Постанова

від 02.10.2024 по справі 902/269/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року Справа № 902/269/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

позивача: Смішна І.В.

відповідача: Бойко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" на рішення Господарського суду Вінницької області від 09 травня 2024 року у справі №902/269/24 (повний текст складено 20 травня 2024 року, суддя Яремчук Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС"

до Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області

про визнання рішення недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення №631 від 27 вересня 2023 року Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, яким ТОВ "АВГУСТУС" відмовлено у наданні дозволу на передачу в оренду та укладення Договору оренди частини рибогосподарського водного об`єкта орієнтовної площі 80 га для розміщення плавучих рибницьких садків, що розташований на території Северинівської ради Жмеринського району Вінницької області, за координатами (49.0646288, 27.9483819), (49.0604159, 27.9478431), (49.0559236, 27.9310850); зобов`язати Северинівську сільську раду Жмеринського району Вінницької області передати Товариству з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" в оренду частину рибогосподарського водного об`єкта на відрізку річки Рів для розміщення плавучих рибницьких садків, орієнтовною площею 80 га, що розташований на території Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, за координатами (49.0646288, 27.9483819), (49.0604159, 27.9478431), (49.0559236, 27.9310850) та укласти Договір оренди згідно типового договору користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта для цілей аквакультури, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 вересня 2015 року №981.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 09 травня 2024 року у справі №902/269/24 відмовлено в позові ТОВ "АВГУСТУС" до Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання рішення недійсним.

Вказане рішення мотивоване тим, що рішення Северинівської сільської ради Жмеринського району №631 від 27 вересня 2023 року є правомірним та прийняте у відповідності до вимог Закону, оскільки позивач звертаючись 06 вересня 2023 року до сільської ради з проханням про надання в користування частини водного об`єкта на умовах оренди для розміщення плавучих рибницьких садків без передачі в користування земельної ділянки під ним, з урахуванням норм закону у даних правовідносинах зобов`язаний був долучити клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування та графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування та розміру земельної ділянки.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "АВГУСТУС" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Разом з тим, апелянтом при подачі апеляційної скарги подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення, яке обгрунтовано несвоєчасним отриманням повного тексту судового рішення.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача у своєму рішенні суд зазначає, що водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом на конкурентних засадах, посилаючись на статтю 51 Водного кодексу України. Одночасно статтею 14 Закону України "Про аквакультуру" визначено, що рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Частини рибогосподарського водного об`єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об`єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються. Таким чином, вказаною нормою закону імперативно передбачено, що відведення земельної ділянки під частиною водного об`єкта, яка надається в користування на умовах оренди, не здійснюється, а земельна ділянка (дно) в користування не надається (лише водний простір). Отже, в такому разі відсутня необхідність у клопотанні про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування та графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування та розміру земельної ділянки, оскільки відведення земельної ділянки під частиною водного об`єкта, яка надається в користування на умовах оренди, не здійснюється, а земельна ділянка (дно) в користування не надається (лише водний простір). Також, відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються, що передбачено статтею 14 Закону України "Про аквакультуру".

Скаржник звертає увагу суду, що він просив надати йому в оренду частину водного об`єкта, який розташований на річці Рів. Річка, в свою чергу, не має меж з усіх сторін, як до прикладу ставок чи водосховище, а тому і визначення меж річки є фактично неможливим з технічної точки зору, і саме тому законодавець передбачив передачу в оренду частину водного об`єкта лише за координатами. Такий підхід сприятиме розвитку рибного господарства в Україні, що призведе до наповнення коштами бюджетів усіх рівнів за рахунок сплати орендної плати та податків, суб`єктами, які здійснюють таку діяльність.

На переконання апелянта, судом першої інстанції не взято до уваги зазначені вище норми Закону України "Про аквакультуру", де передбачено, що відведення земельної ділянки під частиною водного об`єкта, яка надається в користування на умовах оренди, не здійснюється, а земельна ділянка (дно) в користування не надається, а також роз`яснення компетентних органів (лист Державної установи Методично-технологічного центру з аквакультри №270/01 та запит до Державного агентства розвитку меліорації та рибного господарства України №11 від 13 листопада 2023 року про надання інформації).

Таким чином, ТОВ "АВГУСТУС" вважає, що аналізуючи норми чинного законодавства, можна дійти висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на передачу в оренду частини водного об`єкта, посилаючись на те, що позивач не виконав вимог частин 2 статті 123 та 1 статті 134 Земельного кодексу України.

Листом №902/269/24/4109/24 від 17 червня 2024 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.

02 липня 2024 року матеріали справи №902/269/24 надійшли до апеляційного господарського суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2024 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді члена колегії Василишина А.Р. та судді члена колегії Філіпової Т.Л., внесено зміни до складу суду та визначено наступний склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 липня 2024 року у справі №902/269/24 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" на рішення Господарського суду Вінницької області від 09 травня 2024 року у справі №902/269/24 та призначено дату судового засідання на 28 серпня 2024 року об 12:00 год.

22 серпня 2024 року до Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області Бойко Артура Миколайовича надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

22 серпня 2024 року до Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" Смішної Ілони Вікторівни надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 серпня 2024 року у справі №902/269/24 задоволено клопотання представника Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області Бойко Артура Миколайовича та заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" Смішної Ілони Вікторівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №902/269/24.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 серпня 2024 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Мельника О.В. у період з 12 серпня 2024 року по 30 серпня 2024 року включно, судді-члена колегії Олексюк Г.Є. у період з 05 серпня 2024 року по 06 вересня 2024 року включно, внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 серпня 2024 року у справі №902/269/24 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" на рішення Господарського суду Вінницької області від 09 травня 2024 року у справі №902/269/24 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 серпня 2024 року у справі №902/269/24 розгляд апеляційної скарги відкладено на 02 жовтня 2024 року об 10:00.

Від відповідача Северинівської сільської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. Відповідач звертає увагу на те, що ТОВ "Августус" у поданій заяві від 06 вересня 2023 року вказує, що саме Северинівська сільська рада являється власником земельної ділянки водного фонду за координатами (49.0646288, 27.9483819), (49.0604159, 27.9478431), (49.0559236, 27.9310850), з розташованим на даній ділянці водним об`єктом орієнтовною площею 80 га, та про надання дозволу на укладання Договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, а саме, надання в користування частин водного об`єкта на умовах оренди для розміщення плавучих рибницьких садків. (абцац 5 сторінки 2 заяви). Наявність у апелянта (позивача) режиму рибогосподарської експлуатації водойми площею 40,1459 га на землях Северинівської сільської ради та плани здійснювати рибогосподарську діяльність, що в свою чергу і слугувало підставою в отриманні в оренду земельної ділянки водного фонду та частини водного об`єкту, для розміщення плавучих рибницьких садків, є прямим підтвердженням, що має бути укладено договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом.

Відповідач зауважує, що порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів (ВЖР) та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах регламентується Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (далі за текстом - Інструкція), що затверджена Наказом Державного комітету рибного господарства України №4 від 15 січня 2008 року. Інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом, тому вона не може суперечити вимогам Закону України "Про тваринний світ" щодо отримання в користування рибогосподарських водних об`єктів при веденні рибного господарства. Закон не встановлює будь-яких винятків в цьому для спеціального товарного рибного господарства, а такими винятками є лише випадки безоплатного любительського і спортивного рибальства, до яких не належить промислове рибальство, яке, в тому числі, здійснюється в режимі спеціального товарного рибного господарства. Системний аналіз норм права дає підстави вважати, що використання водного об`єкта для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об`єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду. Верховний Суд у постанові від 21 березня 2019 року у справі №923/213/18 встановив про те, що наявність Режиму рибогосподарської експлуатації не дає підстав для одноосібного використання водного об`єкта та земельної ділянки під ним.

В судовому засіданні 02 жовтня 2024 року, яке проводилось в режимі відеоконференції у відповідності до статті 197 ГПК України, представники позивача та відповідача повністю підтримали вимоги і доводи викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду слід змінити.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" відповідно до установчих документів займається розведенням риби, що відповідає установчим документам товариства, зокрема, у відповідності до КВЕД-2010: 03.12 Прісноводне рибальство 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура).

06 вересня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" звернулось до Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області із заявою про надання в користування частин водного об`єкта на умовах оренди для розміщення плавучих рибницьких садків.

В прохальній частині заяви ТОВ "АВГУСТУС" просить прийняти до розгляду заяву про надання дозволу на передачу в оренду частини водного об`єкта для розміщення плавучих рибницьких садків, що розташований на території Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області та надати ТОВ "АВГУСТУС" дозвіл на передачу в оренду та укладення Договору оренди частини водного об`єкта для розміщення плавучих рибницьких садків, що розташований на території Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, за координатами (49.0646288, 27.9483819), (49.0604159, 27.9478431), (49.0559236, 27.9310850).

У додатках до заяви від 19 червня 2023 року зазначено виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

По тексту заяви ТОВ "АВГУСТУС" зазначено, що заявником у відповідності до вимог земельного законодавства було отримано Режим рибогосподарської експлуатації водойми площею 40,1459 га на землях Северинівської сільської ради, погоджений з Управлінням Державного агентства рибного господарства України у Вінницькій області, та Державним агентством рибного господарства України. Оскільки товариство планує і надалі здійснювати рибогосподарську діяльність як вид діяльності, який прямо передбачений Статутом, виникла необхідність в отриманні в оренду земельної ділянки водного фонду та частини водного об`єкта, для розміщення плавучих рибницьких садків.

У проханні Товариством з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" також було зазначено, що саме Северинівська сільська рада являється власником земельної ділянки водного фонду за координатами (49.0646288, 27.9483819), (49.0604159, 27.9478431), (49.0559236, 27.9310850), розташованого на даній ділянці водного об`єкта орієнтовної площі 80 га. Товариством "АВГУСТУС", з метою передачі в оренду частини вищезгаданої водойми вимушене звертатись до розпорядника майна, та клопотати про надання дозволу на укладення Договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, а саме надання в користування частин водного об`єкта на умовах оренди для розміщення плавучих рибницьких садків.

При цьому, також позивачем було повідомлено про те, що у разі надання згоди на передачу в оренду частини водного об`єкта, Товариство бере на себе зобов`язання з підготовки паспорту водного об`єкта та іншої технічної документації, необхідної для передачі частини водного об`єкта в оренду для розміщення плавучих рибницьких садків. Також, у разі укладення Договору оренди ТОВ "АВГУСТУС" зобов`язується регулярно сплачувати орендну плату, обраховану у відповідності до положень Методики визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми, затвердженої Наказом Мінагрополітики України 14 січня 2014 року №11.

Рішенням Северинівської сільської ради №631 від 27 вересня 2023 року "Про відмову ТОВ "АВГУСТУС" у передачі в оренду частини водного об`єкта" відмовлено у передачі в оренду та укладення Договору оренди частини водного об`єкта для розміщення плавучих рибницьких садків, що розташований на території Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області у зв`язку з невідповідністю поданої заяви частині 2 статті 123 Земельного кодексу України, а саме, відсутністю клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування та графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування та розміру земельної ділянки. Разом з тим, згідно частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою.

Позивач не погоджується із даним рішенням, вважає його неправомірним, що і стало підставою позову.

Листом Державної установи "Методично-технологічний центр з аквакультури" №270/01 від 01 листопада 2023 року "Щодо надання роз`яснень про оренду водних об`єктів для садкової аквакультури (риборозведення)" директора ТОВ "АВГУСТУС" повідомлено, серед іншого, що відведення земельної ділянки під частиною водного об`єкта, яка надається в користування на умовах оренди не здійснюється, а земельна ділянка (дно) в користування не надається (лише водний простір), на думку установи надання частини рибогосподарського водного об`єкта на земельних торгах (аукціоні) чинним законодавством не передбачено.

Листом №3-6.2.2-16/7405-23 від 05 грудня 2023 року Державне агентство меліорації та рибного господарства України у відповідь на запит ТОВ "АВГУСТУС" повідомлено, що відповідно до статті 14 Закону України "Про аквакультуру" частини рибогосподарського водного об`єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, які здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об`єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються.

В матеріалах справи також містять відповідні запити ТОВ "АВГУСТУС" №10 від 10 жовтня 2023 року до Державної установи Методично-технологічний центр аквакультури та №11 від 13 листопада 2023 року до Державного агентства розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, на які надавались вищезазначені відповіді.

Враховуючи викладені обставини справи, місцевий господарський суд прийшов до висновку про відмову у позові, оскільки рішення Северинівської сільської ради Жмеринського району №631 від 27 вересня 2023 року є правомірним та прийняте у відповідності до вимог Закону, а позивач звертаючись 06 вересня 2023 року до сільської ради з проханням про надання в користування частини водного об`єкта на умовах оренди для розміщення плавучих рибницьких садків без передачі в користування земельної ділянки під ним, з урахуванням норм закону у даних правовідносинах зобов`язаний був долучити клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування та графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування та розміру земельної ділянки.

Однак, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду не може погодитись з такими висновками з огляду на наступне.

В силу приписів статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набивається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 13 Конституції України, серед іншого визначає, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ним Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або падання їх у користування.

Згідно статті 59 Земельного кодексу України, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

На підставі статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно статей 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до статті 6 Водного Кодексу України, води (водні об`єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.

Згідно зі статтею 1 Водного Кодексу України, рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

Користування природними ресурсами у сфері господарювання унормовано статтями 148-153 Господарського кодексу України.

Суб`єкти господарювання здійснюють підприємницьку діяльність на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів (у тому числі за плату та на інших умовах).

До зобов`язань суб`єктів господарювання щодо використання природних ресурсів входить зобов`язання щодо своєчасного внесення відповідної плати за використання природних ресурсів.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" є товариством, яке у відповідності до установчих документів займається розведенням риби, що відповідає установчим документам товариства, зокрема, у відповідності до КВЕД-2010: 03.12 Прісноводне рибальство 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура).

Статтею 51 Водного кодексу України встановлено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта це установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини).

Використання водних біоресурсів, які перебувають у межах ізольованих природних або штучно створених водних об`єктів, наданих у користування для потреб аквакультури, не належить до спеціального використання і здійснюється в порядку, визначеному власниками цих водних біоресурсів.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних ресурсів" використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 34 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" суб`єкти рибного господарства мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Відповідно до частин 1, 3 статті 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону.

Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

Комплексний правовий аналіз норм законодавства свідчить, що законодавець розрізнив окремі об`єкти користування:

- рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами),

- землями водного фонду,

- використання водних біоресурсів.

При цьому, згідно статті 1 Закону України "Про аквакультуру" аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Статтею 14 Закону України "Про аквакультуру" передбачений порядок надання водного об`єкта (його частини), рибогосподарської технічної водойми, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод територіального моря, а також акваторій (водного простору) виключної (морської) економічної зони України в користування на умовах оренди для цілей аквакультури.

Діяльність у сфері аквакультури не належить до спеціального використання водних біоресурсів.

У свою чергу аквакультура є сільськогосподарською, комерційною діяльністю (статті 1, 5 Закону України "Про аквакультуру"), має на меті реалізацію продукції, здійснення рекреаційних заходів, на умовах оренди, що імперативно визначено статтею 14 Закону.

Северинівська сільська рада стверджує, що також було підтримано місцевим господарським судом, що водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не може не погодитись з таким висновком, оскільки поза увагою суду першої інстанції залишились наступні обставини.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 14 Закону України "Про аквакультуру" частини рибогосподарського водного об`єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, які здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об`єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються.

З дослідженого колегією суддів вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" у заяві від 06 вересня 2023 року в прохальній частині чітко вказало прохання прийняти до розгляду заяву про надання дозволу на передачу в оренду саме частини водного об`єкта для розміщення плавучих рибницьких садків, що розташований на території Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області та надати ТОВ "АВГУСТУС" дозвіл на передачу в оренду та укладення Договору оренди саме частини водного об`єкта для розміщення плавучих рибницьких садків, що розташований на території Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, за координатами (49.0646288, 27.9483819), (49.0604159, 27.9478431), (49.0559236, 27.9310850).

Колегія суддів зауважує, що з аналізу статті 14 Закону України "Про аквакультуру" чітко вбачається, що частина водного об`єкту передається виключно для розміщення плавучих рибницьких садків та у такому випадку відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не вимагається.

Плавучий рибницький садок технологічний пристрій, який розташований у водному об`єкті (його частині), не пов`язаний із дном, що використовується для здійснення інтенсивної форми аквакультури.

Інших випадків, коли б частина водного об`єкта передавалась в оренду для ведення рибницького господарства, чинне законодавство України не містить.

Особа, яка бажає отримати в оренду частину водного об`єкта, звертається з відповідною заявою до одного із відповідних органів за місцезнаходженням такого об`єкта. У заяві обов`язково вказується мета оренди: розміщення на водному об`єкті плавучих рибницьких садків. До заяви додаються матеріали, які визначають координати частини водного об`єкту, який бажає орендувати особа.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта та вважає, що відмова органу місцевого самоврядування викладена у рішенні №631 від 27 вересня 2023 року не відповідає нормам чинного законодавства та обставинам справи.

Водночас, cтаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України серед способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Такі висновки сформульовано в пункті 6.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з погляду зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі №48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16 та інших.

Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18, від 01 березня 2023 року у справі №522/22473/15-ц, від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту шляхом визнання протиправними і скасування рішень сільської ради про відмову у передачі в оренду частини водного об`єкта не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення його порушеного права чи законного інтересу, а тому не спроможний надати ефективний захист, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні зазначеної позовної вимоги.

Водночас колегія суддів зазначає, що якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення договору оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеним договору із викладенням його змісту, що відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2024 року у справі №924/1086/23.

Таким чином, позовна вимога ТОВ "АВГУСТУС" про визнання протиправним та скасування рішення Северинівської сільської ради №631 від 27 вересня 2023 року не підлягає задоволенню у зв`язку з її неефективністю.

У судовому засіданні 02 жовтня 2024 року судом з`ясовувалось у представника позивача чи зможе ТОВ "АВГУСТУС" відновити свої порушені права скасуванням оскаржуваного рішення сільської ради, на що представником було надано негативну відповідь.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання укласти Договір оренди згідно типового договору користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта для цілей аквакультури, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України, законодавець визначає, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.

Однак, закріпивши принцип свободи договору в Цивільному кодексу України, законодавець разом із тим передбачив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства (такий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі №6-110цс12).

Відповідно до частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 4 статті 179 цього Кодексу передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (частина 3 статті 184 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 181 Господарського кодексу України (в редакції, чинній з 01 липня 2021 року) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на викладений в пункті 51 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2023 року у справі №922/1583/23 висновок щодо комплексного застосування положень статті 181 Господарського кодексу України та статті 646 Цивільного кодексу України, а саме про те, що відповідно до статті 181 Господарського кодексу України, яка визначає загальний порядок укладення господарських договорів, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. При цьому стаття 181 Господарського кодексу України (навіть після внесення до неї відповідних змін) не містить заборони для учасників господарських правовідносин укладати договори з протоколами розбіжностей, що в цілому узгоджується з порядком укладення договору на інших умовах, передбачених статтею 646 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 187 Господарського кодексу України спори, які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до частини 2 статті 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Типова форма договору користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта для цілей аквакультури затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №981.

Відповідно до абзацу 11 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення як один із способів установлення господарських правовідносин є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання.

В пунктах 28, 29 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі №916/1423/18 викладено висновки про те, що визначення позивачем предмета спору "про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції" є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 Господарського кодексу України. Звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним у наданій позивачем редакції перебуває в межах способу захисту "про встановлення господарських правовідносин" відповідно до абзацу 11 частини 2 статті 20 та статті 187 Господарського кодексу України та не вимагає застосування інших способів захисту судом, зокрема, й за ініціативою суду в порядку, визначеному частиною 2 статті 5 ГПК України.

За наслідками розгляду такої позовної вимоги в резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною 9 статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Однак, з дослідженого колегією суддів вбачається, що матеріали справи не містять доказів направлення Товариством з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" на адресу Северинівської сільської ради проєкту договору. Позовна заява ТОВ "АВГУСТУС" також не містить запропонованої позивачем редакції договору, який він просить укласти.

Таким чином, колегія суддів позбавлена можливості надати всебічну та повну правову оцінку змісту договору на предмет його відповідності чинному законодавству.

Колегія суддів у даному випадку дотримується імперативних приписів частини 9 статті 238 ГПК України, згідно з якою в спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказуються умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проєкт договору, який у справі №902/269/24 відсутній.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2024 року у справі №916/3669/23 та від 08 серпня 2024 року у справі №924/1086/23.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ТОВ "АВГУСТУС", однак, вважає за необхідне змінити повністю мотивувальну частину оскаржуваного рішення, оскільки судом було неправильно застосовано статтю 14 Закону України "Про аквакультуру" та порушено норми процесуального права.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення

Згідно з частиною 4 статті 277 ГПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо розподілу судових витрат.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Згідно частин 1, 2 статті 16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги

За приписами статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

У відповідності до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини 1, 2 статті 126 ГПК України).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 09 травня 2024 року у справі №902/269/24 відмовлено в позові ТОВ "АВГУСТУС" до Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання рішення недійсним.

Даною постановою у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "АВГУСТУС" відмовлено.

Северинівська сільська рада у відзиві на апеляційну скаргу просила залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ "АВГУСТУС", оскаржуване рішення залишити без змін та стягнути з позивача 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Згідно статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2024 року між Адвокатським об`єднанням "Легальне право" та Северинівською сільською радою укладено договір про надання правничої допомоги №14-2024.

Відповідно до пунктів 3.1 - 3.3 Договору розмір гонорару, який клієнт сплачує АО за надану в межах цього договору правову допомогу складає 49950 грн. Оплата за даним договором здійснюється згідно актів виконаних робіт. Оплата послуг, які надаються АО в інтересах Клієнта здійснюється за надані послуги з правової допомоги, об`єм та розмір яких підтверджується Актами виконаних робіт та розрахунковими рахунками.

Вартість юридичних послуг згідно затвердженого кошторису може змінюватись (варіюватись) в залежності від об`єму виконаних робіт, з метою надання АО відповідних знижок клієнту.

12 липня 2024 року між АО "Легальне право" та Северинівською сільською радою підписано акт виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правової допомоги №14-2024 від 02 лютого 2024 року.

В акті вказано перелік наданих послуг:

1) вивчення апеляційної скарги по справі №902/269/24 - 1000 грн;

2) опрацювання законодавчої бази, що регулюють спільні відносини, вивчення судової практики - 1500 грн;

3) підготовка відзиву на апеляційну скаргу по справі №902/269/24 - 4000 грн.;

4) представництво інтересів (забезпечення участі) адвоката у судовому засіданні 28 серпня 2024 року - 3000 грн;

5) відправка поштової кореспонденції, у відповідності до вимог ГПК України - 500 грн.

Всього до сплати 10000 грн.

Від імені Адвокатського об`єднання "Легальне право" правничу допомогу сільській раді на підставі ордеру серії АВ №1142080 від 09 липня 2024 року надавав адвокат Бойко Артур Миколайович.

Дослідивши наданий відповідачем акт виконаних робіт від 12 липня 2024 року, колегія суддів вважає, що надана послуга "вивчення апеляційної скарги по справі №902/269/24 - 1000 грн" та "опрацювання законодавчої бази, що регулюють спільні відносини, вивчення судової практики - 1500 грн" поглинається такою послугою як "підготовка відзиву на апеляційну скаргу по справі №902/269/24 - 4000 грн".

Надані послуги з відправки поштової кореспонденції, у відповідності до вимог ГПК України на суму 500 грн не є професійною правничою допомогою в розумінні норм процесуального права, оскільки такі дії не потребують спеціальних професійних навичок, відповідно, не підлягають відшкодуванню. Окрім того, витрати, пов`язані із відправленням поштової кореспонденції належними та допустимими доказами не підтверджені.

Таким чином, за результатами дослідження наданого заявником акта виконаних робіт від 12 липня 2024 року суд апеляційної інстанції вважає, що розмір витрат Северинської сільської ради на правничу допомогу є обґрунтованим в сумі 7000 грн.

Однак, відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною, між тим процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони.

Зміст вказаної норми свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов`язок здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб, при цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

Подібні правові висновки викладено також в постановах Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі №927/515/21, від 25 листопада 2021 року у справі №904/5929/19, від 15 вересня 2022 року у справі №910/10159/21, додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі №916/376/19.

Під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд встановив, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій Северинівської сільської ради, яка прийняла оскаржуване рішення не у відповідності до вимог статті 14 Закону України "Про аквакультуру", що і призвело до звернення ТОВ "АВГУСТУС" із вказаним позовом. В свою чергу, підставою для відмови у позові є допущені процесуальні помилки позивачем у справі.

Зважаючи на вищенаведене, оскільки судом встановлено відповідні обставини, з яким пов`язано застосування частини 9 статті 129 ГПК України, як то виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони, тому колегія суддів дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката понесені Северинівською сільською радою покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВГУСТУС" на рішення Господарського суду Вінницької області від 09 травня 2024 року у справі №902/269/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 09 травня 2024 року у справі №902/269/24 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В задоволенні заяви представника відповідача - адвоката Бойка Артура Миколайовича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/269/24 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "08" жовтня 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.