Постанова

від 03.10.2024 по справі 135/582/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 135/582/24

Провадження № 22-ц/801/2023/2024

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Нікандрова С. О.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 рокуСправа № 135/582/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Копаничук С. Г.,

суддів: Оніщука В. В., Шемети Т. М.,

за участі секретаря судового засідання Кашпрук М. Г.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 09 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Нікандрової С. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» про поновлення на роботі, -

в с т а н о в и в :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» про поновлення на роботі. Зазначав, що 27 вересня 2023 року він звернувся до директора відокремленого підрозділу «Біогаз Ладижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика» із заявою про звільнення його з роботи за угодою сторін із 03.10.2023. 02 жовтня 2023 року у заяві про звільнення позивач зазначив, що відкликає свою заяву про звільнення за угодою сторін. Незважаючи на відкликання ним заяви про звільнення, 03 жовтня 2023 року відповідачем був виданий наказ №153/к/тр від 03 жовтня 2023 року (розпорядження) про припинення трудового договору, яким позивача було звільнено на підставі п.6 ст.36 КУпАП України за угодою сторін. Оскільки на дату видачі наказу про звільнення позивач відкликав свою заяву про звільнення, на момент видачі наказу про звільнення була відсутня взаємна згода сторін на припинення трудових відносин, вважає, що його було звільнено без його згоди на припинення трудових відносин, а тому про звільнення підлягає скасуванню, а він має бути поновлений на роботі.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 30 липня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначає, що суд не врахував те, що на момент відкликання ним заяви про звільнення, рішення про його звільнення ще не було прийнято ні у формі наказу, а ні у формі резолюції уповноваженої на звільнення працівників особи; домовленості сторін про припинення трудового договору на момент винесення наказу про звільнення не існувало.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вважає доводи апеляційної скарги надуманими, а рішення суду законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадахверховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цимКодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.04.2021 по 03.10.2023 працював на посаді машиніста енергоблоку відділу головного енергетика відокремленого підрозділу «Біогаз Ладижин» Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика».

27.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до директора ВП «Біогаз Ладижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика» із заявою про звільнення його за угодою сторін з 03.10.2023.

27.09.2023 заява ОСОБА_1 про звільнення погоджена керівником підрозділу відділу головного енергетика, а також містить резолюцію директора підприємства про погодження звільнення за угодою сторін з запропонованої позивачем дати 03.10.2023.

02.10.2023 ОСОБА_1 на заяві про звільнення написав «прошу відкликати мою заяву на звільнення».

03.10.2023 на підставі заяви ОСОБА_1 від 27.09.2023 було видано наказ №153/к/тр про припинення трудового договору (контракту), яким ОСОБА_1 машиніста енергоблоку Відділу головного енергетика ВП «Біогаз Ладижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика» звільнено 03.10.2023 на угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

Оскільки в день звільнення позивач ОСОБА_1 не працював, копія наказу №153/к/тр про припинення трудового договору (контракту) направлена йому поштовим відправленням 2432102253493 за місцем проживання, проте не була вручена.

02.11.2023 директор ВП «Біогаз Ладижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика» листом повідомив позивача про те, що законодавство не встановлює для роботодавця обов`язку прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін. У зв`язку з досягненням домовленості між позивачем станом на дату підписання заяви від 27.09.2023 та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, роботодавець не надає згоди на анулювання досягнутих домовленостей.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, застосувавши правові висновки,викладені упостанові ВерховногоСуду Українивід 26.10.2016у справі№6-1269цс16,у постановахВерховного Судувід 01.10.2018у справі№306/1425/17(провадження№61-31292св18),від 27.05.2020у справі№404/6236/19(провадження№61-21869св19),31.08.2020року усправі №359/5905/18(провадження№61-22851св19),від 27.04.2022у справі№334/5735/19(провадження№61-1164св22),від 29.06.2022у справі№748/1266/21(провадження№61-4278св22),виходив з того,що якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору за угодою сторін, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна також лише за взаємною згодою на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Така згода роботодавця у цій справі відсутня.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами не існувало угоди на припинення трудового договору, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення 03 жовтня 2024 року та згоди відповідача на його звільнення шляхом видачі відповідного наказу.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Отже, анулювання домовленості про звільнення за згодою сторін може мати місце лише при взаємній згоді на це роботодавця і працівника.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 та у постановах Верховного Суду: від 01 жовтня 2018 року у справі №306/1425/17(провадження № 61-31292св18) та від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19).

Саме з таких висновків виходив і суд, приймаючи рішення у даній справі.

Крім того, якщо на думку позивача ,такої угоди про звільнення за угодою сторін між сторонами не існувало, то є незрозумілим і нелогічним вчинення ним на своїй заяві про звільнення від 27.09.2023 року 02.10.2023 року нової заяви ,якою він письмово просив відкликати свою заяву на звільнення за угодою сторін ,що лише підтверджує визнання ним досягнення сторонами домовленості (угоди) про майбутнє звільнення. Тобто ,він бажав анулювати досягнуту угоду і з цією метою письмово відкликав свою згоду. При цьому доказів існування згоди відповідача на анулювання досягнутої угоди про звільнення за угодою сторін ,суду не надав.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів існування згоди відповідача на анулювання домовленості про звільнення позивача за угодою сторін, а написана позивачем 02 жовтня 2023 року заява про відкликання попередньої заяви про звільнення, не може вважатися спільним волевиявленням працівника та роботодавця на анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін.

Отже, відкликання позивачем в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для його поновлення на роботі.

За вказаних обставин, суд, встановивши існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, визначеного конкретною датою 03 жовтня 2024 року, дійшов вірного висновку, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, також дійшов правильного висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог КЗпП України, а наступна зміна власного рішення позивача ОСОБА_1 не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем без згоди ВП «Біогаз Лажижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика» на таку зміну.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.

Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують правильно встановлених судом фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку він вважає такою, що є єдино вірною.

Інші доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції постановлено рішення без всебічного, повного дослідження доказів наданих сторонами - не являються підставою для скасування рішення суду, оскільки згідно ст. 89 ЦПК Українивиключне право оцінки доказів належить суду першої інстанції, який у рішенні оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський судз правлюдини вказав,що пункт1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свободзобов`язуєсуди даватиобґрунтування своїхрішень,але цене можесприйматись яквимога надаватидетальну відповідьна коженаргумент.Межі цьогообов`язкуможуть бутирізними,залежно відхарактеру рішення.Крім того,необхідно братидо уваги,між іншим,різноманітність аргументів,які сторонаможе представитив суд,та відмінності,які існуютьу державах-учасницях,з оглядуна положеннязаконодавства,традиції,юридичні висновки,викладення таформулювання рішень.Таким чином,питання,чи виконавсуд свійобов`язокщодо поданняобґрунтування,що випливаєзі статті6Конвенції,може бутивизначено тількиу світліконкретних обставинсправи (Пронінапроти України,№ 63566/00,§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішенняпідлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 09 липня 2024 року залишити без змін.

Судовівитрати,понесені узв`язку зпереглядом справиу судіапеляційної інстанціїзалишити за ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. Г. Копаничук

судді: В. В. Оніщук

Т. М. Шемета