Ухвала

від 16.10.2024 по справі 926/5179/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

м.Чернівці

16 жовтня 2024 року Справа № 926/5179/23Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гушилик С.М., розглянувши скаргу Приватного підприємства ЛЄГО на дії (бездіяльність) державного виконавця (вх.№2635 від 16.10.2024р.) у справі №926/5179/23

За позовом Акціонерного товариства Українська залізниця, (03680, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5)

До відповідача Приватного підприємства ЛЄГО (59126, Чернівецька обл, Вижницький р-н, с. Яблуниця, вул.О.Довбуша, 8)

Про стягнення заборгованості в сумі 890486,16 грн

Орган, дії якого оскаржуються: Путильський відділ Державної виконавчої служби у Вижницькому районі (59101, Чернівецька обл., Вижницький р-н, селище Путила, вул.Ю.Федьковича, 33)

Представники сторін не викликались

СУТЬ СПОРУ: Акціонерне товариство Українська залізниця звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Приватного підприємства ЛЄГО про стягнення заборгованості в сумі 890486,16 грн за договором про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом від 05.08.2022 року.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 04.04.2024 року, яке залишене в силі постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.06.2024 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

23.07.2024 року судом першої інстанції видано наказ на примусове виконання рішення.

15.10.2024 року від Приватного підприємства ЛЄГО надійшла скарга на дії (бездіяльність) державного виконавця (вх.№2624), яка ухвалою суду від 15.10.2024 залишена без розгляду.

16.10.2024 року від Приватного підприємства ЛЄГО повторно надійшла скарга на дії (бездіяльність) державного виконавця (вх.№2635), в якій останній просить суд: визнати неправомірною і скасувати постанову від 06.09.2024 року про арешт майна боржника (ВП №75975625), винесену старшим державним виконавцем Путильського відділу державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ковбишем Олексієм Івановичем.

Обгрутовуючи свою скаргу, відповідач посилається на те, що йому стало 14.10.2024 року відомо, що 06.09.2024 року державним виконавцем винесено постанову про арешт його майна, а саме: транспортних засобів, проте, перед винесенням вища зазначеної постанови виконавцем не здійснено заходів, щодо перевірки обтяження рухомого майна, яке належить відповідачу, хоча відповідно до договору застави рухомого майна №МБ-LVO-PV-КФ-420/1 від 20.06.2024 року транспортні засоби, на які накладено арешт, є заставним майном.

Дослідивши подану заяву відповідача, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За приписами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною першою статті 327 ГПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Статтею 339 ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною 1 статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження", статтею 36 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч.5 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Приписами статей 339, 340 ГПК України передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій/бездіяльності державного (приватного) виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.

Стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до статей 339 - 341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів державної виконавчої служби.

Поряд з тим, під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, які знаходяться у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень", зокрема, щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом "а" частини першої статті 341 цього Кодексу (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2019р. у справі №920/149/18 (провадження № 12-297гс18), від 01.11.2023р. у справі №904/3734/20, постановах Верховного Суду від 15.02.2024р. у справі №909/524/19, від 19.03.2024р. у справі №909/992/19).

Згідно з пунктом "а" ч.1 ст.341 ГПК України відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ч.2 ст.341 ГПК України).

За приписами ч.2 ст.118 ГПК України скарги, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, що не позбавляє скаржника, з урахуванням частини другої статті 341 ГПК України, права на звернення з клопотанням про поновлення такого строку.

Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема, у постановах від 01.11.2023р. у справі №904/3734/20, від 15.02.2024р. у справі №909/524/19, від 19.03.2024р. у справі №909/992/19), що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у строк, передбачений частиною першою статті 341 ГПК України, або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин.

Згідно матеріалів скарги, 06.09.2024 року старшим державним виконавцем Путильського відділу державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ковбишем Олексієм Івановичем винесена постанова про арешт майна боржника (ВП №75975625) з примусового виконання наказу Господарського суду Чернівецької області від 23.07.2024 року, виданого на підставі постанови Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 року у справі №926/5179/23, яку скаржник просить суд визнати неправомірною і скасувати, зазначаючи, що він дізнався про наявність накладеного арешту на його майно 14.10.2024 року.

Однак, при цьому, скаржником не обґрунтовано та не надано доказів того, що йому стало відомо про наявність постанови про накладення арешту на його майно саме 14.10.2024 року.

Об`єднана Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2022 року в справі №925/308/13-г наголосила, що за порівняльним аналізом змісту термінів "дізнався", або "повинен був дізнатися", що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, слід зробити висновок про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку суд врахував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо).

Стосовно презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.08.2019р. у справі №910/7221/17, від 12.01.2021р. у справі №910/8794/17, від 12.10.2021р. у справі № 918/333/13-г.

Також, скаржником у поданій скарзі не наведено обґрунтувань щодо дотримання ним десятиденного строку чи пропуску з поважних причин даного строку, також не заявлено про поновлено судом такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин.

За наведеного суд дійшов до висновку, що десятиденний строк для оскарження становить з 06.09.2024 року по 16.09.2024 року.

Судом встановлено, що Приватним підприємством ЛЄГО сформовано та відправлено скаргу через систему Електронний суд 16.10.2024 року.

За наведеного суд дійшов до висновку про те, що скаржник звернувся до суду зі скаргою поза межами встановленого статтею 341 ГПК України десятиденного строку на оскарження дій приватного виконавця.

За приписами статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд звертає увагу заявника, що у зв`язку з тим, що матеріали скарги подано через систему Електронний суд, тому матеріали зазначеної скарги судом заявнику не повертаються.

Керуючись ст.ст.118, 170, 172, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Скаргу Приватного підприємства ЛЄГО на дії (бездіяльність) державного виконавця (вх.№2635 від 16.10.2024р.) залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її підписання.

Суддя Гушилик С.М.