Постанова

від 14.10.2024 по справі 915/534/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/534/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 (головуючий - Ярош А.І., судді: Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)

у справі №915/534/24

за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області

до 1. Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт"

про визнання недійсним договору та стягнення коштів у сумі 12 535 624,74 грн,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.10.2024 №32.2-01/2505 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", у зв`язку з відпусткою судді Студенця В.І. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/534/24, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: Бакуліна С.В. - головуючий, Кондратова І.Д., Губенко Н.М.

1.Короткий зміст обставин справи та оскаржуваних судових рішень

1.1.У травні 2024 року керівник Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі також Відокремлений підрозділ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт" (далі також ТОВ "Управління механізованих робіт"), в якій просив суд:

- визнати недійсним договір від 12.06.2018 №УМР/2018-01/06 (2-123-01-18-04459 від 25.06.2018), укладений між Відокремленим підрозділом та ТОВ "Управління механізованих робіт";

- стягнути з ТОВ "Управління механізованих робіт" на користь Відокремленого підрозділу 12 535 624,76 грн, а з Відокремленого підрозділу одержані ним за рішенням суду 12 535 624, 76 грн стягнути в дохід держави.

1.2.Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прокурором встановлено порушення інтересів держави в бюджетній сфері внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення ТОВ "Управління механізованих робіт" антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру та призвели до придбання послуги за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів.

1.3.Разом із позовом прокурором було подано заяву про забезпечення позову, в якій просив суд з метою забезпечення вказаного позову:

- накласти арешт на майно - нежитлову будівлю - автомобільну стоянку з контрольно-пропускним пунктом, у вигляді замощення з гравію площею 8708,44 кв.м, металевого огородження довжиною 60 п/м, воріт з калиткою, металевого канату довжиною 17 п/м та бар`єру з з/б плит у кількості 15 одиниць за адресою: Миколаївська обл., Вознесенський район, м. Южноукраїнськ, вулиця Європейська, будинок 23б (реєстраційний номер об`єкту в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 1706463848000), а також будівлю адміністративно-виробничої бази, загальною площею 5617,2 кв.м, за адресою Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, Промисловий майданчик, будинок 4 (реєстраційний номер об`єкту в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 650833448108);

- накласти арешт на грошові кошти, які належать ТОВ "Управління механізованих робіт" (Промзона, база УМР, м. Южноукраїнськ, Миколаївська обл., Україна 55000, код ЄДРПОУ 37630654), що знаходяться на всіх рахунках відповідача в банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову 12 535 624,76 грн.

1.4.Заява мотивована тим, що дії ТОВ "Управління механізованих робіт" під час участі у процедурі відкритих торгів не є доброчесними, що підтверджується рішенням адміністративної колегії Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, а тому очікування на те, що, у випадку задоволення позовних вимог прокурора, товариство буде належним чином виконувати рішення суду, є марним. Обсягу коштів, що рахується у статутному фонді товариства (1 000 грн) буде недостатньо для реального виконання рішення суду у разі задоволення позову та стягнення коштів. Обраний позивачем спосіб забезпечення позову щодо накладення арешту на кошти співвідноситься з предметом позову, а отже існує зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Вжиття судом такого заходу забезпечення позову буде спроможне забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову.

1.5.Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 15.05.2024 у справі №915/534/24 відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

1.6.Суд першої інстанції дійшов висновку, що крім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 02.05.2024 позивач не надає жодних доказів на підтвердження відсутності іншого майна у відповідача (Витяг з Єдиного державного реєстру МВС, тощо). Перерахування коштів у сумі 12 535 624,76 грн, а також здійснення активної господарської діяльності, з можливістю витратити кошти не для здійснення розрахунків з позивачем, не можуть бути визнаними обставинами, які свідчать, що невжиття запропонованого заявником заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в даній справі.

1.7.Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 14.08.2024 ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 15.05.2024 у справі №915/534/24 скасував частково. Заяву керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області про забезпечення позову задовольнив частково. Наклав арешт на майно, що належить ТОВ "Управління механізованих робіт", та наклав арешт на грошові кошти, які належать ТОВ "Управління механізованих робіт" (Промзона, база УМР, м. Южноукраїнськ, Миколаївська обл., Україна 55000, код ЄДРПОУ 37630654), що знаходяться на всіх рахунках відповідача в банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову 12 535 624,74 грн; Стягувач: керівник Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області. Боржник: ТОВ "Управління механізованих робіт" (Промзона, база УМР, м. Южноукраїнськ, Миколаївська обл., Україна 55000, код ЄДРПОУ 37630654).

1.8.Апеляційний суд дійшов висновку про доведеність заявником обставин, які є підставою для застосування заходів забезпечення позову.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що можливість накладення арешту одночасно на грошові кошти і на майно відповідача в межах ціни позову узгоджується з правовою позицією, викладеною в пункті 24 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, згідно з якою виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Водночас, апеляційний суд вказав, що відповідач не спростував наведені позивачем аргументи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не надав жодних доказів на спростування підстав для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, не зазначив про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо.

2.Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

2.1.ТОВ "Управління механізованих робіт" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 у справі №915/534/24 і залишити в силі ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 15.05.2024.

2.2.Скаржник підставою касаційного оскарження зазначає порушенням норм процесуального права (статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судом апеляційної інстанції та застосування цих норм без урахування відповідних висновків, викладених у постановах Верховного Суду.

2.3.Узагальнено, ключові доводи касаційної скарги такі:

- саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Водночас позивачем не надано жодних належних доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування забезпечення позову у справі та неможливості в подальшому виконати рішення суду у ній, а заява ґрунтується лише на припущеннях можливого невиконання чи утрудненого виконання рішення суду;

- саме позивач мав довести ті обставини, на які він посилається в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову, а саме існування обставин, які дають підстави для обґрунтованого припущення про наявність передумов для утруднення виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову;

- посилання прокурора в заяві на можливу відсутність у відповідача суми грошових коштів 12 535 624,76 грн або майна вказаної вартості, внаслідок чого утрудниться або стане неможливим виконання рішення по даній справі у разі задоволення позову, є припущенням, та не підтверджено належними доказами.

2.4.Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на безпідставність викладених у скарзі доводів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін.

3.Позиція Верховного Суду

3.1.Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення, тобто, це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

3.2.Відповідно до статті 136 ГПК господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

3.3.Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №915/1912/19).

3.4.Колегія суддів зазначає, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі №344/14718/20).

3.5.Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 ГПК.

3.6.Умовою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

3.7.Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

3.8.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 ГПК позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

3.9.У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК, під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

3.10.При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15.09.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22).

3.11.Водночас, 03.03.2023 у cправі №905/448/22 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду прийняв постанову, в якій не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору, зазначивши:

"Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.

Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.".

3.12.Ураховуючи вказане, апеляційний суд дійшов правильного висновку про можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на майно, яке належить останньому, але саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.

3.13.Накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Вказане також підтримано Верховним Судом у постанові від 03.03.2023 у cправі №905/448/22.

3.14.При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

3.15.Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині другій статті 136 ГПК.

3.16.Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК).

3.17.Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

3.18.Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

3.19.Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №910/10598/21, від 28.08.2023 у справі №906/304/23 та інших.

3.20.Підставою позову в цій справі прокурор зазначив порушення інтересів держави в бюджетній сфері внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення ТОВ "Управління механізованих робіт" антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру та призвели до придбання послуги за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів.

3.21.Предметом позову, з яким прокурор звернувся до суду, є, зокрема, стягнення з ТОВ "Управління механізованих робіт" грошових коштів у сумі 12 535 624,76 грн.

3.22.Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.

3.23.У цьому контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, і на нього послався суд апеляційної інстанцій у цій справі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.

3.24.Посилання скаржника на неврахування апеляційним судом численних висновків Верховного Суду про те, що для застосування заходів забезпечення позову заявник має надати суду докази вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), колегія суддів відхиляє, оскільки у справі №905/448/22 об`єднана палата, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), про які йде мова у постановах Верховного Суду, наведених скаржником у касаційній скарзі, може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування; по-друге, викладення наведених висновків саме у постанові об`єднаної палати свідчить про те, що зазначені висновки мають пріоритет у застосуванні перед висновками Верховного Суду у складі колегії суддів, а тому до вирішення аналогічних спорів мають застосовуватися саме висновки об`єднаної палати.

3.25.Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

3.26.Зазначене, у свою чергу, спростовує доводи скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду, а також про те, що неподання прокурором доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.

3.27.При цьому колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що відповідно до наведеної сталої практики Верховного Суду умовою для вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Тобто, для цілей вжиття заходів забезпечення позову, побудова судового рішення на припущені є допустимою, за умови, що таке припущення було достатньо обґрунтованим.

3.28.Оцінюючи підстави для вжиття заходів для забезпечення позову у цій справі та, відповідно, обґрунтованість зазначеного прокурором припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, а також подані на їх обґрунтування відповідні докази, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що з огляду на відповідні законодавчі приписи, актуальну практику Верховного Суду відносно вказаного питання та з урахуванням встановлених обставин справи, зважаючи на значну суму позову (12 535 624,74 грн), встановивши безпосередній зв`язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, наявні підстави для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, яке належить ТОВ "Управління механізованих робіт" та накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ "Управління механізованих робіт", що знаходяться на всіх рахунках відповідача в банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову 12 535 624,74 грн.

3.29.При цьому апеляційний суд також врахував, що відповідач не спростував наведені позивачем аргументи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не надав жодних доказів на спростування підстав для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, не зазначив про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо.

3.30.Скаржник вважає, що наведений висновок апеляційного суду порушує принцип змагальності, адже безпідставно перекладає тягар доказування обставин щодо невжиття заходів забезпечення на відповідача, тоді як такий обов`язок у силу приписів статті 13 ГПК має доводитись саме заявником.

3.31.Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22 у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема й ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.

3.32.Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у справі про задоволення позову в разі невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми.

3.33.При цьому, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що нормами процесуального законодавства, а саме статті 145 ГПК, визначена процедура скасування заходів забезпечення позову, відповідно до якої суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

3.34.Відповідно до частини другої статті 145 ГПК клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду.

3.35.Тобто, відповідач може також спростувати наведене позивачем обґрунтоване припущення про наявність обставин утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову подавши докази неспівмірності заходів забезпечення чи їх безпідставність в порядку статті 145 ГПК, яка дозволяє у найкоротші строки, порівняно зі строком оскарження та розгляду апеляційної/касаційної скарги, відновити права відповідача у разі їх порушення.

3.36.Отже, доводи касаційної скарги про порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 136, 137 ГПК не знайшли підтвердження.

4.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат

4.1.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

4.2.Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК).

4.3.Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.

4.4.Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт" залишити без задоволення.

2.Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 у справі №915/534/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді Н.М. Губенко

І.Д. Кондратова