Постанова

від 08.10.2024 по справі 947/28830/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4169/24

Справа № 947/28830/22

Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2

відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4

представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2023 року, ухвалене у складі судді Васильків О.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,-

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

02.12.2022 року в інтересах позивача ОСОБА_1 до Київського районного суду м. Одеси звернулась адвокат Скорохватова Н.Є. з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу за договорами позики 2 924 800,00 грн., а також суму судового збору у розмірі 12405,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 870 200,00 грн. /два мільйона вісімсот сімдесят тисяч двісті гривень 00 копійок/.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12941,80 грн. /дванадцять тисяч дев`ятсот сорок одна гривня 80 копійок/.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Суд першоїінстанції вобґрунтування свогорішення зазначає,щона підтвердження доводів сторони відповідача ОСОБА_3 щодо повернення більшої частини боргу суду надані докази у вигляді дублікатів чеків на підтвердження наступних грошових переказів: 24.04.2020 року на суму 13625,00 грн., 24.04.2020 року на суму 13625,00 грн., 28.04.2020 року на суму 13650,00 грн., 28.04.2020 року на суму 13650,00 грн. /т.1 а.с.94-зворот/. Щодо повернення боргу в інших частинах суду належних та допустимих доказів в сенсі ст. 77, 78 ЦПК України не надано.

Таким чином, на теперішній час стороною відповідачів підтверджено повернення боргу відповідачем ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_1 в розмірі 54550,00 грн.

Суд прийняв до уваги доводи сторони відповідача ОСОБА_4 щодо ненадання нею згоди на укладення договору позики в інтересах сім`ї, та зазначає, що згода одного з подружжя на укладення договору позики, який виходить за межі дрібного побутового і стосується цінного майна, що перебуває в їх спільній сумісній власності, зокрема, грошових коштів, сума яких не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 1047 ЦК), має бути надана у письмовій формі.

Суд вважає доведеними заперечення відповідача ОСОБА_4 щодо позовних вимог до неї, та приходить до висновку, що зобов`язання за борговими розписками, складеними особисто відповідачем ОСОБА_3 , є зобов`язаннями саме відповідача ОСОБА_3 , в зв`язку з чим в частині позовних вимог про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_4 належить відмовити.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючисьз рішеннямсуду,представник відповідачазвернувся запеляційною скаргою,в якійпросить скасуватирішення Київського районного суду від 18.12.2023 року та постановити нове яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем визначено предмет позову у розмірі 2 924 800,00 грн. Що є еквівалентом 80 000 доларів США на день пред`явлення позову. Проте правових підстав для здійснення такого перерахунку не має.

Вважає, що позивачем обрано не коректний спосіб захисту який полягає у стягненні коштів за зобов`язанням визначеному у іноземній валюті в гривневому еквіваленті.

Надані на підтвердження наявності боргу розписки не містять гривневого еквіваленту зобов`язання, у такому випадку валютою виконання зобов`язання є долар США.

Здійснює посилання на практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Зважаючи на те, що позивач не скористався своїм правом на визначення позовних вимог у спосіб визначений законом у суди були відсутні підстави для задоволення позову.

Одночасно ізцим звертаєувагу суду,що вобґрунтування судовогорішення зазначено,що «Згідно-з розпискоювід 23.12.2019року ОСОБА_3 взяв вборг у ОСОБА_1 грошів сумі20000доларів СШАдо 23.12.2019 року /т.1, а.с.14/.» Тобто строк виконання зобов`язання є ідентичним даті взяття грошей у борг, що вочевидь не може відповідати дійсності. Отже із змісту наданого позивачем доказу не зрозуміло коли дійсно настав строк виконання зобов`язання та чи настав він станом на день звернення до суду.

Щодо явки сторін.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду , клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, що у відповідності до вимог ст.372 ЦПК України не перешкоджає судовому перегляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Відповідно до розписки від 29.11.2019 року ОСОБА_3 взяв в борг у ОСОБА_1 гроші в сумі 20000 доларів США до 31.12.2020 року /т.1. а.с.12/.

З розписки від 15.11.2019 року вбачається, що ОСОБА_3 взяв в борг у ОСОБА_1 гроші в сумі 20000 доларів США. Зобов`язався повернути гроші до 01.06.2020 року /т.1 а.с.13/.

Згідно з розпискою від 23.12.2019 року ОСОБА_3 взяв в борг у ОСОБА_1 гроші в сумі 20000 доларів США до 23.12.2019 року /т.1. а.с.14/.

Відповідно до розписки від 28.02.2020 року ОСОБА_3 взяв в борг у ОСОБА_1 гроші в сумі 20000 доларів США з 28.02.2020 року по 28.02.2021 року. Зобов`язався повернути до 28.02.2021 року /т.1. а.с.15/.

В судовому засіданні 14.12.2023 року відповідач ОСОБА_3 , надаючи суду пояснення в якості свідка, зазначив, що взяв у позивача в борг 80000 доларів США, з яких повернув 71000 доларів США. Дружина ОСОБА_4 не знала, що він брав в борг, він її не попереджав. З 2015 року проживають з дружиною окремо, припинили стосунки, однак це не оформляли, так як є неповнолітні діти. Відповідач ОСОБА_3 з дружиною ОСОБА_4 проживають в різних частинах будинку. Про повернення боргу відповідач вів записи в своєму журналі, де веде бізнес, до матеріалів справи таких доказів не надавав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження доводів сторони відповідача ОСОБА_3 щодо повернення більшої частини боргу суду надані докази у вигляді дублікатів чеків на підтвердження наступних грошових переказів: 24.04.2020 року на суму 13625,00 грн., 24.04.2020 року на суму 13625,00 грн., 28.04.2020 року на суму 13650,00 грн., 28.04.2020 року на суму 13650,00 грн. /т.1 а.с.94-зворот/. Щодо повернення боргу в інших частинах суду належних та допустимих доказів в сенсі ст. 77, 78 ЦПК України не надано.

Таким чином, на теперішній час стороною відповідачів підтверджено повернення боргу відповідачем ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_1 в розмірі 54550,00 грн.

Суд прийняв до уваги доводи сторони відповідача ОСОБА_4 щодо ненадання нею згоди на укладення договору позики в інтересах сім`ї, та зазначає, що згода одного з подружжя на укладення договору позики, який виходить за межі дрібного побутового і стосується цінного майна, що перебуває в їх спільній сумісній власності, зокрема, грошових коштів, сума яких не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 1047 ЦК), має бути надана у письмовій формі.

Суд вважає доведеними заперечення відповідача ОСОБА_4 щодо позовних вимог до неї, та приходить до висновку, що зобов`язання за борговими розписками, складеними особисто відповідачем ОСОБА_3 , є зобов`язаннями саме відповідача ОСОБА_3 , в зв`язку з чим в частині позовних вимог про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_4 належить відмовити.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Частиною 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Частинами 1, 2 статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути

виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно

зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Аналогічна позиція міститься у постанові ВП ВС України 7 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц.

Тому, враховуючи обставини справи та положення чинного законодавства України,

поверненню підлягає сума в гривні, яка є еквівалентом 80000 доларів США на день платежу (на день повернення коштів).

Додаткових умов для повернення коштів умовами розписки не встановлено.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Згідно з ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною 3 ст. 65 СК України визначено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

В ході судового розгляду справи судом достеменно встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 тривалий час перебували в дружніх стосунках та відповідач ОСОБА_3 періодично брав в борг у позивача ОСОБА_1 грошові кошти, про що складав власноручно написані розписки, про що в акпеляційній скарзі не міститься заперечень.

Суд зазначає, що на підтвердження доводів сторони відповідача ОСОБА_3 щодо повернення більшої частини боргу суду надані докази у вигляді дублікатів чеків на підтвердження наступних грошових переказів: 24.04.2020 року на суму 13625,00 грн., 24.04.2020 року на суму 13625,00 грн., 28.04.2020 року на суму 13650,00 грн., 28.04.2020 року на суму 13650,00 грн. /т.1 а.с.94-зворот/. Щодо повернення боргу в інших частинах суду належних та допустимих доказів в сенсі ст. 77, 78 ЦПК України не надано.

В ході судового розгляду справи стороною відповідачів було заявлено клопотання про допит свідків, які повертали частини боргу від імені ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_1 , проте в подальшому представник відповідача зазначила, що не наполягає на допиті вказаних свідків, оскільки відповідачі не можуть забезпечити їхню явку до суду.

Таким чином, на теперішній час стороною відповідачів підтверджено повернення боргу відповідачем ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_1 в розмірі 54550,00 грн.

Суд приймає до уваги доводи сторони відповідача ОСОБА_4 щодо ненадання нею згоди на укладення договору позики в інтересах сім`ї, та зазначає, що згода одного з подружжя на укладення договору позики, який виходить за межі дрібного побутового і стосується цінного майна, що перебуває в їх спільній сумісній власності, зокрема, грошових коштів, сума яких не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 1047 ЦК), має бути надана у письмовій формі.

Судова колегіявідхилила клопотанняпредставника продолучення доматеріалів справидоказів майновогостану відповідача ОСОБА_4 щодо арешту майна , як не відповідаючих вимозі ст.77 ЦПК України.

Суд також зазначає, що стороною відповідачів не спростовані в ході судового розгляду справи пояснення сторони позивача щодо дружніх стосунків між родинами та спільними святкуваннями різних свят, що підтверджені фотокартками. Однак вказані обставини не доводять факту, що договір позики ОСОБА_3 був укладений за згодою дружини та що грошові кошти були витрачені на потреби сім`ї. Суд враховує, що пояснення представника ОСОБА_4 щодо відсутності письмової згоди дружини на укладення договору позики, що виходить за межі дрібного побутового, стороною позивача не спростовані.

За таких обставин, суд вважає доведеними заперечення відповідача ОСОБА_4 щодо позовних вимог до неї, та приходить до висновку, що зобов`язання за борговими розписками, складеними особисто відповідачем ОСОБА_3 , є зобов`язаннями саме відповідача ОСОБА_3 , в зв`язку з чим в частині позовних вимог про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_4 належить відмовити.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання апелянта на те, що зобов`язання має виконуватись виключно в Доларах є недоречним, оскільки відповідно до частини 1, 2 статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Щодо наведеної представником апелянта судової практики, апеляційний суд зазначає що вона не є тотожною до обставин справи яка розглядається а тому не є релевантною , тому суд першої інстанції вмотивовано відмовив в її застосуванні.

Доводи апеляційної скарги, що строк виконання розписки від 23.11.2019 року є ідентичним даті взяття грошей у борг, що вочевидь не може відповідати дійсності, апеляційний суд не приймає, з огляду на те, що апелянт не заперечував саме складення цих розписок та отримання коштів в суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи які були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 10 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко