Постанова

від 14.10.2024 по справі 918/721/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року Справа № 918/721/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Фізичної особи - підприємця Буян Романа Анатолійовича про розподіл судових витрат

за апеляційною скаргою Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Кантар" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 23.04.2023 у справі № 918/721/23

за позовом Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Кантар"

до 1) Рівненської міської ради;

2) Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради;

3) Фізичної особи-підприємця Буян Романа Анатолійовича

про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним протоколу про результати електронного аукціону та договору-купівлі продажу об`єкта малої приватизації

за участю представників сторін:

позивача - Бондар Ю.М.;

відповідача - 1 - не з`явився;

відповідача - 2 - не з`явився;

відповідача - 3 - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Кантар" (далі - позивач, ВТОВ "Кантар") звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Рівненської міської ради (далі - відповідач - 1, Міська Рада), Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - відповідач - 2, Управління) та Фізичної особи-підприємця Буян Романа Анатолійовича (далі - відповідач - 3, ФОП Буян Р.А.) (з урахуванням заяви про зміну [уточнення] підстав позову) про:

- визнання незаконним та скасування рішення Рівненської міської ради від 20.10.2020 № 8115 "Про приватизацію споруди (нежитлового приміщення), розташованої за адресою: м. Рівне, вул. В`ячеслава Чорновола, 74-Г";

- визнання недійсним протоколу про результати електронного аукціону від 19.04.2023 №SPE001-UA-20230331-92915;

- визнання незаконним та скасування наказу Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 26.04.2023 № 121 про затвердження протоколу про результати електронного аукціону від 19.04.2023 № SPE001-UA-20230331-92915;

- визнання недійсним договору від 25.05.2023 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, який укладений між Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради та ФОП Буяном Р.А.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.10.2023, яке залишено без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 23.04.2023 у справі №918/721/23 заяву представника ФОП Буяна Р.А. про прийняття додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто із ВТОВ "Кантар" на користь ФОП Буян Р.А. 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 апеляційну скаргу ВТОВ "Кантар" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 23.04.2023 у справі № 918/721/23 - залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла заява ФОП Буян Р.А. про розподіл судових витрат, в якій відповідач-3 просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. На підтвердження вказаних витрат відповідачем-3 додано до заяви: договір про надання правової допомоги від 24.07.2024, укладений між адвокатом Мазуром О.Г. та ФОП Буяном Р.А.; додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 24.07.2024, акти приймання - передачі виконаних робіт та наданих послуг з описом виконаної роботи від 24.07.2024 та від 18.09.2024.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 розгляд заяви призначено на 14.10.2024 о 14:30 год.

ВТОВ "Кантар" надіслало до суду заперечення щодо клопотання про розподіл судових витрат, в яких зазначає наступне:

- ФОП Буян Р.А. та його представник не подавали жодної заяви про прийняття додаткового рішення в порядку ст. ст. 221, 224 ГПК України; подане 23.09.2024 клопотання про розподіл судових витрат могло бути подане до закінчення судових дебатів у справі під час розгляду справи та до винесення судом рішення. Подання клопотання про розподіл судових витрат після винесення рішення по справі (завершення апеляційного провадження) не передбачено ст. 221 та ст. 224 ГПК України;

- розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн є безпідставним, необґрунтованим та неспівмірним; заявлені відповідачем витрати на правничу допомогу є завищеними щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

ФОП Буян Р.А. подав до суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що у прохальній частині клопотання відповідача-3 про розподіл судових витрат, наявне звернене до апеляційного суду прохання стягнути з позивача/скаржника судові витрати на надання професійної правничої допомоги, із зазначенням реквізитів сторін та суми витрат, подання відповідного клопотання цілком узгоджується з вимогами статей 129, 221, 224 ГПК України. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 759/2921/19, де вказано, що прохальна частина заяви сторони про розподіл судових витрат має містити вимогу про відшкодування судових витрат.

Представник позивача в судовому засіданні 14.10.2024 заперечив доводи клопотання відповідача-3 про розподіл судових витрат, просить відмовити в його задоволенні.

Інші учасники справи не забезпечили явку повноважних представників в судове засідання, про день, час та місце розгляду заяви повідомлялися належним чином.

Відповідно до ст. 244 ГПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду заяви, колегія суддів вважає за можливе розглянути заяву у даному судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тож одним із принципів господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 123 і частини четвертої статті 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляють між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.

Частини перша - третя статті 126 ГПК України передбачають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлює суд на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подають до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначеними нормами права передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Водночас обов`язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення їх розміру.

У розумінні приписів частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.

Водночас у частинах п`ятій - сьомій, дев`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

У постановах від 19.02.2022 у справі № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.

У пункті 268 рішення від 23.01.2014 у справі "East / West Alliance Limited" проти України" за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Отже, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Стаття 221 ГПК України передбачає, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У справі, що переглядається, постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 апеляційну скаргу ВТОВ "Кантар" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 23.04.2023 у справі № 918/721/23 - залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Як встановлено апеляційним судом, ФОП Буян Р.А. у відзиві на апеляційну скаргу зазначав, що він очікує понести судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 20 000 грн. Вказував, що докази витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом 5 днів після ухвалення судового рішення (постанови) апеляційного суду (у порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Окрім того, в судовому засіданні 18.09.2024 представником відповідача-3, до закінчення судових дебатів, було заявлено, що у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України докази понесення витрат будуть надані протягом 5 днів з дня ухвалення постанови суду.

В той же час, ФОП Буян Р.А. 23.09.2024 звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням, в якому просив стягнути із позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. На підтвердження вказаних витрат відповідачем-3 додано до заяви: договір про надання правової допомоги від 24.07.2024, укладений між адвокатом Мазуром О.Г. та ФОП Буяном Р.А.; додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 24.07.2024, акти приймання - передачі виконаних робіт та наданих послуг з описом виконаної роботи від 24.07.2024 та від 18.09.2024.

Із урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вказує, що клопотання про розподіл судових витрат із відповідними доказами подане ФОП Буян Р.А. у строк, встановлений ч. 8 ст. 129 ГПК України.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що положення ГПК у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 ГПК України. Проте процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви (клопотання). Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів.

При цьому суд вказує, що будь-які процесуальні документи (заяви, клопотання) суд повинен оцінювати виходячи з їх змісту, а також змісту раніше поданих заяв, клопотань та конкретних обставин справи, тобто відповідно до правової природи конкретної заяви (клопотання).

Беручи до уваги, що у прохальній частині клопотання ФОП Буяна Р.А. про розподіл судових витрат, наявне до апеляційного господарського суду прохання стягнути з позивача судові витрати на надання професійної правничої допомоги, із зазначенням реквізитів сторін та суми витрат, подання відповідного клопотання цілком узгоджується з вимогами статей 129, 221, 224 ГПК України.

З огляду на те, що ФОП Буян Р.А. у відзиві на апеляційну скаргу вказував попередній розрахунок суми судових витрат, які відповідач-3 поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, а також те, що клопотання про розподіл судових витрат із відповідними доказами подане ФОП Буян Р.А. у строк, встановлений ч. 8 ст. 129 ГПК України, тому суд не приймає до уваги доводи позивача, що відповідачем-3 не дотримано вимог ст. ст. 221, 224 ГПК України.

Як встановлено апеляційним судом, між адвокатом Мазуром О.Г. та ФОП Буян Р.А. укладено договір про надання правової допомоги від 24.07.2024, згідно п. 1.1. якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Згідно п. п. 3.1., 3.2. договору за правничу допомогу, передбачену в пункті 1.2. договору клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеному додатковою угодою до даного договору, який є його невід`ємною частиною. В ціну договору не включені фактичні витрати щодо виконання адвокатом зобов`язань за договором.

Відовідно до п. п. 4.1., 4.2. договору розмір оплати праці адвоката при наданні правничої допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додаткових угодах до цього договору, який є його невід`ємною частиною. За домовленістю сторін, оплата правничої допомоги може здійснюватись також у вигляді передоплати або авансу.

Згідно п. 1 додаткової угоди від 24.07.2024 до договору про надання правової допомоги від 24.07.2024 сторони погодили, що правнича допомога, з питань визначених у цій додатковій угоді, є оплатною та її вартість (гонорар) є узгодженою та становить: підготовка відзиву на апеляційну скаргу 5000 грн; участь в одному судовому засіданні 1 000 грн; участь в наступних судових засіданнях 5000 грн.

24.07.2024 між адвокатом Мазуром О.Г. та ФОП Буян Р.А. складено акт № 1 про надання послуг професійної правничої допомоги на суму 5 000 грн (підготовка відзиву на апеляційну скаргу) та акт № 2 про надання послуг професійної правничої допомоги на суму 1000 грн (участь в одному судовому засіданні).

Разом з тим, із матеріалів справи судом встановлено, що адвокат Мазур О.Г. в суді апеляційної інстанції підготував та подав до суду відзив на апеляційну скаргу (т. 4, а. с. 155-159) та прийняв участь у судовому засіданні 18.09.2024 (т. 4, а. с. 166).

Беручи до уваги викладене, а також враховуючи заперечення позивача щодо стягнення судових витрат, оцінюючи витрати відповідача-3 на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції із урахуванням того, що вказані витрати понесенні вже під час перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування витрат відповідача-3 на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 4 000 грн за рахунок позивача.

Апеляційний господарський суд вважає, що критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності) та критерію розумності їхнього розміру буде відповідати відшкодування витрат саме в розмірі 4 000 грн, і цей розмір витрат є співмірним із виконаною адвокатом роботою.

На думку суду для належного представлення інтересів відповідача-3 під час перегляду додаткового рішення суду першої інстанції у цій справі витрати в сумі 4 000 грн, відповідають критеріям реальності та розумності, та не спростовані позивачем.

В той же час, суд звертає увагу на те, що особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України. Під час вирішення цього питання суд має керуватися критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України.

З огляду на викладене, дослідивши подане клопотання про розподіл судових витрат та додані до нього докази, колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи із вищенаведених критеріїв та обставин даної справи, керуючись статтями 126, 129 ГПК України, дійшла висновку про її часткове задоволення в сумі 4 000 грн; в решті вимог заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 244, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Фізичної особи - підприємця Буян Романа Анатолійовича про розподіл судових витрат задоволити частково.

2. Стягнути з Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Кантар" (33018, Рівненська область, м. Рівне, вул. Володимира Стельмаха (Курчатова), буд. 16А, код ЄДРПОУ 21096866) на користь Фізичної особи - підприємця Буян Романа Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

3. Видачу судового наказу доручити Господарському суду Рівненської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2024

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.