Ухвала

від 15.10.2024 по справі 375/1498/24

ЧИГИРИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 375/1498/24

Провадження № 2-з/708/13/24

УХВАЛА

про забезпечення позову

15 жовтня 2024 року м. Чигирин

Чигиринський районний суд Черкаської області одноособово у складі головуючого судді Попельнюха А.О., розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Рокитнянського районного суду Київської області із позовом про стягнення заборгованості за договором позики, яким просить суд стягнути з ОСОБА_2 , як спадкоємиці боржника ОСОБА_3 , помрелого 27.11.2023, заборгованість за договором позики в сумі 288267 грн.

Одночасно із поданням до суду вказаної позовної заяви ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, якою просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам, уповноваженим на вчинення реєстраційних дій (суб`єктам державної реєстрації), вчиняти будь-які дії та вносити будь-які відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки загальною площею 2,7791, яка розташована за адресою: с. Синява Рокитнінського району Київської області, кадастровий номер 3223786000:03:031:0014.

Ухвалами Рокитнянського районного суду Київської області від 19.09.2024 постановлено справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та заяву про забезпечення доказів передати за підсудністю за місцем зареєстрованого проживання відповідачки до Чигиринського районного суду Черкаської області, оскільки на думку суду підсудність вказаної справи визначається за правилами загальної територіальної підсудності.

Відповідно до частини 3 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України позови кредиторів спадкодавця віднесені до справ, які мають виключну підсудність, та пред`являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини. Проте наведені ухвали Рокитнянського районного суду Київської області від 19.09.2024 учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржувались, відповідно набрали законної сили та підлягають виконанню. Крім того, суд враховує приписи частини першої статті 32 Цивільного процесуального кодексу України, якими визначена заборона спорів між судами про підсудність, відповідно отримані судом справи підлягають прийняттю до свого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України учасники справи про розгляд даної заяви не повідомлялись, тому її розгляд проведено у письмовому провадженні.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши заяву про забезпечення позову з додатками до неї та матеріали цивільної справи, судом встановлено наступне.

Підстави для забезпечення позову регламентовані статтею 149 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Тобто можливість вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, яке може бути реалізовано за наявності певної сукупності обставин.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п. 4 Постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 року N 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

З аналізу статей 150-153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та повинні бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».

Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

У поданій ОСОБА_1 заяві відсутнє обґрунтування необхідності вжиття визначеного ним заходу забезпечення позову із зазначенням можливого подальшого ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, зокрема наявність ризиків її відчуження. При цьому суд враховує, що заявлені позивачем позовні вимоги безпосередньо земельної ділянки не стосуються, предметом спору є можлива наявна заборгованість за договором позики. Відомості про вартість такої земельної ділянки суду також не надані, що у свою чергу виключає можливість вирішення питання про співмірність застосування ініційованого заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами та розгляду питання про застосування зустрічного забезпечення.

Крім того, відповідно до наданого суду державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 27.09.2005, земельна ділянка з кадастровим номером 3223786000:03:031:0014 на праві приватної власності належить ОСОБА_3 , що також підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Виходячи із наведеного позивачем обґрунтування позовних вимог вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно вказане майно увійшло до спадкової маси. Натомість на даний час визначити коло спадкоємців та загальну вартість успадкованого ними майна суд позбавлений можливості, що також виключає можливість застосування ініційованого заходу забезпечення позову у спорі із ОСОБА_2 , як однією із можливих спадкоємців померлого. Зареєструвати право власності на вказану земельну ділянку та у подальшому набути право нею розпоряджатися за наявності відповідних правових підстав відповідачка має можливість під час оформлення своїх спадкових прав у нотаріуса.

Під час вчинення нотаріальних дій нотаріуси керуються Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджений Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 за № 296/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595).

Відповідно до п. 4.14. Глави 10 Розділу ІІ Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Аналізуючи доводи ОСОБА_1 та долучені ним до заяви про забезпечення позову документів вбачаються підстави стверджувати, що оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223786000:03:031:0014 наразі знаходиться у його володінні, оскільки під час подання цієї заяви до суду він власноручно засвідчив відповідність поданої копії оригіналу, що може мати місце лише за умови наявності оригіналу. Відповідно наразі ОСОБА_2 навіть не має необхідних документів для оформлення своїх спадкових прав на вказану земельну ділянку. Наведене у черговий раз підтверджує відсутність у неї потенційної можливості відчужити таку земельну ділянку та, відповідно, дає підстави суду для висновку, що подана заява не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149-159 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її постановлення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Андрій ПОПЕЛЬНЮХ