Постанова

від 09.10.2024 по справі 643/4629/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 643/4629/20

провадження № 61-10616св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року в складі судді Мельникової І. Д., та постанову Харківського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в складі колегії суддів Маміної О. В., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У березні 2020 року Харківська міська рада звернулась із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою.

Позов мотивований тим, що рішенням Харківської міської ради від 27 квітня 2005 року № 88/05 ВАТ «Укртелеком» надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310137500:01:007:0504) площею 0,3898 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування центру електрозв`язку №11 строком до 01 січня 2015 року. На підставі вказаного рішення між Харківською міською радою та ВАТ «Укртелеком» укладено договір оренди землі від 15 листопада 2005 року № 75283/05.

Право оренди земельної ділянки площею 0,3898 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310137500:01:007:0504), що була у користуванні відповідно договору оренди землі від 15 листопада 2005 року № 75283/05 припинено 18 лютого 2019 року на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки до земель запасу міста від 13 лютого 2019 року № 35/19.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 квітня 2019 року № 164948465 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-2» загальною площею 4 422,1 кв. м по АДРЕСА_1 зареєстроване: 30/1000 з 13 жовтня 2017 року за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 13 жовтня 2017 року № 7301; 335/1000 з 30 листопада 2016 року за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2016 року №5350; 635/100 з 30 листопада 2016 року за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2016 року №5350.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24 лютого 2020 року №201519113 право власності на:

нежитлові приміщення 1-го поверху №20, 21, 21а, 21б, 22-:-24, 24а площею 130,7 м. кв. в літ. «А-2» по АДРЕСА_1 з 15 серпня 2019 року зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі технічного паспорту від 23 липня 2018 року, (видавник: ТОВ «Харківське бюро технічної інвентаризації»), висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 25 липня 2018 року № 278, договору про поділ нерухомого майна від 23 липня 2019 року № 4102, договору дарування від 13 жовтня 2017 року № 7301;

нежитлові приміщення підвалу №I-:-XXI площею 360,4 м.кв.; 1-го поверху № 1, 3-:-15, 17, 18, 19 площею 348,9 м.кв.; 2-го поверху N? 90, 91, 93-:-97, 148, 148а, 149, 149а, 1496 площею 539,5 м.кв.; мансарди №151, 152, 153, 157 площею 73,4 кв.м. в літ. «А-2» загальною площею 1322,2 кв.м. з 15 серпня 2019 року зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2016 року №5350, технічного паспорту від 23 липня 2018 року (видавник: ТОВ «Харківське бюро технічної інвентаризації»); договір про поділ майна від 23 липня 2019 року №4102, висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 25 липня 2018 року № 278;

нежитлові приміщення 1-го поверху №16, 26-:-30, 28а, 32, 32а, 32б, 32в, 33, 36-:-46, 48, 48a, 49, 49a, 50, 52, 53, 53a, 536, 55-:-68, 58a, 70-:-84, 89, 71a, 74a, 7ба, 81а, площею 1261,7 кв.м.; 2-го поверху №100-:-109, 100а, 100б, 100в, 100г, 100д, 100е, 101а, 1016, 101в, 105а, 1096, 109в, 111, 112, 114-:-119, 115б, 121, 122, 125, 126, 128, 130, 131, 134, 135, 136, 137, 139, 140, 141, 144, 145, 147 площею 1463,3 кв. м, мансарди №150, 150а площею 86,7 кв.м. в літ. «А-2» загальною площею 2811,7 кв.м. з 15 серпня 2019 року за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2016 року №5350, договору про поділ майна від 23 липня 2019 року №4102, технічного паспорту від 23.07.2018 (видавник: ТОВ «Харківське бюро технічної інвентаризації»), висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 25 липня 2018 року № 278.

Відповідно до висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 25 липня 2018 року №278 встановлено фактичне користування:

ОСОБА_2 нежитловими приміщеннями 1-го поверху №16, 26-:-30, 28a, 32, 32a, 326, 32B, 33, 36-:-46, 48, 48a, 49, 49a, 50, 52, 53, 53a, 536, 55-1-68, 58a, 70-:-84, 89, 71a, 74a, 76a, 81а, площею 1261,7 кв.м.; 2-го поверху №100-:-109, 100а, 100б, 100в, 100г, 100д, 100е, 101а, 1016, 101в, 105а, 1096, 109в, 111, 112, 114-:-119, 1156, 121, 122, 125, 126, 128, 130, 131, 134, 135, 136, 137, 139, 140, 141, 144, 145, 147 площею 1463,3 кв.м., мансардою N?150, 150а площею 86,7 кв.м., загальною площею 2811,7 кв.м., що складають частку 635/1000;

ОСОБА_1 нежитловими приміщеннями підвалу №I:-XXIX площею 360,4 м.кв.; 1-го поверху №1, 3-:-15, 17, 18, 19 площею 348,9 м.кв.; 2-го поверху №90, 91, 93-:-97, 148, 148а, 149, 149а, 149б площею 539,5 м.кв.; мансардою №151, 152, 153, 157 площею 73,4 кв. м, загальною площею 1322,2 кв. м, що складають частку 335/1000; нежитловими приміщеннями 1-го поверху №20, 21, 21а, 216, 22-:-24, 24а площею 130,7 м. кв., що складають частку 30/1000.

Як платники земельного податку за земельну ділянку по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не зареєстровані, податок не сплачують.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року не сплачували за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегли за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати у сумі 856 772,80 грн та 492 475,70 грн відповідно, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Харківська міська рада просила:

стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 492 475,70 грн;

стягнути з ОСОБА_2 на користь Харківської міської безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 856 772,80 грн;

стягнути з відповідачів судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року

позов Харківської міської ради задоволено.

стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 492 475,70 грн;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 856 772,80 грн;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізуються через право постійного користування або право оренди. У частині першій статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1статті 96 ЗК України). Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону;

згідно зі статтями 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі»;

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року не сплачували за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегли за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати у сумі 856 772,80 грн та 492 475,70 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 червня 2024 року

апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без задоволення;

рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

Харківська міська рада, звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послалася на положення статей 1212-1214 ЦК України, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 856 772,80 грн, вказувала, що ця сума є сумою несплаченої відповідачами орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період з 01 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року, внаслідок чого Харківська міська рада (орган місцевого самоврядування) був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси держави в особі громади щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю;

зважаючи на те, що відповідачами не оформлено права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою, отже, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для відповідача, як землекористувача, є орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 ПК України). Матеріали справи не містять доказів належного оформлення права на земельну ділянку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема укладення договору оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права. Перехід до особи права власності на нерухоме майно надає останньому право на оформлення відносин землекористування, реалізація якого виражається в укладенні сторонами договору та виникненні у такої особи обов`язку внесення орендної плати власнику земельної ділянки. Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно, у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виник й обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на земельну ділянку, яка перебуває в їх користуванні. Цього обов`язку відповідачі не виконали, а, отже, без законних підстав зберегли у себе майно - кошти за оренду землі. З огляду на викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як фактичні користувачі земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегли у себе кошти, мали заплатити за користування нею та зобов`язані повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15 (провадження №3-1348гс16), від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і №922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16);

відновлення порушених прав Харківської міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідачів, як власників жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останні мали би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач. Позивачем визначено розмір безпідставно збережених відповідачем коштів на підставі розрахунків, в яких враховано: площу будівлі, право власності на яку зареєстрована за позивачкою; загальну площу будівель, які розташовані на земельній ділянці; площу всієї земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:007:0504, в межах якої розташовані вказані нежитлові приміщення. Всі розрахунки, коефіцієнти та їхні значення були здійснені міською радою на підставі витягу з технічної документації від 23 липня 2018 року про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:007:0504, розташованої по АДРЕСА_1 . Розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності здійснений Харківською міською радою пропорційно площі нежитлових приміщень до загальної площі земельної ділянки, з урахуванням вимог частини 286.6 статті 286 ПК України. Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачами за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату Харківською міською радою майна;

доводи ОСОБА_2 про те, що він є неналежним відповідачем є необґрунтованими, оскільки земельним законодавством встановлено, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташовано. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята нерухомим майном. Таким чином власник нерухомого майна є належним відповідачем у даній справі, не залежно від наявності права оренди на нежитлове приміщення у іншої особи;

доводів ОСОБА_1 про недоведеність розміру земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, колегія відхиляє, оскільки позивач у своєму розрахунку з урахуванням часток права власності на нерухоме майно визначив частки земельної ділянки, які перебувають у користуванні співвласників. Доказів на спростування розміру частки земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 не надано. Клопотання про призначення у справі експертизи не заявлялось;

щодо доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_1 судова колегія зазначає, що судом першої інстанції неодноразово направлялись судові повістки про виклик відповідача ОСОБА_1 в судове засідання, проте повістки повернулися до суду у зв`язку із відсутністю адресата, в тому числі і на день ухвалення судом рішення, що відповідно до вимог ЦПК України вважається належним повідомленням (а.с. 54, 77, 121, 123). Підстав вважати, що права ОСОБА_1 були порушені відсутні.

Аргументи учасників справи

23 липня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 червня 2024 року (повне судове рішення складено 26 червня 2024 року), в якій просив:

оскаржені рішення скасувати у частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 ;

ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовної заяви Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції фактично проігнорував аргументи апеляційної скарги, не зазначив мотивів їх відхилення;

суд апеляційної інстанції застосував статті 1212-1214 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 726/349/21 та від 13 жовтня 2021 року у справі № 686/1411/19;

на підтвердження правильності свого розрахунку позивачем було подано до суду: витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки; акт обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 6310137500:01:007:0504 з додатками. З акту обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 6310137500:01:007:0504, не вбачається відомостей про те, що ОСОБА_1 користується земельною ділянкою площею у розмірі 1 422,77 кв. м. З акту обстеження та додатків до нього не зрозуміло, де саме знаходиться нежитлова будівля літера «А-2», оскільки на цій земельній ділянці розташовано декілька будівель. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0004419652020 від 20 січня 2020 року площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:007:0504 складає 0,3898 га (3898 м2). Згідно з висновком щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 25 липня 2018 року № 278 загальна площа нежитлової будівлі літ. «А-2» становить 4422,1 м2 (0,4422 га). Згідно вказаного висновку та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно мені на праві власності належать приміщення підвалу № І-:-ХХІХ площею 360,4 м2, 1-го поверху № 1, 3-:-15, 17, 18, 19 площею 348,9 м2, 2-го поверху № 90, 91, 93-:-97, 148, 148а, 149, 149а, 149б, площею 539,5 м2, мансарди № 151, 152, 153, 157 площею 73,4 м2, загальною площею 1322,2 м2, а також нежитлові приміщення 1-го поверху №20, 21, 21а, 21б, 22-:-24, 24а площею 130,7 м2. За змістом вказаних документів належні відповідачу приміщення першого поверху займають лише 479,6 м кв. Решта нежитлових приміщень розташовані в підвалі, на другому поверсі та мансарді, а тому вони взагалі не займають земельну ділянку окремо від приміщень першого поверху. Позивачем жодним чином не пояснювалося та не надавалося до суду доказів на підтвердження того, яким чином ці приміщення можуть займати земельну ділянку. При цьому, Харківська міська рада зазначає, що відповідач, ніби то, користувався земельною ділянкою площею, яка майже дорівнює площі всіх належним мені приміщень. За такою логікою нежитлова будівля літ. «А-2» (загальна площа 0,4422 га) мала би займати площу земельної ділянки, яка суттєво перевищує площу всієї земельної ділянки з кадастровим № 6310137500:01:007:0504 (0,3898 га), що є неможливим, оскільки на цій земельній ділянці розташовані й інші нежитлові будівлі;

для розрахунку суми безпідставно збережених коштів на підставі положення статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належної на те правової підстави земельною ділянкою для обслуговування багатоповерхової нежитлової будівлі має братися площа земельної ділянки, яка дорівнює площі приміщень такої будівлі, які розташовані на першому поверсі і безпосередньо прилягають до земельної ділянки, оскільки решта верхніх поверхів не розташовані безпосередньо на земельній ділянці. Врахування ж площі приміщень верхніх поверхів суперечить логіці та нормам статей 1212-1214 ЦК України, тому є протиправним;

на підтвердження своїх позовних вимог, Харківська міська рада мала б надати до суду документальне підтвердження площі нежитлової будівлі літ. «А-2», яка безпосередньо прилягає до земельної ділянки з кадастровим № 6310137500:01:007:0504, а також докази розміру часток у праві користування цією площею відповідачів. Оскільки, таких доказів позивачем надано не було та позивач протиправно включив в розрахунок площу приміщень, які не прилягають до земельної ділянки окремо від приміщень першого поверху, то суди зробили помилковий висновок про задоволення позовних вимог;

доказів фактичного використання відповідачем земельної ділянки взагалі і зокрема саме такої площі матеріали справи не містять, протилежне позивачем не доведено. Відсутні будь-які документи, які б підтверджували користування земельною ділянкою саме в такому розмірі. Також в акті обстеження зазначено, що земельна ділянка частково огороджена. При цьому судами попередніх інстанцій не з`ясований ступінь вільного доступу до земельної ділянки, можливість безперешкодної здачі її в оренду іншим особам повністю або частково. Суди залишили поза увагою пропорцію у користуванні земельною ділянкою, на якій розташована вказана будівля, оскільки частки у праві користування земельною ділянкою на якій розташована будівля не є тотожними часткам у праві власності на відповідну будівлю у зв`язку з, серед іншого, різними можливими варіантами та цілями використання нежитлових приміщень будівлі та прилеглих до неї земельних ділянок;

суди не врахували структуру права власності на нежитлову будівлю літ. «А-2» у спірний період. У спірний період (з 01 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року) структура власності на нежитлову будівлю літ. «А-2» по АДРЕСА_1 змінилася зі спільної часткової на особисту кожного з колишніх співвласників. При цьому при виділі реальних часток може мати місце відступ від розміру ідеальних часток, а тому їх площа може бути не тотожною;

позивач розрахував суму грошових коштів за, ніби то, використання відповідачем земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2». Однак основою для розрахунку була нормативна грошова оцінка земельної ділянки з цільовим призначенням - 1.14.9 (зв`язку і телекомунікацій), категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, вид використання - для експлуатації та обслуговування центру електрозв`язку № 11. При обчисленні нормативної грошової оцінки квадратного метра земельної ділянки враховується коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки. Значення цього коефіцієнту відрізняється в залежності від виду цільового призначення земель. Натомість, з відповідача стягнуто грошові кошти за ймовірне користування земельною ділянкою, яка призначена для зв`язку і телекомунікацій (для експлуатації та обслуговування центру електрозв`язку № 11), проте одночасно з цим суди зробили висновок про те, що відповідач користувався вказаною земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2». Вказана різниця у висновках суду про цільове використання земельної ділянки та площі земельної ділянки, зазначеної в матеріалах справи, свідчать про неправильний розрахунок суми грошових коштів, яку суди стягнути з відповідача;

висновок суду апеляційної інстанції про правильність розрахунку позивача суми до стягнення з відповідача з урахуванням часток права власності на нерухоме майно та визначення часток земельної ділянки, які перебувають у користуванні співвласників є помилковим та спростовується матеріалами справи - додатками до акту обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 6310137500:01:007:0504 від 24.02.2020, з яких вбачається, що на цій земельній ділянці розташовані й інші будівлі. Тому такий висновок суду апеляційної інстанції є протиправним, оскільки покладає на відповідачів обов`язок зі сплати грошових коштів замість власників інших будівель.

22 серпня 2024 року Харківська міська рада через представника Жилка С. Е. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить:

касаційну скаргу залишити без задоволення;

оскаржені рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 924/856/20. Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотриманням її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 912/1188/17, від 21 січня 2019 року у справі № 902/794/17, від 04 лютого 2019 року у справі № 922/3409/17, від 12 березня 2019 року у справі № 916/2948/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 922/652/18, від 21 травня 2019 року у справі № 924/552/18, від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 та ін. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України;

із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Відсутність договору оренди не вказує на те, що відповідачі не зобов`язані сплачувати кошти за користування земельною ділянкою, адже у зв`язку із набуттям права власності на нежитлові приміщення (нерухоме майно), що розташоване на земельній ділянці, у них автоматично виник обов`язок належним чином сплачувати за користування цією земельною ділянкою, враховуючи презумпцію оплатності використання земельних ділянок в України. Тобто, нормами чинного законодавства саме на власника нерухомого майна покладено обов`язок сплати коштів за користування земельною ділянкою комунальної форми власності, па якій воно розміщене;

відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. За відсутності іншої норми права, яка б урегульовувала подібні правовідносини, а також враховуючи ненадання відповідачами альтернативного розрахунку спірних сум, обґрунтованим та правомірним є застосування пункту 286.6 статті 286 ПК України за аналогією у спірних правовідносинах та дійшов висновку, що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці, можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим. Оскільки, на земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:007:0504 площею 0,3898 га по АДРЕСА_1 знаходиться нерухоме майно, яке у спірний період належало ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , то розмір безпідставно збережених коштів за її використання був визначений Харківською міською радою шляхом застосування пропорційного підходу відповідно до площі належного відповідачу нерухомого майна, розташованій на цій земельній ділянці, що узгоджується з позицією Верховного суду Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 922/1646/20 та від 15 лютого 2023 року у справі № 922/3797/21.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року:

касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 02 липня 2024 року у справі № 644/8837/19 повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання (дії) рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, відмовлено.

17 серпня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2024 року:

у задоволенні заяв Харківської міської ради про участь у судовому засідання та про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено;

справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 07 серпня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 червня 2023 року у справі № 726/349/21; від 13 жовтня 2021 року у справі № 686/1411/19.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржують у частині задоволених позовних вимог Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 492 475,70 грн та судового збору. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (пункт 2 частини третьої статті 3 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі (частина сьома статті 178 ЦПК України).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів (частина перша статті 191 ЦПК України).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Наприклад, Європейський суд з прав людини зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (KHARCHENKO v. UKRAINE, № 37666/13, § 6, 7, ЄСПЛ, від 03 жовтня 2019 року).

Касаційний суд неодноразово звертав увагу, що кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу однієї із сторін та не встановивши, чи була вона вручена іншій стороні та чи була вона повідомлена про апеляційну скаргу будь-яким іншим чином, позбавляє таку сторону можливості надати зауваження щодо поданої у її справі апеляційної скарги та не виконує свого зобов`язання стосовно дотримання закріпленого у статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод принципу рівності сторін (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року в справі № 363/2990/17 (провадження № 61-46607св18), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 761/38886/19 (провадження № 61-3263св20), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 592/3977/16-ц (провадження № 61-8002св20), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2022 року в справі № 757/34078/14 (провадження № 61-9895св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 344/18282/19 (провадження № 61-1141св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року в справі № 343/136/21 (провадження № 61-8864св22)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2024 року в справі № 2-6544/10 (провадження № 11-4зва24) вказано, що:

«6.10. Суд, з огляду на свою практику з окресленого питання, виснував, що національний суд, розглянувши подану у справі заявниці апеляційну скаргу та не вживши спроб встановити, чи була вона вручена заявниці або чи була заявниця повідомлена про апеляційну скаргу будь-яким іншим чином, позбавив її можливості надати зауваження щодо поданої у її справі апеляційної скарги та не виконав свого зобов`язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін (пункт 9 розділу I рішення у справі «Яковлєва проти України»).

6.11. Суд у додатку до зазначеного рішення також послався на пункти 43-47 свого ж рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03.

6.12. У свою чергу, в пункті 43 рішення у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковим і таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було ухвалено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде їй сплачена; така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Скасування такого судового рішення прирівнюється до втручання у право особи на мирне володіння майном (див., серед інших, «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява N 28342/95, пункт 74).

6.13. У пункті 46 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив, що «…Скасування обов`язкового до виконання рішення позбавило заявника впевненості в обов`язковому рішенні суду та позбавило можливості отримати кошти, яких він легітимно очікував».

6.14. За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 ЄСПЛ констатував порушення щодо неї при розгляді справи за її позовом до Управління ПФУ пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з несправедливістю цивільного провадження (неповідомлення заявниці про апеляційну скаргу відповідача та про провадження в апеляційному суді), а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції (втручання у мирне володіння майном). За висновком ЄСПЛ, мало місце скасування ухваленого на користь заявниці рішення усупереч принципу юридичної визначеності: орган Пенсійного фонду України подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, ухвалене на користь заявниці (про яке він знав принаймні з вересня 2011 року) 10.01.2014, посилаючись як на єдину підставу для затримки на проведення «інвентаризації» рішень у справах з питань нарахування пенсії. Апеляційний суд (відповідно до висновку ЄСПЛ) безпідставно поновив строк для подання апеляційної скарги і скасував рішення суду першої інстанції».

Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що в апеляційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовував, зокрема, так:

розгляд і вирішення цієї цивільної справи в суді першої не можна вважати справедливим, об`єктивним та всебічним. При цьому, виправити цю ситуацію на стадії апеляційного провадження неможливо, оскільки перелік процесуальних дій, які можуть вчинятися на цій стадії є суттєво обмеженим порівняно з підготовчим провадженням та розглядом справи по суті у суді першої інстанції. За таких обставин, коли грубо порушено принцип рівності сторін та ще низку засад цивільного судочинства, моє право на справедливий суд та завдання цивільного судочинства оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає безумовному скасуванню. Отже, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та практику його застосування уваги не звернув, розглянув справу за моєї відсутності, при цьому за відсутності відомостей про належне повідомлення мене про дату, час та місце розгляду справи, розгляд справи не відклав, чим порушив моє конституційне право на участь у судовому розгляді та вимоги статті 6 Конвенції щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Вказане порушення судом першої інстанції норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення (т. 1, а.с. 221 зворот - 223).

У справі, що переглядається:

у касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що суд апеляційної інстанції фактично проігнорував його аргументи апеляційної скарги, не зазначив мотивів їх відхилення;

апеляційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовував, зокрема, тим, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності та за відсутності відомостей про належне повідомлення мене про дату, час та місце розгляду справи, розгляд справи не відклав, чим порушив його конституційне право на участь у судовому розгляді та не надав можливості реалізувати процесуальні права учасника справи. Оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції йому не було надіслано копій позовної заяви з додатками та інших документів по суті справи, то суд першої інстанції позбавив його можливості реалізувати права представляти власні інтереси як учасника справи в порядку, перешкодило відповідачу подати відзив на позовну заяву, інші документи по суті справи; користуватися правничою допомогою; подавати докази або клопотання про їх витребування; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи; брати участь у судових засіданнях; подавати заяви та клопотання; викликати свідків; надавати пояснення у справі, свої доводи, міркування щодо питань, які виникли під час судового розгляду, заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, а також користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами. Тому розгляд і вирішення цієї цивільної справи в суді першої не можна вважати справедливим, об`єктивним та всебічним (т. 1, а.с. 221 зворот - 223);

щодо доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_1 апеляційний суд зазначив, що «судом першої інстанції неодноразово направлялись судові повістки про виклик відповідача ОСОБА_1 в судове засідання, проте повістки повернулися до суду у зв`язку із відсутністю адресата, в тому числі і на день ухвалення судом рішення, що відповідно до вимог ЦПК України вважається належним повідомленням (а.с. 54, 77, 121, 123). Підстав вважати, що права ОСОБА_1 були порушені відсутні»;

ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 27 березня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання у на 22 травня 2020 року о 12.45 годині (т. 1, а. с. 52). Повідомлення та конверт, адресовані ОСОБА_1 , повернувся із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т. 1, а. с. 54). Згідно з довідкою слухання справи призначено на 31 серпня 2020 року (т. 1, а. с. 53). Доказів повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи 31 серпня 2020 року матеріали справи не містять;

згідно з довідкою слухання справи призначено на 06 листопада 2020 року (т. 1, а. с. 57). Згідно з довідкою від 06 листопада 2020 року справу знято з розгляду, слухання справи призначено 25 січня 2021 року (т. 1, а. с.58). Згідно з довідкою слухання справи призначено на 17 березня 2021 року (т. 1, а. с. 65). Згідно з довідкою слухання справи призначено на 27 квітня 2021 року (т. 1, а. с. 66). Згідно з актом від 05 березня 2021 року з 05 березня 2021 року рекомендована кореспонденція не відправляється у зв`язку з відсутністю марок необхідного номіналу (т. 1, а. с. 67). Згідно з довідкою від 09 вересня 2021 року справу знято з розгляду, слухання справи призначено 11 листопада 2021 року (т. 1, а.с.68). Згідно з довідкою від 11 листопада 2021 року справу знято з розгляду, слухання справи призначено 27 січня 2022 року (т. 1, а.с.69). Згідно з довідкою від 27 січня 2022 року справу знято з розгляду, слухання справи призначено 28 березня 2022 року (т. 1, а.с.70);

ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2023 року прийнято до провадження справу № 643/4629/20 та призначено засідання на 29 червня 2023 року на 13-30 годині (т. 1, а. с. 73). Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення разом із конвертом, адресовані ОСОБА_1 , повернулиля до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 1, а.с. 77, 78);

ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 26 липня 2023 року справу № 643/4629/20 передано на розгляд до Московського районного суду м. Харкова (т. 1, а. с. 112, 113). Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року прийняти справу до провадження та призначено у справі підготовче засідання на 28 вересня 2023 року о 11-00 годині (т. 1, а. с. 118, 119). Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення разом із конвертом, адресовані ОСОБА_1 , повернулися до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 1, а.с. 121). Згідно з довідкою від 28 вересня 2023 року розгляд справи відкладено на 06 листопада 2023 року (т. 1, а.с.124);

ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 12-00 год. 23 січня 2024 року; у судове засідання викликано сторін у справі (т. 1, а.с. 167). Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення разом із конвертом, адресовані ОСОБА_1 , повернулися до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 1, а.с. 169). Згідно з довідкою від 23 січня 2024 року розгляд справи відкладено на 22 лютого 2024 року (т. 1, а.с.172). Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення разом із конвертом, адресовані ОСОБА_1 , повернулися до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 1, а.с. 174);

22 лютого 2024 року Московського районного суду м. Харкова ухвалив рішення у справі № 643/4629/20, в якому зазначив, що: «відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомив» (т. 1, а.с. 183).

у матеріалах справи відсутні дані про вручення ОСОБА_1 копії ухвали Московського районного суду м. Харкова від 27 березня 2020 року про відкриття провадження у справі № 643/4629/20, позовної заяви та матеріалів, доданих до неї.

Таким чином, на момент перегляду справи в апеляційному порядку апеляційному суду було відомо, що відсутні дані про вручення ОСОБА_1 копій ухвали Московського районного суду м. Харкова від 27 березня 2020 року про відкриття провадження у справі № 643/4629/20, позовної заяви та матеріалів, доданих до неї. За таких обставин, суд апеляційної інстанції, залишивши без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині - без змін, не врахував, що суд першої інстанції позбавив можливості відповідача надати свої заперечення проти заявленого позову, подати відзив та докази, на підтвердження своїх заперечень. Апеляційний суд не виправив допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права та не виконав свого зобов`язання стосовно дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу рівності сторін. А тому зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 492 475,70 грн. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята із порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про зупинення виконання рішення, в якій просить зупинити виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року у справі № 643/4629/20, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, до закінчення перегляду цих судових рішень в касаційному порядку.

Оскільки постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає скасуванню, то в задоволенні заяви про зупинення виконання рішення належить відмовити.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення відмовити.

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 25 червня 2024 року у частині задоволених позовних вимог Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 492 475,70 грн і судового збору скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 25 червня 2024 року у скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко