Ухвала

від 22.05.2025 по справі 813/6350/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 травня 2025 року

м. Київ

справа № 813/6350/15

адміністративне провадження № К/990/19908/25

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Юрченко В.П., перевіривши касаційну скаруг Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі № 813/6350/15 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроном Центр» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроном Центр» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі Головного управління ДФС у Львівській області, правонаступником якої у спірних правовідносинах є Головне управління ДПС у Львівській області, в якому просило:

- визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001202202/15744, № 0001192202/15743 від 27.11.2015 та податкову вимогу № 6957-23 від 14.12.2015.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.03.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0001202202/15744, № 0001192202/15743 від 27.11.2015. У задоволенні позову в частині скасування податкової вимоги № 6957-23 від 14.12.2015 відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.03.2017 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задоволено частково. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 у справі № 813/6350/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами повторного розгляду справи постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2017, залишеною без змін постановою Львівського адміністративного апеляційного суду від 06.02.2018 позов задоволено частково. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасовано повністю. У задоволенні позову в частині скасування податкової вимоги № 6957-23 від 14.12.2015 відмовлено.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.11.2023 зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Скасовуючи рішення по справі, Касаційний адміністративний суд зазначив наступне. «…Судами не досліджено і не встановлено осіб, які підписували договори та первинні документи бухгалтерського обліку, їх повноваження на підписання таких документів. Не з`ясовано, чи підписані договори, первинні документи саме особою, яку вироком Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2015 у справі №759/12600/15-к визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, яка в межах кримінального провадження свідчить про непричетність до господарської діяльності ТзОВ «Літес», не перевірено і не надано оцінку таким свідченням зазначеної особи, не встановлено обставин провадження ТзОВ «Літес» господарської діяльності, не встановлено і не перевірено доводи скаржника щодо наявності інших кримінальних проваджень за фактами фіктивного підприємництва. Судами не надано оцінку висновкам акту перевірки, доводам контролюючого органу та доводам позивача, якими вони обґрунтовують свої правові позиції відносно господарських операцій між позивачем та його контрагентами, які слугували підставою для донарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість; не досліджено зміст та відповідність вимогам чинного законодавства первинних документів бухгалтерського та податкового обліку за вказаними господарськими операціями, на які посилається позивач в обґрунтування правомірності відображення взаємовідносин із наведеними контрагентами (податкових і видаткових накладних, актів приймання-передачі товару, оборотно-сальдових відомостей по рахунках, карток-рахунків, виписок по особовим рахункам та документів складського обліку, тощо); не досліджено зміни в структурі активів та зобов`язань платників податків; не досліджено і не встановлено який саме товар і на яку суму придбавався позивачем та у подальшому реалізовувався його контрагентам, де зберігався, яким чином використовувався у господарській діяльності позивача і якими документами це підтверджується. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначає, що недоліки в окремих документах первинного обліку або відсутність деяких первинних документів не може слугувати підставою для визнання таких операцій нереальними, водночас суди повинні встановити фактичні обставини у справі щодо взаємовідносин позивача з наведеними контрагентами, надати відповідну оцінку таким відносинам з урахуванням аналізу дійсного економічного змісту первинних і бухгалтерських документів, висновків акту перевірки та інших доказів і доводів, які містяться у матеріалах справи».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі № 813/6350/15 позовну заяву ТОВ «Агроном Центр» до ГУ ДПС у Львівській області про визнання протиправними та cкасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2015 № 0001192202/15743 № 0001202202/157044 задоволено, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

09.05.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі № 813/6350/15, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та відмовити в задоволенні позову.

За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Після перевірки змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що вона містить посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України

Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник наводить мотиви незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову здійсненими по факту оцінки доказів та фактичних обставин справи, вказує про порушення судами попередніх інстанцій, та зазначає постанови Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (з цитуванням окремих витягів з тексту зазначених у касаційній скарзі постанов), без урахування яких, були прийняті оскаржувані рішення, а саме: від 25.09.2018 у справі № 826/4132/15, від 28.01.2019 у справі № 817/1209/17.

Верховний Суд наголошує, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку.

Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Подальше обґрунтування касаційної скарги зводиться до незгоди із наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою фактичних обставин, та доказів наданих сторонами.

Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Крім цього, у касаційній скарзі встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України з одночасним посиланням на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України.

Водночас пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про не дослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу, яких у касаційній скарзі не викладено.

При цьому, скаржник конкретно не зазначає, які саме докази, які наявні в матеріалах справи, залишилися не дослідженими та яку саме обставину такі докази підтверджують. Доводи про надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним не дослідженню таких доказів, неповному з`ясуванню судом обставин та/або встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).

Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не належно викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належних підстав оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі № 813/6350/15 повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

СуддяВ.П. Юрченко