Постанова

від 16.10.2024 по справі 484/1059/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

16.10.24

22-ц/812/1397/24

Єдиний унікальний номер судової справи: 484/1059/24

Номер провадження: 22-ц/812/1397/24 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2024 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Тищук Н.О., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,

за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Державного підприємства «Дослідне господарство «Зелені Кошари» Селекційно генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення», подану в його інтересах адвокатом Рябченко Катериною Петрівною

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10липня 2024року, ухвалене під головуванням судді - Маржиної Т.В. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Зелені Кошари» Селекційно - генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» (надалі - ДП «ДГ Зелені Кошари» СГІ-НЦНС») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «ДГ Зелені Кошари» СГІ-НЦНС» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 22 березня 2023 року обіймав посаду виконуючого обов`язки директора ДП «ДГ Зелені Кошари» СГІ-НЦНС». 12 жовтня 2023 року його було звільнено на підставі ст. 36 п.2 КЗпП України. Однак, у день звільнення йому не було виплачену заробітню плату, нараховану за жовтень у розмірі 76002, 50 грн. на день звільнення. 27 грудня 2023 року він звернувся до відповідача з вимогою виплатити належні йому суми, надати довідку про нараховані суми, а також виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак відповідачем вказані вимоги виконані не були.

З реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ПФ України він з`ясував, що сума невиплаченої заробітної плати без відрахування податків та інших обов`язкових платежів становить 76002, 50 грн.

Зазначає, що внаслідок незаконних дій відповідача йому завдано моральної шкоди, оскільки у зв`язку із несвоєчасним отриманням заробітної плати він залишився без засобів існування, що призвело до стресу, який був пов`язаний із неможливістю самореалізації, внутрішньої рівноваги, сенсу соціального буття і завдавало почуття незахищеності.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату в розмірі 76002, 50 грн середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 353028, 48 грн. та 10000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоду.

У відзиві на позов, представник відповідача - адвокат Рябченко К.П. просила позов задовольнити частково, а саме визнати за ДП «ДГ Зелені Кошари» СГІ-НЦНС» суму заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в розмірі 61182, 01 грн розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначити з урахуванням скрутного фінансового стану підприємства, пов`язаного зі збитковістю, заборгованістю по заробітній платі в цілому та заборгованістю платежів по бюджету. На підтвердження скрутного фінансового стану підприємства надала довідку про збитковість підприємства, форму 31 «Баланс» від 30 вересня 2023 року, форму № 2 «Звіт про фінансові результати за 9 місяців 2023 року». Також просила застосувати принцип співмірності щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки сума середнього заробітку в розмірі 353028,48 грн носить надкомпенсаційний характер відповідальності в порівнянні з орієнтовним розміром майнових втрат позивача через недоотримання ним при звільненні заробітної плати. З приводу стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди заперечувала.

У відповіді на відзив, позивач зазначив, що 01 травня 2024 року відповідачем був проведений розрахунок з ним стосовно заборгованості по заробітній платі в сумі 61182, 01грн. Зазначив, що невиплата звільненому працівнику всіх сум, що належать йому є триваючим правопорушенням, отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Вважає, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключають його вини в невиплаті належних звільненому працівнику коштів і не звільняють роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. За таких обставин, просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку та моральну шкоду.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 липня 2024 року прийнято відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та провадження у цій частині закрито.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 липня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «ДГЗелені Кошари»СГІ-НЦНС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 529542,72 грн. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів та 1000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення судумотивовано тим,що вдень звільненняпозивача,відповідачем небуло здійсненовиплату всіхсум,що належатьйому відпідприємства.Заробітну платув сумі61182,01грн.з відрахуваннямподатків таінших обов`язковихплатежів перерахованона рахунокпозивача 01травня 2024року.Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїст. 117 КЗпП України, тобто для виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, обраховувати з дати звільнення з 13 жовтня 2023 року, за весь час затримки до 01 травня 2024 року - день фактичного розрахунку, що становить 144 робочих дні. Середньоденна заробітна плата становить 3667,38 грн, яка розрахована відповідно до Порядку №100, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробітокзачасзатримкирозрахунку позаробітнійплатіпризвільненні 529542,72 грн з відрахуванням із вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів. До того ж суд вважав, що сума 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди відповідатиме обставинам справи та вимогам розумності і справедливості.

В апеляційній скарзі ДП «ДГ Зелені Кошари» СГІ-НЦНС», в інтересах якого діє адвокат Рябченко К.П. посилаючись на незаконність рішення, яке порушує права свободи та інтереси відповідача, оскільки останній є державним підприємством, яке знаходиться в тяжкому фінансову становищі, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було дотримано розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця. Звертає увагу, що затримка у виплаті заробітної плати позивачу допущена в умовах непереборної сили, пов`язаної із наслідками воєнного стану та яка сплачена до моменту ухвалення рішення. Крім того, компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є нерозмірно більшою за суму боргу по заробітній платі та є несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим та навіть, непосильним. Вказує на те, що позивачем не надано до суду жодних доказів спричинення йому відповідачем моральних страждань, порушення його звичного укладу життя, погіршення його настрою та стану здоров`я і взаємин з оточуючими і близькими людьми або інших негативних наслідків, як зазначено в позові та відсутні розрахунки відповідності визначеної у позові суми моральної шкоди. Крім того, позивачем пропущено строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, надали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст.5ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що на підставі наказу Національної академії аграрних наук від 22 березня 2023 року № 64-к та наказу ДП «ДГ Зелені Кошари» СГІ-НЦНС» від 22 березня 2023 року ОСОБА_1 було призначено на посаду виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Дослідне господарство Зелені Кошари» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» (а.с.14-16).

Наказом Національної академії аграрних наук від 12 жовтня 2023 року № 292-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України (а.с.17).

В день звільнення відповідачем не було здійснено виплату всіх сум, що належать ОСОБА_1 , зокрема, заробітна плата за жовтень у розмірі 76002,50 грн (а.с.66).

Заборгованість по заробітній платі станом на 12 жовтня 2023 року з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів складала 61182,01 грн, яка 01 травня 2024 року перерахована на рахунок позивача (а.с.64-65, 102-103).

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільлненні у розмірі 529542,72 грн. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів, суд виходив з того, що суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, необхідно обраховувати з дати звільнення з 13 жовтня 2023 року за весь час затримки до 01 травня 2024 року - день фактичного розрахунку, що становить 144 робочих дні.

Між тим з таким висновком суду погодитися не можливо з огляду на наступне.

Статтею 43Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За частиною першою статті 47КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) при звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

У статті 116КЗпП України (вредакції надень звільненняпозивача)вказано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно достатті 117КЗпП України(вредакції надень звільненняпозивача)у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, з урахуванням положень вказаних норм з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 жовтня 2023 року по 12 квітня 2024 року за 131 робочих дні та становить 481736,78 грн. (131 робочих дні х 3677,38 грн. - середньоденна заробітна плата ((80902,50 грн х 2) - заробітна плата за серпень вересень 2023 року) : (23+21) - робочі дні.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановеними ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

У даній справі судом встановлено, що відповідач як роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні заробітної плати за жовтень місяць 2023 року в розмірі 76002,50 грн. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів, що становить 61182,01 грн.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За такого, з урахуванням зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду, встановлених судом фактичних обставин справи, розміру середньоденної заробітної плати позивача, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, дій відповідача, колегія вважає, що розумним, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат, має дорівнювати розміру заборгованості по заробітній платі при звільненні позивача - 76002,50 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21, від 15 березня 2023 року у справі № 201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі № 201/8082/21.

Суд першої інстанції на викладене вище належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення з ДП «ДГ Зелені Кошари» СГІ-НЦНС», яке є державним підприємством, працює в умовах воєнного стану та має заборгованість по заробітній платі перед працівниками на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 529542,72 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо стягнутого судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку є слушними.

За таких обставин, рішення суду на підставі п.п.1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до ДП«ДГ «ЗеленіКошари» СГІ-НЦНС»про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає зміні шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 76002,50 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Посилання в апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору на увагу суду не заслуговують.

Так, відповідно до положень частин 1,2 статті 233 КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача та звернення до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належить працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Як вбачається з матеріалів справи позивач 27 грудня 2023 року звернувся до відповідача з листом про надання довідки про нараховані суми, який отримано останнім 03 січня 2024 року. Між тим, відповідачем до звернення ОСОБА_1 з позовом до суду не надано відповіді на вказаний лист, а відтак строк звернення до суду останнім не пропущено.

Що стосується висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди то колегія погоджується з ним з огляду на наступне.

Так, частиною першою статті 237-1КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судам необхідно врахувати, що відповідно до статті 237-1КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Суд першої інстанції, виходячи із встановлених обставин справи, які підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і необхідності додаткових зусиль для організації позивачем свого життя), дійшов обґрунтованого висновку, що розмір моральної шкоди повинен становити 1 000 грн, що буде відповідати принципам розумності та справедливості і є достатнім для відновлення попереднього стану.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження обставин спричинення відповідачем йому моральних страждань не є слушними.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Враховуючи те, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а має самостійне юридичне значення.

Судом встановлено порушення прав позивача у сфері трудових відносин (невиплати належних йому грошових сум при звільненні), а відтак наявні підстави для відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам 14,3% у розмірі 758,67 грн - за подання позову, а з позивача на користь відповідача 6820,12 грн - 85,7% - за розгляд справи в апеляційній інстанції.

З урахуванням взаєморозрахунку відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 6061,45грн (6820,12грн 758,67грн)судового збору,а відтакрішення судув частинісудових витратпідлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Зелені Кошари» Селекційно - генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення», подану в його інтересах адвокатом Рябченко Катериною Петрівною - задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 липня 2024року в частині задоволених вимог ОСОБА_1 доДержавного підприємства«Дослідне господарство«Зелені Кошари»Селекційно -генетичного інституту-Національного центрунасіннєзнавства тасортовивчення» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та судових витрат - змінити.

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Зелені Кошари» Селекційно - генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» (ЄДРПОУ 20877828) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 76002,50 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Дослідне господарство «Зелені Кошари» Селекційно - генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» 6061,45 грн судового збору.

Рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Зелені Кошари» Селекційно - генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» про відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: Н.О. Тищук

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 16 жовтня 2024 року.