Рішення

від 09.10.2024 по справі 488/3130/20

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/3130/20

Провадження № 2/488/122/24

РІШЕННЯ

Іменем України

09.10.2024 року м. Миколаїв

Корабельного районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання Авдєєвій К.Р.,

за участю представника позивача прокурора Ярош Н.С., прокурора-стажиста ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лемле Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу у порядку загального позовного провадження за позовною заявою Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування пунктів рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку та договору дарування, скасування реєстрації права власності та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

В провадженніКорабельного районногосуду містаМиколаєва перебуває цивільнасправа запозовом Окружноїпрокуратури містаМиколаєва вінтересах державив особіМиколаївської обласноїдержавної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування пунктів рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку та договору дарування, скасування реєстрації права власності та повернення земельної ділянки. У позовній заяві позивач просив суд: 1) визнати незаконними та скасувати пункти 5.5, 5.5.1 розділу 5 рішення Миколаївської міської ради №24/11 від 27.10.2004, якими затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 900 кв.м по АДРЕСА_1 ; 2) визнати недійсним та скасувати видане 16.09.2005 ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом від 16.09.2005 №4-919 на земельну ділянку площею 900 кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 по АДРЕСА_1 ; 3) визнати недійсним та скасувати виданий ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 по АДРЕСА_1 серії ЯБ №826405, який 26.01.2006 зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010600100117; 4) визнати недійсним та скасувати договір дарування, зареєстрований 18.10.2018 за №1029, на підставі якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 900 кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 по АДРЕСА_1 , про що 18.10.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про право власності №28433666; 5) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведену 18.10.2018 державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 900 кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 по АДРЕСА_1 ; 6) зобов`язати ОСОБА_2 повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 900 кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 вартістю 1 289 084 грн. по АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідачів судові витрати.

Позов мотивований тим, що пунктами 5.5, 5.5.1 розділу 5 рішення Миколаївської міської ради від 27.10.2004 № 24/11 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 900 кв.м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель.

Вказав, що на підставі вказаного рішення міської ради ОСОБА_4 отримано державний акт серії МК № 085775.

Первісний власник земельної ділянки, ОСОБА_4 , якому рішенням міської ради надано у власність спірну земельну ділянку, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом № 152 від 10.01.2005.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.09.2005 № 4-919 ОСОБА_3 26.01.2006 отримано державний акт серії ЯБ №826405.

Згідно з нотаріально посвідченим договором дарування, зареєстрованим 18.10.2018 за № 1029, ОСОБА_3 подарувала зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 , про що 18.10.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про право власності № 28433666.

Позивач вважав, що пункти 5.5, 5.5.1 розділу 5 рішення Миколаївської міської ради від 27.10.2004 № 24/11 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим вони підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

Зазначив, що режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів або місцевих правилах забудови.

Містобудівною документацією, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, був Генеральний план розвитку міста Миколаєва, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 24.11.1986 № 403, а також Правила використання та забудови території міста Миколаєва, затверджені рішенням Миколаївської міської ради від 17.10.2003 № 15/41.

Позивач вказав, що за інформацією департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 20.12.2020 за №17-5152 згідно з топографічними матеріалами міста територія домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до Генерального плану розвитку міста Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 24.11.1986 № 403, належить до перспективної території «стадіону та спортивного комплексу».

Згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженого рішенням міської ради від 17.10.2003 № 15/41 (далі - Правила), вказана земельна ділянка належить до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.

В межах вказаної території, відповідно до Правил, передбачено розміщення зелених насаджень загального призначення (парки, в т. ч. спеціалізовані, наприклад, історичні, дитячі, сквери, бульвари); рекреаційних установ (готелі, туристські готелі, будинки відпочинку, пансіонати, мотелі та інше); місць короткочасного відпочинку з відповідним обладнанням; пляжів з відповідним обладнанням; видових майданчиків; малих архітектурних форм; спортивних майданчиків, стадіонів, спортивних закладів; зоопарку.

Будівництво житлових будинків, господарських будівель та споруд в межах вказаної зони не передбачено.

Окрім того, за інформацією виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 08.02.2019 № 828/02.02.01-06/14/19 відповідно до діючого на цей час Генерального плану території м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 № 35/18, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 відноситься до зелених насаджень загального користування.

Вважав, що оскільки містобудівною документацією, чинною на момент відведення земельної ділянки, можливості будівництва індивідуальних житлових будинків в межах вказаної території не передбачено, а отже і надання земельної ділянки для вказаних цілей суперечить вимогам законодавства.

Зазначив, що невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у наданні органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином вважав, всупереч вказаних вимог законодавства, з порушенням правового режиму використання земель, Миколаївською міською радою прийнято оскаржувані пункти рішення про надання у приватну власність ОСОБА_4 для будівництва індивідуального будинку частину зеленої зони загального користування.

При прийнятті оскаржуваних пунктів рішень міською радою безпідставно не враховано місце розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги Бузького Лиману, де західна межа земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 розташована на відстані 95 м від урізу води Бузького лиману та на відстані 130 м - від урізу води до її східної межі, тобто у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману.

Посилаючись на вказані обставини, позивач звернувся в суд з даним позовом.

08.10.2020 р. ухвалою суду задоволено заяву заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 900кв.м.з кадастровимномером 4810136600:05:090:0001 по АДРЕСА_1 ; заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками); заборонено Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (вулиця Херсонське шосе, 48/8, м.Миколаїв, 54028) та Управлінню державного архітектурно-будівельного інспекції у Миколаївській області (вулиця Космонавтів, 61, м.Миколаїв, 54056) здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості на земельній ділянці площею 900кв.м.з кадастровим номером4810136600:05:090:0001,яка розташована по АДРЕСА_1 ; заборонено ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , вчиняти із земельною ділянкою площею 900 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001, яка розташована по АДРЕСА_1 , дії, спрямовані на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на них будь-яких будівельних робіт.

Ухвалою судді Лазаревої Г.М. від 28.09.2020 р. відкрито загальне позовне провадження, копії ухвали направлені сторонам по справі. Відповідачу запропоновано подати відзив в строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження та позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

05.08.2021 року ухвалою судді Лазаревої Г.М. підготовче провадження у даній цивільній справі було закрите та справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

24.05.2023 р. на підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку зі звільненням ОСОБА_5 з посади судді Корабельного районного суду міста Миколаєва у зв`язку з поданням заяви про відставку, був здійснений повторний автоматизований розподіл даної судової справи та на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу передано в провадження судді Чернявської Я.А.

Ухвалою судді Чернявської Я.А. від 25.05.2023 р. дана цивільна справа була прийняти до свого провадження та призначено по справі судове засідання.

Відповідачі по справі скористалися своїм право на подачу відзиву на позовну заяву.

Так, у відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Лемле Н.В. позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні. Просила застосувати позовну давність та наслідки її пропуску, відмовивши позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву зазначила, що посилання позивача на Генеральний план розвитку міста Миколаєва, затверджений Радою Міністрів УPCP в 1986 році як на підставу належності земельної ділянки станом на день винесення оспорюваного рішення до території «стадіон і спортивний комплекс» - не має під собою правового підґрунтя, оскільки: він затверджений не тим органом, до компетенції якого відноситься право на затвердження Генпланів населених пунктів згідно з Законом «Про основи містобудування»; законодавством не передбачено можливість продовження дії Генеральних планів, затверджених Радою Міністрів УРСР, на період до моменту затвердження органами місцевого самоврядування нових Генеральних планів населених пунктів.

Вважала, що Земельним кодексом України прямо дозволено здійснення індивідуального (приватного) будівництва на землях рекреаційного призначення. Тим паче, що Миколаївською міською радою дотримано порядок змін цільового призначення земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_4 .

Миколаївська міська рада, приймаючи рішення про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_4 , одночасно змінила її цільове призначення, зарахувавши до земель житлової та громадської забудови, що відповідає вимогам ст. 20 ЗК України щодо порядку зміни цільового призначення земель.

Представник вважала, що посилання позивача на необхідність встановлення в межах міста прибережних смуг шириною 2 км суперечить нормам ЗК і ВК України та правовій позиції ВП ВС України у справі № 487/10128/14-ц.

Крім того, уважала, що позовна заява подана позивачем зі значним пропуском позовної давності, без обґрунтування поважності причин такого пропуску та через 16 років з дати прийняття оспорюваного рішення міської ради.

Представник відповідача Миколаївської міської ради Бондаровер Ю. у своєму відзиві на позовну заяву заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні. Вказав, що Миколаївською радою, приймаючи рішення про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_4 одночасно відбулась зміна цільового призначення, зарахувавши до земель житлової та громадської забудови, що відповідає вимогам ст. 20 ЗК України щодо порядку зміни цільового призначення земель.

Зазначив, що зміна цільового призначення здійснена згідно з Умовами відведення земельної ділянки № 1543/22 від 12.07.2004 р., виданого Миколаївським міським управлінням земельних ресурсів, якими встановлено мету використання: будівництво та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд та визначено відповідний код використання 1.8 згідно УКЦВЗ, затвердженого листом Держкомзему України від 24 квітня 1998 р. № 14-1-7/1205, на підставі наданих погоджень головного управління містобудування та архітектури від 22.03.2004 р. № 15-190, депутатської комісії з питань регулювання земельних відносин та архітектури, будівництва (протокол № 78 від 28.04.04).

Вважав, що було дотримано порядок набуття ОСОБА_4 права власності на землю, встановлений ст.ст. 116, 117 ЗК України. Проект землеустрою щодо відведення зазначеної вище земельною ділянки мав всі погодження, які передбачені вимогами статті ст. 186-1 Земельного кодексу України та Миколаївська міська рада мала тільки один варіант правомірної поведінки - затвердити проект землеустрою та прийняти рішення про відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки.

У відповіді на відзив позивач не погодився з доводами представника відповідача Миколаївської міської ради з підстав, зазначених у ньому та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Стосовно заявлених вимог представника відповідача ОСОБА_2 щодо спливу строків позовної давності, позивач зазначив, що зайнята відповідачем ОСОБА_2 земельна ділянка належить до земель водного фонду та її зайняття відбулося з порушенням Земельного та Водного кодексів України, тому держава як власник даної земельної ділянки та в інтересах якої діє Окружна прокуратура міста Миколаєва може вимагати усунення порушення її права власності на цю ділянку.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити повністю.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Лемле Н.В. позов не визнала через безпідставність заявлених позовних вимог. Вказувала, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Вважала, що виділена ОСОБА_4 земельна ділянка не входить до складу земель водного фонду і, відповідно, Миколаївською міською радою при винесені оспорюваного рішення від 27.10.2004 р. № 24/11 не порушено вимог ст. 59, 60,61, 84 Земельного кодексу та ст.85, 88 Водного кодексу України.

Представник відповідача ММР в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином. В матеріалах справи містяться заяви представника відповідача, в яких останній позовні вимоги не визнав, вважав, що Миколаївською міською радою оспорювані рішення були прийняті в межах її повноважень, підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши представників позивача та відповідачів, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно з ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Судом встановлено, що п. 5.5, п.п. 5.5.1 розділу 5 рішення Миколаївської міської ради № 24/11 від 27.10.2004 року затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 900 кв.м. за рахунок земель міста, зарахувавши її до земель житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 (а.с. 20-21).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії МК № 085775, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 за цільовим призначенням земельної ділянки: будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. З вказаного акту вбачається, що дана земельна ділянка має кадастровий номер 4810136600:05:090:0001 (а.с. 72-73).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією запису акту про смерть № 152 від 10.01.2005 р., виданого Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції (а.с. 77).

26.01.2006 р. в порядку спадкування за законом, ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.09.05 № 4-919 був отриманий Державний акт серії ЯБ № 826405 на право власності на земельну ділянку площею 900 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 68-69).

З наявної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.12.2019 р. № 192944103 вбачається, що 18.10.2018 р. на підставі Договору дарування серії та номер: 1029, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іваненко С.В., відбувся перехід права власності на вказану земельну ділянку на ОСОБА_2 (а.с. 81-82, 63).

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 за адресою: АДРЕСА_1 вільна від забудови, про що свідчить Акт обстеження земельної ділянки від 26.12.2019 р., складений уповноваженими працівниками Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради, а також лист виконавчого комітету Миколаївської міської ради за вих. № 7202/02.02.01-40/Ш/19 від 28.12.2019 р. (а.с. 58-62).

Так, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «ґ» частини третьої статті 83 цього Кодексу).

З наданої відповіді Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 20.12.2019 р. за вих. № 17-5152 вбачається, що за наявними топографічними матеріалами міста визначено домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , яке існувало ще на час розроблення аерофототопознімань (масштаб 1:2000) 2004 року. Згідно з Генеральним планом розвитку міста Миколаєва, затвердженого Постановою ради Міністрів УРСР від 24.11.1986 р. № 403, територія домоволодіння по АДРЕСА_2 - належить до перспективної території «стадиона и спортивного комплекса». Згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженого рішенням міської ради від 17.10.2003 № 15/41, земельна ділянка відноситься до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Слід констатувати, що до земель водного фонду відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням й належній експлуатації водного фонду, використовують певні захисні функції.

Чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Частина друга статті 59 ЗК України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті «ґ» частини третьої статті 83 і в частині другій статті 59 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 гектарів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина п`ята статті 88 ВК України, абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (далі Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів)).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).

Як вбачається з відповіді, наданої відділом у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.02.2019 р. щодо відстані від урізу води Бузького лиману до західної та східної меж земельних ділянок, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001, власником (користувачем) якої є ОСОБА_6 , розташована на відстані 95 м від урізу води Бузького лиману до західної межі та на відстані 130 м від урізу води Бузького лиману до східної межі (а.с. 65).

З відповіді Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 20.12.2019 р. за вих. № 17-5152 також вбачається, що на публічній державній кадастровій карті земельна ділянка за кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 та її межі не визначені, інформація щодо надання земельній ділянці або нерухомості адреси: АДРЕСА_1 , відсутня.

Слід зазначити, що згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до порядку.

З огляду на вказане, суд доходить висновку про те, що Миколаївська міська рада, приймаючи рішення про передачу у власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки, порушила вимоги чинного законодавства щодо підстав та порядку її надання, а також права територіальної громади м. Миколаєва й законні інтереси держави, виходячи з того, що стан та збереження прибережних захисних смуг має загальнодержавне значення.

Акти органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У даній справі позов пред`явлено прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним заволодінням земельною ділянкою державної власності відповідачем.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. Визнання недійсним державного акту також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

З урахуванням викладеного, визнання незаконними та скасування пунктів 5.5., 5.5.1 розділу 5 рішення Миколаївської міської ради № 24/11 від 27.10.2004 року та визнання недійсним та скасування Державного акту серії ЯБ № 826405 від 26.01.2006 року на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 по АДРЕСА_1 , не є ефективним способом захисту права власника, оскільки згідно з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду за наявності передбачених статтею 388 ЦК України підстав для витребування власником належного йому майна від особи, яка є останнім його набувачем, оспорювання вказаних рішень органів місцевого самоврядування та державного акту на землю не є ефективним способом захисту права власника, у зв`язку з чим зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Як вже було встановлено судом, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001, розташована на відстані 95 м від урізу води Бузького лиману до західної межі та на відстані 130 м від урізу води Бузького лиману до східної межі, тобто у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Бузького лиману, належить до земель водного фонду і її заволодіння громадянами сталось всупереч вимог закону, оскільки перехід права власності на це майно є неможливим.

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що: «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені судом виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші)».

У пункті 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що: «Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване(постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Томупід час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення».

Стосовно заявленого представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Лемле Н.В. клопотання щодо застосування до спірних правовідносин за всіма вимогами позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що: «негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення».

Негаторний позов може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц).

Так, судом було встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться на відстані 95 м від урізу води Бузького лиману до західної межі та на відстані 130 м від урізу води Бузького лиману до східної межі, тобто у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Бузького лиману, належить до земель водного фонду і її заволодіння громадянами сталось всупереч вимог закону, оскільки перехід права власності на це майно є неможливим.

Оскільки негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, суд доходить висновку, що позивачем строки позовної давності, про які заявляє представник відповідача ОСОБА_2 , не порушені.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка водного фонду не вибувала з володіння громади, володіючий власник завжди може вимагати повернення йому таких ділянок.

Оскільки належним способом захисту порушених прав у спірних правовідносинах є усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном, то спірна земельна ділянка підлягає поверненню саме у такий спосіб, тобто на підставі ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 52 ЗК України.

Усунення перешкод територіальній громаді м. Миколаєва у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду, а саме до прибережної захисної смуги Бузького лиману та знаходиться на території зелених насаджень загального користування.

Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні прибережних захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду, земель рекреаційного призначення та їх передання у власність з метою житлового будівництва.

Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади м. Миколаєва зокрема, оскільки люди зацікавлені у попередженні забруднення, засмічення та вичерпання, виснаження Бузького лиману, у збереженні його водності та у зменшенні коливань стоку. Вони зацікавлені у захисті від знищення навколоводних тварин і рослин, зокрема зелених насаджень на узбережжі вказаного лиману у зеленій зоні, що згідно з Генеральними планами міста Миколаєва задовго до виникнення спірних правовідносин уже була територією спеціального призначення, яка не може бути передана у приватну власність.

Втручання уприватні правай інтересимає бутиналежно збалансованиміз відповіднимипублічними (державними,суспільними)інтересами,із забезпеченнямправ,свобод таінтересів кожного,кому державагарантувала безперешкодневолодіння загальнонароднимиблагами таресурсами,вільний доступдо воднихта іншихприродних ресурсіві об`єктівприродно-заповідногофонду,зокрема ідо регіональнихландшафтних парків.У разіпорушення рівновагипублічних іприватних інтересів,зокрема безпідставнимнаданням пріоритетуправам особиперед правамитериторіальної громади,у питаннях,які стосуютьсязагальних длявсіх правта інтересів,прокурор маєповноваження,діючи упублічних інтересах,звернутися досуду,якщо органидержавної влади,місцевого самоврядування,їхні посадовіособи небажають чине можутьдіяти аналогічнимчином,або жсамі єджерелом порушенняправ ізаконних інтересівтериторіальної громадичи загальносуспільних(загальнодержавних)інтересів.У такихвипадках відповідніоргани можутьвиступати відповідачами,а прокурор-позивачем вінтересах держави,зокрема івід іменітериторіальної громадияк власниказемельної ділянкиводного таприродно-заповідногофондів.За відсутностітакого механізмузвернення досуду захиствідповідних публічнихінтересів,поновлення колективнихправ таінтересів територіальноїгромади іїї членів,захист суспільнихінтересів відсвавілля органівдержавної владичи органівмісцевого самоврядуванняу значніймірі можестати ілюзорним.Так самовідсутність зазначеногомеханізму можезагрожувати недієвістюконституційної вимоги,згідно зякою використаннявласності неможе завдаватишкоди правам,свободам тагідності громадян,інтересам суспільства,погіршувати екологічнуситуацію іприродні якостіземлі (стаття41Конституції України).

Суд доходитьпереконання,що загальнийінтерес уконтролі завикористанням земельноїділянки зацільовим призначеннямдля гарантуваннябезпечності довкіллята непогіршенняекологічної ситуаціїу ційсправі переважаєприватний інтересвідповідача узбереженні земельноїділянки увласності.

Користування приватними особами ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації тощо.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 28.09.2022 року у справі № 483/448/20, а також позицією Верховного Суду, викладеною у постанові по справі № 487/7339/18 від 09.08.2023 року.

З огляду на характер спірних правовідносин, та установлених обставин суд доходить висновку, що немає невідповідності заходу втручання держави у право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання у це право, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, суд вважає за можливе задовольнити вимогу прокурора щодо зобов`язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 900 кв.м., кадастровий номер 4810136600:05:090:0001, що розташована по АДРЕСА_1 , у комунальну власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради. У задоволенні інших позовних вимог належить відмовити.

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ухвалюючи рішення, суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У даній справі прокурор звернувся в суд з п`ятьма вимогами немайнового характеру та однією майнового, за які сплатив судовий збір у загальному розмірі 29 846,26 грн.

Враховуючи те, що у задоволенні п`яти позовних вимог немайнового характеру судом відмовлено, компенсації судових витрат щодо сплати судового збору підлягає вимога майнового характеру.

Приймаючи до уваги принцип пропорційності до задоволеної та відхиленої частини вимог, кількісний склад відповідачів, суд вважає за належне стягнути з відповідачів Миколаївської міської ради та ОСОБА_2 на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір за вимогою майнового характеру по 9 668,13 грн. з кожного (1 289 084,00 грн. *1,5% = 19 336,26 грн. : 2).

Керуючись ст.ст. 7, 8, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнаннянедійсним таскасування пунктіврішення міськоїради,визнання недійснимдержавного актуна право власностіна земельнуділянку,визнання недійсним таскасування свідоцтвапро правовласності наземельну ділянкута договорударування,скасування реєстраціїправа власностіта поверненняземельної ділянки - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 900 кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001, що розташована по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) та Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ: 04056612, адреса місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20) на користьМиколаївської обласноїпрокуратури (кодЄДРПОУ 02910048,МФО:820172)витрати посплаті судовогозбору урозмірі пропорційному дорозміру задоволенихпозовних вимогпо 9 668,13 грн. з кожного.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Окружна прокуратура міста Миколаєва, код ЄДРПОУ: 02910048, адреса: м. Миколаїв, вул. Нікольська, 73;

яка діє в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, код ЄДРПОУ: 00022579, адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22;

Відповідач: Миколаївська міська рада, код ЄДРПОУ: 04056612, адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення складений 17.10.2024 р.

Суддя Я.А. Чернявська