Постанова

від 02.10.2024 по справі 923/60/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 923/60/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Зуєва В.А.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Костюк О.В.,

Херсонської міської ради - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 (у складі колегії суддів: Принцевська Н.М. (головуючий), Діброва Г.І., Ярош А.І.)

у справі № 923/60/19

за позовом Заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури

до Херсонської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС»

про визнання недійсними рішення, договору оренди земельної ділянки і скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року Прокурор - заступник керівника Херсонської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Херсонської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» (далі - ТОВ «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС»), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просить:

- визнати недійсним пункт 2 рішення Херсонської міської ради від 05.06.2018 № 1486, яким передано ТОВ «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» в оренду строком на 5 років земельну ділянку, площею 0,9236 га, із земель комунальної власності, по вул. Перекопській, 178-З, для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, охорони та іншого призначення, кадастровий номер земельної ділянки 6510100000:01:001:1205;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,9236 га, із земель комунальної власності, по вул. Перекопській, 178-З, наданої для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, кадастровий номер земельної ділянки 6510100000:01:001:1205, укладений між Херсонською міською радою та ТОВ «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС», зареєстрований 23.07.2018 за № 01180054;

- скасувати державну реєстрацію речового права ТОВ «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» на земельну ділянку площею 0,9236 га, по вул. Перекопській, 178-З, кадастровий номер 6510100000:01:001:1205, вартістю 2 557 413,82 грн, номер запису про інше речове право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27241365 від 23.07.2018.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення органу місцевого самоврядування в оспорюваній частині та укладений на його підставі договір оренди землі суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема положенням статей 116, 120, 123, 124, 134, 135 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), оскільки земельну ділянку комунальної власності передано в оренду товариству без проведення земельних торгів та з порушенням порядку визначення розміру орендної плати за землі комунальної власності.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 26.11.2020 позов задоволено.

Суд першої інстанції мотивував таке рішення тим, що рішення Херсонської міської ради від 05.06.2018 № 1486, яким передано ТОВ «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,9236 га із земель комунальної власності по вул. Перекопській, 17З-З у м. Херсоні для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, охорони та іншого призначення, прийнято з порушенням вимог статей 120, 124, 134 ЗК, статті 377 ЦК, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним. Підставою для укладання оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 23.07.2018 є пункт 2 рішення Херсонської міської ради від 05.06.2018 № 1486, яке було прийнято всупереч чинному законодавству, тому оспорюваний договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить чинному законодавству. Крім того, розмір орендної плати за користування земельною ділянкою, яка передана в оренду, визначено у договорі без проведеної та затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, через що істотно знижується орендна плата за її використання, що призводить до ненадходження коштів до бюджету, тобто порушуються інтереси держави. Оскільки державна реєстрація речового права відбулась на підставі недійсного договору оренди земельної ділянки, то заявлена прокурором похідна вимога про скасування державної реєстрації речового права ТОВ «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» на зазначену земельну ділянку також підлягає задоволенню.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 рішення Господарського суду Херсонської області від 26.11.2020 скасовано, позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що у цьому випадку відсутні підстави для самостійного представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими і безпідставними доводи прокурора про наявність підстав для самостійного представництва ним інтересів держави та відсутність у цьому випадку органу, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів територіальної громади в судовому порядку. Апеляційний господарський суд зазначив, що у спірних правовідносинах прокурор міг звернутися з позовом лише в інтересах держави в особі Херсонської міської ради. За висновком суду, хоча Херсонська міська рада і є суб`єктом, що прийняв спірне рішення, та стороною договору оренди, такі обставини не унеможливлюють звернення до суду прокурора в інтересах держави в особі цього органу місцевого самоврядування як позивача. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що прокурор в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», мав до подання позову звернутись до Херсонської міської ради для надання можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у травні 2021 року Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021, а рішення Господарського суду Херсонської області від 26.11.2020 залишити в силі.

Прокурор посилається на ухвалення оскаржуваного судового рішення з неправильним застосуванням статей 116, 120, 124, 134 ЗК, статей 6, 16 Закону України «Про оренду землі», статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та з порушенням статей 53, 76, 79, 86, 236 ГПК, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Прокурор вважає, що апеляційний господарський суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 07.04.2021 у справі №912/2518/19, від 27.01.2021 у справі №922/997/20, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 11.02.2020 у справі №922/614/19.

При цьому прокурор наголошує, що обов`язок прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта виникає лише тоді, коли останній має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. При цьому прокурор зазначає, що чиним законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийнятих органом місцевого самоврядування рішень щодо розпорядження земельними ділянками з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами про скасування рішень міської ради. Водночас на підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави прокурор у позовній заяві зазначив, що Херсонська міська рада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржуються через недотримання вимог законодавства стосовно передачі земельної ділянки комунальної форми власності на конкурентних засадах.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С. від 06.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 923/60/19 за касаційною скаргою Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури з підстави, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.08.2021.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.08.2021 зупинено касаційне провадження у справі № 923/60/19 до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у справі № 925/1133/18.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.07.2024 поновлено провадження у справі № 923/60/19 за касаційною скаргою Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.10.2024.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2024 справу № 923/60/19 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Берднік І.С. - головуючий, Багай Н.О., Зуєв В.А., у зв`язку із перебуванням судді Міщенка І.С. у відрядженні.

Херсонська міська рада, ТОВ «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також розміщення повідомлення про дату, час і місце судового засідання на вебсайті Верховного Суду, відсутність заяв учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників відповідачів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та ГПК.

Прокурор у справі № 923/60/19, що розглядається, звернувся до суду з позовом в інтересах держави самостійно.

На підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави прокурор у позовній заяві зазначив, що саме Херсонська міська рада, яка представляє інтереси територіальної громади міста Херсона, вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста, а тому Херсонська міська рада є відповідачем у цій справі, а прокурор пред`являє позов самостійно.

Перевіряючи правильність застосування норм законодавства, що регулює питання представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі № 923/60/19 зупинялося до розгляду Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, а в подальшому - Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

За результатами розгляду зазначеної справи Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 висловлено правові позиції, які в силу частини 4 статті 300 ГПК підлягають врахуванню судом касаційної інстанції, який у такому випадку не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.

З урахуванням зазначених приписів процесуального законодавства та критеріїв подібності правовідносин, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, правовідносини у справі № 925/1133/18 та у справі № 923/60/19, що розглядається, є подібними, тому суд касаційної інстанції враховує висновки, викладені у зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18.

Так, у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК.

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК.

У справі № 923/60/19, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду із зазначеним позовом, на підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави зазначив, що Херсонська міська рада, співвідповідач у цій справі, відповідно до вимог чинного законодавства мала діяти в інтересах територіальної громади м. Херсона, проте прийняте цим органом рішення від 05.06.2018 № 1486 про надання в користування ТОВ «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» земельної ділянки комунальної власності, на підставі якого укладено оспорюваний договір оренди, суперечить інтересам територіальної громади м. Херсона, дозволяє суб`єкту господарювання фактично безоплатно та безпідставно отримати в користування землю без проведення земельних торгів і призводить до ненадходження коштів до місцевого бюджету за надання в користування земельної ділянки комунальної власності з порушенням вимог закону.

Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та залишаючи позов прокурора без розгляду, зазначив, що Херсонська міська рада хоча і є суб`єктом, який прийняв рішення, на підставі якого надалі було укладено оспорюваний договір оренди землі, проте зазначене не унеможливлює звернення до суду прокурора в інтересах держави в особі Херсонської міської ради як позивача. За висновками апеляційного суду Херсонська міська рада є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, тому має право звернутися до суду з метою здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави, а отже у правовідносинах, що склалися, прокурор міг звернутися з позовом в інтересах держави лише в особі Херсонської міської ради. При цьому апеляційний суд зазначив, що прокурор в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», мав до подання позову звернутись до Херсонської міської ради для надання можливості цьому органу відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Зважаючи на заявлену прокурором у справі, що розглядається, позовну вимогу про визнання недійсним пункту рішення Херсонської міської ради в частині передачі в оренду спірної земельної ділянки, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор визначив Херсонську міську раду відповідачем у цій справі, навів підставу для представництва інтересів держави та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів.

Разом із тим суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не погодився з обґрунтуванням, наведеним прокурором у позовній заяві щодо підстав представництва, та дійшов висновку про недоведеність прокурором дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, яка наведена вище.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги про помилковість висновків суду апеляційної інстанції, наведених в оскаржуваній постанові.

Ураховуючи наведене, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави самостійно є помилковим, а висновок про залишення позову прокурора без розгляду - передчасним.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

У частині 6 статті 310 ГПК визначено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з наведеним, а також керуючись принципом верховенства права та положеннями частини 4 статті 300 ГПК, Верховний Суд, урахувавши висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, переглянувши у касаційному порядку оскаржуване судове рішення, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги прокурора та скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

За результатами розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 923/60/19 скасувати.

3. Справу № 923/60/19 передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Багай

В.А. Зуєв