Постанова

від 30.09.2024 по справі 453/1442/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/1442/21 Головуючий у 1 інстанції: Ясінський Ю.Є.

Провадження № 22-ц/811/1250/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді Мікуш Ю.Р.,

Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

Секретар Іванова О.О.

З участю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лазора А.О., представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу №453/1442/21 за апеляційною скаргою Державного податкового університету на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного податкового університету,- про визнання незаконним та скасування наказу в частині, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди

в с т а н о в и в :

19 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся ізпозовом до Університету державної фіскальної служби України правонаступником якої є Державний податковий університет про визнання незаконним та скасування наказу в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 19 червня 2017 року його було прийнято на посаду професора кафедри теорії права та держави Університету Державної фіскальної служби України відповідно до наказу № 342-к від 16 червня 2017 року. Позивачу у трудову книжку працівником відділу кадрів Університету державної фіскальної служби України внесено запис за № 50 від 20 червня 2017 року про прийняття його на роботу на посаду професора кафедри теорії права та держави на період до проведення конкурсу на контрактних умовах, який внесено на підставі наказу ректора Університету Державної фіскальної служби України ОСОБА_3 № 342-к від 16 червня 2017 року. Наступний запис у трудовій книжці вчинено за №51 від 16 червня 2017 року про те, що «запис за №50 є недійсним», який було внесено 20 червня 2017 року.

25 червня 2019 року Львівським апеляційним судом винесено постанову, яка набрала законної сили, згідно якої визнано недійсним запис №51 у трудовій книжці позивача від 16 червня 2017 року; поновлено його з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу №342-к від 16 червня 2017 року; стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19 червня 2017 року по 25 червня 2019 року в сумі 254 442 грн., стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на його користь 5 000 грн. моральної шкоди; у решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалами Верховного Суду від 09 вересня 2019 року у справі № 453/1175/17 (провадження № 61-15982ск19) та від 27 листопада 2019 року (провадження № 61-15982ск19) відмовлено Університету державної фіскальної служби України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року у справі позовом до Університету державної фіскальної служби України, з участю третьої особи ОСОБА_3 ..

На виконання постанови Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року у цивільній справі № 453/1175/17 відповідачем Університетом Державної фіскальної служби України видано наказ від 02 вересня 2021 року № 509-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 ».

Зазначив, що з наказом № 509-к від 02 вересня 2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » ознайомився лише 21 вересня 2021 року, коли отримав направлений відповідачем Університетом Державної фіскальної служби України 16 вересня 2021 року лист від 14 вересня 2021 року № 2251/01-18 на його ім`я. До 21 вересня 2021 року університет державної фіскальної служби України не повідомляв його про видання наказу про поновлення на роботі та не ознайомлював з даним наказом.

За наведених обставин, наказ Університету державної фіскальної служби України № 509-к від 02 вересня 2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » в частині п. 2 вказаного наказу щодо «вважати трудові правовідносини з професій кафедри теорії права та держави університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 припиненими 31 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору» є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки відповідач Університет державної фіскальної служби України затримав виконання рішення суду і лише формально поновив позивача на роботі, при цьому фактично не забезпечивши йому як поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної ст. 236 КЗпПУкраїни.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Університету державної фіскальної служби України №509-к від 02 вересня 2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » в частині п.2 вказаного наказу щодо «Вважати трудові правовідносини з професором кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 припиненими 31 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору».

Стягнуто з Державного податкового університету на користь ОСОБА_1 318 027 (триста вісімнадцять тисяч двадцять сім) грн. 16 коп. середнього заробітку за затримку виконання рішення суду.

Стягнуто з Державного податкового університету на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1000 (одна тисяча) грн.

Стягнуто з Державного податкового університету на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржив в.о. ректора Державного податкового університету ОСОБА_4 . В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду. Стверджує, що пунктом 2 наказу №509-к від 02.09.2021 року константовано факт припинення трудових правовідносин 31.08.2017 року з позивачем у зв`язку із закінченням строку дії контракту. Суд першої інстанції не дослідив умови контраку, зокрема п.5.1 було передбачено, що такий діє до 31.08.2017 року. Судом не досліджено запис у трудовій книжці від 20.06.2017 року. Внесення запису до трудової книжки було здійснено згідно з наказом №342 від 16.06.2017 року, який став підставою для поновлення на роботі з 19.06.2017 року на виконання постанови Львівського апеляційного суду від 30.09.2020 року у справі № 453/1174/17. Таким чином, позивача було повнолено на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України на контрактних умовах. Але суд першої інстанції дану обставину не врахував. Судом не взято до уваги, що трудові відносини з позивачем фактично припинені, йому виплачені всі належні суми відповідно до постанови Львівського апеляційного суду від 15.05.2023 року у справі № 453/1587/21. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

25.04.2024 року позивач по справі ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обгрунтованим. Судом правильно зазначено, що між позивачем ОСОБА_1 та Університетом державної фіскальної служби виникли трудові відносини з 19.06.2017 року. Позивач ОСОБА_1 виконував у відповідача роботу на яку працевлаштувався з часу фактичного допущення його до роботи без укладення письмового трудового договору та видання наказу чи розпорядження, строковий трудовий договір чи контракт між сторонами не укладався. Вважає, що суд правильно дослідив та прописав, що звільнення позивача із займаної посади, яке оформлене п.2 наказу № 509-к від 02.09.2021 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору є незаконним.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, вважає, що судом першої інстанції були досліджені всі докази, які мають суттєве значення для розгляду даної справи, а доводи скаржника щодо необхідності перегляду судового рішення у справі № 453/1587/21 не відповідають вимогам процесуального закону.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника позивача-адвоката Лазора А.О., вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором ( ч.1ст.5 ЦПК).

За положеннями ч.1ст.13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до положень ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведенного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Матеріалами справи та судом встановлено, що відповідно до наказу №342-к від 16 червня 2017 року Університету Державної фіскальної служби України (далі по тексту Університет), позивача ОСОБА_1 було прийнято на посаду професора кафедри теорії права та держави Університету з 19 червня 2017 року.

У трудовій книжці позивача працівником відділу кадрів Університету внесено запис №50 від 20 червня 2017 року про прийняття його на роботу на посаду професора кафедри теорії права та держави на період до проведення конкурсу на контрактних умовах, який внесено на підставі наказу ректора Університету ОСОБА_3 № 342-к від 16.06.2017 року.

Записом у трудовій книжці позивача ОСОБА_1 під №51 від 16.06.2017 року зазначено, що «запис №50 є недійсним» та такий внесено 20.06.2017 року.

25 червня 2019 року Львівським апеляційним судом винесено постанову, яка набрала законної сили, відповідно до якої визнано недійсним запис №51 від 16.06.2017 року у трудовій книжці позивача ОСОБА_1 .. Поновлено ОСОБА_1 з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу №342; стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19 червня 2017 року по 25 червня 2019 року в сумі 254442 грн., стягнуто з Уніврситету державної фіскальної служби України на його користь 5000,00 грн. моральної шкоди, в решті позовних вимог відмовлено.

На виконання постанови Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року у цивільній справі № 453/1175/17 відповідачем Університетом видано наказ № 509-к від 02 вересня 2021 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».

Позивач зазначив, що наказ № 509-к від 02 вересня 2021 року отримав 21 вересня 2021 року, коли отримав направлений відповідачем 16 вересня 2021 року лист від 14 вересня 2021 року за № 2251/01-18 на його ім`я. До 21 вересня 2021 року Університет державної фіскальної служби України не повідомляв його про видання наказу про поновлення на роботі та не ознайомлював з таким.

У п.2 Наказу №509-к від 02 вересня 2021 року Університету прописано: «вважати трудові правовідносини з професій кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України з ОСОБА_1 припиненими 31 серпня 2017 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору».

Вважає, що вищезазначений наказ Університету у пункті 2 є незаконним, оскільки відповідач затримав виконання рішення суду і лише формально поновив позивача на роботі, не забезпечивши йому як поновленому працівникові доступ до роботи і можливість виконувати його обов`язки. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної ст.236 КЗпП України.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача ОСОБА_1 , суд першої інстанції прописав, що позовна вимога позивача ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу Університету № 509-к від 02 вересня 2021 року в частині п.2 підлягає до задоволення та скасування, оскільки вищезазначеним наказом, зокрема, у пункті 2, відповідач фактично не поновивши позивача на роботі, припинив з ним трудові відносини у спосіб, не передбачений КЗпП України.

Щодо позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді кафедри теорії права та держави Університету, судом підставно відмовлено, оскільки позивач вже поновлений на роботі постановою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року.

На підставі ст.236 КЗпП України судом правильно задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає рішення суду законним і обгрунтованим.

Відповідно до розпорядження КМУ від 06 жовтня 2021 року № 1202 утворено Державний податковий університет як заклад вищої освіти, який є правонаступником усіх прав і обов`язків Університету державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 40233365).

Університет засновано на державній власності і підпорядковано Міністерству фінансів України (згідно Статуту Державного Податкового Університету, що є у матеріалах справи, т.2).

Відповідач по справі у доводах апеляційної скарги зазначає, що звільнення «припинення правовідносин» позивача ОСОБА_1 відбулося відповідно до укладеного контракту, дія якого закінчилася 31.08.2017 року.

Однак, досліджуючи матеріали справи № 458/1175/17 прописано, що проєкт контракту був, проте контрактом його не визнано через відсутність погодження його роботодавцем Університетом державної фіскальної служби України, правонаступником якої є на даний час Державний Податковий Університет (далі по тексту ДПУ).

Зазначене підтверджується наявними матеріалами у справі № 453/1175/17, зокрема листом Університету № 2611/01-18 від 20.10.2017 року, підписаного ректором П.В.Пашком, де прописано, що трудовий договір не відбувся.

Згідно довідки відділу кадрів Університету №456 від 28.02.2018р. (наявна у матеріалах справи № 453/1175/17) копії довідок ідентифікаційних номерів, копії пенсійних посвідчень, бланки непогоджених контрактів з науково-педагогічними працівниками були передані ОСОБА_5 для повернення їх Лазорам.

Відповідно до ч.4ст.82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно зазначив, що звільнення позивача із займаної посади, яке оформлене п.2 наказу № 509-к від 02.09.2021 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору є незаконним, оскільки між позивачем і Університетом з 19.06.2017 року виникли безстрокові трудові відносини, які не оформлялися як строковий трудовий договір чи на період укладеного контракту.

Відтак, відповідач, не поновивши позивача на роботі, припинив трудові відносини у спосіб, не передбачений КЗпП України, внаслідок чого суд першої інстанції правильно визнав п.2 спірного наказу незаконним.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, такі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди та вважає, що визначений судом розмір для відшкодування є розумним та справедливим, виходячи з характеру спору та доказів, наданих позивачем та підтвердження її спричинення.

Відповідно до вимог ст.237-І КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (з наступними змінами та доповненнями) Пленум Верховного Суду України дав роз`яснення щодо підстав стягнення моральної шкоди, яке відповідає вимогам ст.237-І КЗпП України.

Враховуючи те, що судом першої інстанції належно встановлені фактичні обставини справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст.375 ЦПК України).

ЄСПЛ прописав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( справа «Серявін та інші протии України», рішення від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державного податкового університету залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 10 жовтня 2024 року.

Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк