Постанова

від 25.09.2024 по справі 757/63060/19-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 757/63060/19

провадження № 61-2616св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Юнівест» (колишня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ратіо Інвест»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Каунт-Про»,

третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Андрєєва Ганна Олегівна,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року в складі судді Волкової С. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року в складі колегії суддів Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Юнівест» (колишня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ратіо Інвест»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Каунт-Про», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Андрєєва Ганна Олегівна, про визнання договорів недійсними, скасування записів та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Юнівест» (колишня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ратіо Інвест», далі - ТОВ «ФК «Ратіо Інвест», ТОВ «ЮК «Юнівест»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Каунт-Про» (далі - ТОВ «Каунт-Про»), третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Андрєєва Г. О., про визнання договорів недійсними, скасування записів та витребування майна.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 20 серпня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 0435/08/01-CLNv. З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ПАТ «Банк Форум» укладено договір іпотеки (майнової поруки), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М., зареєстрований у реєстрі за № 3885, предметом іпотеки за цим договором є:

- земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:296:0034, площею 0,0534 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:296:0034);

- земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:296:0033, площею 0,0481 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:296:0033);

- житловий будинок, загальною площею 848,60 кв. м, житловою площею 431,20 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (далі - житловий будинок).

29 липня 2016 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» укладено договір про відступлення прав вимоги № 159-Ф, за яким ПАТ «Банк Форум» відступило ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором, а також укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки.

20 січня 2017 року між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» та ТОВ «Каунт-Про» укладено договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок та житлового будинку. Цього ж дня між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» та ТОВ «Каунт-Про» укладено договір іпотеки спірних земельних ділянок та житлового будинку.

Постановою від 07 листопада 2019 року Харківський апеляційний суд у справі № 639/4836/17 визнав недійсним договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 29 липня 2016 року № 159-Ф.

Оскільки договір про відступлення права вимоги за кредитним договором визнано недійсним, недійсним є і договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки на підставі прямої вказівки закону, оскільки недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. З огляду на це усі наступні договори, укладені між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» як іпотекодержателем та ТОВ «Каунт-Про», є недійсними.

Посилаюсь на викладене, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, укладений між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю. Н., зареєстрований у реєстрі за № 975;

- визнати недійсними договори купівлі-продажу від 20 січня 2017 року, укладені між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» та ТОВ «Каунт-Про», посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Андрєєвою (Павловською) Г. О., зареєстровані в реєстрі за №№ 8, 11, 14;

- визнати недійсним договір іпотеки від 20 січня 2017 року, укладений між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» та ТОВ «Каунт-Про», посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Андрєєвою (Павловською) Г. О., зареєстрований у реєстрі за № 17;

- витребувати у ТОВ «Каунт-Про» на користь ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:82:296:0034, 8000000000:82:296:0033 та житловий будинок;

- скасувати запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20 січня 2017 року № 18648955 щодо реєстрації права власності на житловий будинок за ТОВ «Каунт-Про»;

- скасувати запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20 січня 2017 року № 18648966 щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:296:0034 за ТОВ «Каунт-Про»;

- скасувати запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20 січня 2017 року № 18649014 щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:296:0033 за ТОВ «Каунт-Про»;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку від 20 січня 2017 року № 18649520 щодо реєстрації іпотеки на житловий будинок;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про обтяження від 20 січня 2017 року № 18649538 щодо реєстрації заборони на нерухоме майно, а саме житловий будинок;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку від 20 січня 2017 року № 18649555 щодо реєстрації іпотеки на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:296:0034;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про обтяження від 20 січня 2017 року № 18649564 щодо реєстрації заборони на нерухоме майно, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:296:0034;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку від 20 січня 2017 року № 18649581 щодо реєстрації іпотеки на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:296:0033;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про обтяження від 20 січня 2017 року № 18649594 щодо реєстрації заборони на нерухоме майно, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:296:0033;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 січня 2017 року, індексний номер 33508181 (про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Каунт-Про» на житловий будинок);

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 січня 2017 року, індексний номер 33509338 (про державну реєстрацію іпотеки на житловий будинок);

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 січня 2017 року, індексний номер 33509349 (про державну реєстрацію обтяження у виді заборони на житловий будинок);

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 січня 2017 року, індексний номер 33508407 (про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Каунт-Про» на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:296:0034);

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 січня 2017 року, індексний номер 33509359 (про державну реєстрацію іпотеки на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:296:0034);

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 січня 2017 року, індексний номер 33509371 (про державну реєстрацію обтяження у виді заборони на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:296:0034);

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 січня 2017 року, індексний номер 33508678 (про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Каунт-Про» на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:296:0033);

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 січня 2017 року, індексний номер 33509382 (про державну реєстрацію права іпотеки на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:296:0033);

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 січня 2017 року, індексний номер 33509395 (про державну реєстрацію обтяження у виді заборони на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:296:0033);

- визнати за ОСОБА_1 право власності на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:82:296:0034, 8000000000:82:296:0033 та житловий будинок;

- припинити право власності ТОВ «Каунт-Про» на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:82:296:0034, 8000000000:82:296:0033 та житловий будинок;

- припинити ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» (після перейменування - ТОВ «Юридична компанія «Юнівест») обтяження (іпотеку та заборону на нерухоме майно) на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:82:296:0034, 8000000000:82:296:0033 та житловий будинок.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 16 вересня 2021 року Печерський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором є підставою для визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки як такого, що укладений з порушенням частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку», проте позивач звернувся з позовом поза межами позовної давності, про застосування якої заявив відповідач. При застосуванні позовної давності суд керувався тим, що позивач знав про проведення аукціону, за результатами якого укладено оспорюваний договір, оскільки така інформація містилася у позовній заяві у справі № 910/16263/16, яку ОСОБА_1 як учасник справи отримав щонайпізніше 11 жовтня 2016 року, а з позовом звернувся 02 грудня 2019 року, тобто з пропуском трирічного строку.

Тому, врахувавши правомірність та дійсність договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, суд вважав, що позивач не довів незаконність вибуття спірного майна з його власності особою, яка не мала на це право, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин статей 330, 387, 388 ЦК України.

Щодо інших вимог, то суд не вбачав підстав для їх задоволення, зазначивши про те, що у цій справі позивач звернувся до суду з віндикаційним позовом, тому інші вимоги є неефективним способом захисту порушеного права.

Постановою від 14 лютого 2022 року Київський апеляційний суд апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «Каунт-Про» задовольнив частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року змінив у мотивувальній частині.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, однак не погодився з висновками суду про підстави такої відмови. Апеляційний суд вважав, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв`язку з недоведеністю факту порушення прав позивача відповідачами, а не у зв`язку з пропуском позовної давності.

Висновки суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за кредитним договором не припиняє автоматично дії договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, не робить такий договір нікчемним чи недійсним. Позивач не обґрунтував, які саме його права порушені укладенням договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, оскільки визнання такого договору недійсним не змінює ні основне зобов`язання за кредитним договором, ні забезпечувальне зобов`язання за договором іпотеки, а змінює лише кредитора у зобов`язанні.

Відмова у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором є підставою для відмови в задоволенні інших позовних вимог, які є похідними від вирішення спору щодо недійсності договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку», норми статей 11, 203, 204, 215, 261, 267, 330, 387, 388, 509, 512, 516 ЦК України, порушили норми процесуального права, а саме статей 13, 82, 263, 367 ЦПК України.

Заявник зазначає, що висновки судів про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 388 ЦК України та витребування майна є помилковими, оскільки спростування презумпції правомірності договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 29 липня 2016 року не є необхідним для можливості витребування майна з незаконного володіння ТОВ «Каунт-Про», а встановленню підлягає наявність чи відсутність волі позивача на вибуття з його власності спірного майна. При цьому заявник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2202/15, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16, від 16 лютого 2021 року в справі 910/2861/18, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14 та інших.

Сама собою умова договору іпотеки про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 листопада 2021 року в справі № 715/841/20, від 24 липня 2019 року в справі № 757/34105/14, від 11 листопада 2021 року в справі № 910/8482/18 та інших, які не були враховані судами у цій справі. Суди не врахували, що продаж спірного майна було здійснено ТОВ «Ратіо Інвест», яке не мало права на продаж предмета іпотеки, оскільки не набуло статусу іпотекодержателя, а також із підстав відсутності у товариства прав кредитора за основним зобов`язанням.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 758/3453/16, від 06 жовтня 2021 року в справі № 922/3371/19, від 21 вересня 2021 року в справі № 910/3647/20, про те, що законодавством виключається можливість існування іпотеки за відсутності основного зобов`язання або окремо права іпотеки від основного зобов`язання. Якщо особа не має права кредитора за основним зобов`язанням, то відповідно в такої особи відсутнє і забезпечувальне право, яке слідує за основним.

Також не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 грудня 2018 року в справі № 758/3453/16, від 01 жовтня 2019 року в справі № 5016/1284/2012, від 21 вересня 2021 року в справі № 910/3647/20, від 06 жовтня 2021 року в справі № 922/3371/19 щодо неможливості існування конструкції «абстрактної іпотеки». Для витребування майна з чужого володіння достатнім є визнання судом недійсним договору про відступлення прав за кредитним договором від 29 липня 2016 року як обставини, що свідчить про незаконність вибуття майна з володіння позивача не з його волі шляхом продажу такого майна особою, яка не мала права продавати майно позивача. Відсутність у ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» статусу кредитора свідчить про незаконність звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іншій особі-покупцеві ТОВ «Каунт-Про», що, на думку скаржника, спростовує твердження суду апеляційної інстанції, що ТОВ «ЮК «Юнівест» мало право кредитора-іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет застави.

Також позивач не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що підставою набуття ТОВ «Каунт-Про» права власності на спірне майно був договір про відступлення прав за договором іпотеки від 29 липня 2016 року, оскільки відповідно підставою для державної реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ «Каунт-Про» були саме договори купівлі-продажу від 20 січня 2017 року, а не договір про відступлення прав за договором іпотеки від 29 липня 2016 року. При цьому позивач заявляв також вимогу про визнання недійсними вказані договори купівлі-продажу від 20 січня 2017 року. Тому суди дійшли помилкових висновків про те, що такою підставою є саме договір про відступлення прав за договором іпотеки від 29 липня 2017 року, що відповідає дійсності.

Також позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності, вказує на те, що початком перебігу позовної давності є саме ухвалення Харківським апеляційним судом постанови від 07 листопада 2019 року в справі № 639/4836/17 про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 29 липня 2016 року. Тобто саме з моменту прийняття вказаного судового рішення позивач дізнався про відсутність у ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» права (статусу) кредитора-іпотекодержателя та незаконність реалізації (відчуження) ним на користь ТОВ «Каунт-Про» належного позивачу спірного майна.

Крім того, вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що позивач мав можливість, починаючи з 12 жовтня 2016 року, подати позов про визнання договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки недійсним (як окремо, так і разом з вимогою про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за кредитним договором від 29 липня 2016 року № 159-Ф) з тих же підстав, з яких Харківський апеляційний суд прийняв постанову від 07 листопада 2019 року в справі № 639/4836/17. Так, суд не врахував, що стороною договору про відступлення прав за кредитним договором від 29 липня 2016 року № 159-Ф позивач не був, а права вимоги за кредитним договором на підставі зазначеного правочину були відступлені до позичальника ОСОБА_2 , а тому саме позичальник і був заінтересованою особою на звернення до суду із зазначеним позовом. У позивача як іпотекодержателя матеріально-правової зацікавленості на оспорення договору відступлення прав вимоги за кредитним договором не було, а тому він не мав реальної та такої, що могла би мати наслідком задоволення позову, можливості оспорити договір про відступлення прав за кредитним договором, де заявити як похідну вимогу про визнання недійсним договору про відступлення прав за іпотечним договором.

Доводи інших осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року ТОВ «Каунт-Про» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність доводів скарги, які не спростовують законних та вмотивованих висновків судів про відмову в задоволенні позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 11 квітня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали справи з Печерського районного суду міста Києва.

Ухвалою від 03 травня 2022 року Верховний Суд зупинив дію рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року.

У червні 2022 року справу № 757/63060/19 передано до Верховного Суду.

Ухвалою від 03 жовтня 2022 року Верховний Суд справу призначив до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою від 26 жовтня 2022 року Верховний Суд зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/8750/19 (провадження № 14-202цс21).

Ухвалою від 26 червня 2024 року Верховний Суд поновив провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

20 серпня 2008 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 0435/08/01-CLNv, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 9 950 000,00 грн строком до 20 серпня 2015 року (т. 1, а. с. 27).

Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 20 серпня 2008 року між ОСОБА_1 як іпотекодавцем та ПАТ «Банк Форум» як іпотекодержателем укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М., зареєстрований у реєстрі за № 3885, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку банку спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:82:296:0034, 8000000000:82:296:0033 та житловий будинок (т. 1, а. с. 31-35).

У розділі 6 договору іпотеки від 20 серпня 2008 року передбачено, що:

- сторони цього договору дійшли згоди вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, що міститься у цьому договорі (пункт 6.1);

- визначений цим розділом спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші, встановлені чинним законодавством України, способи звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 6.2);

- сторони дійшли згоди, що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом: передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (пункт 6.3);

- у випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом реалізації свого права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця про свій намір укласти цей договір (пункт 6.5).

13 березня 2014 року постановою Правління Національного банку України № 135 ПАТ «Банк Форум» віднесено до категорії неплатоспроможних, у зв`язку з чим 14 березня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 14 про початок виведення ПАТ «Банк Форум» з ринку та здійснення у ньому тимчасової адміністрації з 14 березня 2014 року.

25 липня 2016 року на електронному майданчику ТОВ «Електронні торги України» відбулися відкриті торги (аукціон) з продажу права вимоги ПАТ «Банк Форум» за кредитним договором від 20 серпня 2008 року, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_2 Переможцем аукціону визнано ТОВ «ФК «Ратіо Інвест».

29 липня 2016 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» укладено договір про відступлення прав вимоги № 159-Ф, за яким ПАТ «Банк Форум» відступило ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» права вимоги до ОСОБА_2 , що належать ПАТ «Банк Форум» на підставі кредитного договору та у зв`язку з ним, а ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» набуло ці права вимоги (т. 1, а. с. 36-43).

29 липня 2016 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, за умовами якого новий іпотекодержатель набув усіх прав замість первісного іпотекодержателя (пункт 1.2 договору) (т. 1, а. с. 44-46).

Рішенням від 11 жовтня 2016 року Господарський суд міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 09 березня 2017 року (справа № 910/16263/16), відмовив у задоволенні позову ТОВ «Будинок Тканин» (поручителя за кредитним договором) до ПАТ «Банк Форум», ТОВ «ФК «Ратіо Інвест», ТОВ «Електронні торги України» про визнання недійсними результатів відкритих торгів (аукціону) з продажу прав вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_2 за кредитним договором від 20 серпня 2008 року № 0435/08/01 CLNv, визнання недійсним договору відступлення прав вимоги від 29 липня 2016 року № 159-Ф, укладеного між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» (т. 2, а. с. 1-45).

Відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, суди, серед іншого, керувалися тим, що рішенням Комітету з питань організації продажу активів про затвердження умов продажу від 03 лютого 2016 року № 09/16 та рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 лютого 2016 року № 131/1, яким визначені та затверджені умови продажу права вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_2 за кредитним договором, не встановлено будь-яких інших вимог до учасників конкурсу, зокрема наявність ліцензій, а тому ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» правомірно брало участь у відкритих торгах з продажу права вимоги, оскільки відповідало вимогам, передбаченим пунктом 5.11 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку та мало право брати участь у спірних відкритих торгах з продажу права вимоги. Суди також вказали, що договір про відступлення права вимоги не містить ознак здійснення операцій з валютними цінностями, а тому закон не вимагає наявності у ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» ліцензії на здійснення валютних операцій під час укладення договору.

Оскільки ОСОБА_2 неналежним чином виконував свої зобов`язання за кредитним договором, укладеним із ПАТ «Банк Форум» 20 серпня 2008 року, то ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» у позасудовому порядку на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» звернуло стягнення на предмет іпотеки.

20 січня 2017 року між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» та ТОВ «Каунт-Про» укладені договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:82:296:0034, 8000000000:82:296:0033 та спірного житлового будинку (т. 1, 66-75).

20 січня 2017 року для забезпечення виконання укладених договорів купівлі-продажу між ТОВ «Каунт-Про» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» укладений договір іпотеки, предметом якого є спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:82:296:0034, 8000000000:82:296:0033 та житловий будинок (т. 1, а. с. 77-80).

У зв`язку із укладенням вказаного договору у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено відповідні реєстраційні дії прав та їх обтяжень.

ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ТОВ «ФК «Ратіо інвест» (нова назва - ТОВ «Юридична компанія «Юнівест») та ТОВ «Каунт-Про» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного майна від 20 січня 2017 року та витребування майна (справа № 757/13243/17).

Рішенням від 13 березням 2018 року Печерський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Київський апеляційний суд постановою від 08 листопада 2018 року залишив рішення без змін. Постановою від 29 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду вказані судові рішення залишила без змін.

Постановою від 17 листопада 2019 року Харківський апеляційний суд у справі № 639/4836/17 позов ОСОБА_2 до ПАТ «Банк Форум», ТОВ «ФК «Ратіо Інвест», третя особа - ТОВ «Каунт-Про», про визнання недійсним договору про відступлення прав вимог задовольнив. Визнав недійсним договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 29 липня 2016 року № 159-Ф, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» (т. 1, а. с. 86-92).

Визнаючи недійснимдоговір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 29 липня 2016 року № 159-Ф, укладений між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест», суд керувався тим, щовідповідно до встановлених імперативних правил право брати участь у проведенні конкурсу з реалізації майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами мають виключно такі банки та фінансові установи, які мають ліцензії на право надання кредитів. TOB «ФК «Ратіо Інвест» не мало ліцензій на право надання кредитів, а наявність такої ліцензії є обов`язковою відповідно до пункту 5.11 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Верховний Суд постановою від 19 лютого 2020 року залишив без змін вказану постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2019 року (т. 3, а. с. 16-35).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова апеляційного суду відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У положеннях статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, укладеним між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» та ПАТ «Банк Форум», визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного майна від 20 січня 2017 року, укладених між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» та ТОВ «Каунт-Про», визнання недійсним договору іпотеки від 20 січня 2017 року, укладеного між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» та ТОВ «Каунт-Про», скасування реєстраційних дій та відновлення порушеного права позивача на спірне майно.

При цьому, звертаючись до суду з вказаними вимогами, ОСОБА_1 посилався на те, що оскільки договір про відступлення права вимоги за кредитним договором визнано недійсним, недійсним є і договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки на підставі прямої вказівки закону, оскільки недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. З огляду на це усі наступні договори, укладені між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» як іпотекодержателем та ТОВ «Каунт-Про», є недійсними.

Щодо правової природи відступлення права вимоги

Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора

у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, встановлених приписами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Сутність договору відступлення права вимоги полягає у домовленості про те, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений для первісного кредитора договором, за яким виникло таке зобов`язання. Заміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу до припинення зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 березня 2021 року

у справі № 906/174/18 (пункт 62) та від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (пункт 34) уточнила правовий висновок, викладений у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, зазначивши, що відступлення права вимоги за договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ, якщо таке відступлення відбулося у процедурі позбавлення фінансової установи ліцензії та виведення її з ринку банківських послуг.

Відступлення права вимоги (цесія) - це саме факт заміни особи у зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Отже, приписи ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватися саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія. Вади предмета договору не можуть впливати на дійсність договору. Це правило застосовується до всіх договірних зобов`язань. Сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передача недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу. Отже, недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану правилами ЦК України. Договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо (пункти 73, 74, 83, 92, 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21).

Тож відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними договору, який може бути визнаний недійсним у разі наявності передбаченої законом підстави.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, 29 липня 2016 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» укладено договір про відступлення прав вимоги № 159-Ф, за яким ПАТ «Банк Форум» відступило ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» права вимоги до ОСОБА_2 , що належать ПАТ «Банк Форум» на підставі кредитного договору та у зв`язку з ним, а ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» набуло ці права вимоги.

Також 29 липня 2016 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, за умовами якого новий іпотекодержатель набув усіх прав замість первісного іпотекодержателя (пункт 1.2 договору).

Постановою від 17 листопада 2019 року Харківський апеляційний суд у справі № 639/4836/17 позов ОСОБА_2 до ПАТ «Банк Форум», ТОВ «Фінансова Компанія «Ратіо Інвест», третя особа - ТОВ «Каунт-Про», про визнання недійсним договору про відступлення прав вимог задовольнив. Визнав недійсним договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 29 липня 2016 року № 159-Ф, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест».

Верховний Суд постановою від 19 лютого 2020 року залишив без змін вказану постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2019 року.

Щодо акцесорної природи забезпечувального зобов`язання за договором іпотеки

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності

(частина перша статті 546 ЦК України).

За загальним правилом, акцесорність означає односторонню залежність забезпечувального зобов`язання від основного зобов`язання та характеризується відсутністю взаємозалежності, а також взаємної акцесорності. Тобто саме забезпечувальне зобов`язання має похідний характер від основного та саме юридична доля забезпечувального зобов`язання наслідує юридичну долю основного, а не навпаки.

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотека є видом застави.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з абзацом 9 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель - кредитор за основним зобов`язанням.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

У частинах четвертій, п`ятій згаданої статті визначено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (частина перша статті 7 Закону України «Про іпотеку»).

Аналіз параграфа 1 глави 49 ЦК України та приписів Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що іпотечне зобов`язання має похідний характер від основного зобов`язання, існує в межах основного зобов`язання і саме недійсність основного зобов`язання як договору або вимоги призводить до недійсності правочину щодо його забезпечення, а не навпаки.

З огляду на правову природу забезпечувального зобов`язання саме це зобов`язання має наслідувати юридичну долю основного зобов`язання. У разі припинення основного зобов`язання за українським правом так само припиняється і забезпечувальне зобов`язання, зокрема в разі виконання боржником основного зобов`язання в повному обсязі.

Отже, іпотека є акцесорним видом забезпечення виконання зобов`язання,

а тому поділяє долю права вимоги, яку вона забезпечує.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Аналіз приписів частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» дозволяє зробити висновок, що законодавець прагне, аби в регулятивних цивільних правовідносинах відбувалося одночасне відступлення зобов`язань як за основним, так і за іпотечним зобов`язаннями.

Зокрема, правила першого речення частини першої статті 24

Закону України «Про іпотеку», враховуючи мету цього Закону і межі його правового регулювання, спрямовані саме на врегулювання відступлення прав за іпотечним договором, певно поєднавши їх юридичну долю з юридичною долею основного зобов`язання.

Отже, цей припис статті 24 Закону України «Про іпотеку» закріплює правило, відповідно до якого у регулятивних правовідносинах відступлення прав за іпотечним договором здійснюється лише за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Друге речення частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» має таку правову мету - встановити доказову презумпцію в разі з`ясування питання, чи відбулося та коли відбулося відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Це речення не може тлумачитися так, що воно вказує на недійсність основного чи забезпечувального зобов`язання як на наслідок невиконання такого правила поведінки.

Логіка законодавця є зрозумілою, оскільки з огляду на те, що право іпотеки підлягає реєстрації у відповідному державному реєстрі, то в разі реєстрації відступлення прав вимоги за іпотечним договором з певним рівнем переконливості можна стверджувати і про відступлення за основним зобов`язанням.

Отже, відступлення прав за іпотечним договором доводить (підтверджує) відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, а не навпаки. Тож факт відступлення права вимоги за іпотечним договором створює доказову презумпцію того, що відбулося й відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням.

Проте, якщо немає сумнівів у факті, часі та обсязі відступленого права вимоги за основним зобов`язанням, тоді немає й підстав для застосування другого речення частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку»: у цьому реченні йдеться саме про доведеність факту відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, у разі якщо у відповідному державному реєстрі здійснено реєстрацію відступлення права вимоги за іпотечним зобов`язанням.

У постанові від 22 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в справі № 754/8750/19 (провадження № 14-202цс21), до вирішення якої зупинялося провадження у цій справі, виснувала, що відступлення права вимоги за іпотечним договором, за загальним правилом, має відбуватися одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором. Права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб, оскільки «абстрактну іпотеку» (без зв`язку з належним кредиторові основним зобов`язанням) закон не передбачає, а, навпаки, констатує, що іпотекодержателем завжди є кредитор (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»), що відповідає суті іпотеки як способу забезпечення виконання зобов`язання.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові наголосила, що ні ЦК України, ні Закон України «Про іпотеку» не пов`язують припинення іпотеки та відповідного договору з такими обставинами «абстрактною іпотекою». Сам лише факт відступлення банком іншій особі права вимоги за кредитним договором, за наявності в позичальника заборгованості за цим договором, не є підставою для припинення договору іпотеки, який забезпечує виконання основного зобов`язання.

Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що тлумачення змісту абзацу 9 статті 1, статті 24 Закону України «Про іпотеку» дозволяє зробити висновок, що іпотекодержателем може бути тільки особа, яка є кредитором за основним зобов`язанням. Це пов`язано з тим, що для іпотеки є характерною така властивість, як слідування, оскільки іпотека слідує за основним зобов`язанням з метою його забезпечення; для відступлення прав за іпотечним договором необхідним є вчинення правочину в письмовій формі з нотаріальним посвідченням.

Закон України «Про іпотеку» не передбачає існування конструкції «абстрактної» іпотеки, за якої іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання. Тобто законодавством не допускається такої конструкції, коли суб'єктом права вимоги за основним договором буде один суб'єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем - інший суб'єкт, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов'язання.

Такий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 758/3453/16 (провадження № 61-18037св18), а також Велика Палата Верховного Суду підтримала у постанові від 22 травня 2024 року в справі № 754/8750/19 (провадження № 14-202цс21).

У зв`язку із зазначеним доводи касаційної скарги про те, що Закон України «Про іпотеку» не передбачає існування конструкції «абстрактної» іпотеки, за якої іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання, є обґрунтованими, однак колегія суддів, враховуючи конкретні обставини цієї справи, не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору про відступлення прав за договором іпотеки, укладеним між ПАТ «Банк Форум» ТОВ «ФК «Ратіо Інвест», з огляду на таке.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення прав за договором іпотеки, укладеним між ПАТ «Банк Форум» ТОВ «ФК «Ратіо Інвест»

Як встановили суди та підтверджено матеріалами справи, 13 березня 2014 року постановою Правління Національного банку України № 135 ПАТ «Банк Форум» віднесено до категорії неплатоспроможних, у зв`язку з чим 14 березня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 14 про початок виведення ПАТ «Банк Форум» з ринку та здійснення у ньому тимчасової адміністрації з 14 березня 2014 року.

25 липня 2016 року на електронному майданчику ТОВ «Електронні торги України» відбулися відкриті торги (аукціон) з продажу права вимоги ПАТ «Банк Форум» за кредитним договором від 20 серпня 2008 року, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_2 Переможцем аукціону визнано ТОВ «ФК «Ратіо Інвест».

29 липня 2016 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» укладено договір про відступлення прав вимоги № 159-Ф за кредитним договором та договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки.

Рішенням від 11 жовтня 2016 року Господарський суд міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 09 березня 2017 року (справа № 910/16263/16), відмовив у задоволенні позову ТОВ «Будинок Тканин» (поручителя за кредитним договором) до ПАТ «Банк Форум», ТОВ «ФК «Ратіо Інвест», ТОВ «Електронні торги України» про визнання недійсними результатів відкритих торгів (аукціону) з продажу прав вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_2 за кредитним договором від 20 серпня 2008 року № 0435/08/01 CLNv, визнання недійсним договору відступлення прав вимоги від 29 липня 2016 року № 159-Ф, укладеного між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест».

Відмовляючи у задоволенні позову у цій справі суди, серед іншого, керувалися, що рішенням Комітету з питань організації продажу активів про затвердження умов продажу від 03 лютого 2016 року № 09/16 та рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 лютого 2016 року № 131/1, яким визначені та затверджені умови продажу права вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_2 за кредитним договором, не встановлено будь-яких інших вимог до учасників конкурсу, зокрема наявність ліцензій, а тому ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» правомірно брало участь у відкритих торгах з продажу права вимоги, оскільки відповідало вимогам, передбаченим пунктом 5.11 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку та мало право брати участь у спірних відкритих торгах з продажу права вимоги. Суди також зазначили, що договір про відступлення права вимоги не містить ознак здійснення операцій з валютними цінностями, а тому закон не вимагає наявності у ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» ліцензії на здійснення валютних операцій під час укладення договору.

Постановою від 17 листопада 2019 року Харківський апеляційний суд, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, у справі № 639/4836/17 позов ОСОБА_2 до ПАТ «Банк Форум», ТОВ «Фінансова Компанія «Ратіо Інвест», третя особа - ТОВ «Каунт-Про», про визнання недійсним договору про відступлення прав вимог задовольнив. Визнав недійсним договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 29 липня 2016 року № 159-Ф, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест».

Визнаючи недійсним договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 29 липня 2016 року № 159-Ф, укладений між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест», суди керувалися тим, що відповідно до встановлених імперативних правил право брати участь у проведенні конкурсу з реалізації майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами мають виключно такі банки та фінансові установи, які мають ліцензії на право надання кредитів. TOB «ФК «Ратіо Інвест» не мало ліцензій на право надання кредитів, а наявність такої ліцензії є обов`язковою відповідно до пункту 5.11 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Отже, існує два рішення касаційної інстанції у різних справах, проте про один і той самий предмет спору, які містять різні висновки щодо необхідності наявності ліцензії на право надання кредитів у особи, яка є переможцем торгів з продажу права вимоги банку під час здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, та по-різному застосовано пункт 5.11 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Розглядаючи цю справу, колегія суддів звертає увагу на те, що правова оцінка, надана судом певному факту під час розгляду іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб під час остаточного вирішення справи судами їх рішення не викликали сумнівів. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними.

Принцип правової визначеності, зокрема, також передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права.

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів та адаптації до обставин, які змінюються.

Враховуючи протилежні висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 5.11 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку в одних і тих самих правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про врахування під час цієї справи правових висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 346/1305/19 та від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18, відповідно до яких продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

У цьому спорі за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» визначило переможного покупця TOB «ФК «Ратіо Інвест» та продало йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що, розглядаючи справу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у справі № 910/16263/16 предметом позову було не лише визнання недійсним договору відступлення прав вимоги від 29 липня 2016 року № 159-Ф, а і визнання недійсними результатів відкритих торгів (аукціону) з продажу прав вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_2 за кредитним договором № 0435/08/01 CLNv від 20 серпня 2008 року, та у задоволенні цих вимог відмовлено. Будь-яких інших рішень про визнання цих торгів недійсними чи визнання недійсними результатів торгів не ухвалювалось.

Укладення договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки стало наслідком результатів відкритих торгів (аукціону) з продажу прав вимоги ПАТ «Банк Форум», які недійсними не визнані.

У цій справі позов про визнання недійсним договору про відступлення прав за договором іпотеки заявлено лише з тих підстав, що рішенням суду визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором у справі.

Однак позивач не обґрунтовує, які саме його права порушені укладенням договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, оскільки визнання такого договору недійсним не змінює ні основне зобов`язання за кредитним договором, ні забезпечувальне зобов`язання за договором іпотеки, а змінює лише кредитора у зобов`язанні.

Крім того, колегія суддів враховує те, що оскільки ОСОБА_2 неналежним чином виконував свої зобов`язання за кредитним договором, укладеним із ПАТ «Банк Форум» 20 серпня 2008 року, то ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» у позасудовому порядку на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» звернуло стягнення на предмет іпотеки.

20 січня 2017 року між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» та ТОВ «Каунт-Про» укладені договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:82:296:0034, 8000000000:82:296:0033 та спірного житлового будинку.

Правомірність звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку та правомірність набуття ТОВ «Каунт-Про» права власності на спірне майно була предметом судового розгляду у справі № 757/132/43/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Ратіо інвест» (нова назва - ТОВ «Юридична компанія «Юнівест») та ТОВ «Каунт-Про» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного майна від 20 січня 2017 року та витребування майна. За результатом розгляду зазначеної справи Печерський районний суд міста Києва рішенням від 13 березням 2018 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Київський апеляційний суд залишив рішення без змін постановою від 08 листопада 2018 року. Велика Палата Верховного Суду постановою від 29 вересня 2020 року вказані судові рішення залишила без змін.

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 204/5618/21 зазначено, що, за загальним правилом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним у належний спосіб. Так само забезпечувальне зобов`язання припиняється виконанням основного зобов`язання. Інші підстави припинення іпотечного зобов`язання мають бути врегульовані спеціальним законом або певним договором.

У статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки.

Так, згідно з приписами статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Враховуючи те, що іпотекодержатель у позасудовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки на підставі статті 38 Закону «Про іпотеку», тобто реалізував предмет іпотеки, то зобов`язання за договором іпотеки є припиненими, а тому відсутні підстави для визнання недійсним договір про відступлення прав за договором іпотеки, укладений між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» та ПАТ «Банк Форум», оскільки такий договір не порушує прав позивача, який не виконував свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, у рахунок погашення якого і було звернено стягнення на предмет іпотеки.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки, укладених між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» та ТОВ «Каунт-Про», витребування спірного майна від ТОВ «Каунт-Про» на користь позивача

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вказаних вимог, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору відступленням прав вимог за іпотечним договором, крім того колегія суддів звертає увагу на таке.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Норми закону полягають у такому: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)).

Принцип доброї совісті не може обмежуватися певною сферою (наприклад, не поширюватися під час вирішення спору про визнання недійсним договору іпотеки). Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку. Витребування майна від добросовісного набувача не припиняє основного зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки, якщо інше не передбачено договором. Закон не встановлює недійсність такого правочину (його нікчемність). Конструкція «добросовісний іпотекодержатель» (тобто той, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із невласником), хоча прямо й не передбачена у приватному праві, є проявом доброї совісті (пункт 6 статті 3 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року в справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23) зроблено висновок про те, що:

- як принцип доброї совісті взагалі, так і його прояви (добросовісного іпотекодержателя), не можуть бути обмежені певною сферою (наприклад, не поширюватися під час вирішення спору про визнання недійсним договору іпотеки);

- у практиці касаційного суду неодноразово застосовувалася конструкція «добросовісного іпотекодержателя» і вказувалося про необхідність захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість;

- конструкція «добросовісного іпотекодержателя» (тобто того, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із «не власником»), хоча й прямо не передбачена у приватному праві, але є проявом доброї совісті (пункт 6 статті 3 ЦК України). Якщо ЦК України допускає набуття права власності добросовісним набувачем (стаття 330 ЦК України) найбільш повного та абсолютного речового права (права власності) від неуповноваженої особи, то набуття такого права на чужу річ (обмеженого речового права) як права іпотеки, також має допускатися правопорядком;

- законодавець не передбачив нікчемності правочину у випадку відсутності у іпотекодавця права власності на предмет іпотеки. Тому такий правочин є оспорюваним. Недійсність первісних юридичних фактів чи документів не призводить до недійсності договору іпотеки, оскільки в українському праві відсутня залежна недійсність для таких випадків (має місце тільки в одиничних випадках, передбачених у законі, наприклад, частина друга статті 548, частина четверта статті 1119 ЦК України). Тому повинна враховуватися добросовісність/недобросовісність іпотекодержателя для того щоб вирішити питання про набуття ним права іпотеки та/або під час визнання недійсним договору іпотеки. При цьому очевидно, що добра совість «лікує» таку ваду набуття права іпотеки, як укладення договору не власником;

- до обставин, які можуть свідчити, що недобросовісність іпотекодержателя належать, зокрема: момент вчинення правочину; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняється договір іпотеки (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб). Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю. Конструкція «добросовісного іпотекодержателя», зокрема, має виключатися в тому разі, коли майно було вкрадене у власника або в особи, якій власник передав майно у володіння;

- власник, який за допомогою віндикаційного позову чи реституції повернув майно від неуповноваженого іпотекодавця «займає» місце останнього у відносинах іпотеки. Очевидно, що до власника, який задовольнив вимоги іпотекодержателя, переходить у порядку суброгації (частина третя статті 528 ЦК України) право вимагати з боржника виконання зобов`язання, яке було забезпечене іпотекою.

Практика вирішення спорів за позовом власника про захист його права власності, обтяженого іпотекою на користь особи, з якою він не перебуває у зобов`язальних відносинах, має враховувати добросовісність іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість. Необхідність врахування конструкції «добросовісного іпотекодержателя» зумовлюється тим, що у протилежному випадку існують очевидні ризики непропорційного втручання у права «добросовісного іпотекодержателя».

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Враховуючи обставини цієї справи, зокрема те, що:

- прилюдні торги з продажу права вимоги «ПАТ «Банк Форум» за кредитним договором від 20 серпня 2008 року № 0435/08/01-CLNv, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_2 , в судовому порядку недійсними не визнані, результати торгів також недійсними не визнані;

- ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» є переможцем вказаних торгів, набуло право вимоги до ОСОБА_1 ;

- підстави для визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки не встановлені;

- правомірність реалізації предмета іпотеки ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» та правомірність укладення договорів купівлі-продажу спірного майна з ТОВ «Каунт-Про» підтверджена судовими рішеннями у справі № 200/20250/16;

- у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки у позасудовому порядку іпотека припинена, а також враховуючи те, що недобросовісність іпотекодержателя ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» судом не встановлена, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки, укладених між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» та ТОВ «Каунт-Про», витребування спірного майна від ТОВ «Каунт-Про» на користь позивача, а також із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскаржувані рішення не порушують права позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що суд мав встановити наявність чи відсутність підстав для витребування майна без дослідження правомірності договорів, які стали підставою для набуття володільцем спірного майна у власність, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на підстави заявленого позову.

Посилання позивача на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що продаж здійснено ТОВ «ФК «Ратіо Інвест», яке не могло бути продавцем, оскільки не мало статусу кредитора та іпотекодержателя, не відповідають встановленим у справі обставинам.

Вимоги позивача про визнання договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки відхилені, а отже ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» на час укладення договорів купівлі-продажу спірного майна мало статус іпотекодержателя, недобросовісність якого судом не встановлена.

Крім того, питання законності договорів купівлі-продажу спірного майна, які укладені між ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» та ТОВ «Каунт-Про», за позовом ОСОБА_1 з інших підстав було предметом розгляду у справі № 757/13243/17 та позивачу відмовлено у позові як щодо визнання цих договорів недійсними, так і щодо витребування майна від ТОВ «Каунт-Про».

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, яким надана належна оцінка апеляційного суду, та вони не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, виконання постанови Київського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року необхідно поновити відповідно до приписів статті 436 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

О. М. Ситнік