрових гектарах.

19.08.2000 року державним нотаріусом Узинської державної нотаріальної контори Пашкевич Л.Г., ОСОБА_2 та ОСОБА_3., як спадкоємця майна ОСОБА_4 , було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з права на земельну частку (пай) у землі.

Сумніву щодо законності видачі державних актів та набуття права власності на земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 колегія суддів не вбачає.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги зустрічного позову були законними та підлягали до задоволення.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу адвоката Короля Павла Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови 07 жовтня 2024 року.

Головуючий:

Судді: