Постанова

від 14.10.2024 по справі 910/12128/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2024 р. Справа№ 910/12128/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2024

у справі № 910/12128/23 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська компанія "Кредо-аудит"

до 1. Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

2. Управління державної казначейської служби України у Подільському районі м. Києва

про стягнення 59 283,58 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська компанія "Кредо-аудит" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (відповідача-1) та Управління державної казначейської служби України у Подільському районі м. Києва (відповідача-2) про стягнення 59 283,58 грн, з яких: 34 000,00 грн помилково перерахованих коштів, 20 538,48 грн інфляційних втрат та 4745,10 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення помилково перерахованих позивачем коштів на підставі платіжного доручення № 270 від 20.11.2018 на суму 34 000,00 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 у справі № 910/12128/23 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська компанія "Кредо-аудит" 34 000,00 грн безпідставно отриманих коштів, 50,30 грн 3 % річних, 1541,59 грн витрат по сплаті судового збору. Відмовлено у іншій частині позову.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 у справі № 910/12128/23. Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Короткий зміст апеляційної скарги відповідача-1 та узагальнення її доводів

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення не було враховано того, що лист відповідача-1 від 07.07.2023 № 05-08.1-10/7008, в якому зазначено, що кошти в сумі 34 000,00 грн перераховано до державного бюджету, згідно платіжного доручення від 20.11.2018 № 270. Тобто, на переконання відповідача-1, вказані вище кошти підлягають поверненню саме з Державного бюджету України, а не з відповідача-1.

Таким чином, на думку відповідача-1, дана позовна заява про стягнення з останнього 34 000,00 грн не має законодавчих підстав, а тому і похідні позовні вимоги у вигляді стягнення 3 % річних не повинні підлягати задоволенню.

Також, відповідач-1 заперечує проти стягнення з нього судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань останього.

Короткий зміст відзиву позивача та узагальнення його доводів

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач наголошує на тому, що він листом № 13-06/01 від 13.06.2023 звернувся до відповідача-2 з проханням вжити відповідних заходів стовно повернення помилково сплачених коштів у сумі 34 000,00 грн, згідно платіжного учення № 270 від 20.11.2018, на яке Державна казначейська служба України листом № 11-06-06/10864 від 19.06.2023 повідомила позивача про те, що лист № 13-06-01 від 13.06.2023 щодо повернення коштів з державного бюджету скерований для розгляду та надання відповіді до Головного управління Державної казначейської служби у Києві за належністю.

Узагальнений виклад позиції відповідача

Відповідач-2 не скористався правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Неподання відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2024, апеляційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 у справі № 910/12128/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12128/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 апеляційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 у справі № 910/12128/23 залишено без руху, надавши скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

06.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 у справі № 910/12128/23. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

26.10.2018 Міністерством фінансів України було винесено постанову № 58 від 26.10.2018 про застосування штрафу до позивача у розмірі 34 000,00 грн за порушення вимог Закону України "Про запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення".

Платіжним дорученням № 270 від 20.11.2018 позивач перерахував кошти в сумі 34 000,00 грн на рахунок УК у Подільському районі м. Києва з призначенням "*;;; Адміністративні штрафи та інші санкції (код класифікації доходів бюджету 21081100). Нараховано та перераховано повністю".

У подальшому, Міністерство фінансів України звернулось до Подільського РВ ДВС у м. Києві із заявою № 11010-09-10/33562 від 18.12.2018 про стягнення коштів за постановою № 58 від 26.10.2018.

Звернення стягнення на кошти боржника у банках у виконавчому провадженні з примусового виконання постанови Міністерства фінансів України № 58 від 26.10.2018 було здійснено Подільським РВ ДВС у м. Києві у тому числі, зокрема, 08.10.2019 з рахунку позивача, відкритому у АТ "УкрСибБанк" в сумі 37 869,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 58041647/8.

09.10.2019 позивач звернувся до Міністерства Фінансів України з листом № 09-10/01 у якому просив відкликати заяву про відкриття виконавчого провадження та вжити заходів на повернення неправомірно стягнених з позивача коштів у сумі 37 869,00 грн.

Міністерство фінансів України листом № 11010-07-10/27974 від 03.11.2019 у відповідь на лист позивача повідомило про те, що позивачем не було повідомлено Міністерство фінансів України про сплату штрафу у добровільному порядку протягом п`яти робочих днів, тому останнє звернулось до Подільського РВ ДВС у м. Києві з заявою № 11010-09-10/33562 від 18.12.2018 про стягнення коштів за постановою № 58 від 26.10.2018.

Листом № 15-03/01 від 15.03.2023 позивач звертався до Міністерства фінансів України з заявою про повернення коштів з бюджету, у якому просив Міністерство фінансів України створити та подати до відповідного головного управління казначейства подання про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 34 000,00 грн., згідно платіжного доручення № 270 від 20.11.2018.

Листом № 35020-12-10/9829 від 11.04.2023 Міністерство фінансів України повідомило позивача про те, що у платіжному дорученні № 270 від 20.11.2018 на суму 34 000,00 грн. реквізит "Призначення платежу" не містить відомостей про документ, на підставі якого здійснюється перерахування коштів отримувачу, зокрема вказана графа не містить інформації, що перерахування коштів здійснено на виконання постанови Міністерства фінансів України № 58 від 26.10.2018, тому відсутні підстави щодо повернення коштів у сумі 34 000,00 грн, відповідно до платіжного доручення № 270 від 20.11.2018.

12.04.2023 позивач повторно звернувся до Міністерства фінансів України з проханням розглянути заяву про повернення коштів, у відповідь на яке Міністерством фінансів України листом 3520-12-10/12695 від 09.05.2023 повідомлено позивача про відсутність підстав про формування подання про повернення коштів.

13.06.2023 позивач листом № 13-06/01 звернувся до Управління Державної казначейської служби України в Подільському районі м. Києва та Державної казначейської служби України з проханням вжити відповідних заходів та повернути помилково сплачені кошти у сумі 34 000,00 грн, згідно платіжного доручення № 270 від 20.11.2018.

Державна казначейська служба України листом № 11-06-06/10864 від 19.06.2023 повідомила позивача про те, що лист № 13-06/01 від 13.06.2023 щодо повернення коштів з бюджету скерований для розгляду та надання відповіді до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві за належністю.

Листом № 05-08.1-10/7008 від 07.07.2023 Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повідомило позивача про те, що повернення Головним управлінням Казначейства коштів в сумі 34 000,00 грн помилково або надміру зарахованих до бюджету можливо на підставі подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оформлене за формою згідно з додатком 1 до Порядку № 787.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що перерахування коштів згідно платіжного доручення № 270 від 20.11.2018 на виконання постанови № 58 від 26.10.2018 не визнається третіми особами, у зв`язку із тим, що призначення платежу не відповідає вимогам Інструкції про безготівковий розрахунок в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.04.2004 № 22 (втратила чинність 01.08.2022) та відповідно платіж за таким платіжним дорученням вважається не ідентифікованим.

За твердженнями позивача, кошти, перераховані за платіжним дорученням № 270 від 20.11.2018 у розмірі 34 000,00 грн є помилково (зайво) перераховані до державного бюджету і підлягають поверненню власнику.

Крім того, позивач у позові вказував, що період прострочення повернення безпідставно одержаних коштів склав з 30.11.2018 по 25.07.2023, та просив суд першої інстанції крім помилково перерахованих коштів у розмірі 34 000,00 грн, стягнути 20 538,48 грн інфляційних втрат та 4745,10 грн 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 у справі № 910/12128/23 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська компанія "Кредо-аудит" 34 000,00 грн безпідставно отриманих коштів, 50,30 грн 3 % річних, 1541,59 грн витрат по сплаті судового збору. Відмовлено у іншій частині позову.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача-1 не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тобто, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. При цьому, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.01.2019 у справі №916/2927/17 та від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, встановленого ст. 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Як встановлено судом першої інстанції, платіжним дорученням № 270 від 20.11.2018 позивач перерахував кошти в сумі 34 000,00 грн на рахунок УК у Подільському районі м. Києва з призначенням "*;;; Адміністративні штрафи та інші санкції (код класифікації доходів бюджету 21081100). Нараховано та перераховано повністю".

Зазначені кошти не було зараховано у якості сплати штрафу на виконання постанови Міністерства фінансів України № 58 від 26.10.2018, оскільки у платіжному дорученні № 270 від 20.11.2018 на суму 34 000,00 грн. реквізит "призначення платежу" не містив відомостей про документ, на підставі якого здійснюється перерахування коштів отримувачу, зокрема вказана графа не містила інформації, що перерахування коштів здійснено на виконання постанови Міністерства фінансів України № 58 від 26.10.2018.

Відповідно до п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/14182 (далі - Порядок) повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Відповідно до п. 2 розділу 2 Порядку, повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів здійснюється з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі на ім`я головних управлінь Казначейства та Казначейства відповідно до законодавства, у межах поточних надходжень за день.

Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, які було помилково або надмірно зараховано до бюджету, за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, яким у цьому випадку виступає Міністерство фінансів України.

Пункт 1 Порядку встановлює визначення надмірно та помилково зарахованих коштів.

Надміру зараховані кошти - сума коштів, що становить позитивну різницю між сумою фактично сплачених коштів та сумою коштів, яку повинен сплатити до відповідного бюджету платник платежів (зборів), що визначені відповідним законодавством (крім платежів (зборів), контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби), для повного виконання покладеного на нього грошового зобов`язання.

Помилково зараховані кошти - кошти, що сплачені платником за видом доходів, який не відповідає суті платежу (збору), визначеного в абзаці третьому цього пункту, та/або до невідповідного бюджету.

Судова колегія зауважує на тому, що на момент сплати позивачем штрафу згідно платіжного доручення № 270 від 20.11.2018, юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова Міністерства фінансів України № 58 від 26.10.2018. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначено постановою Міністерства фінансів України № 58 від 26.10.2018.

Отже, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється, оскільки сума штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою. Схожі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що після стягнення штрафу (08.10.2019 з рахунку позивача, відкритому у АТ "УкрСибБанк" в сумі 37 869,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 58041647/8) у виконавчому провадженні з примусового виконання постанови Міністерства фінансів України № 58 від 26.10.2018, платник згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів згідно платіжного доручення № 270 від 20.11.2018 як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

За змістом глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що на спірні правовідносини поширюються приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що кошти, сплачені згідно платіжного доручення № 270 від 20.11.2018 у сумі 34 000,00 грн не отримано чи вони утримуються за наявності правових підстав або ж були повернуті позивачу.

Враховуючи вище викладене, а також, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов до висновку про задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України грошових коштів у сумі 34 000,00 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було зазначено вище, 13.06.2023 позивач листом № 13-06/01 звернувся до Управління Державної казначейської служби України в Подільському районі м. Києва та Державної казначейської служби України з проханням вжити відповідних заходів та повернути помилково сплачені кошти у сумі 34 000,00 грн, згідно платіжного доручення № 270 від 20.11.2018.

Державна казначейська служба України листом № 11-06-06/10864 від 19.06.2023 повідомила позивача про те, що лист № 13-06/01 від 13.06.2023 щодо повернення коштів з бюджету скерований для розгляду та надання відповіді до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві за належністю.

Листом № 05-08.1-10/7008 від 07.07.2023 Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повідомило позивача про те, що повернення Головним управлінням Казначейства коштів в сумі 34 000,00 грн помилково або надміру зарахованих до бюджету можливо на підставі подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оформлене за формою згідно з додатком 1 до Порядку № 787.

Посилаючись на прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення безпідставно стягнутих коштів, позивачем заявлено вимоги про стягнення 20 538,48 грн інфляційних втрат та 4 745,10 грн 3 % річних за період з 30.11.2018 по 25.07.2023.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши здійснені позивачем нарахування, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 50,30 грн (за період з 08.07.2023 по 25.07.2023), а у частині стягнення інфляційних втрат підлягаю відмовленню, оскільки у визначений судом період мала місце дефляція.

Також, суд першої інстанції правомірно враховував правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, відповідно до якої відповідачами у справах про зобов`язання зі сплати коштів державного бюджету є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами є орган примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Відтак, участь органів Державного казначейства України як співвідповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про зобов`язання зі сплати коштів державного бюджету. Встановивши наявність підстав для стягнення 3% річних та збитків від інфляції, таке відшкодування може здійснюватися лише за рахунок коштів Державного бюджету через Державну казначейську службу України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету.

При цьому, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16 та постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №906/775/17, колегія суддів зауважує на тому, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України). У даній категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

Таким органом, у даній справі є Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, яке відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету.

З огляду на викладене, позовні вимоги до відповідача-2 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, посилання скаржника на те, що заявлені позивачем у позові грошові кошти підлягають поверненню саме з Державного бюджету України, а не з відповідача-1 спростовуються матеріалами справи.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

В свою чергу, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи є документально обґрунтованими та належним чином дослідженні місцевим господарським судом.

Підсумовуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому Північний апеляційний господарський суд вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, отже, підстави для його скасування відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим.

Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 у справі № 910/12128/23 - без змін.

Матеріали справи № 910/12128/23 повернути до Господарського суду Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко