Постанова

від 28.04.2021 по справі 488/3130/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

28.04.21

22-ц/812/725/21

Єдиний унікальний номер судової справи: 488/3130/20

Номер провадження: 22-ц/812/725/21 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2021 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю: представника заявниці - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2 , подану в її інтересах адвокатом Лемле Наталією Володимирівною

на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2021 року, постановлену під головуванням судді Лазаревої Г.М. в приміщенні того ж суду у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії головного державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стамат Ірини Вікторівни,

в с т а н о в и л а:

11 січня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі - Корабельний відділ ДВС) Стамат І.В.

В обґрунтування своєї скарги ОСОБА_2 зазначала, що ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08 жовтня 2020 року у справі № 488/3130/20 вжито заходів забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку площею 900 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 за адресою АДРЕСА_1 ; заборонено органам, які здійснюють реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки вчиняти будь-які дії, спрямовані на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, присвоєння нової адреси, укладення договорів, вчинення інших правочинів щодо неї, а також проведення будь-яких будівельних робіт.

Державним виконавцем Корабельного відділу ДВС 24 грудня 2020 року на виконання зазначеної ухвали суду відкрито виконавче провадження № 63987134, про що винесена постанова. Пунктом 3 постанови про відкриття виконавчого провадження передбачено стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 200 грн. Крім того, в той же день державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 10 200 грн. у ВП № 63987134, а також постанову про арешт коштів боржника у ВП № 63987134 в якості забезпечення виконання нарахованого виконавчого збору, на підставі якого банківський рахунок боржника ОСОБА_2 (зарплатна картка) була заблокована банком.

Посилаючись на вказані вище обставини та на те, що при виконанні ухвали суду про забезпечення позову не стягується виконавчий збір, ОСОБА_2 просила визнати неправомірними п.3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 24 грудня 2020 року у ВП № 63987134; постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 24 грудня 2020 року у ВП № 63987134; постанову про арешт коштів боржника від 24 грудня 2020 року у ВП № 63987134; зняти арешт з її коштів, накладений на підставі постанови про арешт коштів боржника від 24 грудня 2020 року у ВП № 63987134.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2021 року у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а та обставина, що ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Корабельного відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування вищезазначених документів не є підставою для відкриття провадження у справі в порядку цивільної юрисдикції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на незаконність оскаржуваної ухвали, просила її скасувати і направити справу для продовження розгляду до Корабельного районного суду м. Миколаєва.

Апеляційна скарга мотивована тим, що внаслідок непослідовної позиції адміністративного суду та Корабельного районного суду м. Миколаєва стосовно визначення предметної юрисдикції спору створені перешкоди у реалізації ОСОБА_2 свого права на судовий захист. Оскільки справа № 488/3130/20 під час розгляду якої постановлену ухвалу від 08 жовтня 2020 року, наразі розглядається Корабельним районним судом м. Миколаєва за правилами цивільного судочинства, а тому скарга ОСОБА_2 щодо оскарження рішень державного виконавця також повинна розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Разом з тим, правовідносини, щодо яких виник спір обумовлені наявністю майнових вимог прокуратури до ОСОБА_2 щодо правомірності набуття нею права власності на земельну ділянку і повернення такої земельної ділянки у комунальну власність, а тому спір щодо оскарження рішень державного виконавця, винесених в межах приватно - правового спору, що продовжує розглядатись Корабельним районним судом м. Миколаєва є приватно - правовим і підлягає розгляду цим судом.

Заслухавши суддю - доповідача, представника заявниці, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України ).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

В силу положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону оскаржувана ухвала в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 11 січня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Корабельного районного суду м. Миколаєва зі скаргою на дії головного державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стамат І.В., в якій просила визнати неправомірними п.3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 24 грудня 2020 року у ВП № 63987134; постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 24 грудня 2020 року у ВП № 63987134; постанову про арешт коштів боржника від 24 грудня 2020 року у ВП № 63987134; зняти арешт з її коштів, накладений на підставі постанови про арешт коштів боржника від 24 грудня 2020 року у ВП № 63987134.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року N 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття суд, встановлений законом стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України , заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Юрисдикційність конкретного спору чи категорії спорів може бути прямо визначена в законі.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі Безимянная проти Росії (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту .

У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08 жовтня 2020 року у справі № 488/3130/20 вжито заходів забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку площею 900 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 за адресою АДРЕСА_1 ; заборонено органам, які здійснюють реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки вчиняти будь-які дії, спрямовані на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, присвоєння нової адреси, укладення договорів, вчинення інших правочинів щодо неї, а також проведення будь-яких будівельних робіт.

Державним виконавцем 24 грудня 2020 року на виконання зазначеної ухвали суду відкрито виконавче провадження № 63987134, про що винесена постанова. Пунктом 3 постанови про відкриття виконавчого провадження передбачено стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 200 грн. Крім того, в той же день державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 10 200 грн. у ВП № 63987134, а також постанову про арешт коштів боржника у ВП № 63987134 в якості забезпечення виконання нарахованого виконавчого збору, на підставі якого банківський рахунок боржника (зарплатна картка) була заблокована банком.

Посилаючись на вказані вище обставини та на те, що при виконанні ухвали суду про забезпечення позову не стягується виконавчий збір, ОСОБА_2 просила визнати неправомірними п.3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 24 грудня 2020 року у ВП № 63987134; постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 24 грудня 2020 року у ВП № 63987134; постанову про арешт коштів боржника від 24 грудня 2020 року у ВП № 63987134; зняти арешт з її коштів, накладений на підставі постанови про арешт коштів боржника від 24 грудня 2020 року у ВП № 63987134.

Крім того, звертаючись до Корабельного районного суду м. Миколаєва зі скаргою ОСОБА_2 посилалася на те, що ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року у відкритті провадження за її позовом до Корабельного відділу ДВС про визнання протиправними та скасування постанов відмовлено.

Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями, передбаченими у статті 2 ЦПК України, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин, одним із суб`єктів яких є фізична особа.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Вказані висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №2-01575/11 (провадження №14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі №545/2246/15-ц (провадження №14-639цс18).

Враховуючи вищезазначені положення Закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що скарга ОСОБА_2 підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

До того ж, відповідно до ч.1,3 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб - порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Як вбачається з сайту Єдиний державний реєстр судових рішень, постановою колегії суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 січня 20212 року скасовано, справу направлено до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Отже, наведене свідчить про те, що перешкоди у здійснені права на судовий захист порушених прав ОСОБА_2 , про які зазначено в апеляційній скарзі відсутні.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а ухвала, яка постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану в її інтересах адвокатом Лемле Наталією Володимирівною залишити без задоволення.

Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 29 квітня 2021 року.