Постанова

від 10.10.2024 по справі 440/17818/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 440/17818/21

адміністративне провадження № К/990/24438/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Білоцерківська агропромислова група» до Державної служби України з безпеки на транспорті, Слобожанського міжрегіонального управління Державної служби України з безпеки на транспорті Полтавської області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 (суддя - Костенко Г. В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2023 (колегія суддів у складі: Жигилія С. П., Перцової Т. С., Русанової В. Б.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У грудні 2021 року Приватне підприємство «Білоцерківська агропромислова група» (далі - позивач, ПП «БіАГр») звернулося до суду з позовом до Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Полтавська область Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач-1, Слобожанське МУ Укртрансбезпеки) про визнання протиправною та скасування постанови від 22.11.2021 № 189943 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Позов обґрунтовано тим, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 22.11.2021 № 189943 винесена Слобожанським МУ Укртрансбезпеки з порушенням положень Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III) та Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

28.10.2021 при проведенні рейдової перевірки, місце проведення - перехрестя а/д М-03, 290 км+300м, відповідно до направлення на перевірку від 25.10.2021 № 015048, інспекторами Укртрансбезпеки було перевірено транспортний засіб марки MERCEDES, д.р.н. НОМЕР_1 , який належить ПП «БіАГр».

У ході проведення перевірки посадовими особами Слобожанського МУ Укртрансбезпеки було встановлено порушення позивачем абзацу 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, а саме: перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів, визначених статтею 48 Закону № 2344-III, а саме: товарно-транспортної накладної (далі - ТТН) або іншого визначеного документу на вантаж. В наданій указаним посадовим особам ТТН в графі «автомобільний перевізник» відсутній код ЄДРПОУ перевізника, в графі «водій» відсутній серія і номер водійського посвідчення, не вказано відомості про масу брутто і нетто.

22.11.2021 Слобожанським МУ Укртрансбезпеки щодо позивача винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 189943 в сумі 17 000 грн.

Не погодившись із указаною постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу від 22.11.2021 № 189943, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Судами також установлено, між ПП «БіАГр» та Дочірнім підприємством «ФМ Ложістік Дніпро» (далі - ДП «ФМ Ложістік Дніпро») укладений договір від 01.04.2021 № 104/Д21 про надання транспортних послуг.

Під час проведення рейдової перевірки водієм була надана ТТН № 70968 від 28.10.2021, в графі «перевізник» якої зазначено ДП «ФМ Ложістік Дніпро», відповідно до вимог чинного законодавства, ідентифікаційний код ЄДРПОУ ДП «ФМ Ложістік Дніпро» - 20071893, зазначено на печатці підприємства, відбиток якої міститься в указаній накладній. Також в цій ТТН визначено масу брутто.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 залучено до участі у справі в якості другого відповідача Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - відповідач-2, Укртрансбезпека).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2022, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2023, позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Слобожанського МУ Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 22.11.2021 № 189943. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Оскаржені судові рішення мотивовані тим, що відповідно приписів статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Під час проведення спірної перевірки посадовим особам Слобожанського МУ Укртрансбезпеки були надані документи, зміст яких дозволяв останнім отримати повну інформацію для проведення перевірки та встановлення всіх її обставини.

На думку судів, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документу, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування наведених вище висновків, а також не доведено наявності достатніх підстав для прийняття спірної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, у зв`язку із чим суди дійшли висновку про її необґрунтованість та протиправність, а також про наявність підстав для її скасування.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач-2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати і ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо процедури реалізації Уктрансбезпекою своїх повноважень щодо притягнення суб`єктів господарської діяльності до відповідальності, відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, у разі ненадання автомобільними перевізниками під час проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) всіх необхідних для здійснення перевезень документів, що визначені статтею 48 указаного Закону, або надання документів, оформлених з порушенням встановлених вимог.

Також скаржник зазначає, що судами не надано оцінки нормативно-правовому регулюванню стосовно обов`язку перевізника надати під час перевірки всі документи, в тому числі належно оформлені документи, згідно зі статтею 48 Закону № 2344-ІІІ. При цьому, вказуючи на незаконність дій відповідача, судами не надано такої оцінки незважаючи на доводи Укртрансбезпеки.

Крім того, зазначає, що нормами статті 48 Закону № 2344-ІІІ імперативно визначено вимоги, яких повинні дотримуватися учасники відносин з перевезення під час оформлення ТТН на вантаж, шляхом зазначення обов`язкових реквізитів такого документу, незалежно від характеру здійснюваних перевезень. Однак, суди, посилаючись на положення Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила № 363), не надали оцінки можливості застосування норм даного підзаконного нормативно-правового акту в частині визначення вимог до змісту ТТН у зв`язку з їх суперечністю нормам Закону № 2344-ІІІ, що має вищу юридичну силу та підлягає першочерговому застосуванню.

Скаржник уважає, що ТТН, як і будь-який інший документ для набранням ним юридичної сили, має відповідати загальним вимогам щодо оформлення документів, передбаченим правилами документування діяльності, зокрема, містити обов`язкові для певного виду документів реквізити, що розміщуються в установленому порядку. У свою чергу, відсутність відповідних реквізитів призводить до втрати документом юридичної сили та має наслідком неможливість визнання такого документу належним та допустимим доказом тих чи інших обставин. Отже, на думку скаржника, неналежно оформлені документи, які не мають юридичної сили, розглядаються як відсутність цього документу.

Також наголошує, що виконання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт та відсутність варіантів для уникнення відповідальності має фундаментальне значення як для єдиної правозастосовчої практики, так і для подальшого збереження якості автомобільних доріг в частині забезпечення фінансування робіт з підтримки їх належного стану та відновлення завдяки надходженню до бюджету коштів від сплати адміністративно-господарських штрафів.

Позиція інших учасників справи

11.09.2023 до Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено про те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Рух касаційної скарги

11.07.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Укртрансбезпеки на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів: Загороднюка А. Г., Мартинюк Н. М. для розгляду цієї адміністративної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 24.07.2023 зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 22.08.2023 № 1415/0/78-23 здійснено за допомогою автоматизованої системи документообігу суду заміну судді Загороднюка А. Г. у складі колегії суддів для розгляду цієї справи, у зв`язку з його відпусткою.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів: Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду цієї адміністративної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 22.08.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою Уктрансбезпеки на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2023 у справі № 440/17818/21.

Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2024 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятними, з огляду на таке.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із винесенням Слобожанським МУ Укртрансбезпеки оскаржуваної постанови про застосування до ПП «БіАГр» адміністративно-господарського штрафу за порушення Закону № 2344-III, а саме: перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів, визначених статтею 48 Закону № 2344-III, а саме: ТТН або іншого визначеного документу на вантаж.

Так, судами попередніх інстанцій установлено, що посадовими особами Слобожанського МУ Укртрансбезпеки проведена рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.

Рейдова перевірка відбулася, зокрема, щодо транспортного засобу, який належить позивачу.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон № 2344-III.

Частиною першою статті 34 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону № 2344-III документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ТТН або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Отже, перелік документів, наведений у статті 48 Закону № 2344-III, не є вичерпним.

Суди попередніх інстанцій установили, що під час проведення рейдової перевірки водієм була надана ТТН від 28.10.2021, в графі «перевізник» якої зазначено ДП «ФМ Ложістік Дніпро», відповідно до вимог чинного законодавства, ідентифікаційний код ЄДРПОУ ДП «ФМ Ложістік Дніпро» 20071893 зазначено на печатці підприємства, відбиток якої міститься на накладній. Також, в ТТН від 28.10.2021 № 70968 чітко визначено масу брутто.

Проте цей документ, на думку відповідача-1, містив недоліки в його заповненні, що посадові особи контролюючого органу уважали це відсутністю передбаченого законом документа, а саме: в ТТН в графі «автомобільний перевізник» відсутній код ЄДРПОУ, в графі «водій» відсутній серія і номер водійського посвідчення, не вказано відомості про масу брутто і нетто.

Водночас суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в наданій автомобільним перевізником контролюючому органу ТТН від 28.10.2021 № 70968 містяться всі необхідні реквізити, визначені чинним законодавством. При цьому суди зауважили, що в графі «перевізник» повинно бути зазначено найменування підприємства; жоден нормативно-правовий акт не містить положення, що код ЄДРПОУ повинен міститися саме в графі «перевізник», як уважає відповідач.

Окрім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що посилання відповідача в акті перевірки на повну відсутність документів, визначених у статті 48 Закону № 2344-III, а саме: ТТН або іншого визначеного документу на вантаж, спростовується самим відповідачем, оскільки останнім зазначено, що на перевірку була надана ТТН від 28.10.2021 № 70968.

Втім, такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій є помилковими, з огляду на таке.

Статтею 1 Закону № 2344-III визначено, що ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Згідно з розділом 1 Правил № 363 ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

За приписами пункту 11.1. Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є ТТН, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. ТТН суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Частиною третьою статті 48 Закону № 2344-III визначено, що при оформленні ТТН вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити:

дата і місце складання;

вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення;

вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;

пункти завантаження і розвантаження.

Отже, чинним законодавством визначено істотні дані, що має містити ТТН, зокрема: код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України автомобільного перевізника; прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; транспортний засіб, його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, в наданій водієм під час проведення рейдової перевірки ТТН від 28.10.2021 ідентифікаційний код ЄДРПОУ ДП «ФМ Ложістік Дніпро» 20071893 було зазначено на печатці підприємства, відбиток якої містився на накладній. Крім того, в ТТН від 28.10.2021 № 70968 чітко визначено масу брутто.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, в ході проведення перевірки відповідачем встановлено, що ТТН містить недоліки в її заповненні, зокрема, в графі «водій» відсутній серія і номер водійського посвідчення, що посадові особи контролюючого органу уважали це відсутністю передбаченого законом документа.

Таким чином, під час проведення перевірки водій, в порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III, не надав належним чином оформлену ТТН.

Тобто, під час спірної перевірки була встановлена відсутність належно оформленої ТТН, що посадовими особами контролюючого розглядалося як відсутність цього документу.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 25.07.2024 у справі № 440/2334/23.

Верховний Суд констатує, що визначений законодавством перелік документів, які зобов`язаний надати автомобільний перевізник контролюючому органу під час перевірки, а також вимоги до змісту таких документів встановлені з метою повного та всебічного дослідження обставин здійснення відповідного перевезення та, у випадку порушення вимог чинного законодавства, беззаперечного встановлення складу адміністративного правопорушення та винної особи - порушника.

Водночас абзацом 1 частини першої статті 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.

Статтею 1 Закону № 2344-III визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з розділом 1 Правил № 363 перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд у справі № 640/27759/21 зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності. Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки. Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.

Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).

При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можливо визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

При цьому, відомості щодо перевізника зазначаються в ТТН, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки, оскільки під час руху документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є, зокрема, ТТН, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України.

Суди попередніх інстанцій установили, що між ПП «БіАГр» та ДП «ФМ Ложістік Дніпро» 01.04.2021 укладений договір № 104/Д21 про надання транспортних послуг.

Водночас суди попередніх інстанцій установили, що під час проведення рейдової перевірки водієм була надана ТТН від 28.10.2021 № 70968, в графі «перевізник» якої зазначено ДП «ФМ Ложістік Дніпро».

При цьому, суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору не звернули увагу на те, що у наданій позивачем ТТН від 28.10.2021 № 70968 автомобільним перевізником значиться ДП «ФМ Ложістік Дніпро» через БіАГр та на відсутність у цій ТТН коду платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України ПП «БіАГр».

Отже, суди попередніх інстанцій не дослідили питання щодо автомобільного перевізника товару, вказаного у ТТН від 28.10.2021 № 70968 про оформлення перевезення вантажу, відповідно законності накладення стягнення саме на позивача.

З оглядку на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не вжили усіх визначених законом заходів щодо встановлення дійсних обставин справи, які склалися між учасниками справи в момент здійснення спірної перевірки із посиланням на норми законодавства, якими врегульовано такі правовідносини, у зв`язку із чим не встановили усі дійсні фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим передчасно дійшли висновків по суті вимог без належного мотивування.

Водночас, в силу положень статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи приписи статті 353 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої та апеляційної інстанцій необхідно скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи судам необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Також необхідно врахувати наведене у цій постанові та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності та взаємному зв`язку.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2023 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Полтавського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк