Ухвала

від 08.10.2024 по справі 489/149/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участюсекретаря ОСОБА_4

учасників судового провадження:

обвинуваченого ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5

на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2024 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

- обвинуваченого за ч. ч. 1, 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 263, ч. ч. 1, 2 ст. 289 КК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено строк тримання під вартою до 24 листопада 2024 року включно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доповнень до неї

Обвинувачений ОСОБА_5 просить ухвалу скасувати.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обвинувачений ОСОБА_5 ,не погоджуючисьз рішеннямсуду першоїінстанції, вважає що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України не доведені.

Зазначає що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

На розгляді в Ленінському районному суді м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження №12020150040002294 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2, 3 ст.185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 263, ч. ч. 1, 2 ст. 289 КК України.

У суд першої інстанції надійшло клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою на 60 днів, яке обґрунтоване тим, що на даний час існують ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, у вигляді можливості переховування обвинуваченого від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень.

Задовольняючи клопотання прокурора, суд дійшов висновку, що на даний час продовжують існувати ризики переховування обвинуваченого від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень, які існували при застосуванні вказаного запобіжного заходу.

Зазначене підтверджується тим, що уобвинуваченого відсутнє постійне місце роботи і утриманці, неодноразові неявки обвинуваченого у судові засідання на виклики суду першої інстанції у цьому кримінальному провадженні та у інших кримінальних провадженнях.

Крім того, суд взяв до уваги тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, однак, наявність обвинувачень у вчиненні інших кримінальних правопорушень проти власності, кількість правопорушень в яких обвинувачується ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, відсутність постійного місця роботи на момент обрання запобіжного заходу, як постійного та стабільного джерела доходу, вказує на можливість вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим ризикам.

Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_7 надіслала клопотання про розгляд апеляційної скарги без її участі.

Встановлені судомапеляційної інстанціїобставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ч. 1ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.

Розглядаючи питання про необхідність продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого, колегія суддів враховує положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Частиною 4 статті 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

На підставі аналізу матеріалів судового провадження, вбачається, що на розгляді в Ленінському районному суді м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 263, ч. ч. 1, 2 ст. 289 КК України.

До суду надійшло клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою на 60 днів, в обґрунтування якого зазначено, що ризики, які існували на момент обрання запобіжного заходу обвинуваченому, залишаються та можуть зашкодити виконанню процесуальних обов`язків.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України, не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.

При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції:1)ухвалупро обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою абопро продовження строку тримання під вартою;2)клопотанняпро обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою абопро продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметомбезпосереднього дослідження суду,крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.

Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст. ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.

Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою, ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акта та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.

Зважаючи на обставини інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень за ч. ч. 1, 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 263, ч. ч. 1, 2 ст. 289 КК України, їх ступеню тяжкості, а також можливого строку покарання, який може бути йому призначений у разі визнання винуватим, суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об`єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Водночас, враховуючи те, що остаточне рішення по справі щодо обвинуваченого ОСОБА_5 не прийнято, наразі судовий розгляд кримінального провадження триває, відсутність у обвинуваченого постійного та стабільного джерела доходу, утриманців, колегія суддів вважає, що в даному випадку існує ризик можливого вчинення нових кримінальних правопорушень.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, судом першої інстанції прийняте законне, вмотивоване та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_5 наразі неможливо застосувати більш м`який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об`єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені судом обставини.

Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422-1, 424, 532 КПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2024 року щодо ОСОБА_5 , - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_8