Ухвала

від 21.11.2024 по справі 135/582/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 135/582/24

провадження № 61-14636ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 30 липня 2024 року у складі судді: Нікандрової С. О., та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року у складі колегій суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Шемети Т. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» (далі - ТОВ «Вінницька птахофабрика») про поновлення на роботі.

Позов мотивований тим, що 27 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до директора відокремленого підрозділу «Біогаз Ладижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика» із заявою про звільнення його з роботи за угодою сторін із 03 жовтня 2023 року. 02 жовтня 2023 року у заяві про звільнення позивач зазначив, що відкликає свою заяву про звільнення за угодою сторін. Незважаючи на відкликання ним заяви про звільнення, 03 жовтня 2023 року відповідачем був виданий наказ № 153/к/тр від 03 жовтня 2023 року (розпорядження) про припинення трудового договору, яким позивача було звільнено на підставі пункту 1 статті 36 КУпАП України за угодою сторін. Оскільки на дату видачі наказу про звільнення позивач відкликав свою заяву про звільнення, на момент видачі наказу про звільнення була відсутня взаємна згода сторін на припинення трудових відносин, позивач вважає, що його було звільнено без його згоди на припинення трудових відносин, а тому про звільнення підлягає скасуванню, а він має бути поновлений на роботі.

ОСОБА_1 просив суд:

скасувати наказ № 153/к/тр від 03 жовтня 2023 року (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), виданого Відокремленим підрозділом «Біогаз Ладижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика», яким ОСОБА_1 було звільнено з посади машиніст енергоблоку відділу головного енергетика за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України;

поновити ОСОБА_1 на посаді машиніста енергоблоку відділу головного енергетика Відокремленого підрозділу «Біогаз Ладижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика»;

стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 30 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін;

у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди;

припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою;

пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення;

отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення 03 жовтня 2023 року та згоди відповідача на його звільнення шляхом видачі відповідного наказу;

розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору;

якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника;

приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін;

отже, анулювання домовленості про звільнення за згодою сторін може мати місце лише при взаємній згоді на це роботодавця і працівника. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16, у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 306/1425/17 (провадження № 61-31292св18), від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження №61-22851св19), від 27 квітня 2022 року у справі № 334/5735/19 (провадження №61-1164св22), від 29 червня 2022 року у справі № 748/1266/21 (провадження №61-4278св22);

при відмові у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у ході судового розгляду встановлено, що 27 вересня 2023 року ОСОБА_1 власноручно написав заяву директору ВП «Біогаз Ладижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика», у якій виразив своє бажання про звільнення його за угодою сторін і зазначив конкретну дату звільнення - 03 жовтня 2023 року. В свою чергу, 27 вересня 2023 року керівник підрозділу відділу головного енергетика погодив звільнення з запропонованої дати, після чого директором підприємства накладено резолюцію про узгодження звільнення за угодою сторін з запропонованої позивачем дати 03 жовтня 2023 року. Судом не встановлено, що на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою, наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну). При тому, що роботодавець не погодився на анулювання раніше досягнутої домовленості;

суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів існування згоди відповідача на анулювання домовленості про звільнення позивача за угодою сторін, а відкликання позивачем 02 жовтня 2023 року попередньої заяви про звільнення не може вважатися спільним волевиявленням працівника та роботодавця на анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін. Звільнення позивача здійснено відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі поданої ОСОБА_1 власноручно написаної заяви, у якій останній чітко визначив підставу звільнення - за угодою сторін, а також дату припинення трудових відносин - 03 жовтня 2023 року. Отже, відкликання позивачем в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для його поновлення на роботі;

з урахуванням викладеного та виходячи зі встановлених обставин справи, суд зробив висновок про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. За відсутності належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, суд зробив висновок, що звільнення ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України проведено із дотриманням вимог КЗпП України.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;

рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 09 липня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

судом першої інстанції було правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права;

апеляційний суд зазначив що суд першої інстанції, застосувавши правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі №6-1269цс16, у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 у справі №306/1425/17 (провадження №61-31292св18), від 27 травня 2020 року у справі №404/6236/19 (провадження №61-21869св19), 31 серпня 2020 року у справі №359/5905/18 (провадження №61-22851св19), від 27 квітня 2022 року у справі №334/5735/19 (провадження №61-1164св22), від 29 червня 2022 року у справі №748/1266/21 (провадження №61-4278св22), правильно виходив з того, що якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору за угодою сторін, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна також лише за взаємною згодою на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Така згода роботодавця у цій справі відсутня;

якщо на думку позивача, такої угоди про звільнення за угодою сторін між сторонами не існувало, то є незрозумілим і нелогічним вчинення ним на своїй заяві про звільнення від 27 вересня 2023 року 02 жовтня 2023 року нової заяви, якою він письмово просив відкликати свою заяву на звільнення за угодою сторін, що лише підтверджує визнання ним досягнення сторонами домовленості (угоди) про майбутнє звільнення. Тобто, він бажав анулювати досягнуту угоду і з цією метою письмово відкликав свою згоду. При цьому доказів існування згоди відповідача на анулювання досягнутої угоди про звільнення за угодою сторін, суду не надав. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів існування згоди відповідача на анулювання домовленості про звільнення позивача за угодою сторін, а написана позивачем 02 жовтня 2023 року заява про відкликання попередньої заяви про звільнення, не може вважатися спільним волевиявленням працівника та роботодавця на анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін. Отже, відкликання позивачем в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для його поновлення на роботі;

за вказаних обставин, суд першої інстанції, встановивши існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, визначеного конкретною датою - 03 жовтня 2024 року, дійшов вірного висновку, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, також дійшов правильного висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог КЗпП України, а наступна зміна власного рішення позивача ОСОБА_1 не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем без згоди ВП «Біогаз Ладижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика» на таку зміну.

ОСОБА_1 30 жовтня 2024 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 30 липня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18; від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц; від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 та постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

з огляду на указані висновки Верховного Суду, суди мали з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору;

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що: домовленості сторін про припинення трудового договору не існувало, так як до моменту прийняття наказу про звільнення 03 жовтня 2023 року, позивач 02 жовтня 2024 року відкликав свою заяву про звільнення, а наказ про звільнення було прийнято вже після відкликання позивачем заяви; на момент звільнення волевиявлення позивача на звільнення не було, так як позивач відкликав свою заяву, що відповідачем не оспорювалось; позивач заявив про анулювання попередньої домовленості про його звільнення, що підтверджується написом про відкликання заяви; згоди відповідача на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору не було і не могло бути, так як не було самої угоди з відповідачем на звільнення позивача з огляду на відсутність наказу про звільнення позивача, так як саме наказ про звільнення суди вважали згодою відповідача на звільнення позивача;

позивач не бажав анулювати досягнуту угоду щодо звільнення, як це сформулював суд, а просто відкликав свою заяву про звільнення до моменту звільнення;

суди зробили висновок про те, що відповідач висловив свою згоду на звільнення позивача шляхом видачі відповідного наказу про звільнення. Проте наказ відповідач видав 03 жовтня 2023 року, отже його згоди на звільнення позивача не було і не могло бути станом на день відкликання позивачем своєї заяви, тобто 02 жовтня 2023 року.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 13 квітня 2021 року по 03 жовтня 2023 року працював на посаді машиніста енергоблоку відділу головного енергетика відокремленого підрозділу «Біогаз Ладижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика».

27 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до директора ВП «Біогаз Ладижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика» із заявою про звільнення його за угодою сторін з 03 жовтня 2023 року.

27 вересня 2023 року заява ОСОБА_1 про звільнення погоджена керівником підрозділу відділу головного енергетика, а також містить резолюцію директора підприємства про погодження звільнення за угодою сторін з запропонованої позивачем дати 03 жовтня 2023 року.

02 жовтня 2023 року ОСОБА_1 на заяві про звільнення написав «прошу відкликати мою заяву на звільнення».

03 жовтня 2023 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 27 вересня 2023 року було видано наказ № 153/к/тр про припинення трудового договору (контракту), яким ОСОБА_1 машиніста енергоблоку Відділу головного енергетика ВП «Біогаз Ладижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика» звільнено 03 жовтня 2023 року на угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Суди встановили, що оскільки в день звільнення позивач ОСОБА_1 не працював, копія наказу № 153/к/тр про припинення трудового договору (контракту) направлена йому поштовим відправленням 2432102253493 за місцем проживання, проте не була вручена.

02 листопада 2023 року директор ВП «Біогаз Ладижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика» листом повідомив позивача про те, що законодавство не встановлює для роботодавця обов`язку прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін. У зв`язку з досягненням домовленості між позивачем станом на дату підписання заяви від 27 вересня 2023 року та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, роботодавець не надає згоди на анулювання досягнутих домовленостей.

Підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року по справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19) зазначено, що:

«згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є угода сторін. У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 29 червня 2018 року».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року по справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19) вказано, що:

«розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, приписами КЗпП для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19). Підстави відступити від цих висновків судом не встановлено.

З урахуванням викладеного та виходячи зі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. За відсутності належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, висновок апеляційного суду, що звільнення ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог КЗпП України, є обґрунтованим.

Судами не встановлено, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою, наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну)».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року справі № 334/5735/19 (провадження № 61-1164св22) зазначено, що:

«відповідно до пункту першого частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є угода сторін. Перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах, ОСОБА_1 написав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін, на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП з 07 червня 2019 року, яку він особисто подав відповідачу, а останній погодився з припиненням трудового договору.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-78 ЦПК України на підтвердження вчинення на нього тиску відповідачем під час написання заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін. Сукупність вищевказаних фактів свідчить про домовленість між роботодавцем та працівником про звільнення на підставі угоди сторін, тому звільнення позивача було правомірним.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач правильно звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП, суд встановив факт законності такого звільнення, а тому відсутні правові підстави для його поновлення на роботі».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2024 року справі № 761/13806/20 (провадження № 61-10674св23) зазначено, що:

«однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Положеннями КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняти відкликання працівником своєї заяви про звільнення, якщо була досягнута домовленість про звільнення за угодою сторін.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Про необхідність наявності взаємної згоди роботодавця і працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року в справі № 6-1269цс16, а також постанові Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 761/19141/16-ц, на які заявниця посилається у касаційній скарзі.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц), від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19, від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18.

Установивши, що позивачка власноруч склала заяву від 12 березня 2020 року про її звільнення з роботи 21 квітня 2020 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, у якій зазначила, що її складено без примусу, претензій майнового або іншого характеру до ПрАТ «НАЕК «Укренерго» вона не має, а уповноважена особа ПрАТ «НАЕК «Укренерго» погодила таку заяву, проставивши на заяві відповідну резолюцію 13 березня 2020 року, згоди на анулювання заяви роботодавець не надав, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що сторони досягли домовленості про звільнення за угодою між роботодавцем і працівником, а отже звільнення позивачки з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

Звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявою від 24 березня 2020 року про відкликання заяви про звільнення від 12 березня 2020 року, не дає підстав для висновку про незаконність її звільнення, оскільки якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Нормами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язку приймати відкликання працівником своєї заяви про звільнення у разі досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін (див. висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 234/3268/19).

Взаємної згоди відповідача та позивачки щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України між сторонами досягнуто не було».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суди встановили, що між сторонами існувала домовленість про припинення трудового договору за угодою сторін з 03 жовтня 2023 року; відкликання позивачем в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для його поновлення на роботі; звільнення позивача ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог КЗпП України, а наступна зміна власного рішення позивача ОСОБА_1 не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем без згоди ВП «Біогаз Лажижин» ТОВ «Вінницька птахофабрика» на таку зміну, яка у цій справі була відсутня.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18; від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц; від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 та постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 є необґрунтованими, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 30 липня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика» про поновлення на роботі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков