Ухвала

від 19.09.2024 по справі 591/3006/23

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №591/3006/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-сс/816/442/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - арешт майна

УХВАЛА

Іменем України

19 вересня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/3006/23 за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 21.06.2024 про арешт майна,

установила:

В поданій апеляційній скарзі (з доповненням) представник власника майна ОСОБА_7 просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити слідчому у задоволенні клопотання про арешт майна, оскільки клопотання слідчого ґрунтується тільки на тому, що ОСОБА_8 може відчужити частину квартири для унеможливлення конфіскації її майна як виду покарання, однак підозрювана такого наміру не має, квартира дісталась їй у спадщину. Крім того, вважає, що підозра у вчиненні злочинів є необґрунтованою, жодних неправомірних дій ОСОБА_8 не вчиняла, а частка квартири є частиною неподільної речі квартири, не виділена в натурі і не є об`єктом нерухомого майна.

19.06.2024 до Зарічного районного суду м. Суми з клопотанням про арешт майна, погодженим із прокурором Сумської обласної прокуратури, звернувся слідчий СВ УСБУ в Сумській області, яке обґрунтував тим, що ним здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023200000000025 від 08.02.2023 за ч. 3 ст. 201-1, ч. 2 ст. 209, ч. 4 ст. 358 КК.

Зважаючи на те, що санкції інкримінованих ОСОБА_8 правопорушень передбачають конфіскацію майна, тому з метою забезпечення конфіскації майна слідчий просив накласти арешт на 1/3 частину квартиру АДРЕСА_1 шляхом позбавлення ОСОБА_8 права на її відчуження та розпорядження.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 21.06.2024 клопотання слідчого було задоволене та на 1/3 частину квартиру АДРЕСА_1 шляхом позбавлення ОСОБА_8 права на її відчуження та розпорядження був накладений арешт. Своє рішення слідча суддя суду першої інстанції умотивувала тим, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.

Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, учасники кримінального провадження в судове засідання не з`явились, від прокурора ОСОБА_9 надійшла письмова заява про розгляд апеляційної скарги у його відсутність, а від власника майна ОСОБА_8 її представника ОСОБА_10 будь-яких клопотань, у тому числі і про відкладення апеляційного розгляду, до суду апеляційної інстанції не надходило, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.

Відповідно абз. 3 ч. 2 ст. 395 КПК, апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Оскільки ухвала слідчого судді була постановлена 21.06.2024 за відсутності учасників кримінального провадження, 03.07.2024 представником власника майна була отримана копія ухвали слідчого судді, а 08.07.2024 була подана апеляційна скарга, тому колегія суддів вважає за необхідне поновити пропущений строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, оскільки цей процесуальний термін пропущений з поважних і об`єктивних причин.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника власника майна задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ч. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, а завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (ч. 1 ст. 170 КПК).

Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, а згідно ч. 3-4 цієї статті у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу; у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК. При цьому заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК).

Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч. 1-2, 4 ст. 173 КПК).

Здійснивши розгляд клопотання слідчого про арешт майна та задовольнивши його, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов цілком правильного висновку про необхідність арешту вилученого майна, оскільки існує обґрунтована підозра щодо вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна. Тобто, майно може підлягати конфіскації.

Так, при вирішенні зазначеного вище питання слідчою суддею суду першої інстанції були дотримані вимоги ст. 170-173 КПК, з`ясовані і досліджені всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов`язує можливість накладення арешту на майно осіб (учасників кримінального провадження), а саме наявність правової підстави для арешту майна, можливість конфіскації арештованого майна.

Слідчим СВ УСБУ в Сумській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023200000000025 від 08.02.2023 за ч. 3 ст. 201-1, ч. 2 ст. 209, ч. 4 ст. 358 КК, санкції яких передбачають конфіскацію майна 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_8 на праві власності.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що арештоване майно не підлягає конфіскації, то колегія суддів не може прийняти їх до уваги, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і не грунтуються на вимогах кримінального процесуального закону і закону України про кримінальну відповідальність.

Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням. Для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК), а підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК (ч. 1 ст. 2 КК).

Відповідно ст. 59 КК, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Колегія суддів вважає, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують втручання у право особи, яка володіє арештованим майном, та у її інтереси з метою забезпечення кримінального провадження.

Вирішуючи питання щодо об`єму (кількості), законності і обґрунтованості арешту майна, колегія суддів враховує і сталу судову практику ЄСПЛ щодо «відповідності втручання в право володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції», згідно якої підлягають оцінці три головні критерії, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Таким чином, втручання держави у право володіння майном у даному конкретному випадку є законним і обґрунтованим, оскільки таке втручання здійснено на підставі чинного КПК, який є доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм, сумісних з принципами Конвенції.

Втручання у вказаному вище кримінальному провадженні є виправданим, так як воно здійснено з метою задоволення «суспільного інтересу» та за наявності об`єктивної необхідності в цьому у формі публічного, загального інтересу, який включає інтерес держави, громади, а також здійснено з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства, громади), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, який передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. При цьому, оцінюючи пропорційність, колегія суддів виходить з того, що досягти легітимної мети за допомогою інших заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, ніж арешт майна, неможливо, застосовані слідчим суддею суду першої інстанції обмеження стосовно вказаного в ухвалі майна не є надмірними або ж такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Будь-яких доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, власником/володільцем майна чи його представником до суду апеляційної інстанції не надано.

У сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на зазначене у клопотанні слідчого майно, діяв у спосіб та в межах законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги з цього приводу також є необґрунтованими.

Необхідно зауважити, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, правильності правової кваліфікації дій особи, на майно якої накладено арешт, переваги одних доказів над іншими тощо, а лише на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити, чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення ймовірною, вірогідною та достатньою певною мірою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.

Оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,

постановила:

Поновити представнику власника майна ОСОБА_11 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 21.06.2024.

Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 21.06.2024 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023200000000025 від 08.02.2023 залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 на цю ухвалу без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4