Ухвала

від 08.01.2025 по справі 591/3006/23

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №591/3006/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - КлімашевськаНомер провадження 11-сс/816/17/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_1 Категорія - арешт майна

УХВАЛА

Іменем України

08 січня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/3006/23 за апеляційними скаргами власників майна ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 21.08.2023 про арешт майна,

установила:

В поданих апеляційних скаргах:

- власник майна ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити слідчому у задоволенні клопотання про арешт майна, оскільки рішення ухвалене без його виклику, копію ухвали він отримав 24.09.2023, арешт на вилучене в ході обшуку 17.08.2023 майно накладений без врахування передбачених КПК підстав. Ухвала слідчого судді від 10.08.2023 про надання дозволу на проведення обшуку за місцем його мешкання всупереч вимог ч. 4 ст. 234 КПК постановлена у його відсутність, без визначення уповноважених осіб на його проведення, а тому вважає незаконними дії тих осіб, які фактично проводили обшук без вручення йому копії судового рішення. Вилучене під час обшуку майно та документи вважає такими, що не мають жодного відношення до кримінального провадження, що розслідується, доказів на підтвердження цього матеріали клопотання не містять, не було з`ясовано і хто саме є власником вилученого майна, що свідчить про порушення його прав на володіння майном;

- власник майна ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити слідчому у задоволенні клопотання про арешт майна, оскільки воно є необґрунтованими. При цьому навела доводи, які аналогічні доводам апеляційної скарги ОСОБА_8

18.08.2023 до Зарічного районного суду м. Суми з клопотанням про арешт майна, погодженим із прокурором Сумської обласної прокуратури, звернувся ст. слідчий з ОВС СУ ГУНП в Сумській області, яке обґрунтував тим, що слідчими СУ ГУНП в Сумській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42023200000000025 від 08.02.2023 за ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 358 КК.

В межах цього кримінального провадження 10.08.2023 слідчим суддею Зарічного районного суду м. Суми був наданий дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , який був проведений 17.08.2023, в ході якого були виявлені та вилучені мобільний телефон Redmi Imei1: НОМЕР_1 , Imei2: НОМЕР_2 із сім картами НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ; копії актів звірки між ТОВ Коріс Ам та ФОП ОСОБА_8 ; копію накладної між ТОВ Коріс Ам та ФОП ОСОБА_8 ; копії документів розрахунків; мобільний телефон Imei1: НОМЕР_5 , Imei2: НОМЕР_6 із сім картами НОМЕР_7 , НОМЕР_8 .

Зважаючи, що вилучене в ході обшуку майно може бути використане як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК, слідчий просив накласти на це майно арешт з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення та відчуження.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 21.08.2023 на вказане вище майно був накладений арешт. Своє рішення слідчий суддя суду першої інстанції умотивувала тим, що існує необхідність збереження вилученого в ході обшуку майна з метою збереження речових доказів.

Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду, прокурор ОСОБА_9 , власники майна ОСОБА_8 та ОСОБА_10 в судове засідання не з`явились, від прокурора ОСОБА_11 надійшла письмова заява про розгляд апеляційної скарги кримінального у його відсутність, а власники майна ОСОБА_8 та ОСОБА_10 з будь-якими клопотаннями, у тому числі і про відкладення судового розгляду, до суду апеляційної інстанції не звертались, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вказані вище апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Зокрема, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ч. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, а завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (ч. 1 ст. 170 КПК).

Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, а згідно ч. 3-4 цієї статті у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу; у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК. При цьому заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК).

Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч. 1-2, 4 ст. 173 КПК).

Здійснивши розгляд клопотання слідчого про арешт майна та задовольнивши його, слідчий суддя суду першої інстанції дійшла цілком обґрунтованого висновку про необхідність арешту вилученого в ході обшуку майна, оскільки останнє відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК, внаслідок чого існує необхідність його збереження як речового доказу.

Так, при вирішенні зазначеного вище питання слідчим суддею суду першої інстанції були дотримані вимоги ст. 170-173 КПК, з`ясовані і досліджені всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов`язує можливість накладення арешту на майно осіб (учасників кримінального провадження), а саме наявність правової підстави для арешту майна, можливість використання арештованого майна як доказу у кримінальному провадженні.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ст. слідчим з ОВС СУ ГУНП в Сумській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42023200000000025 від 08.02.2023 за ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 358 КК за фактом привласнення бюджетних коштів шляхом незаконного відшкодування ПДВ групою осіб на території Сумської області.

17.08.2023 у даному кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 10.08.2023 за місцем мешкання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 був проведений обшук, в ході якого були виявлені та вилучені:

- мобільний телефон Redmi imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 з сім картами НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;

- копії актів звірки між ТОВ Коріс Ам та ФОП ОСОБА_8 ;

- копію накладної між ТОВ Коріс Ам та ФОП ОСОБА_8 ;

- копії документів розрахунків;

- мобільний телефон imei1: НОМЕР_5 , mei2: НОМЕР_6 з сім картами НОМЕР_7 , НОМЕР_8 .

Зважаючи, що вилучене в ході обшуку майно може бути використане як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тобто відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК, тому 18.08.2023 постановою ст. слідчого вилучене в ході обшуку майно було визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженню.

Що стосується доводів апеляційних скарг про те, що арештоване майно та документи не відповідають критеріям речового доказу, то колегія суддів не може прийняти їх до уваги, оскільки згідно приписів ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення; документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в ч. 1 цієї статті.

Тобто, речові докази це приєднані до кримінального провадження предмети, що були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або були об`єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, тобто всі предмети, які можуть бути засобами для розкриття кримінального правопорушення і виявлення винних або для спростування підозри (обвинувачення) чи пом`якшення відповідальності підозрюваного (обвинуваченого). Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Предмети, що можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці та провадженні деяких інших слідчих дій. Їх можуть також принести до слідчих органів чи суду підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники процесу, будь-які громадяни. Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до кримінального провадження, зберігаються при кримінальному провадженні, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, слідства і суду або передаються для зберігання відповідному підприємству, організації чи установі.

Зокрема, установлені слідством фактичні обставини кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 191 КК, які розслідуються у кримінальному провадженні № 42023200000000025 від 08.02.2023, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вказане майно безпосередньо стосується предмета розслідування кримінального провадження, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК, що дає законні підстави для його арешту як речового доказу з метою його збереження.

На думку колегії суддів, на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування всупереч доводів апеляційних скарг виправдовують втручання у права осіб, які володіють арештованим майном, та у їх інтереси з метою забезпечення кримінального провадження.

Аналізуючи доводи апеляційних скарг власників майна колегія суддів вважає, що ними не наведено обґрунтувань, яким саме чином накладення арешту на майно, може суттєво порушити їх права, свободи чи законні інтереси.

В даному випадку втручання держави в право володіння майном є цілком виправданим, законним і обґрунтованим, оскільки таке втручання здійснено на підставі чинного кримінального процесуального закону, який є доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм, сумісних з принципами Конвенції, а також здійснено з метою задоволення «суспільного інтересу» і за наявності об`єктивної необхідності в цьому у формі публічного, загального інтересу, який включає інтерес держави та громади, втручання було здійснено з дотриманням принципу «пропорційності», тобто «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Таким чином, будь-яких доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, власниками/володільцями майна до суду апеляційної інстанції надано не було.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційних скарг ОСОБА_8 і ОСОБА_10 в частині постановлення ухвали слідчим суддею про надання дозволу на проведення обшуку за місцем їх мешкання у їх відсутність, оскільки вони не грунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Так, порядок розгляду клопотань про обшук врегульовано ч. 4 ст. 234 КПК, відповідно якої клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора.

У сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на зазначене у клопотанні слідчого майно, діяла у спосіб та в межах законодавства, арешт застосувала на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційних скарг з цього приводу також є необґрунтованими.

Необхідно зауважити, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, правильності правової кваліфікації дій особи, на майно якої накладено арешт, переваги одних доказів над іншими тощо, а лише на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити, чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення ймовірною, вірогідною та достатньою певною мірою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.

Оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,

постановила:

Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 21.08.2023 про арешт майна ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 42023200000000025 від 08.02.2023 залишити без змін, а їх апеляційні скарги на цю ухвалу слідчого судді без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3